У час повномасштабної війни, коли багато хто втрачає відчуття опори та стійкості, в Україні працюють організації, що допомагають триматися й відновлювати зв’язок із життям.
Одна з таких – громадська організація “Змістом” з Одеси, партнерка ініціативи “Лабораторія стійкості” від Фонду “Відродження”.
Гостя нового епізоду подкасту – співлідерка організації Ольга Константінова. У розмові чергового випуску “Формули стійкості” говорили про те, як через спільні проєкти вдається об’єднувати жителів Одеси,, громадський сектор і місцеву владу. І як це сприяє створенню середовища взаємодії навіть у найскладніші часи.
Олександр Кульчицький: Вітаємо, друзі. Це – черговий випуск подкасту “Формула стійкості” від Міжнародного фонду Відродження і Агенції “Хліб для світу”. У ньому ми говоримо про те, що нам, українцям, допомагає залишатися стійкими, що б не сталося: чи є світло, чи немає, чи були вночі обстріли. Але ми йдемо на роботу і робимо свої важливі хороші і потрібні справи.
Сьогодні ми поговоримо про те, як ці справи робляться в Одесі, тому що з нами сьогодні Ольга Константінова, яка є співлідеркою ГО “Змістом”. І ми будемо говорити про цю організацію, її принципи, які, насправді, доволі цікаві, “двіжові”, працюють на те, щоб згуртувати спільноту. На те, щоб влада, ГО, жителі міста взаємодіяли між собою, робили щось хороше. А що ж хороше нам і розкаже Ольга. Олю, вітаю!
Ольга Константінова: Вітаю!
Олександр Кульчицький: Отже, ви називаєтесь “Змістом”. Я так підозрюю, що це художній прийом, каламбур. Тобто ви – із містом. Місто з вами. Як місто реагує на ваші “двіжухи”?
Ольга Константінова: Ми, можна сказати, популярні у вузькій аудиторії. У нас є близькі друзі, партнери, здебільшого – це громадський сектор, деякі представники влади, деякі представники бізнесу. Бувають також і звичайні жителі на наших подіях. У нас є своя спільнота друзів і тих, хто підтримує, і нас самих, і взагалі всю цю “двіжуху”. Тому та частина, яка про нас знає, реагує доволі позитивно.
Олександр Кульчицький: А та, яка не знає, ще має дізнатися про вас. Одеса – специфічне місто, будь-яке, в принципі, місто в Україні, має свою специфіку. Ваша діяльність сконцентрована конкретно в місті. Як от цей вайб міста впливає на вас, вашу діяльність?
Ольга Константінова: Знаєш, якщо йти по стандарту, можна сказати про гумор, але я думаю, що справа не в цьому, не в стандартному якомусь. Я думаю, що на нашу діяльність впливає оцей ландшафт Одеси дуже сильно. Катакомби. Катакомби і море. Я хотіла другим раундом сказати катакомби. Ми часто робимо, наприклад, стратегічні сесії біля моря. Ми приносимо собі їжу, розкладаємось, сидимо, дивимося на це безмежний простір.
Олександр Кульчицький: Звучить наче, якщо навіть ніхто не прийде на них, все одно ви добре проведете час.
Ольга Константінова: Ми такі стратегічні сесії робимо для команди і для партнерів, а для себе, для друзів, для спільноти ми робимо часто “двіжухи” в катакомбах, і небагато людей насправді знають, що в Одесі взагалі найбільші катакомби в Європі. І в нас є дуже близький друг, один з членів нашої організації, який експерт в катакомбах. В нього є свій канал, і він водить нас всіх на екскурсії. Ми беремо в катакомби свічки, газову горілку, ми там борщ варили, різотто робили.
У нас був такий смішний випадок, коли ми сидимо на стільчиках з бокальчиками вина в катакомбах, і йде екскурсія. Вірніше, не так, навіть дігери. От команда дігерів, всі брудні, з фонариками налобними, і вони просто дивуються, що тут свічечки, такий романтик-вайб. І ми їм кажемо: “дівчата і хлопці, хочете вареників?” Вони такі: “Що? Ну добре”. А ми кажемо: “У нас ще сметанка є, хочете зі сметанкою?”
Тобто, Одеса нам дозволяє бути такими креативними.
Олександр Кульчицький: Круто. Використаємо цей момент, щоб сказати, що той, хто напише найбільш дивний, неочікуваний або смішний коментар під цим відео або аудіо, отримає можливість приєднатися до наступної екскурсії, яку ви будете проводити в Одеських катакомбах. Ми це не узгоджували, але тепер Олі немає куди дітися.
Олександр Кульчицький: Олю, на початку таких розмов я співрозмовників і співрозмовниць запитую одне і те ж саме. Не про те, як вайб Одеси впливає на їх діяльність, а про те, як би ти могла визначити елемент стійкості. Свій власний, для організації, можливо, навіть радше, що от лежить в основі тієї стійкості, яка допомагає вам працювати з іншими і який ви виховуєте, можливо, в інших?
Ольга Константінова: Я думаю, що для нашої команди, саме для нашої організації і взагалі для спільноти, це – дружба. У нас досить специфічна організація, ми між собою дружимо, вона заснувалася з друзями. І ти назвав мене співлідеркою, у нас є троє співлідерів, голова формально нашої організації Олена. У нас є також Володимир, який є сам по собі головою іншої організації, він теж співлідер нашої організації, і я. І от всі, хто поруч з нами стоїть, можна сказати, здебільшого – це наші близькі друзі. І коли ти відчуваєш, що ти вже зовсім не “альо”, оце те, що з тобою поруч близькі люди, не просто співробітники, не просто хтось, з ким ти сидиш поруч за столом, а твої близькі люди, рідні люди.
