Матеріал: EuProstir
Сьогодні у громадянського суспільства набагато більше можливостей для підтримки з боку донорів. Це однозначно. Європейський Союз став реально найбільшим донором громадянського суспільства в Україні. Пам’ятаю, коли ще 10-15 років тому ми навіть між собою жартували, чому американці “платять” за європейську інтеграцію України, тобто підтримують фінансово. Зараз це змінилося — ЄС став найбільшим донором і держави, і громадянського суспільства в Україні”, — Дмитро Шульга, директор Європейської програми Міжнародного фонду “Відродження”.
Як Міжнародний фонд “Відродження” співпрацює із Європейським Союзом, що таке EU4USociety та яку підтримку можуть отримати організації громадянського суспільства, що зараз у пріоритетах Європейської програми Фонду, а також про близькі й далекі перспективи для України у відносинах з ЄС — в інтерв’ю Європейському Простору розповідає Дмитро Шульга, директор Європейської програми Міжнародного фонду “Відродження”.
“EU4USociety — особливий проєкт”
— Нещодавно Міжнародний фонд “Відродження” спільно з Європейським Союзом запустив 4-річний проєкт EU4USociety, який направлений на посилення залучення та спроможності громадянського суспільства. Розкажіть більше про специфіку цього проєкту — що він включає?
— EU4USociety — особливий проєкт, і його особливість полягає в тому, що це не дуже і проєкт. Тобто, це не якась окрема проєктна ідея, яку ми спеціально придумали — фактично, ЄС в рамках партнерства надає фонду “Відродження” підтримку в реалізації тих стратегічних пріоритетів, які вже має Фонд. Це не щось окреме, але як додаткова активність в певних тематиках, у яких Фонд і так уже працює. Йдеться про те, що ми отримуємо на загальну діяльність Фонду додаткову підтримку з боку Євросоюзу.
Мета проєкту EU4USociety перегукується із загальною метою діяльності Фонду — а це підтримка громадянського суспільства, щоб воно мало більше спроможності реагувати на наявні виклики, відстоюючи цінності відкритого суспільства. Це і є нашою глобальною метою. Згідно з умовами нашого партнерства з Європейським Союзом, ми домовилися про шість тематичних пріоритетів.
“Один зі стратегічних компонентів — підтримка сталості громадянського суспільства, коли воно може бути менш залежне від донорів та намагається звертатися до громадян за підтримкою”
— Що це за пріоритети?
— Перший пріоритет — це реагування на виклик пандемії COVID-19. Тут у нас є конкурс “Людяність і взаємодопомога”, започаткований навесні цього року, який і привернув увагу Євросоюзу. Практично одразу вони приєдналися як партнери до цієї ініціативи.
З початку конкурсу “Людяність і взаємодопомога” Фонд підтримав 191 проєкт на суму понад 21 мільйон гривень. (Фото із Facebook-сторінки проєкту “You will see”, підтриманого програмою “Людяність і взаємодопомога”)
Другий напрямок — це демократія. Він включає різні аспекти, починаючи від політичної просвіти до питань верховенства права, прав людини, належного врядування, боротьби з корупцією.
Третій пріоритет — це сталість та спроможність громадянського суспільства. Йдеться про підтримку теж тих ініціатив, які раніше започатковував Фонд — це краудфандингові конкурси у сфері медіа, соціального підприємництва та культурних ініціатив. Організації через краудфандингові кампанії збирають кошти від громадян, а фонд “Відродження” співфінансує ці ініціативи в пропорції 50 на 50. Це один зі стратегічних компонентів — підтримка сталості громадянського суспільства, коли воно може бути менш залежне від донорів та намагається звертатися до громадян за підтримкою та отримувати її. Йдеться і про фінансову/ресурсну, і про моральну підтримку. У тривалій перспективі, це забезпечення більшої сталості громадянського суспільства та меншої залежності від донорських коштів.
