укр eng

Що таке ромофобія?

Наталія Козир, координаторка проектів Благодійного фонду “Розвиток” (Мукачеве), опублікувала в українському розділі онлайн-енциклопедії “Вікіпедія” статтю “Ромофобія”, у якій ідеться про упереджене ставлення до представників ромської національності. Статтю підготовано за підсумками проекту “Посилення правових можливостей бідних верств населення та ромського населення в м. Мукачеве”, який підтримувала програма “Верховенство права” Міжнародного фонду “Відродження”.

Що таке ромофобія?
Наталія Козир

За час роботи нашого Благодійного фонду “Розвиток” і Мукачівської міської ради у спільному проекті “Посилення правових можливостей бідних верств населення та ромського населення в м. Мукачеве”, який імплементується в нашому місті за фінансової підтримки МФ “Відродження”, ми неодноразово стикалися з виявами дискримінації та упередженого ставлення мешканців міста до ромського населення. Така зневага була не завжди обґрунтована, і зазвичай це було викликано стереотипним ставленням до ромів.

Ми вирішили зрозуміти та глибше вивчити природу такого ставлення до ромів і почали проводити дослідження у вигляді інтерв'ю, моніторингів і звичайного спілкування з мешканцями міста Мукачевого.

Результатом дослідження стала констатація такого явища, як “ромофобія”. Ми вперше почали більш детально описувати це явище на сторінках “Вікіпедії”.
___________________

Що таке ромофобія?

Ромофобія – гостра форма соціальної антипатії щодо представників ромської народності. Вияви неприйняття, страху, агресії, засудження щодо ромів. Засудження їхнього способу життя, соціальної поведінки. Спроби уникнення зустрічей, спілкування, фізичного й соціального контакту з ромами – незалежно від їхнього віку, статі, соціального статусу, зовнішнього вигляду, освіти й роду занять.

Ромофобія як дискримінаційне явище

Ромофобія є специфічним та особливим виявом ксенофобії. Характеризується і виражається в суспільстві більшістю ознак, притаманних ксенофобії тільки (або особливо) щодо людей ромської народності.

Явище “ромофобія” виникло в соціумі в останні кілька десятиліть. Особливо розвинулося й зазнало явних виявів на практиці в роки незалежності України. Виникнення ромофобіі характерне для мікросоціумів, які через історичні, громадські й інші причини контактують із ромами в місцях їх компактного проживання. Такими є міста й села України, де роми мешкають переважно таборами. Зазвичай – на околицях міст або сіл. Особливо яскраво виражене явище “ромофобія” на Закарпатті. За офіційним переписом, на Закарпатті мешкають 14 000 ромів. За твердженням соціологів, їх понад 45 тисяч. Це третина всіх ромів України. І проживають вони на території однієї з найменших областей в Україні.

124 селища – така кількість населених пунктів у Закарпатській області, в яких компактними групами мешкають етнічні роми. Переважно це стаціонарні табори, розташовані в передмістях і селищах. Що більший ромський табір, то легше його мешканцям вести свій побут і виживати, як, наприклад, у повністю ромському селі Собатине Іршавського району. Ромські табори розташовано поблизу або в містах Ужгород, Мукачеве, Берегове, а також у селищах більшості закарпатських сіл низовинних районів – Ужгородського, Виноградівського, Берегівського, Мукачівського, Іршавського.

Через стереотипи чимало громадян України різних національностей схильні вважати, що роми вміють тільки красти, ворожити, жебрати, співати й танцювати. Але ці стереотипи є тільки вершиною айсберга під назвою “ромофобія”. Проблема значно глибша, і її основи було закладено ще в процесі виховання дітей неромських національностей. Саме тут закладають цеглини фундаменту, на якому базується неприйняття ромів у різних його формах. Водночас ось уже понад тисячу років представники цієї народності зберігають свою мову, культуру та традиції. А вчені досі не можуть зрозуміти, як, незважаючи на кочовий спосіб життя, ромському народові вдалося зберегти національну самобутність. Музичне мистецтво ромів, а надто виконання народних пісень, широко відоме в усьому світі. Саме цей бік народної творчості приніс ромам усесвітню славу.