Олександр Кульчицький: Круто. Тоді записуємо дружбіум, і в нашій таблиці з’являється новий елемент. І це насправді дуже круто, бо я розумію, що це, здається, 14-те визначення елементу стійкості. Якщо я не помиляюся, жоден не повторювався. І це говорить про те, що кожен має якийсь шматочок того, з чого можна збудувати якусь оцю велику формулу стійкості. А тепер давай поговоримо про ваші проєкти. І, мабуть, слід почати з того, де витікає це ваше бажання гуртувати спільноту, – про простір “На часі”. Можеш розповісти, як це все почалося і як це працює зараз?
Ольга Константінова: Це почалося минулого літа, ще до нашої участі в проєкті «Лабораторія стійкості». Ми зустріли пана Олександра Славського. Ми давно думали про те, що ми б хотіли мати якесь місце, де можна приходити, бо до цього ми орендували чи ще щось, якісь місця. І от була ця спільна ідея для того, що ми хочемо простір для себе, для спільнот, для інших організацій, для активностей і так далі. Але дуже багато організацій мають свій власний простір. Типу, оце моє. І кажуть іншим, ну, приходьте проводити в нас події. А інші якось так, ну, раз хочуть, раз, може, не хочуть, бо це не їхній простір, вони не почуваються в ньому своїми. І була оця ідея про те, щоб це був спільний простір. І, власне, чотири організації стали співзасновниками цього простору. Організація Олександра Славського “Плем’я” – це ветеранська організація, організація Оксани Кузнєцової – “Одеса ВАУ”, “Добро” Володимира Ореса і Наша “Змістом”. І Саша там головний співзасновник, бо він тримає все на контролі. Але ми всі стараємося наповнювати цей простір проєктами, людьми, цікавими подіями.
У нас були на початку такі стратегічні сесії, де ми всі приходили і думали, що це буде. І от була одна ідея. Моя ідея, що в нас мусить бути в просторі свої чашки. Тобто це ж наш простір, значить, хто співзасновники, хто свої, свої в просторі, то це, значить, мають бути чашки. І вони є, вони дійсно є. І це дуже приємно, ти приходиш і п’єш зі своєї чашки.
Ще в нас в просторі є поняття «свої». Це ширша категорія людей, які підтримують простір і донатять від тисячі гривень на утримання простору. І вони також там мають певну знижку на каву, можуть принести свою чашку, можуть провести якусь подію і почуватися у просторі своїми.
Олександр Кульчицький: Якщо дві тисячі, то тоді ви даєте чашку. Можна не приносити свою?
Ольга Константінова: Ну, сенс-то якраз у тому, щоб принести свою. А не в тому, щоб щось отримати, щоб заповнити собою, шматочком себе заповнити цей простір.
Олександр Кульчицький: Ну, а у ваш простір можуть прийти інші громадські організації для того, щоб організувати щось?
Ольга Константінова: Так, звичайно. Тобто, простір теж намагається себе окупати. Або ми партнеримось, наприклад, коли немає коштів, але ми хочемо разом щось провести, ми партнеримось. Умовно, на початку був Пласт. У Пласта не було, де проводити події свої з дітьми, але це дуже кльова організація. Те, що вони роблять, дуже цінне. І вони приходять і займаються з дітьми. Або ми робили якісь спільні проєкти, і простір був безкоштовним для цих проєктів. А також простір намагається сам себе окупати, щоб можна було платити тим, хто в ньому працює, платити за комунальні, за оренду, і так далі. І є категорія, коли ми можемо, наприклад, орендувати комусь цей простір як організаціям, так і бізнесу, і так далі. І ми самі стараємося залучати зі своїх проєктів кошти на те, щоб утримувати простір.
Олександр Кульчицький: Як ви обираєте, що ось цим видасте велику знижку, а ці – просто підуть по ринковому прайсу?
Ольга Константінова: Зазвичай йдеться про спроможність. Якщо хтось не може, але він цікавий, класний, то звичайно ми партнеримось і ця організація чи ці люди конкретні мають можливість провести свою подію. Якщо в організації є спроможність залучити якісь кошти від проєкту чи від ще чогось, платна подія може бути, то тоді залучаємо це з коштами.
Олександр Кульчицький: У мене є така задача: мінімум 84 рази згадати слово “стійкість” під час цього запису. Ні, очевидно я жартую. Але, все ж таки, я маю запитати. В контексті “На часі”, на твою думку, це допомагає умовно стійкості громадських організацій чи ініціатив Одеси, навіть в цих всіх умовах, в яких ми зараз живемо? Чи є він якимось безпечним простором, який допомагає людям працювати далі?
Ольга Константінова: Мені відчувається, що так. Тобто, це як такі круги, які розходяться. Ми маємо місце, де можемо прийти і працювати. Там працюють генератори. До того ж, зараз організація “На часі” знаходиться в укритті. Там є два виходи: це – мінус перший поверх. І там можна проводити захід, не хвилюватися з приводу атак росіян. Тож це для нас таке місце стійкості. Але також і для інших: тих, кого ми запрошуємо, тих, кого інші організації залучають. Ті, хто хоче десь провести свою подію, і не знає де.
У нас така цікава зараз кооперація: що на мінус першому поверсі “На часі” знаходиться, на першому поверсі – “Америка Хаус”. Це дуже класне місце, які фінансуються урядом США, у них є своя доступність, класні спікери, і вони також можуть запрошувати у свій простір. А ще недалеко є Дія.Бізнес.
І от ми всі дружимо з цими просторами. Нещодавно ми в такому великому партнерстві робили Odesa Strategy Camp – велику подію, на якій обговорювали стратегію розвитку Одеси на трьох локаціях одночасно. Тобто “На часі” є своїм шматочком частини стійкості, але він також вписаний в іншу інфраструктуру, де теж можна почерпнути якусь силу, натхнення, знайомства.
Олександр Кульчицький: І разом ви з America House, з Дія.Бізнес ви складаєте такого вольтрона, який може покрити будь-яку подію чи будь-який проєкт?
