Як попередити тортури в Україні: досвід НПМ
Пасажири літака до Шарм-ель-Шейху в Запорізькому аеропорті дивуються, коли я та ще двоє представників Національного превентивного механізму (НПМ) проштовхуються крізь чергу біля митного контролю і вільно проходять в залу відльоту без квитків та будь-якої перевірки.
Я, як новий монітор НПМ, й сам здивований та досі усвідомлюю масштаби безлімітності доступу до місць несвободи. Саме так, зала відльоту Запорізького аеропорту є одним із 6 тисяч місць несвободи в Україні.
Часто-густо перше, що спадає на думку, коли чуєш про місця несвободи, – це виправні колонії та СІЗО. Але палітра таких місць дуже широка: це – військові частини, школи-інтернати, дитячі будинки, психіатричні лікарні, хоспіси тощо.
Ще з радянських часів такі заклади намагались сховати якнайдалі від великих міст, відгородитись від людей з інвалідністю та інших вразливих верств населення парканами та префіксами “спец”, “психо” на табличках місць несвободи. Соціологи з Харківського інституту соціальних досліджень вирахували, що середня відстань, наприклад, психоневрологічних інтернатів до обласних центрів складає 83 кілометри.
Аби зрозуміти, скільки ж громадян України за рік опиняється у місцях з обмеженим доступом, уявіть собі Житомирську область. Саме 1 283 573 людей побувало у таких місцях у 2014 році.
Час минає, проте життя у таких закладах законсервувалось, а ставлення до людей, які в них перебувають, часто межує з жорстоким. Таке неналежне поводження своїми візитами вже четвертий рік попереджають монітори НПМ.
̶n̶o̶t̶ ̶welcome to Ukraine
Для мене приниження людської гідності та неналежне поводження вимірюється дуже легко. Присівши на лавку у підвальній камері для підсудних в Апеляційному суді Чернігівщини, я зрозумів, що стіни не дають мені навіть психологічно на повні груди вдихнути. Ще б пак! А як би ви почувались у коробці площею менше одного квадратного метра? Важко не згадати про літніх родичів, коли бачиш людину в психоневрологічному інтернаті з пролежнями або у брудній постілі. Не можна не сперечатися із персоналом закладу, який називає щоденну роботу зранку до 7-8 години вечора трудотерапією. І геть відбирає мову, коли дізнаєшся, що 40-річна жінка усе своє життя проводить в інвалідному візку – в її кімнаті навіть немає ліжка.
Неналежне поводження легко зчитується і в Запорізькому аеропорті після огляду приміщення, ознайомлення з документами та спілкування із багатьма його працівниками.
Тут немає доступу до гарячого харчування. В кафе аеропорту іноземець, якого в Україну прикордонники не пропустили і за утримання якого держава відповідає, може собі дозволити алкоголь і бутерброди. Якщо людина захоче спати, то відпочитидоведеться на залізних лавках. У залі відльоту вона не знайде таксофону, банкомату та обмінника валют. І в таких умовах вона може провести до 17 годин, чекаючи наступного рейсу.
Минулого року через ці “повітряні ворота” в Україну прикордонники не пропустили 24 іноземців.
Більше, ніж навчання
Ця поїздка до аеропорту стала одним із восьми моніторингових візитів до місць з обмеженим доступом, який монітори НПМ відвідали під час кластерного навчання, що протягом року відбуваються завдяки підтримці Міжнародного Фонду “Відродження”.
“Тільки сильна і спроможна спільнота моніторів зможе бути надійним партером Омбудсмана в реалізації НПМ, а також охопити своїми візитами величезну кількість місць несвободи, що є в Україні. Тому ми разом постійно шукаємо нові форми роботи, особливо на рівні регіонів, місцевих громад, де немає байдужості до того, що відбувається з людьми в місцях несвободи, які є поруч, та є активізм, що спонукає долучатися до роботи моніторів НПМ”, – каже Роман Романов, директор програмної ініціативи “Права людини та правосуддя” Фонду “Відродження”.
На початку 2015 року активні учасники НПМ відшуковували способи самоорганізації та роботи спільноти. Вони запропонували, а Офіс Уповноваженого Верховної Ради з прав людини підтримав ідею кластерних зустрічей та навчання.
Тепер монітори з усієї України разом з представниками Омбудсмана з’їжджаються у різні регіони, підвищують свою кваліфікацію, одночасно групами відвідуючи декілька закладів різних типів несвободи.
“Ми не просто йдемо в моніторинговий візит, а ми ще приводимо до тями величезну кількість закладів в області, – каже учасниця ініціативної групи моніторів НПМ з Полтави Віра Яковенко. – Одночасні візити в 9 – 10 закладів області діють ефективніше, ніж разові. Таким чином ми показуємо, що НПМ є, працює і буде діяти надалі”.
