Стійкість в Україні виглядає по-різному. Жити і розвиватися у прифронтових умовах безпекових викликів. Відновлювати громади, які частково стали руїнами. Брати відповідальність, коли вистачає ресурсу допомогти людям і рідним містам. У цих досвідах немає єдиного сценарію, але є спільний запит: зберегти людей і країну в часи великої війни й закласти основу для гідного відновлення країни.
Як це зробити? Міжнародний фонд «Відродження» разом із партнерами також шукає відповідь на це запитання. Розповідаємо про те, як із цього запиту виросла масштабна екосистема «Конференцій стійкості» і як вона допомагає формувати рішення для відновлення і стійкості України.
Перші розмови про стійкість
Пошук відповідей про стійкість почався у вересні 2022 року, коли Фонд зібрав понад 200 представників громадянського суспільства, влади і міжнародних організацій на конференції «Зі стійкості до відновлення: ключова роль громадянського суспільства України». Ця розмова задала рамку для подальших дискусій і напрацювань.
Учасники погодилися, що відновлення України не зводиться до відбудови зруйнованого. Йдеться про можливість закласти нові правила – інклюзивні, прозорі, з участю громад у прийнятті рішень із самого початку. Залученість жителів громад стала одним із ключових принципів цього підходу. Як реальна участь у плануванні відновлення разом із тими, хто найкраще розуміє потреби своїх громад.
Під час конференції сформулювали ключовий висновок: війна відкриває вікно можливостей для інституційних змін, і якщо його не використати, потенціал трансформації може бути втрачений. Раннє відновлення України – це шанс збудувати країну, яку не вдалося добудувати після Майдану.
Саме з цієї логіки виросли подальші Конференції стійкості, експертні обговорення й візії, а також спільна системна робота на майбутнє України, яка продовжується і сьогодні.
Як дискусії перетворюються на дії
Обмін думками не завершився разом із подіями. Ідеї досліджувалися, доповнювалися і поступово склалися у «Візію стійкості» – документ 2023 року, що сформулював громадянський порядок денний для відновлення України. Його підготували на основі експертних обговорень за участі організацій громадянського суспільства і Міжнародного фонду «Відродження». Рекомендації візії використали під час підготовки до Конференції з відновлення України в Берліні (URC2024).
«Візія стійкості» окреслює ключові напрямки – від економічної стійкості й довкілля до людського виміру відновлення, включеності постраждалих громад, ветеранів та підготовки до вступу України до ЄС. Це рамка, яка дозволяє громадянському суспільству, владі та міжнародним партнерам рухатися в одному напрямку. «Важливо, щоб були створені канали зв’язку, які б надавали громадянам відчуття причетності до процесів та відчуття власності над ними», – зазначив під час презентації документи виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» Олександр Сушко.
Початкову «Візію стійкості» згодом доповнили. У 2025 році з’явилася «Візія стійкості 2.0: людський вимір», яка зміщує фокус із принципів стійкості на конкретні потреби людей і громад. У центрі документа – людина: її безпека, доступ до послуг, участь у прийнятті рішень та можливість залишатися активною у своїй громаді.
Документ визначає ключові перешкоди для стійкого відновлення та пропонує конкретні рішення – від розвитку місцевого підприємництва до підтримки ветеранів і посилення соціальної згуртованості. Його передали уряду, органам місцевого самоврядування і міжнародним партнерам, а також використали під час підготовки до URC2025 в Римі.
Від центру до громад
Ідеї, сформульовані під час обговорень й закріплені у першій та другій «Візіях стійкості», стали основою для практичних програм підтримки громадянського суспільства.
Першим кроком стала «Лабораторія стійкості» – дворічна програма підтримки локальних громадських організацій, що реалізується Міжнародним Фондом «Відродження» за підтримки агенції «Хліб для світу». Вона поєднала фінансову підтримку, навчання, менторство і мережування, щоб організації могли системно працювати з викликами війни у своїх громадах. У програмі взяли участь 14 організацій, які реалізовували проєкти, реагуючи на конкретні потреби — від розвитку локальних ініціатив до створення освітніх і соціальних рішень. Це дозволило перевести підхід до стійкості з рівня ідей у практику на місцях.
У 2024 році цю логіку продовжив і масштабував проєкт «Імпульс». Він розширив географію і кількість організацій, зберігши фокус на тих, хто працює у найбільш постраждалих від війни регіонах і формує зміни на рівні громад. Проєкт реалізується Міжнародним фондом «Відродження» та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida) і триватиме до 2027 року. Сьогодні «Імпульс» об’єднує понад 100 організацій із 15 регіонів України, і ця мережа продовжує зростати. Програма поєднує фінансування, навчання, аналітику, стажування і мережування як довгострокову інвестицію у розвиток громадянського суспільства.
Завдяки цим проєктам, розмова про стійкість перейшла із центрального рівня у системну роботу в громадах через людей, організації і рішення, що формуються на місцях.
