Уже 16 квітня ми оголосимо переможців другої Премії Відкритого Суспільства і віддамо належне тим, хто зміцнює демократичні цінності та працює заради вільної України.
Після оголошення коротких списків ми отримали багато запитань щодо того, як організована Премія, як забезпечуємо чесність і навіщо ми взагалі це робимо. У цьому тексті ми спробуємо відповісти на найчастіші з них.
Хто визначав номінантів?
Ми звернулись до більш ніж 50-ти організацій з проханням номінувати в кожній з категорій по одній людині та одній інституції, які, на їхню думку, заслуговують отримати відзнаку. Серед тих, хто номінував кандидатів на отримання Премії, були громадсь кі організації, університети, всеукраїнські медіа, державні інституції. Звісно, вони не могли номінувати себе або людей чи організації, що з ними пов’язані.
І одразу відповідаємо на інше питання, яке часто чули: «Що зробити, щоб потрапити в список номінантів?». Відповідь проста: працювати на благо країни та громадянського суспільства, і тоді хтось з достойників неодмінно номінує вас на отримання Премії.
Як відбувалось голосування журі?
Кожен з членів журі отримав повний список номінантів у кожній із категорій, який складався з 30-40 людей або інституцій. Кількість номінантів у довгому списку була меншою за кількість організацій, що номінували кандидатів, адже деяких з кандидатів згадували неодноразово.
Після цього кожен з членів журі сформував свій рейтинг з 10 людей або організацій в кожній з категорій, які, на їхню думку, найбільш достойні отримати Премію. Журі працювали автономно і не знали про результати, оцінювані іншими членами журі. На основі оцінок усіх сімох членів журі ми сформували фінальні списки.
Чому не було можливості номінувати або голосувати за кандидатів онлайн?
Коло організацій та інституцій, до яких ми звертались щодо номінацій, – більш ніж широке. Ми довіряємо їхній експертизі, чесності в підході до номінацій і об’єктивності. Окрім того, відсутність обмежень щодо кількості номінантів у довгому списку могло би перетворити роботу журі на хаос і потребувало б роботи над пошуком інформації про сотні потенційно-достойних людей.
Аналогічно, ми довіряємо журі у справі оцінки номінантів. Усі вони довели багаторічною роботою, що спроможні оцінити вплив людей та інституцій на розвиток Відкритого Суспільства в Україні. Тож ми знаємо, що можемо покладатися на їхню експертизу та авторитет.
А як же конфлікт інтересів? Адже серед номінантів були люди та організації, пов’язані з членами журі?
Для усіх членів журі діяла наскрізна політика конфлікту інтересів. По-перше, було заборонено номінувати самих членів журі. По-друге, члени журі не могли оцінювати організації, в яких вони працюють чи членами яких вони є, своїх безпосередніх колег та близьких друзів.
Якщо такі люди або організації були у списку номінантів, члени журі попереджали про конфлікт інтересів, а під час визначення коротких списків або переможців вираховувався середній бал без урахування голосу від цього члена журі (умовно, в таких випадках фінальний рейтинговий бал ділився не на 7, за кількістю членів журі, а на 6 або 5, за кількістю членів журі, що не мали конфлікту інтересів).
Чому ці номінанти пов’язані з Фондом?
Ні, це не тому, що ми всюди просуваємо своїх. За майже 36 років роботи з організаціями громадянського суспільства ми в різний час підтримали більше 20 тисяч проєктів від більш ніж 10 тисяч організацій. І щороку це число зростає. Тож абсолютна більшість діяльнісних людей, що розвивають в Україні Відкрите Суспільство, так чи так співпрацювали з Фондом.
Зі свого боку ми ніяк не впливали ані на вибір номінантів, ані на голосування журі. Безумовно, нам приємно, що з більшістю номінантів ми маємо власну історію співпраці, але їх обирали незалежні експерти та експертки.
Навіщо взагалі іще одна премія?
Це правда: протягом останніх років різноманітних премій та рейтингів стало більше. Але й людей, достойних нагородження, в Україні більше, ніж будь-які премії могли би вмістити.
Ми хочемо додатково підсвітити людей та організації, які допомагають розвивати громадянське суспільство, хто ніколи не потрапить у політичні рейтинги чи підручники, але без чиєї щоденної і кропіткої праці Україна не була б настільки стійкою та відкритою, якою є сьогодні навіть під час війни.