Ольга Константінова: Не знаю чи будь-який, але це насправді дуже прикольна кооперація. І поки ми це хочемо, ми можемо це робити. І Odesa Strategy Camp показав, що це цікаво працює, дійсно.
Олександр Кульчицький: Давай повернемось до Odesa Strategy Camp. А зараз спробуємо припустити, що хтось, хто нас буде слухати чи дивитись, він, можливо, теж задумається про те, що хоче зробити якийсь свій хаб в місті. Тому що це модно, будемо відверті. Якщо раніше кожен хотів відкрити свою кав’ярню чи книгарню, кожна громадська організація.. Книгарня-винарня? Ще краще! Або, я би відкрив, може, книгарню-ромарню, книгарню-віскарню… Можливо, я сумніші книги читаю. Але я про те, що кожна громадська організація, вона хоче відкрити якийсь свій простір. Що би ти порадила тим, хто хоче відкрити свій простір? Які кроки потрібно пройти для цього?
Ольга Константінова: Я би порадила завести друзів і разом це робити.
Олександр Кульчицький: От тоді в мене вийде капець.
Ольга Константінова: Чого? Я впевнена, що винарня, ромарня, нормально, абсолютно. Це метчиться, знаєш. Мені подобається дуже наш концепт, наша реалізація, що це простір багатьох спільнот, багатьох організацій. І оця така виділеність, коли в тебе є якась невеличка кімнатка, і вона десь наповнюється, а десь може не наповнюється подіями…Для мене це особиста безвихідь. Бо ти тоді замкнений в собі, тобі треба себе наповнювати, свою організацію, свій простір. І тільки свої бенефіціари, тільки оці люди, яких ти запрошуєш на якісь свої події. А коли ви робите разом, у вас дуже велика різниця в тому, кого ви запрошуєте. У вас велика цікава тематика.
Я роблю щось, воно нецікаве комусь, але Оксана Кузнєцова з “Одесою Вау” робить щось інше. І воно дуже цікаве. І в цей простір прийдуть ці люди, і дізнаються про нашу організацію чи ще якусь. І мені подобається оцей перший крок, знайти тих, з ким тобі комфортно, кому ти довіряєш, і спробувати зробити це разом, спробувати зробити це спільним. І піти тоді від простого: у нас є з вами якісь ресурси, в цієї організації є ресурси, у третьої організації є ресурси, поєднати ці ресурси. І це набагато стійкіше, цікавіше і креативніше вийде, ніж робити це самотужки.
Олександр Кульчицький: Це гарно. Справді гарно. Я, до речі, знаєш, згадав хороший тест, як визначити, чи хочеш ти з цими людьми працювати і робити якийсь двіж. Це уявити, що ти йдеш по великому гіпермаркету на кшталт, не знаю, там, Ашана.
Ольга Константінова: І ти голий?
Олександр Кульчицький: Я ні. І бачиш, уявляєш собі, що ти бачиш цю людину і в тебе може бути три реакції. Перша – це вийти з цього гіпермаркету і не заходити туди. Інша реакція – це підійти, привітатись, поговорити. І третя реакція – це просто продовжувати йти з своїм візочком. Зустрінешся, то окей. Не зустрінешся, то теж окей.
І є хороша порада про те, що працювати потрібно лише з тими, хто в другій категорії, до кого ти хочеш підійти, проактивно і поспілкуватися. Тому що, якщо ти хочеш втекти, побачивши цих людей, наскільки б вони не були важливими, але впливовими, якийсь двіж не дуже вийде. Так от ми знайшли цих людей, але далі нам треба знайти якийсь простір. І це ж теж, по суті, суттєва задача, бо це і грошей коштує, і потрібно знайти якийсь простір, який підійде. То власне який простір підійде для таких подій і двіжух, який ні?
Ольга Константінова: Мені здається, що дуже круто, коли простір інклюзивний, коли він доступний.
Олександр Кульчицький: А у вас він на мінус першому, але там є ліфт?
Ольга Константінова: Але він доступний, там є парковка. Через парковку є можливість на кріслі колісному теж дістатися. На жаль, ліфту немає, і це певні обмеження доступності. Тобто цей простір не повністю інклюзивний. Там є свої питання. І дуже круто, коли він доступний для всіх категорій, бо це про згуртованість і відповідно про стійкість, що люди можуть туди потрапити. Але у невеликій кількості громад є такі можливості, і навіть, якщо простір доступний, дуже часто буває, що навколо нього вулиці оці вони недоступні.
Які ще? Думаю, що це теж треба дивитись від задач, що конкретно ми робимо. Наш простір має три приміщення: окремі і одне спільне, таке як прохідне. І нам в принципі ок, бо ми робимо не супер великі події, в нас там до 40-50 учасників в одному може поміститися, в одній локації. Але якщо хтось хоче робити великі форуми на 100-200 людей, то звичайно це не підійде. А якщо не супер великі події, а такі цільові, для певної аудиторії, якоїсь компактної, то тоді добре, звичайно, мати кілька, дві, наприклад, локації, якусь спільну, де можна цей кава-брейк зробити.
Олександр Кульчицький: Зупини мене, якщо не можна про це розповідати, але я запитаю такі більш, можливо, конкретні речі. От у вас є простір на цих, умовно, 40-50 людей, він в центральній частині Одеси.
Ольга Константінова: Там трохи більше ніж 40-50, я маю на увазі одна кімната.
Олександр Кульчицький: Я зрозумів. Скільки у вас десь обходиться утримання, як треба звести цей бюджет, щоб у вас все зійшлося? Я розумію, що там є ще ж працівники, які цим займаються, очевидно є якась амортизація, комуналка.
