Українське суспільство є одним з найбільш згуртованих у Європі. Це допомагає нам протистояти зовнішній загрозі, але чи збережемо ми цю єдність надалі?
7 листопада Міжнародна дослідницька компанія Ipsos представила результати другої хвилі дослідження соціальної згуртованості в українських громадах. Другий рік поспіль його замовляє програма “Громадянська стійкість” Міжнародного фонду “Відродження”. Менеджерка програми Вікторія Стократюк пояснила навіщо:
“Соціальна згуртованість — це ключовий чинник стійкості України в умовах повномасштабної війни. Саме тому наша програма другий рік замовляє дослідження в цій сфері: нам потрібно мати об’єктивне розуміння як змінюються настрої, довіра та взаємодія всередині громад. Ці дані дозволяють нам точніше планувати підтримку, реагувати на нові виклики та вибудовувати довгострокові рішення.”
Модерувала захід Галина Титиш, співзасновниця ГО “Вчися”. Результати допомагають оцінити ключові елементи, що впливають на згуртованість, порівняти ці показники між регіонами та простежити динаміку порівняно з 2024 роком. Висновки аналізу є корисними як на державному, так і на регіональному рівні, адже вони дають основу для рішень, що допоможуть підтримати стійкість українців.
Цьогоріч основна вибірка склала 1905 face-to-face інтерв’ю у 51 громаді. У другій хвилі дослідниці також сформували додаткову вибірку, — по 200 інтерв’ю з ветеранами та внутрішньо переміщеними особами — щоб глибше зрозуміти досвід, потреби та рівень згуртованості у цих спільнотах.
Окрім презентації, на заході провели дві експертні дискусії для обміну думками та досвідом. Перша фокусувалася на горизонтальній згуртованості. На ній говорили про довіру до ветеранів і ВПО, соціальні послуги, а також про цінність діалогу для подолання конфліктів. Друга дискусія стосувалась вертикальної згуртованості. Учасниці дискутували про природу зростаючої громадянської ідентичності та як держава може будувати довіру через комунікацію і реакцію на потреби громадян.
З чого складається соціальна згуртованість?
Методологія дослідження базується на підході Ipsos і є ідентичною до минулорічної, що дозволяє порівнювати дані в динаміці.
Соціальну згуртованість оцінювали через три ключові компоненти: соціальні відносини, включення (зв’язаність) та фокус на спільне благо.
Для кращого розуміння результатів ці показники можна розділити на два основні виміри:
- Горизонтальна згуртованість показує силу зв’язків усередині суспільства. Показник оцінює наскільки ми довіряємо іншим громадянам, чи готові допомагати одне одному, чи маємо спільні пріоритети та чи приймаємо різноманіття.
- Вертикальна згуртованість відображає відносини громадянина із системою. Сюди входять довіра до політичних інститутів, відчуття справедливості, повага до законів, громадянська ідентичність та сприйняття корупції.
Компанія Ipsos спиралася на досвід глобального дослідження, що проводили під час пандемії. Його результати показали, що суспільства схильні гуртуватися під час великих криз. Перша хвиля дослідження соціальної згуртованості в Україні підтвердила цю тезу. Наш індекс був одним з найбільших у Європі, особливо високими були показники горизонтальної згуртованості. Головним питанням другої хвилі стало те, чи зберігся цей рівень і як війна, адаптація та нові виклики вплинули на результати у 2025 році.
Ключові зміни за рік
Результати другої хвилі дослідження презентували Ольга Гаригіна, керівниця відділу стратегічних маркетингових досліджень Ipsos Україна, та Олена Бабак, директорка по роботі з клієнтами Ipsos Україна.
Загальний індекс соціальної згуртованості в Україні залишається стабільно високим. Показник 2025 року становить +9.5 , що є статистично незначущим зниженням порівняно з +12.5 у 2024 році. Як відзначила Ольга Гаригіна, українське суспільство залишається поляризованим: воно має великі групи людей з високим (44%) та низьким (35%) рівнями згуртованості.