Зображення ромів у фольклорі

Роми фігурують ще у стародавніх казках, піснях і формах усної народної творчості як негативні персонажі. Про це свідчать і назви казок (“Як циган учив хазяйського пса сливи їсти”, “Про цигана й чорта”).

Як бачимо, ром тут ототожнюється з нечистою силою, постає її компаньйоном. В інших назвах рома протиставлено персонажеві неромської національності, навіть людині: “Циган і людина” (українська народна казка).

Якщо зазирнути в сюжети цих казок, то побачимо, що ром тут постає як украй негативний або принаймні комічний персонаж. В інших казках ромів наділено надзвичайною силою приручати диких тварин або розбиратися з нечистою силою (“Як ведмідь відганяв мух від цигана”).

Часто їм приписують знання магії, ворожіння чи володіння надприродними здібностями.

Варто згадати також народні приказки: “Брудний, як циган”, “Хитрий, як циган”. Дітям, спійманим на вживанні лайки чи іншої табуйованої лексики, часто дорікають: “Говориш, як циган”. Або, наприклад, неохайній дівчині часто кажуть: “Ти така, як циганка”.

Подібних прикладів у фольклорі, побуті, щоденній лексиці сотні й тисячі, і немає змоги їх усі навести тут. Наведених же прикладів досить, щоб переконатися: неприйняття ромів має глибокі історичні корені. Саме з цього коріння виросла велика соціальна проблема, яка принесла свої плоди в сьогоденні.

Народність чи каста недоторканих?

Їх коріння походить з Індії, і сьогодні представники цієї народності проживають у багатьох країнах світу – у Європі, на Близькому й Далекому Сході, у Північній Африці та в країнах обох Америк. В Україні про них уперше згадали на початку XV століття, а їх перші поселення були в Ужгороді, у Бессарабії та в Криму. У ті часи їм було заборонено навіть вхід до міста. Роми таборувалися на околицях міст. Тільки окремі люди наважувалися з ними мати справи: як правило, давали якусь невдячну роботу чи вели нехитру торгівлю... І весь час стежили, щоб циган чи циганка не пошили їх у дурні чи обікрали.

Це тавро лишилося на ромах дотепер. Наче на людей із касти недоторканих, на них дивляться скрізь на Закарпатті та в Україні в цілому. Циганами нерідко лякають неслухняних дітей “порядні” мами, не розуміючи, що цим вони тільки підкидають дров у багаторічну ворожнечу й неприйняття ромів. Враховуючи вищесказане, доцільно стверджувати, що “ромофобія” є видом агресивного неприйняття, неприязні й ненависті до ромського населення як до об'єкта свого страху. Це саме те, що відчувають люди щодо ромів, які живуть серед нас. Внаслідок свого ірраціонального страху, вихованого багатьма чинниками (від фольклору й до випусків новин, де участь осіб ромської народності особливо наголошують), люди починають ненавидіти ромів, і, намагаючись позбутися свого страху, вони починають позбуватися самих ромів. Уникати їх, боятися, віддалятися, намагатися не контактувати, а при вимушеному контакті поводитися агресивно.

Як і в будь-який іншій неприємній ситуації, всі борються з наслідками, а не шукають причини.

Як відзначають працівники Благодійного фонду “Розвиток”, статус ромського населення в Україні як меншини нічим не відрізняється від статусу представників інших національних меншин, що проживають на території України й зокрема на Закарпатті. Жоден законодавчий або нормативний акт не містить обмежень для ромів або їхніх фундаментальних прав – на життя, фізичне та психічне здоров'я, вільне переміщення, сімейне та приватне життя, освіту, працю й соціальний захист, а також право обирати й бути обраними. Роми володіють такими ж правами та свободами, якими володіють усі національні меншини, і це гарантовано законодавством України.