Ольга Константінова: Насправді це доволі вагомі кошти. Нещодавно якраз було закриття першого року, умовно кажучи, тобто підбиття підсумків. І фінансовими питаннями загальними по простору опікується якраз Олександр Славський. Він робив всім співзасновникам і всім членам, хто там донатить, хто активний, презентацію про ці розходи і доходи. І насправді це не такі вже й маленькі кошти. Умовно, ми просто мали спочатку в одному місці цей простір, а потім він переїхав з певних безпекових міркувань. І от в першому місці, наскільки я пам’ятаю, чотири, здається, тисячі чи щось таке на місяць, умовно, щоб обслуговувати простір. Тут зараз менше.
Олександр Кульчицький: В гривнях, в національній валюті. Скільки зараз?
Ольга Константінова: Саша, я не пам’ятаю, скільки зараз. Я пам’ятаю загальне враження. Із того, як ми рахували ці кошти, як нам презентували цю статистику.
Олександр Кульчицький: Треба “грощища”, просто грошами не обійтися?
Ольга Константінова: Це Одеса і центр міста. Якщо б це був не центр міста, це було б дешевше. Але нещодавно, наприклад, ми думали про те, що, якщо певні проєкти закінчаться, чи вистачить нам на те, щоб утримувати персонал. Бо сам простір, може, я помилюсь, це – 50-60 тисяч гривень оренди. Можливо, ще щось, комуналка тощо. Вибач мене, Саша, якщо я помилюсь. Я дуже погано пам’ятаю цифри, імена. І плюс – ще така ж орієнтовна сума – це мінімалка для кількох людей з персоналу. Це – бухгалтер, адміністратор, ще певний персонал, команда, яка адмініструє простір. І оце вже питання. Тобто для того, щоб утримувати простір, наприклад, нашого проєкту, цього цілком недостатньо.
Олександр Кульчицький: А скільки вам вдалося знайти людей, які донатять? Ти згадувала про від тисячі гривень. Скільки таких людей?
Ольга Константінова: Останній раз, коли я дивилась, здається, близько 20 було.
Олександр Кульчицький: Це якась спільнота, ви з нею окремо працюєте, як ви їх шукали?
Ольга Константінова: Це були люди, які просто приходили, чиїсь друзі. Наприклад, мої друзі, в тому числі, друзі Олександра, друзі ще когось, кому запропонували. От є така прикольна ініціатива, але на неї потрібні гроші, пропонували, чи хочуть донатити кожен місяць. Таким чином підтримувати цей простір.
Олександр Кульчицький: Опиши портрет цих людей, які готові донатити. Бо я знаю, що є такий стереотип, що треба знайти айтішників, бо вони то хоча би можуть щось заплатити. Як у вас це?
Ольга Константінова: Наприклад, один з портретів, це моя подруга Ніка, яка, в якомусь сенсі, не айтішніця класична, а графічна дизайнерка. Вона малює, з іграми працює, керівник команди. І от вона теж донатила по тисячі гривень, бо вона знає нас, бо їй подобається ідея.
Також там, наприклад, ГОшка Славського – вона ветеранська, організовувала певні активності для ветеранів. І це все дуже цікаво для Ніки виглядало, бо її чоловік служить. І от для неї це була цінність, щоб люди мали де збиратись. І це дівчина 38 років з такою креативною професією, з таким трохи бунтарським поглядом на світ, яка близько нас знає, яка довіряє. От, наприклад, такий портрет.
Але це не єдине. Є, наприклад, бізнесмени, це – якісь друзі Олександра Славського, є громадські діячі, в нас є одна ГОшка, називається “Зацікавлені”, і її лідер донатить цю тисячу гривень також.
Олександр Кульчицький: Тобто все знову впирається в те, що доведеться завести друзів, без цього не спрацює. А назви якихось три, так щоб просто багато не називати, але, наприклад, три якихось цікавих і важливих, значущих подій, які ви проводили і тобі запам’яталися.
Ольга Константінова: Ну от Odesa Strategy Camp. Знову ж таки, це була інтенція, яка пішла від Олександра. Він залучив, окрім “На Часі”, також Америка Хаус, Дія.Бізнес. Він запросив багато спікерів і залучив чимало організацій як співорганізаторів, і ці організації влаштовували власні дискусійні панелі. Самі запрошували спікерів, самі контролювали ці питання. І це була, насправді, дуже цікава подія, яка залучила людей з різних міст, яка відбувалась на трьох локаціях одночасно, але так, як в “На часі” є можливість на двох локаціях працювати, тобто по факту на чотирьох місцях.
Навіть в нас була, наприклад, донорська панель, на яку ми запрошували Відродження. Які не приїхали. Але ми дуже хотіли. Але там була, наприклад, пані Наталя, представниця ЄДІ, там була представниця ПРООН. І там була також аналітикиня Олександра Целіщева від Open Space Works Ukraine.
Було про куяльник. Тобто всі приносили якісь свої теми, своїх спікерів. І це було таке… Різноманітне наповнення, але все воно було про розвиток Одеси, про те, куди ми йдемо, навіщо ми йдемо туди, що для нас цінно. От така, наприклад, подія.
Нещодавно також ми проводили подію, яка називається Service Jam, проводили від спільноти “Багаття”, в яку ми також як організація “Змістом” входить, і там є ще інші організації. На часі було партнером, відповідно, який надавав простір і сервіс джем Одеса.
Чув колись про таке, про джеми? Це, до речі, правильна аналогія. Воно, як би, пов’язано. Джем – це така інноваційна методика, в якій розробляють сервіс дизайну. Найчастіше збирається аудиторія, де більшість є держслужбовцями, якимись посадовцями і так далі. Але також може бути частина ГОшок, частина хтось з бізнесу і так далі. Ментори з бізнесу. І ці ментори працюють з посадовцями над тим, як запроваджувати в державній муніципальні сервіси, сервіс дизайн. Умовно. В тебе є ЦНАП. І там весь час стоїть безумна черга. І люди штовхаються, кричать, і їм не подобається. І ти такий: “Що мені робить?” Це сервіс.