Загальний позитивний баланс тримається на компонентах «Включення» та «Соціальні відносини», хоча відбулися внутрішні зміни між параметрами. Рівень «Включення» залишається стабільним через компенсацію зростання відчуття несправедливості посиленням громадянської ідентичності. Схожа ситуація і в компоненті «Соціальні відносини». Збільшення довіри до інших перекривається зниженням прийняття різноманіття. Водночас загальний індекс згуртованості значно послаблює третя компонента — «Фокус на спільне благо», яка має негативне значення. Головною причиною такого низького показника залишається сприйняття корумпованості: 91% українців погоджуються, що система є корумпованою.
Найбільш помітні зміни відбулися на регіональному рівні. Так само як і минулого року більшу згуртованість мають громади, що розташовані далі від фронту, але ця різниця трохи зменшилася. Київ показав найбільше падіння індексу (з +13 до -8). Тилові регіони також знизили показник (з +57 до +39). Натомість у прифронтових та деокупованих регіонах, попри складні умови, зріс рівень соціальної згуртованості. (з -18 до -4 та з -20 до -6 відповідно), хоча і далі залишається достатньо низьким. Олена Бабак пояснила: «В прифронтових громадах індекс зростає перш за все за рахунок довіри і готовності допомагати іншим людям. Тобто горизонтальна підтримка в поганих умовах зростає за рахунок систем взаємодопомоги».
Також змінилися показники між соціальними групами. Рівень згуртованості знизився серед, працевлаштованих (з +16 до +12), людей з вищою освітою (з +8 до 0) та вищим рівнем доходу (з +37 до +23), хоча ці групи досі показують високі результати. Ольга Гаригіна прокоментувала: «Це відбувається за рахунок вертикальної згуртованості. Тобто ці групи гостріше реагують на питання соціальної справедливості і довіри до інститутів». Найнижчі ж показники демонструють групи, що постраждали від війни: ВПО (-10), родини військовослужбовців (-9), люди, що втратили близьких внаслідок військових дій (-12) та ветерани (-9). Дослідження виявило, що 75% громадян довіряють ветеранам, але лише 54% самих ветеранів відчувають її . Олена Бабак наголосила, такі результати свідчать, що ветерани відчувають помірне довірливе ставлення, а не недовіру. За її словами, у суспільства з’явився запит на подолання комунікаційного бар’єру з ветеранами.
Щодо вимірів соціальної згуртованості, то горизонтальний залишається найбільш міцним і стабільним. Натомість вертикальний вимір демонструє більш тривожні тенденції. Хоча середній показник майже не змінився, та довіра до політичної системи і відчуття справедливості зменшилися.
Більш детально з результатами ви можете ознайомитися у повній версії дослідження. Також повний відеозапис презентації доступний на нашому YouTube каналі.
Горизонтальна згуртованість: від довіри до діалогу
Хоча дані дослідження підтверджують, що горизонтальні зв’язки залишаються міцними, перша експертна дискусія заглибилася у виклики, приховані за цими цифрами. Учасники — Костянтин Татаркін, радник з питань ветеранів IREX in Ukraine; Анна Демиденкo, адвокаційна менеджерка руху Veteranka; Яна Любимова, учасниця правління Professional government association Ukraine; Анна Валенса, фасилітаторка діалогу, членкиня Спільноти Практиків Діалогу; Олена Темченко, керівниця ГО «Українські правозахисні ініціативи» — зосередилися на комунікаційних прірвах та потребі в закритті базових потреб.
Першою темою для обговорення стала довіра до ветеранів. Попри високий рівень суспільної підтримки, самі ветерани відчувають менш довірливе ставлення до себе. Анна Демиденко пов’язала це з неготовністю суспільства до повернення військових через відмінний досвід, який вони не можуть зрозуміти. Костянтин Татаркін додав, що частина суспільства прагне повернути життя до 2022 року, однак так ніколи не буде і суспільство повинно прийняти це.