Четвертий пріоритет — це цифра. Зрозуміло, що процеси діджиталізації, які зараз відбуваються, мають два виміри. Вимір європейської інтеграції охоплює ті речі, які передбачені Угодою про Асоціацію та ширшу інтеграцію до єдиного цифрового ринку ЄС. А другий — різні питання прав людини, в першу чергу, права на приватність, захист персональних даних, наявні кіберзагрози тощо.
П’ятий пріоритет — це “зелений курс” або питання зміни клімату. Тут також є різні рівні. Один рівень — це власне Європейський зелений курс, який нещодавно був проголошений. Йдеться про серйозні зміни в політиці держав-членів ЄС в цілому щодо переходу на нові зелені технології в усіх ключових галузях: економіка, енергетика, сільське господарство, транспорт тощо. Це новий технологічний уклад, і Україна вже задекларувала на політичному рівні свою зацікавленість, щоб теж брати участь в цьому переході разом з ЄС. Другий рівень — місцевий, що охоплює ініціативи на рівні громад. Тут теж дуже багато викликів — не лише глобальні зміни клімату, але й локальні проблеми, наприклад, використання природних ресурсів в громадах тощо.
Шостий пріоритет — кордон з ЄС та прикордонна співпраця між громадами. Тут фокус на місцеві громади, прикордонні з Євросоюзом, і в яких є дуже специфічні проблеми. Наприклад: наскільки легко відбувається перетин кордону; як можна налагоджувати співпрацю з сусідніми громадами з інших країн-членів ЄС; наскільки наявність, присутність або відсутність якогось транскордонного переходу впливає на місцевий розвиток або навпаки заважає цьому; як взаємодіяти на різних рівнях, коли місцеві громади мають відносини з різними структурами центрального рівня влади, регіонального рівня влади та з міжнародними партнерами.
Є дуже багато специфічних проблем, щодо яких у нас уже раніше були різні ініціативи та дослідження. Хоча ці громади найближчі до ЄС, проте вони часто недоотримують потрібного рівня уваги. Їхні проблеми багато років не вирішуються. Наприклад, інфраструктура просто не пристосована до того об’єктового рівня потоку людей, товарів, який зараз є. За це просто соромно, і з цим щось треба робити. Ми знаємо, що певні громадські активності вже існують, і хотіли б знайти можливості для такої підтримки.
Ось це і є шість тематичних пріоритетів, над якими працюємо. Залишилося по суті три повноцінних роки, а це означає, що будемо мати три річних грантових цикли.
“Плануємо працювати з грантерами — будемо пропонувати їм можливості додаткового навчання, менторингу, коучингу та інші можливості для підвищення спроможності”
— Тобто, щороку в рамках цих тематичних пріоритетів будуть оголошуватися конкурси?
— Так. EU4USociety — це переважно грантова підтримка громадських ініціатив. З точки зору ЄС, це регрантинг. Крім фінансової підтримки плануємо працювати з грантерами — будемо пропонувати їм можливості додаткового навчання, менторингу, коучингу та інші можливості для підвищення спроможності. Плануємо, що будуть активності з міжнародного нетворкінгу. Важливо, щоб про ті речі, які громадянське суспільство буде тут здійснювати за нашої підтримки, знали також партнери за кордоном. Важливо, щоб в ЄС були обізнані з діяльністю громадянського суспільства в Україні, щоб знаходилися міжнародні партнери серед громадянського суспільства, аби дискутувати про відносини України з ЄС та подальші перспективи. Така діяльність теж планується, але маємо її зараз реалізувати в онлайн форматі.
“Щоб пропонувати якісь рішення, збирати стейкхолдерів, вести з ними розмову на рівних, щоб сприймалися організації й експерти як фахові — потрібно мати експертизу, досвід, аналіз”
— Наскільки громадські організації наразі активно беруть участь у грантових конкурсах? Пандемія вплинула на цю активність? Знаємо, що на конкурс “Людяність та взаємодопомога” надійшла шалена кількість заявок.