Олександр Кульчицький: Знаєш, для тих, хто це буде слухати: ми це записуємо буквально в той тиждень, коли з’явилися плівки Міндіча. І я буквально оцей “мем-людина”, який намагається не жартувати про те, що Міндіч теж був бізнесменом, який консультував держслужбовців з приводу різних сервісів.
Ольга Константінова: Я не знаю, що тобі про це сказати.
Олександр Кульчицький: Як вона працює? Як результат?
Ольга Константінова: Це методологія європейська. Вона для того, щоб породжувати, щоб допомагати людьми ставати інноваторами і, можливо, породжувати інновації і по-іншому дивитись на те, що вони роблять на своїх робочих місцях. Як вони формують і конструюють ці сервіси.
Олександр Кульчицький: Немає цієї проблеми, що вони ж по суті сковані дуже жорсткими посадовими обов’язками, дуже жорсткими інструкціями, якісь сервіси вони просто не можуть змінити, бо вони так створені?
Ольга Константінова: Частково ця проблема є, але коли сервіси створюються, ти кажеш, здизайновані, вони дизайнуються. Тобто, коли посадовець вміє дизайнувати сервіс, він вже інакше дивиться на процеси. І протягом роботи підхід змінюється. І умовно, так як почала приклад наводити, в тебе є ЦНАП, там стоїть черга, щось не так. Відповідно до сервіс-дизайну, ти маєш спочатку виявити проблему, але не одразу уявляти собі рішення, а ти маєш дослідити. Ти йдеш прямо в народ, розмовляєш з людьми, задаєш правильні питання і намагаєшся почути проблему, дійсно реальну проблему. Потім на базі цього дослідження ти генеруєш певну кількість ідей, як цю проблему вирішити. Багато ідей. І ти не закохуєшся в ці ідеї. Ти їх генеруєш, а потім ти їх тестиш. Ти створюєш прототип і ти знову йдеш в народ, і йдеш до людей і його тестиш, як він працює.
Олександр Кульчицький: Звучить дуже круто. Я одразу розумію, як це працює в бізнесі. Мені складно уявити, як це працює з умовним ЦНАПом, але це надихає, що таке є. Сподіваємося, що в ідеальній Україні це буде працювати всюди. Прекрасній Україні, де все працює добре, де президентом обрано Ісуса Христа, де все як в рожевих єдинорогах. Що ще? Давай третю подію і перейдемо далі.
Ольга Константінова: Я хотіла тобі розказати про менторок, які працюють, які є, власне, з бізнесу, з Уклону, з Пумбу. В нас були реальні люди, які працюють в бізнесі і є сервіс-дизайнерами, і вони працювали якраз з посадовцями. Окей, закінчила цю тему.
Що ще таке? Просто ми джем, власне, два рази робили за рік, але я намагаюся згадати, що ще таке прикольне було.
Олександр Кульчицький: Ти розповідала про Odesa Strategy Camp. І тут я не можу не запитати в цьому контексті з приводу іншого проекту, з яким ви працювали. Ви допомагали розробляти дорожню карту, яка як називалася?
Ольга Константінова: Дорожня карта згуртованості.
Олександр Кульчицький: Для Одеси, так?
Ольга Константінова: Так.
Олександр Кульчицький: Можеш розповісти про це детальніше, як це працювало і який там результат це, можливо, вже дало чи має дати результати?
Ольга Константінова: Ми, власне, це робимо в рамках “Лабораторії стійкості”. Ми залучили партнерів. В нас є аналітик, який напрацював базу. І зараз в нас такий найважливіший етап, коли нам треба після всієї аналітики, після всього, що ми дослідили, прийти до певних висновків, до певних рекомендацій, до кроків, як нам, власне, посилити згуртованість, як нам працювати разом з цією згуртованістю.
До речі, ми ще весь цей рік проводили фасилітовані сесії, де ми збирали громадський сектор і генерували ідеї щодо проблем, що нас роз’єднує, що нас об’єднує, наприклад, і як громаду, і як сектор в Одесі. Ми проводили SWOT-аналіз по згуртованості в громаді, і все це йде в дорожню карту. Вона ще в процесі, тобто це ще не завершений документ. Ми її пишемо разом з партнерами, з якими ми підписали меморандуми і ще з якими підпишемо і разом завершимо цей процес і представимо.
Що, я думаю, це може дати? Ми зараз плануємо, що в кінці в нас…вона просто дуже велика. Це складно сказати коротко. В нас там є аналіз і програми міської, і програми розвитку громадянського суспільства. В нас там є мапування громадських організацій. В нас там є результати по цим спільним, фасилітованим аналізам, зустрічам з громадськістю і щодо громади в цілому. І щодо громадського сектору. І в кінці ми думаємо, що це будуть рекомендації для громадського сектору як гуртуватись, декілька простих кроків. Для ОМС як гуртуватись, можливо для ОВА, бо в нас є певні політичні зміни.
Олександр Кульчицький: ОМС? Ви маєте на увазі когось, крім Одеської міської ради?
Ольга Константінова: Ні-ні, ОМР, так. Я маю на увазі просто органи місцевих самоврядування, але так, це наша міська рада. І, вірогідно, для донорів. Що кожна з цих груп може зробити в стосунку до самих себе і інших акторів, щоб бути більш об’єднаними, згуртованими, щоб мати більше довіри, щоб більш ефективно співпрацювати.
От, я думаю, це буде так виглядати. І на базі підписаних меморандумів ми бачимо це так, що ми разом це допрацьовуємо, дорозробляємо і погоджуємося, що ці кроки нас влаштовують. Ми їх разом прописуємо і їм далі слідуємо.
