У виданні "Буковинське віче" опубліковано статтю Ґреґорі Перона про особливості фермерства в різних європейських країнах
У виданні “Буковинське віче” опубліковано статтю Ґреґорі Перона про особливості фермерства в різних європейських країнах. Переклад та адаптацію тексту здійснив Андрій Волошин. Матеріал підготовано за підтримки Європейської програмної ініціативи Міжнародного фонду “Відродження”.
Як живеться фермерам в ЄС
Ґреґорі Перон
Ми є те, що ми їмо
У давні часи так висловлювалися наші предки. Нині ж ця теза породжує безліч запитань. Що корисно – тваринна чи рослинна їжа? Саме від способу харчування, а ще важливіше – від виготовлення продукції залежить здоров’я нації. Виявляється, що буденне життя європейців має неабияке відношення до стану розвитку сільського господарства. Воно продукує основні запаси для приготування смачної та корисної їжі. В силу розвитку сучасних технологій і винайдення нових модифікованих продукцій сільське господарство кидає виклик штучним ароматизаторам, замінникам, консервантам і барвникам. Наприклад, справжнє парне молоко замінити неможливо нічим. І це є доконаним фактом. Інша річ, коли навколо нас поширюється діагноз «харчових наркоманів», які віддають перевагу смаку їжі, а не її користі. Знову ж таки, стимулювання природного розвитку сільського господарства і тут бере гору. Отже, про те, яким воно є – фермерство в Європі, можна говорити мовою фактів.
Фермер-європеєць – перш за все бізнесмен
Тих, хто займається питаннями розвитку у сфері сільгоспвиробництва, в Європі сміливо називають бізнесменами. Люди тут у першу чергу зацікавлені в обов’язковій сертифікації продукції, щоб стовідсотково реалізувати її на ринку як своє надбання. Ніхто в Європі не має наміру перекуповувати. І вимоги до фермерів у Європі відрізняються неабиякою лояльністю. Так, на відміну від торговельних мереж, яких зобов’язують, скажімо, дотримуватися норм розміру огірків, фермерів це оминає. Слід пам’ятати, що у країнах ЄС у сільське господарство інвестується величезний капітал. У більшості країн фермери навіть користуються урядовою підтримкою. Так, у Великій Британії частка державних субсидій у вартості продукції сільського господарства становить понад 25% та є однією з найбільших у світі.
Примітним є те, що Європа раз і назавжди вирішила, що вона має сама забезпечувати себе усім, особливо натуральною продукцією. Відповідно ЄС виділяє величезні кошти у продовольчу сферу, для підтримки фермерів-виробників. Але робить це продумано, оптимально. Насправді лише частина коштів іде у вигляді прямих платежів фермерам (нині пряма підтримка європейському фермеру в середньому становить 243 євро/га). Інша стаття передбачає інтервенції в аграрний ринок: це своєрідний запас на випадок надзвичайних подій, форс-мажору, а також для цінового регулювання. Крім того, вкрай важливими є видатки на підтримку сільських територій. Саме за рахунок цього розвивається середовище, де живуть і працюють агровиробники.
Особливість ведення європейського фермерського бізнесу полягає передусім у розвитку інфраструктури віддалених міст, сіл. Що більш аграрно привабливою є та чи інша місцевість, то розвиненішою є система зв’язку з модерним містом. Європейський фермер виграє за рахунок оперативності в донесенні своєї продукції до лінії переробки або й споживача.
Потенційних членів ЄС оцінюють по перспективах у галузі сільського господарства
Доволі справедливо і специфічно виглядає пропорція допомоги фермерам у так званих старих стабільних європейських країнах і у нових членів ЄС, що дуже відрізняється. Скажімо, Франція, Бельгія, Велика Британія субсидують відповідно по 310, 447 і 247 євро/га прямої підтримки фермерам, але значно менше – по 47, 57 і 46 євро/га – на розвиток сільських територій. Воно й зрозуміло, адже ці країни встигли сформувати пристойну інфраструктуру і тепер лише підтримують її. Це і є наслідки 50 років спільної аграрної політики.
Зовсім протилежно виглядає стан справ у новачків Євросоюзу. Наприклад, болгарські фермери у 2008 році отримували по 55 євро/га прямої підтримки, але по 191 – на розвиток територій. Але це прямо відкриває двері новообраним членам ЄС до світлого розвитку сільського господарства. Та сама тенденція із країнами Балтії, Польщею, Хорватією. Іде фактичне вирівнювання економічних, соціальних умов країн, які вступають в європейську спільноту. Змінюється ситуація – змінюється підтримка: вже у 2013 році та ж Болгарія отримала по 190 євро/га для фермерів і по 130 – на території. А, скажімо, Литва – по 143 евро/га фермерських і по 96 – адміністративних.
З вищенаведеного випливає оцінка того, який саме фактор соціальних перспектив має вплив на розвиток такої важливої галузі для національних економік ЄС, як сільське господарство. Якщо ж розглядати фермерство як перспективу, то це неодмінний плюс для будь-якого бізнесмена у Європі. Навіть Угоду про Асоціацію, яку підписують країни-члени ЄС з потенційними учасниками, передбачає значні зусилля на розвиток сільського господарства. Це чи не перше питання, яке турбує європейців при оцінці спроможності кандидатів на вступ до спільноти.
Фермери знаходять додаткові джерела прибутку
Окрім сільськогосподарських справ, кожен європейський бізнесмен має можливість втілювати свої задуми, коли ситуація в економіці ускладнюється. Так, відомо, що виробництво молочної продукції на селі для фермерів у Німеччині відкривають широкі обрії для того, аби прогодувати сім’ю. Але після посилення наслідків економічної кризи один з фермерів зазначає, що 60 корів замало для того, щоби прогодувати дві сім’ї. Саме тому фермер прийняв рішення заощаджувати у дечому і навіть не залежати від дорогих енергоносіїв. За допомогою спеціальної біогазової установки він забезпечує собі потрібну кількість тепла та електроенергії для виробничих потреб. Зважаючи на це, у Німеччині невеличкі ферми поступово перетворюються на аграрні мініфабрики, де за допомогою біогазових установок фермери здобувають додаткове джерело прибутку та енергетичну незалежність.
Се ля ві, а ті умови в яких перебувають європейські фермери змушують кожного з них боротися за місце під сонцем. От і виходить, що раціональні шляхи ведення бізнесу і прогрес народжується у головах фермерів.
Контакти:
“Буковинське віче”
Леся Воронюк
lesiavoroniuk@gmail.com