— Я б не сказав, що є суттєві зміни щодо активності. Все залежить від конкретного конкурсу. Якщо це досить широкий конкурс як, наприклад, “Людяність та Взаємодопомога”, на який може подаватися велике коло організацій з найрізноманітнішими ідеями, то звичайно у нас відбувся шалений наплив заявок. Починаючи з березня 2020 року, надійшло 2300 заявок за весь період в межах 13 раундів. Якби це було у звичайному режимі, то фактично ми провели не один, а 13 конкурсів щодо реагування на COVID-19. Підтримку отримали близько дві сотні проєктів. Насправді це шалена кількість, і це тільки по одному напрямку.
Щодо інших конкурсів, з вузьких тем, то зрозуміло, що наплив менший. І це правильно. Буває говорять: “розкажіть, які у вас є конкурси, і ми хочемо на них податися”. Якщо організація ніколи не працювала у цифровій сфері і раптом зацікавлюється, то шансів у її заявки мало. Виникають питання про досвід.
Об’єктивно, зараз дискусії і проблеми стають складні. Для того, щоб пропонувати якісь рішення, збирати стейкхолдерів, вести з ними розмову на рівних, щоб сприймалися організації й експерти як фахові — потрібно мати експертизу, досвід, аналіз. Сьогодні я займаюся однією сферою, завтра зовсім іншою, а післязавтра ще іншою — такий підхід неправильний. У довгостроковій перспективі це не є сталою стратегією. В організації має бути свій профіль, стратегія, бачення, спеціалізація. Звичайно, є потужні організації, які працюють в різних напрямках, але все-таки це має бути якась системна робота. Якщо хапатися від однієї до іншої теми, залежно від того, які конкурси оголосили донори, то зрештою це не спрацює.
На фото — команда Європейської програми Міжнародного фонду “Відродження”
“Громадянське суспільство за підтримки фонду долучалося до всіх ключових процесів та подій у наших відносинах з ЄС”
— Європейська програма Міжнародного фонду “Відродження” існує вже давно. Які зміни відбулися та що вдалося досягти?
— Європейська програма Фонду “Відродження” була створена ще у 2004-2005 роках, коли тільки започатковувалася Європейська політика сусідства Європейським Союзом, тільки розпочалися більш предметні розмови про подальшу інтеграцію України й тільки-тільки заговорили про Угоду про Асоціацію, яку тоді ще так не називали. Саме в цей період якраз була створена Європейська програма з фокусом на підтримку ініціатив громадянського суспільства, які б штовхали, моніторили, допомагали руху європейської інтеграції України. З тих часів вона діє як активна грантова програма.
В різні часи пріоритети дещо різнилися, відповідно до контексту, який змінювався. Наприклад, колись ми починали з того, що підтримували моніторинг Плану дій “Україна — ЄС”, практику видачі віз, проєкти з підвищення обізнаності та роз’яснення змісту євроінтеграції, створення ресурсів для інформування громадськості. Свого часу і Європейський Простір виник як проєкт за підтримки нашої Програми.
Зрештою, громадянське суспільство за підтримки фонду долучалося до всіх ключових процесів та подій у наших відносинах з Європейським Союзом. Наприклад, План дій з лібералізації візового режиму — як ідея був сформульований та запропонований саме громадськими експертами. Вже потім, коли ця ідея матеріалізувалася, Європейський Союз вирішив іти дійсно цим шляхом. Ми підтримували моніторинг його виконання, а потім адвокацію, щоб ЄС дійсно дотримався своєї політичної обіцянки: якщо ми виконаємо критерії, то буде наданий безвіз.
4-5 жовтня 2013 року, у Кишиневі пройшов Форум громадянського суспільства Східного партнерства. В центрі уваги Форуму — роль громадянського суспільства в контексті підписання/парафування Угод про асоціацію з низкою країн програми, а також загальна оцінка громадянським суспільством процесу реформ в цих країнах напередодні саміту Східного Партнерства у Вільнюсі. (Фото — EUProstir)
Схожа історія з Угодою про Асоціацію — ми допомагали громадськості включатися у консультації під час переговорів. Була потім велика дискусія “треба/не треба”, “підписувати/не підписувати” та дискусії про умови, які ЄС ставить для цього. Коли Угоду підписали, ми теж допомагали з міжнародною адвокацією, аби її швидше ратифікували.