Наслідки ромофобії

Соціальна та правова ізоляція ромського населення, викликана незнанням, нерозумінням і, як наслідок, обмеженістю у використанні своїми правовими можливостями. Відсутність доступу до інформації про свої права, до нормальної функціонуючої системи правосуддя, а також до належної правової допомоги призвело до неможливості ромського населення покращити свої життєві умови. Крім того, ромське населення не має реальної власності, не знає, як правильно узаконити цю власність та як розпорядитися своїм майном.

Проблема соціально-правового захисту ромського населення є найбільш яскравою. Через критично низький рівень освіти і інформованості, ромське населення повністю дезінтегроване від нормального життя. Переважна більшість ромського населення є безграмотним або мають початковий рівень освіти. Адже, згідно статистики, сьогодні початкову освіту здобувають тільки 20-30% дітей-ромів, а більша частина взагалі не закінчує школу. Щодо вищої освіти — її здобувають одиниці. Але ж без елементарних документів діти не можуть йти в дитячі садки і школи, а без паспортів, дорослі люди не можу влаштуватися на роботу. Більшість ромів не розуміються на тому, як и де оновити свої життєво необхідні документи, тому залишаються цілковито у замкнутому колі.

Як свідчать дослідження соціологів, проведені у рамках проекту «Регіональна толерантність, ксенофобія і права людини в 2012 році», здійсненого «Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС)» на замовлення Інституту прав людини, протидії екстремізму і ксенофобії (IHRPEX)", латентна ксенофобська установка в українському суспільстві присутня щодо багатьох народів. Утім, як показали дані соцопитування, найбільша соціальна дистанція спостерігається щодо представників ромської національності, чорношкірих, азіатів і арабів. Саме щодо цих груп існує латентна ксенофобська установка. Для Західного макрорегіону характерні виражені ксенофобські установки щодо арабів, чорношкірих, кримських татар і євреїв. Для Східного макрорегіону характерне неприйняття азіатів, арабів, а також представників західноєвропейської та атлантичної національно культурного групи (німців, французів, американців, канадців). При цьому, більшість українців категорично засуджує расову, етнічну та національну дискримінацію як інструмент в руках політиків. 65% опитаних вважають, що політики повинні нести відповідальність за дискримінаційні висловлювання. 24,9% вважають, що дискримінаційні висловлювання є неприпустимими, але не мають каратися. 4,3% вважають, що пересічні громадяни мають право на подібні вислови, а політики ні. 5,8% респондентів вважають дискримінаційні висловлювання одним з проявів свободи слова.

Соціологи ж характеризують міжетнічні, міжрасові і міжнаціональні відносини в українському суспільстві як помірно відчужені. Дослідження Київського міжнародного інституту соціології за 1994–2010 роки включно, свідчать також про негативну динаміку відчуженого ставлення українців до ромів в останні кілька років. Соціологи повідомляють, що рівень ксенофобії в Україні постійно зростав з 1994 до 2008 року, але у 2009 та 2010 році намітилися ознаки деякої стабілізації ситуації (рівень ксенофобії навіть дещо знизився). Водночас у КМІС зауважили, що є такі національні групи, до яких ставлення українців змінювалося більш різко. Наприклад, дуже нестабільне та поступово погіршується ставлення до циган та афроамериканців. Погіршується також ставлення до євреїв – найменший рівень толерантності до цієї етнічної групи спостерігався у 2007 році.

Контакти:
Благодійний фонд “Розвиток”
(03131) 3 84 32
info@rozvitok.org

***

Мета програми “Верховенство права” – підтримати ініціативи громадянського суспільства, спрямовані на захист прав людини й основоположних свобод, сприяти підвищенню правової свідомості та громадської активності на центральному та місцевому рівнях.

comments powered by Disqus