Олександр Кульчицький: Ну, з вами, зрозуміло. Навіть підозрюю, що буде простіше з іншими громадськими організаціями, можливо, з донорами. А як у вас побудована ця співпраця з місцевою владою для того, щоб донести і пояснити їм, що це щось важливе і вони мають не просто пакувати головами і сказати: “ну клас, молодці, щось зробили, добре, що там не наркотиками займаються, а чимось корисним”, а щоб вони реально щось робили, виділяли кошти, впроваджували це на якомусь рівні.
Ольга Константінова: Розмовляли з нами, запрошували нас на якісь навчання, ми – їх, наприклад, мережування, пили з нами чай разом.
Олександр Кульчицький: Зі своєї чашки.
Ольга Константінова: Ага. Знаєш, ситуація трошки різна. По-перше, в нас зараз відбулись певні політичні зміни, і вони вплинуть на цей весь ландшафт, але ми не знаємо, як саме. Не бачимо майбутнього, такого ще не було, тож, певна невизначеність є.
Олександр Кульчицький: Ми уточнимо, тому що буде виходити з затримкою. Ти говориш про відсторонення від мерства Труханова.
Ольга Константінова: Я говорю про це, і про призначення нового керівника Одеської військової адміністрації, і як це впливає на ці відносини між місцевим самоврядуванням, військовою адміністрацією. Ми не до кінця ще розуміємо, як це все, воно якось вже функціонує, але як далі буде, ми не знаємо.
Але в кожному разі, наприклад, конкретно в нас є дуже позитивні відносини з історією вже своєю хорошою, з Департаментом праці і соціальної політики ОМР. Там є директорка цього департаменту Олена Китайська, яка ще в 2023 році приходила на хакатони наші, на навчання для громадських організацій, які, власне, Відродження фінансувало. І вона приходила і з нами разом навчалася. І ми були дуже, чесно кажучи, цьому здивовані. Ми не очікували. Але в підсумку це дало дуже хороший результат, тому що ми її знаємо. Вона нас знає. У нас є певна довіра. Ми зараз робимо інший проєкт, де, власне, цей департамент залучений, де залучена Рада з питань ВПО при ОМР. І ця співпраця конкретна, вона якісна. І конкретно цей департамент, я не знаю, чи можуть бути якісь зміни, але от зараз цей департамент, він дуже відкритий для того, щоб з ним і формально підписати меморандум, і взагалі формально і неформально в будь-яких рамках мати партнерство, мати спільні проєкти, одне на одного впливати. В різних, абсолютно в різних. Що придумаємо, те і буде.
Олександр Кульчицький: Тобто ваш секрет – це оця середня ланка, яка менше залежить від політичних якихось перипетій.
Ольга Константінова: Мені здається, це – важливо. Тобто посадовці, посадові особи – це менеджери, які управляють відділами, департаментами і управліннями, і так далі, або там працюють. І дуже часто це висококваліфіковані люди, в них невеликі зарплати. Але доволі часто це люди, які, власне, роблять свою роботу, стараються, як можуть.
Олександр Кульчицький: Власне, це часто саме ті, хто роблять роботу.
Ольга Константінова: Так, так. На них часто дуже велике навантаження. І якщо громадський сектор до них приходить і каже, слухайте, от ми не прийшли для того, щоб на вас покричати. Ми прийшли, бо ми партнери ваші. В нас є ресурси, в нас є люди. Ми бачимо зміни, які можна зробити. Давайте робити їх разом. Як ми можемо разом це зробити, як ви це бачите? Вони щось зі своєї сторони кажуть. Ми кажемо: “окей, ми це отак бачимо”, ми знаходимо середнє арифметичне і рухаємось. І от, наприклад, з цим конкретним департаментом, який я назвала, ми можемо рухатись по дорожній карті згуртованості. Ми можемо з ними прописати кроки, які разом придумаємо, і сказати: оце ми будемо робити. Оце нам підходить.
Олександр Кульчицький: Це круто, коли є партнери, на яких можна покластися. В мене є, мабуть, якісь запитання, які я не можу озвучити від себе, бо потім, наступного разу не просто ніхто не приїде з Відродження, а ви нікого і не запросите.
Ольга Константінова: Ти мене лякаєш просто.
Олександр Кульчицький: Тому, щоб ці питання не звучали провокативно, я перетворився на зовсім недовгий період часу на іншу людину. І поки я в кепці, мене звуть Саньок, і я задаю дуже прості питання на хлопський розум.
Так от, почнемо. Благословенна будь, сестра. Почнемо з дуже простого. Ми говорили переважно про простір “На часі”. Але ти починала з того, що ви хотіли цей простір, тому що були якісь тусовки для своїх. Чи не виглядає так, що ви просто зробили ще одну тусовку для своїх і що, ну, просто скапсулювали ще якусь кількість людей в цьому місті, але справжньої якоїсь відкритості, ну, чи не народилось?
Ольга Константінова: А можна мені теж кепку? І я буду депресивна Олька.
Олександр Кульчицький: А ти можеш просто бикувати одразу.
Ольга Константінова: У мене, знаєш, немає бикуватого альтер-его. В мене є депресивне альтер-его. Ми зібрали чергову бульбашку, яка не буде працювати, бо всі будуть приходити тільки свої. Такий ризик є. Такий ризик є, і комусь подобається місце, комусь не подобається, комусь подобаються люди і організації, комусь не подобаються люди і організації. Напевно, комусь ми не подобаємося як організація, і це теж нормально. Ми всі не 100-доларові купюри. Це, в якомусь сенсі, є тусовкою для своїх. І в цьому також є сенс. Бо там, де є тусовка для своїх, ти відчуваєш довіру.
Я інтроверт. Якщо я приходжу на абсолютно незнайому тусовку, мені дуже важко. А там, де є свої люди, мені легше набагато. Але звичайно, що ми мусимо працювати над тим, щоб залучати інші організації, інші категорії людей, до яких ми зараз не дотягуємося. І це одна з важливих задач. Основних задач.