З 2014 року у нас серйозно розвинувся напрямок міжнародного партнерства. До того, відверто кажучи, до України не був такий великий інтерес з боку (західно)європейських партнерів, а у 2014 році Україна стала цікавою для міжнародної співпраці. Ми підтримували різні ініціативи у цій сфері та продовжуємо далі це робити, аби рухати євроінтеграцію.
28-29 листопада 2013 року, акція на Вільнюському саміті Східного Партнерства — громадські лідери України та ЄС символічно підписали Угоду про Асоціацію Україна-ЄС. На Саміті Віктор Янукович відмовився підписувати Угоду про Асоціацію. Вже за добу розпочалася Революція Гідності. (Автор фото — Rostyslav Tomenchuk)
“У нас є багато внутрішніх сюрпризів, а також є зовнішній ворог, який намагається підривати наші європейські перспективи. Тому нам треба більше працювати, ніж іншим країнам, які начебто йшли тим же шляхом…”
— Ми пройшли досить довгий шлях, багато зроблено. Однак, як бачимо, громадянському суспільству не можна розслаблятися, є постійні спроби перекреслити попередні досягнення. Чи була впевненість ще тоді, у 2004-2005 роках, що вдасться досягти те, що маємо? Які очікування були тоді?
— Думаю, що у нас абсолютно нормальні очікування, які відповідають настроям та запиту суспільства на інтеграцію до ЄС. Наш європейський вибір ми вже стільки разів підтверджували як стратегічну мету, що тут уже немає якихось серйозних розбіжностей. Питання скоріше у деталях: наскільки ми всередині країни розуміємо, що потребує європейська інтеграція, чи готові ми дотримуватися відповідних критеріїв, правил та вимог.
Звісно, добре було б мати більшу визначеність з боку ЄС щодо подальшої інтеграції, бо не секрет, що зараз з цим складно. Наш шлях набагато складніший, ніж таких країн як Польща, Литва, Румунія, Болгарія чи навіть Хорватія, які свого часу вступали до ЄС. У них були свої проблеми, але все-таки нам ще складніше. Чим далі, тим складніше вступати в цей “клуб”. Водночас у нас є багато внутрішніх сюрпризів, а також є зовнішній ворог, який намагається підривати наші європейські перспективи. Тому нам треба більше працювати, ніж іншим країнам, які начебто йшли тим же шляхом, але насправді працювали у легших умовах.
Так, можна нарікати на різні зовнішні обставини, не дуже сприятливі, але, в першу чергу, від нас, від України в широкому сенсі, залежить наскільки ми послідовні, наскільки можемо викликати довіру з боку ЄС. Якщо ми кажемо, що хочемо щось додаткове отримати від ЄС — то варто спочатку довести, що ми здатні виконати і утримати те, що вже є. Наприклад, той же безвіз — тут же зрозуміло, що маємо зберігати відповідність критеріям, якщо не хочемо його зруйнувати. Бо з одного боку, ми й безвіз поставимо під загрозу, а з іншого боку, стратегічно, буде величезна проблема — якщо ми зараз її не вирішимо, то про які подальші перспективи євроінтеграції можна буде говорити, про яку довіру? Якщо будемо говорити, що хочемо вступати до ЄС, а при цьому навіть не можемо зберегти відповідність критеріям не просто членства в ЄС, а навіть безвізу — це справді величезний виклик.
— На жаль, живемо у політичній нестабільності. Що можна прогнозувати щодо подальшої євроінтеграції?