Цей розрив із реальністю продовжується і на рівні громад. На думку Яни Любімової, пріоритетом часто стає інфраструктура, наприклад, дороги, а не реальні потреби людей. Такий підхід може пояснити орієнтація місцевої влади на швидкі, видимі проєкти задля політичної вигоди, замість складної соціальної роботи, як зазначає Олена Темченко. Ця ж загроза формалізму стосується і вшанування пам’яті, яке ризикує перетворитися з щирого процесу на поверховий ритуал. Костянтин Татаркін каже: «Сьогодні питання пам’яті часто просто емоція. Ми хочемо пам’ятати, але нам потрібно від емоцій перейти в систему і робити це щиро, а не формально». Як підсумок, експерти наголосили, що для подолання цих розривів та переходу від формальності до суті необхідний структурований діалог, який би включав досвід та потреби усіх сторін.
Вертикальна згуртованість: як виглядає довіра між громадянином і державою
Дослідження фіксує дисбаланс у вертикальному вимірі згуртованості: з одного боку, громадянська ідентичність збільшилася до 95%, а з іншого, цей підйом не впливає на довіру до політичної системи, відчуття справедливості чи сприйняття корупції, навпаки ці показники знижуються.
Чому виникає така невідповідність? Обговорювали учасниці другої експертної дискусії – Вікторія Золотухіна, виконавча директорка ГО «Група Впливу»; Юлія Тищенко, співзасновниця Національної платформи стійкості та згуртованості; Ірина Корольчук, менеджерка з досліджень БФ «Рокада» та Ольга Духніч керівниця напряму «Демографія та міграція» Інституту фронтиру.
Експертки критично поставилися до збільшення рівня громадянської ідентичності. Ольга Духніч припустила, що цей показник є реакцією на екзистенційну загрозу, а не ознакою зрілості. На її думку, з одного боку, суспільство активно шукає власну ідентичність, а з іншого — демонструє глибоку недовіру до інституцій. Суспільство сприймає державу як підозрілу і ще не готове повною мірою присвоїти її та вибудовувати зрілу довіру. Пані Ольга застерегла від побудови ідентичності виключно на травмі: «Велика спокуса формувати ідентичність, побудовану на травмі війни. Якщо в нас буде відсутній рефлексивний рівень ідентичності, то всі травми, які ми пережили будуть актуальними довгий час і вороги ніколи не зміняться. Ми маємо бути відкритим суспільством, інакше ми зникнемо як країна». Цю думку продовжила Юлія Тищенко. Вона наголосила на іншій стороні згуртованості, яка заснована не на розвитку, а на закритості та кумівстві.
Спікерки погодилися, що падіння довіри до інституцій пов’язане з проблемами в комунікації. Вікторія Золотухіна відзначила, що державні органи часто взаємодіють з громадськістю суто формально, а їхні рішення погано прокомуніковані. Ірина Корольчук підтвердила цей розрив: «Є рішення, які приймаються на рівні уряду, але не доходять до рівня громади, тому що громада не розуміє рішення, інструкція подана неналежним чином, або в громади не було досвіду впровадження, тобто недостатньо кваліфікованих фахівців». Як наслідок, українці змушені покладатися лише на себе. Ірина пояснила низькі показники згуртованості у Києві саме цим: високий рівень стресу, постійна міграція та анонімність мегаполіса змушують людину розраховувати лише на власний ресурсу.
Учасниці погодилися, що відновлення довіри – це тривалий процес, який вимагає толерантності та готовності слухати. Як підсумувала Ольга Духніч, справжня довіра з’явиться тоді, коли суспільство дозволить собі та державі право на помилку, а не вимагатиме ідеальності.
***
Нинішня згуртованість українців значною мірою спричинена спільною загрозою, але важливо розуміти, що цей ресурс не безмежний. Він може слабшати через втому, розчарування та погану комунікацію із владою. Тому важливо не просто зберегти єдність, а використати її для побудови нової, міцної довіри між суспільством та державою.
Ключове завдання – перейти від ситуації, де люди згуртовані попри проблеми в системі, до такої, де громадяни та інституції працюють разом як партнери.
Текст підготувала Віталіна Барановська, стажерка відділу комунікацій Міжнародного фонду “Відродження”.