Чому ми запустили Конференції стійкості
Коли перші підходи до стійкості й відновлення були сформульовані, а програми запущені, стало очевидно, що команди потребують постійного обміну досвідом. Ситуація в країні змінюється, а разом із нею – виклики, потреби громад й можливості для відновлення.
У різних регіонах війна має різні наслідки, а відповіді на них формуються у щоденній практиці – під обстрілами, в умовах релокації, після деокупації. Щоб розуміти, що працює і як у таких умовах закладати основу для майбутнього розвитку, цей досвід потрібно регулярно обговорювати та узгоджувати.
Саме з цієї потреби у вересні 2024 року в Києві провели першу «Конференцію стійкості». Вона зібрала представників громадянського суспільства, влади, експертного середовища і партнерських інституцій. Конференція пройшла в межах проєкту «Лабораторія стійкості», за підтримки Європейського Союзу.
Її ключовий висновок: українське суспільство вже пройшло етап стійкості як виживання і переходить до стійкості як розвитку. Наступне завдання – закріпити цей перехід через інституції, кооперацію та спільні стратегії. Відновлення працює там, де громади залучені до планування, є зворотний зв’язок між організаціями й людьми, а бізнес стає партнером у розвитку.
Водночас українське суспільство зробило важливий крок – від пасивної ролі до співтворення держави, наголосив Олександр Сушко.
У жовтні 2025 року в Києві в межах «Лабораторії стійкості» та «Імпульсу» відбулася «Конференція стійкості 2.0», яка стала наступним етапом розмови про довгострокову стійкість України в умовах війни. Вона зібрала представників громадянського суспільства, влади, експертного середовища й міжнародних партнерів.
Учасники представили конкретні кейси і підходи: як залучати громади до планування, як вибудовувати взаємодію між організаціями і людьми, як включати бізнес у процеси відновлення. Вони поділилися інструментами, які вже працюють і можуть масштабуватися в різних регіонах.
Під час конференції представили аналітичні напрацювання щодо рівня стійкості та залученості громадських організацій до відновлення, які взяли за основу для подальших рішень та регіональних дискусій.
Так, Конференції стійкості стали форматом, який дозволяє регулярно повертатися до питання стійкості та тримати спільне розуміння, як рухається відновлення України.
Регіональні конференції: відповіді з місць
Після «Конференції стійкості 2.0» робота продовжилася в регіонах. У межах проєкту «Імпульс» відбулася серія з семи регіональних Конференцій стійкості у різних областях України, де виклики війни мають різні форми і потребують різних рішень.
Донецька конференція пройшла у Києві в межах форуму «Донеччина 2025» і зібрала понад 170 учасників офлайн та близько 1500 онлайн. У центрі – збереження людського капіталу в умовах постійних обстрілів і підготовка до деокупації.
У Запоріжжі конференція «Незламний Південний Схід» об’єднала представників Запорізької, Херсонської та Миколаївської областей навколо практик стійкості, які вже працюють у громадах. Щоб масштабувати цей досвід, за результатами заходу розробили Кейс-стаді «Практики стійкості південно-східних областей України».
Окрема конференція, присвячена Луганщині, також відбулася у Києві. Учасники обговорювали підходи до управління тимчасово окупованими територіями і роль інституцій.
У Чернігові учасники працювали над конкретними рішеннями – від людиноцентричної відбудови до економічної стійкості та взаємодії освіти і бізнесу. За підсумками конференції «Стійка Чернігівщина: відновлення через партнерство» підготували аналітичну брошуру, що узагальнює ключові напрацювання панельних дискусій і стратегічні міркування учасників.
У Полтаві провели конференцію «Синергія молоді Сумщини». Її фокус був на стратегуванні громад в умовах війни, а також обміні практиками, спільних рішеннях і залученні молоді до відновлення.
В Одесі конференція об’єднала представників кількох областей навколо практичних рішень для громад – від підприємництва і мобільності до якості послуг для ветеранів і ВПО.
Регіональні «Конференції стійкості» показали, що кожен регіон знаходить власні відповіді на спільні виклики і водночас формує спільне бачення відновлення на національному рівні. Для громадянського суспільства це має велику практичну цінність. Конференції стійкості стають простором обміну досвідом, робочими рішеннями та підходами, які вже довели свою ефективність у громадах. Такий обмін дозволяє швидше масштабувати успішні практики відновлення і підсилює спроможність організацій реагувати на виклики війни.
І ми планували, що логіка стійкості працюватиме саме так: від дискусій до документа, від документа до нових рішень, ідей і впливу на політики. Далі їх перевірка на місцях, доопрацювання і поширення на всю країну. У результаті ця екосистема сформувалася у масштабну платформу Конференцій стійкості, що увійшла до Топ-25 проєктів Фонду та партнерів, які змінювали країну у 2025 році.