Учасники НПМ зауважують, що кластерні зустрічі та навчання вирішили проблему нерівномірної кількості моніторів у регіонах. Наприклад, на Дніпропетровщині та Хмельниччині – двоє моніторів, в той час як у Києві та області їх близько 20.
“Такий поділ на кластери полегшує внутрішнє спілкування серед моніторів регіону, робить їх більш мобільними та дозволяє розвинутися НПМ в-цілому. Самоорганізація моніторів у кластерах переросла у процес створення організації моніторів в Україні, і це чудовий результат однорічної діяльності за кластерним принципом”, – ділиться учасниця ініціативної групи моніторів НПМ зі Львова Марина Гоменюк.
Під час таких тренінгів активістам розповідають про особливості різних типів несвободи, навчають міжнародним стандартам утримання людей. Монітори вчаться працювати з пресою, теоретично й практично засвоюють методики отримання інформації від різних категорій людей, які утримуються в місцях несвободи тощо.
Співробітниця Департаменту НПМ Олена Темченко перед візитом до Запорізького обласного протитуберкульозного клінічного диспансеру так пояснює його необхідність:
“Найгірше забезпечуються права людей, якщо вони знаходяться у закладах, діяльність яких підпорядковується двом відомствам”, – каже вона і як приклад наводить умови утримання хворих на туберкульоз в Хмельницькому обласному протитуберкульозному диспансері. “У цій лікарні досить пристойні умови лікування. Однак у відділенні для тих, хто взятий під варту, – справжні камери СІЗО. Навіть вікна лікарні частково замуровані. Найстрашніше там – це бруд, який несе справжню загрозу для хворих на туберкульоз. При такій хворобі не можна навіть підмітати. Дозволяється тільки вологе прибирання”, – згадує Олена Темченко. – Побачимо, що виявимо у Запоріжжі”.
“Попередь катування – стань монітором”
Окрім перевірки умов тримання хворих на туберкульоз та транзитної зони Запорізького міжнародного аеропорту, тими днями моніторингові групи НПМ відвідали ще шість закладів області – Оріхівську виправну колонію №88, Молочанську психіатричну лікарню, Михайлівський психоневрологічний інтернат, ізолятор тимчасового тримання, кімнати для тимчасово затриманих Запорізького зонального відділення військової служби правопорядку Збройних сил. Результати моніторингу представили уже наступного дня під час прес-конференції для місцевих журналістів. Серед іншого, розповідали про те, що понад 600 ув’язнених колонії №88 утримуються в камерах з середньою температурою +11, а через відсутність чашок змушені пити чай із тарілок. Що у психіатричній лікарні в Молочанську туберкульоз пацієнтам лікують за відсутності лікаря-фтізіатра. Звичайно, не забули й про аеропорт.
Подібна публічність, за словами в.о. керівника Департаменту НПМ Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини Катерини Чумак, вплинула на зростання кількості охочих стати спостерігачами Національного превентивного механізму на місцях: “Люди чують про свою область і розуміють, як вони можуть бути корисними у своєму регіоні, відчувають сили працювати, їм стає цікаво”, – каже вона. Крім того, це допомагає виправляти деякі порушення, виявлені моніторами, у найкоротші терміни:
“Іноді буває так, що ми навіть не встигаємо в Київ приїхати, як нам вже надсилають фотографії і звітують про проведений косметичний ремонт, або розселення затісних кімнат, розповідають про інші зміни, що одразу дозволяють покращити перебування людей у закритих закладах. Службовці приймають рішення тут і зараз, бо розуміють, що приїхали люди з Департаменту НПМ Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини”, – каже Катерина Чумак. До того ж, розголос у ЗМІ дозволяє змінювати ситуацію навіть у тих місцях несвободи, куди спостерігачі ще не доїхали. Так було під час проведення навчання і візитів у Чернігові, Кривому Розі, Чернівцях. У такому ж форматі проводитимуться кластерні зустрічі моніторів НПМ і в цьому році.
Утім, більшість проблем в місцях несвободи закладені у самій системі їх організації та роботи. Виявити їх або попередити покликані регулярні моніторингові візити НПМ. Поки що стежити за дотриманням прав у майже 6 000 закладів з обмеженим доступом доводиться приблизно 100 моніторам та співробітникам Департаменту з реалізації НПМ Уповноваженого ВР України з прав людини. Підготовка нових моніторів НПМ запланована на березень 2016 року.
Микола Мирний, Центр інформації про права людини
