Екологічне врядування в Україні: нове дослідження оцінило інституційну спроможність на трьох рівнях влади Вийшла аналітична записка «Інституційна спроможність у сфері збереження довкілля: оцінка, виклики, перспективи». Автори проаналізували, наскільки центральні органи виконавчої влади, обласні військові адміністрації та органи місцевого самоврядування готові реалізовувати екологічну політику в умовах війни та євроінтеграції. Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в межах спільної ініціативи «Вступаємо в ЄС разом».
Оцінка проведена за методологією SIGMA – спільного інструменту ЄС та ОЕСР для аналізу спроможності публічної адміністрації. Автори вивчали нормативну базу, структуру органів, кадровий потенціал і практику ухвалення рішень.
Ключові висновки
Нинішня модель управління довкіллям залишається фрагментованою, кадрово ослабленою і стратегічно неузгодженою. Створення об’єднаного Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства не сприяло наскрізності екологічної політики – радше маргіналізувало її.
Дані на підтвердження:
- загальна штатна чисельність Мінекономіки – 1 249 осіб, з них лише 167 передбачено для довкіллєвої складової;
- близько половини «екологічних» посад у міністерстві станом на жовтень 2025 року – вакантні;
- посадові оклади в екологічних підрозділах (29–49 тис. грн) на 30–40% нижчі за оклади в економічному й фінансовому блоці (60–70 тис. грн);
- для якісного впровадження законодавства про оцінку впливу на довкілля потрібно щонайменше 30 фахівців, у штаті – 17;
- для реалізації закону про інтегроване запобігання промисловому забрудненню 3 000 установок потрібно близько 70 фахівців, передбачено – 3; – у Чехії, територія якої у 8 разів менша, біорізноманіттям займаються 840–1 000 спеціалістів;
- в Україні на центральному рівні – 21 фахівець, у регіонах – близько 120. На обласному та місцевому рівнях картина схожа: нестача фахівців, обмежене фінансування, слабка координація з центральним рівнем. Кошти місцевих фондів охорони довкілля часто витрачаються не на стратегічні природоохоронні заходи, а на благоустрій та інфраструктуру.
Три моделі реформування
Автори пропонують три сценарії. Програма мінімум. Посилене чинне Мінекономіки плюс підконтрольні ЦОВВ і довкіллєві департаменти ОВА та ОМС – кадрово, нормативно й фінансово зміцнені. Базовий компромісний варіант, який не усуває системних проблем, але дає покращення у коротко- та середньостроковій перспективі.
Оптимальні зміни
Відновлення окремого Міністерства захисту довкілля при збереженні чинної системи підпорядкованих органів з посиленням на всіх рівнях. Автори вважають цей варіант найбільш збалансованим між спроможністю і реалістичністю впровадження.
Ідеальний варіант.
Окреме Міністерство захисту довкілля, створення Агентства зі збереження біорізноманіття та територіальних представництв міністерства в областях. Найкомплексніша модель з чітким розподілом функцій між формуванням і реалізацією політики.
Чому це важливо зараз?
Дослідження зафіксувало проблему, яка виходить далеко за межі галузевого врядування. Без професійної, підзвітної і фінансово спроможної системи управління довкіллям Україна не зможе ефективно виконати 27-й розділ переговорної рамки з ЄС, закріпити право громадян на безпечне довкілля і забезпечити повоєнне відновлення за принципом «відбудувати зеленіше, ніж було». Повний текст аналітичної записки доступний за посиланням.
Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».
Джерело: Екологія – Право – Людина