Олександр Кульчицький: Я продовжу говорити про простір. І не лише про простір. Ви на базі цього простору, але і до того, як він створився, робили різні події. Ідеатони, джеми, стретеджі кемпи, багато розумних, красивих і модних слів. Але по суті, це ж просто зібратися, побалакати і розійтись? Чи як це працює?
Ольга Константінова: Треба побалакати. Будь-яке навчання, будь-який тренінг і так далі, це також побалакати, розійтись, бо там нема де спати. Оце проблема. Ти, звісно, можеш взяти мішок для сну.
Олександр Кульчицький: Свою подушку? Але це вже для тих, хто 10 тисяч гривень донатить.
Ольга Константінова: Можливо, так. У мене теж іноді є таке відчуття, що ми от зібрались, поговорили, щось там пофасилітували, щось там пописали на цих фліп-чатах. Мені здається, що не тільки в мене є таке відчуття, що загалом люди вигорівші, людям важко, немає ресурсу.
Ти приходиш, у тебе є ідея, вона ніби креативна, ти зібрав якусь команду, але по факту через тиждень ця команда вже не дуже те хоче, бо в когось дитина, в когось ще робота, в когось там хтось захворів. І війна, люди виснажені. І якась частина активності, вона дійсно, мені здається, особливо зараз, на четвертому році повномасштабної війни… Це дійсно так, що ти приходиш, ти знаходишся серед своїх, ти трошки розслабляєшся, ти трошки щось генеруєш, а потім ти йдеш в звичайне життя.
І може частина цього не спрацьовує потім. Але частина спрацьовує. І от іноді це такі, знаєш, результати, які ти не побачиш одразу. Ти не побачиш їх за тиждень, може навіть не побачиш за декілька місяців. Але час від часу, розмовляючи з нашими партнерами, знайомими, людьми, друзями і так далі, всіма, хто десь колись долучався… Іноді я чую щось таке. А ти знаєш, я на тому-то, тому-то івенті познайомилась з такою-то людиною, і зараз ми вже рік маємо спільний проєкт. І я в цьому проєкті, мені дуже подобається. Я там, наприклад, тренерка, і я з ними працюю. Або люди, які запартнерились, як організаціями запартнерились, створили щось разом. І таких історій доволі багато. І це такий, знаєш, як… Простір довіри, який потроху росте, і в якого не дуже очевидний продукт.
Олександр Кульчицький: От якраз про цей продукт. Ти говориш, що там щось не побачиш за місяць чи за рік. Але ми живемо в специфічних обставинах, коли ми не знаємо, чи є в нас цей місяць, чи є в нас цей рік. І чи не думали ви, що може краще займатися чимось таким більш прикладним, де ви розумієте, що є цим продуктом, можна його намацати?
Ольга Константінова: Думали, мені здається, що криза є. І нещодавно був випадок, можна я розкажу?
Після якогось з івентів, от нещодавно, я вже в своєму особистому якомусь стані, я сиджу і ридаю на лавці біля “На часі”. Поряд сидить голова нашої організації, моя найкраща подруга Олена. Намагається мені щось розказати хороше, що от, значить, все в порядку, все добре, все має сенс. А я ридаю про те, що сенсу немає. І оце я сиджу, сльози течуть, значить, ніч. І йде повз нас, я не буду називати ім’я, бо це була особиста розмова, але це лідер іншої організації, дуже досвідчена, сильна людина. І він каже: “Олю, а що ти плачеш?” Я поясню. І він каже: “Я вчора робив те саме”. А в нього організація, на яку можна дивитись і заздрити, що вони круті, що вони дуже сильні, що в них все вдається, ну так, здається зовнішньо. І він казав: “Я зараз теж в кризі, мені здається, всі в кризі, я розмовляю з іншими людьми”. І те, що ти кажеш, можливо, що хочеться зараз помацати цей результат, і коли його немає, ти такий: “може, я тут взагалі безкорисний? Може, це все не треба?”
Олександр Кульчицький: Знаєш, думаю, що Саньок зараз відступить. Бо ця розмова стає занадто депресивною.
Але, але, стійкість, стійкість, стійкість. Повертаємось до предмету нашої розмови. В цих умовах, давай це вже не Санюк запитає, це вже я запитаю. В цих умовах щось же ж тобі допомагає?
Ольга Константінова: Ну от людина йшла, цю людину я знаю роками, і теж це наш партнер по проєктах. Віін бачить, що я ридаю, підходить і втішає, і ділиться тим самим. Для мене це також про стійкість. Для мене стійкість – це не тільки коли я радісна, і все вдається, і я така: “ну і що, що шахед, ну і що, що ракета, ну і що, що вікна вибило, ну і що, що на фронті капець”. Я така бадьора. Для мене особисто стійкість – це також, коли є період якогось невірення, чи відчаю чи втоми дуже сильної. Але є люди поряд, які тебе нормалізують, які тебе підтримують, ти їх підтримуєш. Ви їсте разом щось смачненьке і вам легше.
Олександр Кульчицький: Ну і робите якісь хороші речі.
Ольга Константінова: Звичайно.
Олександр Кульчицький: Як казала Леся Українка, поплакала і знов фіалка розташована.
Ольга Константінова: Це не Українка, але нехай.
Олександр Кульчицький: Це була жалюгідна і дешева спроба на байт на коментарі.
Ольга Константінова: Вибач, вибач, я все тобі зруйнувала.
Олександр Кульчицький: Олю, дуже короткий бліц. Ми якраз про це щойно говорили, але якщо спробувати сформулювати це одним реченням. Що таке особисто для тебе стійкість?