— Не люблю давати прогнози, бо це наче я щось обіцяю. Все залежить від великої кількості зовнішніх факторів. Ключове — це питання до нашого внутрішнього політичного розвитку. А ми у ситуації, де, відверто кажучи, не можна спрогнозувати наш внутрішній політичний розвиток, навіть на найближчі місяці. Об’єктивно, у нас є передумови для того, щоб сподіватися, що у якійсь середньостроковій перспективі… Так, завжди легше обіцяти, що це буде через 15-20 років, ніж через 5 років. Однак через 10-15 років стільки всього може змінитися, що складно давати прогнози.
Можемо виходити із кількох речей. По-перше, чинна Угода про Асоціацію, яку зараз збираються оновлювати та десь посилювати — положення цієї Угоди розраховані на період 8 років. Тобто, це означає, що до кінця 2023 року у нас має бути виконано багато положень. Однак, ми вже запізнюємося. Нехай це зволікання буде приблизно на 5 років, то тоді сподіваємося, що до кінця 20-тих років виконаємо повністю ключові положення Угоди. Якщо так, то постає питання — а що далі? Воно об’єктивно постає, якщо ці рамки, які є, будуть виконані. Наскільки це буде амбітно — те, що буде далі після Угоди про Асоціацію — залежить від різних речей. В першу чергу, від того, наскільки ми доб’ємося виконання цієї Угоди.
Адже можлива ситуація, коли говоритимемо, що виконуємо положення Угоди, але будемо віддалятися від перспективи. Якщо ми хочемо мати щось якісно більше, то треба виконати те, що вже зараз взяли на себе. Якщо зможемо це показати, то тоді у нас буде набагато більше передумов для того, щоб заявляти про якісь більші амбіції. Але тут знову повертаємося до нашої політичної ситуації…
Європейський Союз став реально найбільшим донором громадянського суспільства в Україні
— Питання про наше проєвропейське громадянське суспільство, яке допомагає у просуванні реформ — чого для ефективності зараз не вистачає громадським організаціям, на вашу думку? Ще підтримки?
— Не думаю, що нинішня ситуація якась особлива. Зрозуміло, що громадським організаціям завжди потрібна підтримка. Якщо порівнювати з перспективами, коли наша Програма почала працювати, коли ще розпочиналася Європейська політика сусідства, якщо порівнювати ті часи і зараз — то сьогодні у громадянського суспільства набагато більше можливостей для підтримки з боку донорів. Це однозначно.
Європейський Союз став реально найбільшим донором громадянського суспільства в Україні.
Пам’ятаю, коли ще 10-15 років тому ми навіть між собою жартували, чому американці “платять” за європейську інтеграцію України, тобто підтримують фінансово. Зараз це змінилося — ЄС став найбільшим донором і держави, і громадянського суспільства в Україні. Але крім ЄС, є ще багато інших донорів, які активні в Україні.
Є багато можливостей підтримки для громадянського суспільства, але її ніколи не буває достатньо. Звісно, треба розуміти, як працювати з донорами та проєктами. Як завжди, є питання професіоналізму, якщо ми говоримо про те, що якась організація має амбіції підтримувати чи просувати реформи. Насправді це складна справа. Має бути експертність та професіоналізм. Зараз дедалі більше є потреба саме в можливості співпрацювати, слухати й залучати різні сторони, бо у нас дедалі більше ускладнюється дискусія.
“Мало просто вміти доносити думки до політиків та державних чиновників, потрібно вміти донести, залучити, переконати й пояснити якісь складні речі громадянам”
Це нормально, коли при прийнятті державних рішень, в дискусіях про реформи чи законодавство є плюралізм, і зрозуміло, що мають бути залучені різні сторони та відбуватися всебічні дискусії. Тому громадянське суспільство якраз може тут виступати в різних ролях. Бачимо гарні приклади, коли є “адвокати” певних реформ, які просувають потрібні рішення для загального суспільного блага, а з іншого боку, є аналітичні центри, які прораховують різні варіанти, аналізують складні проблеми та намагаються знайти найбільш реалістичні рішення. Однак тут насправді є дуже важлива річ, про яку часом забувають — це комунікація з громадянами.
