В’язні, які утримуються в місцях несвободи в ОРДЛО, потерпають від порушень їхніх прав унаслідок воєнного конфлікту як і інші мешканці окупованих територій.
23 лютого 2018 року Коаліція «Справедливість заради миру на Донбасі» розповіла про невидимих жертв війни на Донбасі. Правозахисники з Харківської правозахисної групи, Донбас SOS, Луганського правозахисного центру “Альтернатива” та Громадського комітету захисту конституційних прав та свобод громадян представили результати моніторингу дотримання прав засуджених, які знаходяться в окупованих районах Донецької та Луганської областей, ОРДЛО.
Міжнародний фонд “Відродження” продовжує підтримувати громадські ініціативи з моніторингу та захисту прав засуджених, які знаходяться в ОРДЛО. Ці зусилля допомагають у процесі подолання безкарності за масові порушення прав людини, що Донбасі й можуть становити злочини проти людяності та воєнні злочини відповідно до Римського Статуту.
Станом на грудень 2014 року на окупованій території Донецької та Луганської областей залишилось більше 16 тисяч засуджених. Станом на сьогодні Указ Президента України від 14.11.2014 в частині переведення засуджених в установи на підконтрольній території вдалося виконати тільки щодо 186 засуджених з Донецької області, яких за декілька разів перевезла особисто Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська. Ще раніше були переведені жінки з Червонопартизанської виправної колонії №68 (більше 200 засуджених) до Качанівської виправної колонії №54 у Харкові.
В’язні, які утримуються в місцях несвободи в ОРДЛО, потерпають від порушень їхніх прав унаслідок воєнного конфлікту як і інші мешканці окупованих територій. Унаслідок обстрілів установ в Донецькій області загинуло щонайменше 10 засуджених та щонайменше 23 було поранено, а низку будівель було зруйновано. Майже в усіх колоніях почалися проблеми з забезпеченням харчування та медичною допомогою. Їжа надавалася один або два рази на день невеликими порціями. Через пошкодження трубопроводів та електричних мереж у колоніях часто зникало світло-, водо- та теплопостачання. Взимку температура в деяких колоніях у камерах падала до 5-10 градусів за Цельсієм, а стіни вкривалися памороззю. Представники незаконних збройних формувань, які виконували функції нагляду за засудженими і запобіганню їхній втечі з колоній, позбавили їх можливості виходити на прогулянку та телефонувати рідним.
Правозахисники зібрали багато свідчень засуджених, що перебували(-ють) в ОРДЛО. Ось приклади.
Свідчення Л.: «Через сильні вибухи у нас в камері вибило стекла. Вставляти вікна було нікому, тому взимку ми були змушені одягати всю одежу аби не замерзнути…. У цей же час були випадки смерті засуджених, але нам казали, що всі померли від невиліковних хвороб. Можна було застудитися та померти від запалення легенів, бо лікарів не було…. Крім того, через відсутність води у душі в камері завелися комахи, які кусалися і від цього тіло дуже чесалося та покривалося дрібними пухирями. У той час хотілося покінчити життя самогубством. Їжу, яку нам давали… Це було знущання. Перемолота пшениця та мокрий хліб, з якого можна було вижати воду. На перше давали кислі огірки варені з кислою капустою. Також нас перестали виводити на прогулянку – казали, що нікому».
Свідчення Т.: «У камері не було світла, було сиро та холодно, не було води, тяжко було дихати через жахливий запах з туалету. При цьому єдине вікно було забите. Воду до камери подавали дві години на добу, санітарно-гігієнічні умови були відсутні і не тільки тому що не було води, навіть коли вода була, нас не виводили до душу, тому що нами нікому було займатися… У камері було так холодно, що вода у чашці покривалася кригою…»
Свідчення Р.: «Тижнями ми сиділи без світла… Коли безпосередньо у м. Єнакієве почалися бойові дії ситуація взагалі стала критичною… Ми сиділи у казармах та молилися, щоб снаряд не залетів у нашу будівлю. Особливо важко було, коли осколки сипалися на нашу та сусідню будівлю. Ми сиділи у камерах та були позбавлені можливості сховатися у бомбосховища чи хоча б у підвал. У такі моменти адміністрації взагалі не було – вона ховалася… Потім (прим. автора) до нас приїхали представники так званої ДНР…. Дивилися на нас: небритих, голодних, кинутих та знущалися. Казали, що не думали, що ми тут ще живі залишилися… Проводилися постійні обшуки. Ми не могли стояти на ногах, а вони годинами тримали нас у наручниках у коридорі, а самі перевертали і без того пусту камеру… Щось шукали…»
Усі ці історії свідчать про одне й те саме – про кричуще порушення їхні прав та свобод:
1. Свобода від катувань та жорстокого поводження. Зафіксовані випадки регулярного побиття в’язнів невідомими у військовій формі в масках з наслідками у вигляді тяжких травм.
2. Право на свободу. Деякі в’язні знаходяться під вартою без належних правових підстав: або взагалі не було суду, або не закінчився суд першої інстанції, або вирок не набув законної сили, або не застосовувалися правові акти, які діяли на підконтрольній території щодо амністії, умовно-дострокового звільнення, закону Савченко тощо.
3. Право на справедливий суд. В’язні, що перебувають в ОРДЛО, позбавлені доступу до правосуддя, оскільки не вирішено проблему з представництвом їхніх інтересів у судах та державних органах на підконтрольній території.
4. Право на повагу до приватного та сімейного життя. Багато хто з в’язнів втратили можливість контактувати з рідними та близькими, а переведення стало неможливим.
5. Свобода вираження поглядів. В’язні з проукраїнською позицією переслідувалися за її висловлення.
6. Свобода пересування. Якщо засуджений звільнявся і не мав паспорту, то він не міг перетнути лінію розмежування, оскільки довідки про звільнення, видані в так званих ДНР та ЛНР, є нечинними на підконтрольній території.
7. Економічні та соціальні права. Порушення цих прав викликане жахливими умовами утримання, вкрай поганим харчуванням, відсутності доступу до медичної допомоги, застосуванням примусової праці, безоплатної праці тощо.
Невирішеними також залишаються такі проблемні питання, як:
А) Отримання чи підтвердження документів: ідентифікація та легалізація особи.
Б) Умовно-дострокове звільнення або звільнення за амністією на підконтрольній території з подальшим виконанням цього рішення в ОРДЛО.
В) Можливість дистанційного звернення до органів влади на підконтрольній території
Д) Соціальні виплати в’язням відповідно до закону (пенсії та інші виплати).
Усе це свідчить про необхідність уваги держави до цих жертв війни та пошук механізмів якнайскорішого повернення в’язнів з ОРДЛО на підконтрольну урядові територію. Наразі Міністерством юстиції розробляється відповідний законопроект за участю громадськості, але він не містить механізму переведення в’язнів.
Минулого року громадськість запропонувала відповідним органам влади рекомендації стосовно кращих підходів допомоги засудженим особам та громадянам України, які перебувають на непідконтрольних уряду територіях, а також необхідності дотримуватись норм міжнародного гуманітарного права.
Контактна особа для додаткових коментарів: Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи, +38 050 402 4064, zakharove@gmail.com.