Ольга Константінова: Це не ламатися, це бути гнучким. От знаєш, як гнутися, як на конференції стійкості. Це мені дуже зайшло, насправді. Те, що Світлана Блінова казала. Оця гнучкість, що я не зламаюсь, що команда не зламається, що нас сектор не зламається, а встоїть. Так, може прогнеться в якийсь момент, але встоїть.
Олександр Кульчицький: Коли трапляються найважчі дні? Коли все валиться? Що допомагає тобі триматися?
Ольга Константінова: Те, що є друзі, з якими можна поплакати, покричати, випити чаю з бергамотом, може навіть вінішко.
Олександр Кульчицький: Друзі. Тобто те, з чого ви починали, як елемент стійкості, – дружба.
Ольга Константінова: Причому, вони не тільки в команді, вони і в спільнотах, і вони в партнерських організаціях.
Олександр Кульчицький: Ми сьогодні говорили про, умовно, останні півтора року існування вашої ініціативи, про простір і так далі. Але ви існуєте довше. То, власне, без якої однієї речі, на твою думку, жодна громадська організація не може проіснувати довго?
Ольга Константінова: Без спільних цінностей.
Олександр Кульчицький: Що таке спільні цінності? Як їх намацати?
Ольга Константінова: Це те, що для нас всіх важливо в організації чи в спільноті. Що ми погоджуємося, що оце важливо для нас всіх. І ми готові заради цього старатися. Ми готові одне одного прощати. Ми готові підтримувати. Ми готові робити. Ми готові не спати, можливо, десь. Не знаю. Ми готові старатися заради цієї цінності, цієї певної ідеї, можливо.
Олександр Кульчицький: Мені дуже відгукається, я поділюсь зовсім мікроісторією. Коли я випускався з бакалаврату, в мене був дуже специфічний спіч на випуску. Там вийшов мій викладач Сергій Головащенко, спіч якого тривав десь приблизно секунд 10. Він вийшов і сказав: “Друзі, ви знаєте, чим відрізняються прокаріоти і еукаріоти? У прокаріотів немає ядра, а в еукаріотів є ядро. Так от, будьте еукаріотами, у вас має бути ядро”. Це якраз дуже хороша метафора, бо ми всі, на щастя, еукаріоти. Всі, хто не віруси, я не знаю. Хто є прокаріотами, я вже прогулював якийсь момент уроки біології, відчуваю.
Олю, це твій, можливо, найкращий шанс, щоб подивитися в свою камеру і запросити людей на події, які відбуваються у вас в просторі або які ви проводите.
Ольга Константінова: Дорогі люди, приходьте до нас на події. Приходьте в простір “На часі”. Підписуйтесь на канал Романа Маузера і на канал громадської організації «Змістом». Чому на Романа Маузера, бо там ми робимо, власне, екскурсії в катакомбах. Але обов’язково на канал громадської організації «Змістом». І там теж пишіть у коментарі, що ви хочете в катакомби.
Що ще? Приїжджайте в Одесу. Ми зробимо вам екскурсію. Тільки якось не знаю, там подзвоніть, напишіть, бо так не вийде.
Місто велике, так. А ми не розголошуємо, якщо що, публічно адресу організації.
Олександр Кульчицький: Але я підозрюю, що за деякими вторинними ознаками ми знаємо, який простір знаходиться над вами. Ти це озвучила, а там здається це публічна інформація.
Ольга Константінова: Приходьте до нас в простір, пийте з нами каву, приїжджайте до нас як спікери, приїжджайте до нас як учасники. Давайте партнеритися, давайте робити проєкти на декілька міст одночасно. Давайте ділитись досвідом. Ми розкажемо вам щось, ви розкажете нам. Ми напоємо вас вінішком, нагодуємо варениками. Все буде класно.
Олександр Кульчицький: Ну що ж, я беру квитки в Одесу. Дуже дякую за цю розмову.
Це був подкаст «Формула стійкості», де ми говорили про згуртованість, про роль просторів, громадських просторів для того, щоб підтримувати нашу стійкість, стійкість громадських організацій і створювати можливості для того, щоб поговорити, десь, можливо, навіть трохи помріяти про майбутнє і згенерувати ті ідеї, які допоможуть нам розвиватися і знову ж таки залишатися стійкими.
Це був 84-й раз, коли я згадав це слово, тож ми можемо закінчувати це. Подкаст “Формула стійкості” від Міжнародного фонду Відродження. З вами був Сашко Кульчицький з Міжнародного фонду Відродження і Ольга Константінова з громадської організації “З Містом”. Почуємось.
У випусках подкасту ведучий Олександр Кульчицький спілкується з грантерами програми «Лабораторія стійкості», представниками громадських ініціатив та активістами, які працюють у прифронтових регіонах України. Учасники діляться власним досвідом реалізації проєктів, розповідають про прийняті рішення, труднощі та інструменти, що довели свою ефективність у роботі з громадами.
Попередні епізоди:
- Броня і корінь: що таке стійкість? Розмова з Оксаною Дащаківською
- Танці і вареники з піском: як «Баба Єлька» робить традиції Кропивниччини трендом
- Playback вистави та фруктові вечірки: як «Сила майбутнього» допомагає освітянам та ВПО
- Як молоді обрати професію та знайти високооплачувану роботу: «Потрібні тут» у «Формулі стійкості»
- Диско всіх поколінь та благодійні ярмарки: «Центр допомоги переселенцям та ветеранам» допомагає ВПО
- Як допомогти ВПО почати нове життя (і не вигоріти). Інструкція від «Джерела підтримки»
- Як допомагати ветеранам і залучати до цього державу? Досвід «Веритас Спес» та «Громадянина»
- Зустрічі з блогерами та проєктний менеджмент. Як KOWO та «Ліга сучасних жінок» розвивають молодь
- Як зробити місто дружнім до людей: досвід «Зміст.Полтава» та «Міста розумних»
- Як зробити Одесу україноцентричною: досвід «Центру підтримки сучасної культури»