Громадянському суспільству треба пробувати дедалі більше звертати увагу на те, що мало просто вміти доносити думки до політиків та державних чиновників, потрібно вміти донести, залучити, переконати й пояснити якісь складні речі громадянам. Тому що прийде наступна генерація політиків і скаже: “все, що наприймали раніше — це все неправильно, громадяни цього не розуміють та не підтримують”.
“Треба вміти знайти підхід до різних стейкхолдерів, а для цього треба розуміти, що ваша репутація, ваш авторитет — це насправді ваш соціальний капітал, від якого багато що залежить”
— Що можете порадити організаціям, які подаватимуться на конкурси Фонду “Відродження”, зокрема і за підтримки ЄС?
— Підходи Фонду “Відродження” схожі з підходами ЄС. Зрозуміло, що має бути логіка побудови проєктної пропозиції, викладення змісту, обґрунтування, планування проєктної діяльності, обґрунтований бюджет тощо. Підходи абсолютно ті ж, різниця у деталях. Різниця в рівні складності обґрунтувань — тут у ЄС складніші вимоги.
Звичайно, ми вимагаємо, щоб це було аргументовано, прописано, щоб це було якісне звітування, але разом з тим ми не переобтяжуємо занадто. У нас є організації, які отримували перші гранти у своєму житті саме від Фонду “Відродження”. Наприклад, по тому ж самому конкурсу “Людяність та Взаємодопомога” було надано багато дрібних грантів конкретним місцевим організаціям для вирішення дуже локальних проблем.
Процедури треба вивчати дуже уважно. Тому перша порада — будьте уважними. Це не супер наука, хоча, звичайно, є навчання, як це робити, але загалом тут нічого надскладного. Передусім треба розуміти вимоги донора, уважно все читати.
По-друге, треба вміти якісно викладати свою думку письмово, з розумінням того, що це будуть читати люди, які вас скоріш за все не знають. Важливо, щоб стороння людина прочитала вашу заявку, зрозуміла, що ви маєте на увазі, та була готова вас підтримати. Якщо виникають питання, будь-які сумніви та бракує розуміння, то це працює в мінус. Все це створює ситуацію непевності. Ваша заявка конкурує з іншими, зокрема і в тому, де точніше пояснили свою думку. Уважність та вміння висловити думку так, щоб вона була зрозуміла людині, яка вас не знає, і яка, можливо, навіть не є фахівцем у вашій сфері, — це головне, з точки зору, ефективної роботи з донорами.
Я уже згадував про важливість роботи над собою, про професійне вдосконалення. Нещодавно по радіо почув думку про зміни в підходах до роботи. З одного боку є технології, які роблять менше потреби в одних зайнятостях, створюють більше можливостей для інших. Однак суть не в тому, що у вас напрям роботи той чи не той, а в тому, щоб ви вміли працювати у своїй сфері дійсно якісно та ефективно, краще ніж інші. Щоб ви дійсно були профі у своїй справі й вміли це показати. Тому будуйте свій досвід, свою спроможність та авторитет, від цього багато що залежить.
Маємо розуміти, що треба працювати зі стейкхолдерами. У нас можуть бути різні політичні зміни, можуть приходити різні політики, змінюватися уряди, і це нормально, але базові стейкхолдери — тут зміни відбуваються рідше. Якщо ми говоримо, що громадянське суспільство хоче просувати якісь зміни на перспективу, важливо розуміти — як зуміти знайти підхід до різних стейкхолдерів. І до тих, що підтримують ваші зміни, і до тих, що, можливо, поки ставляться з осторогою, і навіть до тих, що ще не знають, що взагалі треба якісь зміни. Треба вміти знайти підхід до різних стейкхолдерів, а для цього треба розуміти, що ваша репутація, ваш авторитет — це насправді ваш соціальний капітал, від якого багато що залежить.
Спілкувалася: Галина Жовтко
