10 квітня у The Market Theatre (Йоганнесбург) відбулося відкриття виставки «Діти України», що триватиме до 1 травня. Експозиція, кураторства Владислава та Тетяни Троїцьких, складається з кількох інсталяцій, які через художні образи осмислюють досвід війни та втрати.
Виставку доповнюють відео-інсталяції з документальними фільмами «Маріуполь. Сто ночей» та «Немає дітей. Є люди», а також панелі з дитячими малюнками.
Спеціальною подією-відкриття став перформанс «Поле пам’яті» за участі Соломії Мельник (голос), Антона Байбакова (композитор) та танцівників Tsholo4olo Group. Основною темою перформансу стала присвята вбитим та депортованим дітям з України до РФ, а також паралель між досвідом проживання війни в Україні та боротьби з апартеїдом у Південно-Африканській Республіці.
Після перформансу з вітальними словами виступили Надзвичайний і Повноважний Посол України в Південно-Африканській Республіці Олександр Щерба, художній керівник The Market Theatre Грег Хоманн, заступник генерального директора Українського інституту Алім Алієв та режисер Владислав Троїцький.
Також 10 і 11 квітня у великій залі John Kani Theatre відбулось 2 концерти українського фрік-кабаре гурту Dakh Daughters із програмою AntIDote. У концерті використано тексти української поетеси Вікторії Амеліної, яка загинула внаслідок російського ракетного удару по Краматорську у 2023 році, а також поему «Каменярі» Івана Франка. Через ці твори виконавиці звертаються до тем витривалості, солідарності та відданості своїм цінностям у часи втрат і невизначеності.
Проєкт реалізовано за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», Українського інституту, Посольства України в ПАР, Посольства Австрії в ПАР, Посольства Норвегії в ПАР та Ukrainian Communication Group у партнерстві з ГогольFest і The Market Theatre.
Цей проєкт є частиною системної роботи Українського інституту з посилення присутності України в глобальному культурному діалозі. Показуючи ці історії в Південно-Африканській Республіці — країні з власним досвідом травми, насильства і боротьби за гідність — він працює не з абстрактною «обізнаністю», а з впізнаванням. Саме так через мистецтво вибудовуються сталі зв’язки, відкривається простір для взаємодії, а український досвід перестає бути далеким і починає звучати як спільний — у розмові про пам’ять, відповідальність і ціну людського життя.
Джерело: Український інститут
