Мілітаризація Кримського півострову фрагментує історичний та культурний ландшафт, руйнуючи просторові зв’язки між поселеннями, і це унеможливлює повноцінну наукову інтерпретацію та збереження спадщини. Такій висновок містить дослідження впливу масштабного інженерно-фортифікаційного будівництва рф на археологічні пам’ятки Південно-Західного Криму, підготовлене експертами Кримського Інституту Стратегічних Досліджень та Центру Просторових Технологій.
Робота науковців стала можливою завдяки підтримці Міжнародного Фонду «Відродження». Під час презентації в Українському кризовому медіа-центрі координаторка його програми “Права людини і правосуддя” Христина Солтисяк зазначила, що це дослідження показує, як працює військова машина Російської Федерації, як війна, окупація і мілітаризація знищують культурну спадщину і демонструє ту системність, до якої вдається Росія. І це висловлення є дуже важливим не тільки в Україні, а і на міжнародній арені.
Голова моніторингової групи ГО КІСД, провідний науковий співробітник Національного заповідника “Києво-Печерська лавра” Денис Яшний нагадав, що використання об’єктів культурної спадщини у зведенні військових споруд, фортифікації – це те, що Росія почала ще в 2014 році, як на території Криму, так і на території тимчасово окупованих Донецькою і Луганською області та по лінії бойового зіткнення з 2014 по 2022 рік. А в 2022 році, коли бліцкріг Росії не вдався і почалися атаки на Західне узбережжя Криму, де здебільшого розміщувалися РЛС і системи протиповітряної оборони, Росія почала будувати лінію укріплень вздовж всього узбережжя, починаючи від Тарханкуту і закінчуючи Ахтіяром, тобто Севастополем.
«Це стало великою проблемою, коли ми зрозуміли, що всі об’єкти на узбережжі можуть постраждати від дії Російської Федерації. Історичні умови створили тут абсолютно феноменальний культурний ландшафт з багатошаровими пам’ятками археології, де можуть в одному місці бути представлені шари, починаючи з епохи Великої грецької колонізації і закінчуючи середньовіччям. Багатошарові, цікаві пам’ятки, які частково були досліджені, але досліджені геть не повністю. І на цей момент вони потрапили під фортифікаційне будівництво. Тобто ми можемо сказати, що на сьогоднішній момент подекуди повністю ці пам’ятки втрачені для археології, втрачені для України через руйнівне будівництво фортифікації на них», – заявив Денис Яшний.
З тим, як мілітаризація вплинула на археологічні пам’ятки Західного Криму, ознайомив координатор проєктів Центру просторових технологій Андрій Онищенко. Дослідження охопило чотири ключові пам’ятки: Панське-I, Беляус, Кульчук та Усть-Альма. Представлені Супутникові знімки показують, як окупаційна влада прорізає траншеї та будує військові позиції через охоронні зони та поперек меж пам’яток, руйнуючи археологічні нашарування.
Будівництво Росією укріплень навколо об’єктів культурної спадщини в Криму поєднує низку порушень, що впливають на культурні цінності. Серед них незаконне привласнення, пошкодження або руйнування, не виправдані військовою необхідністю, ймовірне незаконне переміщення, перетворення культурних цінностей на військові цілі, деконтекстуалізація.
Автори дослідження стверджують, що ці порушення свідчать про відповідальність Росії як держави, зокрема, згідно Положення про закони та звичаї сухопутної війни, що додається до IV Гаазької конвенції, Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року;, Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій 1949 року, Конвенції про всесвітню спадщину 1972 року та звичаєвого міжнародного права.
Торкаючись правової оцінки порушень, юридична радниця Міжнародного центру перехідного правосуддя Катерина Бусол звернула увагу і на те, що Росія створює так звані культурні живі щити, коли мілітаризуючи об’єкти, знімає з них імунітет від нападу.
«Нам дуже важливо контекстуалізувати ці порушення, тобто показувати не просто кейси переміщення, наприклад, фондів Херсонського музею або певних об’єктів з окупованого Криму, а і показувати, як це переміщення пов’язане з фортифікаційними ініціативами, як це переміщення пріоритезує певні архіви або певні культурні цінності. І це важливо для правильної кваліфікації не лише воєнних злочинів, а злочинопереслідування проти українців за національною ознакою і також для більш ґрунтованого підтвердження геноцидного умислу і того, як злочини проти культурної спечені, зокрема, проти сфери культури, ілюструють наявність геноцидного умислу у Російської Федерації», – наголосила правкиня.
Джерело: УКМЦ
