Кліматичні зміни не визнають кордонів, їх не можна поставити на паузу або відкласти це питання на потім, до кращих і спокійніших часів. Та шкода, що її завдає російська агресія довкіллю, уже зараз відчувається не лише в Україні, і здатна відкинути прогрес у розв’язанні проблем змін клімату на міжнародному рівні на роки назад. За цю шкоду росія зобовʼязана заплатити, так само як і за всі вчинені нею злочини в Україні за десять років війни.Це розуміють українські екоактивісти, українське громадянське суспільство, яке шукає способи і майданчики нагадувати світові про російську агресію та її шкоду довкіллю.
Це розуміємо і ми – Міжнародний фонд “Відродження” – та наші партнери, підтримуючи зусилля активістів. Один із майданчиків, на яких наше громадянське суспільство говорить про ці проблеми, – Міжнародна Кліматична конференція ООН зі змін клімату (СОР), яка проводиться щороку з метою “звірити годинники” в прогресі вирішення кліматичних проблем, поділитись досвідом та переглянути попередні стратегії. Партнери нашої Екологічної Ініціативи (EPAIU), яку Фонд здійснює за підтримки Швеції, цього року знову відвідали СОР, аби нагадати про війну, її шкоду довкіллю та міжнародній кліматичній безпеці, а також про справедливість, якої ми маємо досягти у питаннях російських злочинів проти довкілля.
Своїми враженнями про цю поїздку та думками щодо того, як громадянське суспільство може використовувати такі майданчики, як СОР, вони поділились під час дискусії “Конференція ООН зі змін клімату (СОР): висновки та перспективи”, яку наш Фонд провів 16 лютого. Дискусія проходила в укритті готелю, під час повітряної тривоги – звичні умови, в яких працюють наші екоактивісти уже другий рік повномастабної війни.
Спікерами були:
- Борис Бабін, ГО Кримськотатарський ресурсний центр, професор, експерт з міжнародним досвідом, брав участь у підготовці документів для подання до ООН щодо окупованого Криму, фахівець з питань екоциду.
- Євген Хлобистов, ГО Кримськотатарський ресурсний центр, професор факультету природничих наук НаУКМА, експертне поле: забезпечення сталого розвитку, економіка охорони довкілля, екологічні права корінних народів та зміна клімату.
- Ольга Полуніна, ГО Центр екологічних ініціатив “Екодія”, виконавча директорка, експертне поле: збитки від війни у сільському господарстві, переговорна позиція України щодо клімату.
- Леннард де Клерк, Initiative on GHG Accounting of War, керівник міжнародної моніторингової групи з питань впливу війни на клімат, координатор досліджень “Climate damage caused by russia’s war in Ukraine”.
- Андрій Кітура, керівник проєкту Діксі Груп – Офісу зеленого економічного переходу Міністерства економіки України. Експерт зі сталого розвитку та зміни клімату.
Модерувала обговорення та ставила питання спікерам і спікерці менеджерка Міжнародного фонду “Відродження” Оксана Дащаківська. Детальний транскрипт дискусії та її запис підготував медіапартнер події – платформа “Твоє місто”.
Як корелюються питання війни та зміни клімату і чому це важливо для України?
Виконавча директорка громадської організації «Центр екологічних ініціатив «Екодія» Ольга Полуніна поянсила, що кліматична конференція – це не зовсім конференція, а радше орган ухвалення рішень.
“Делегації країн світу збираються, щоб узяти на себе зобов’язання, ухвалити певне рішення і не допустити нагрівання планети на ще 1,5 градуса. Дуже багато урядовців, активістів, переговорних команд, зокрема українська делегація, домовляються, які зобов’язання візьмуть на себе, хто скільки заходів адаптації профінансує, які країни платитимуть за свої викиди забруднювачів у атмосферу, а які отримають гроші для реалізації заходів із адаптації. Є країни, які страждають через зміну клімату, наприклад острівні держави. Для них усе просто: якщо ви не домовитеся, ми можемо зникнути. Є індустріальні країни, які мають враховувати економічні інтереси.”, – говорить Ольга Полуніна.
“Держави зрозуміли, що треба домовлятися, але вони далекі від визначення конкретних цілей. Уже відбулося 28 Conference of the Parties (СОР), зараз готуються до 29-ї. Вважаю, що на 28-й спостерігався прогрес, хоч й була рекордна кількість нафтогазових лобістів. Та й проходила вона в ОАЕ, які спеціалізуються на викопному паливі. Ця країна вже зробила перший крок до відмови від нього, однак частина експертного середовища і активістів невдоволена неконкретними формулюваннями, які залишають простір для трактувань.”, – говорить Ольга.
Чи на тих високоповажних зустрічах і в світовому порядку денному є розуміння, що війна впливає на кліматичні зміни?
Керівник Міжнародної моніторингової групи з питань впливу війни на клімат Леннард де Клерк пояснює, що усі переговори стосовно зміни клімату, всі 28 конференцій відбулися за відносного миру в світі.
“Хоча на нашій планеті завжди тривали конфлікти, вони були не надто масштабні, а Друга Світова війна закінчилася досить давно. Найбільшим після неї стало повномасштабне вторгнення росії в Україну. Жодна сторона на цій конференції не розглядала впливу війни і конфлікту на клімат.”, – пояснює він.
“У дослідженні Climate damage caused by russia’s war in Ukraine ми намагались продемонструвати світу, що війна, акти агресії рф проти України мають дуже істотний вплив на наш клімат через додаткові викиди парникових газів і вуглецю. Мусимо знизити рівень викидів, щоб уникнути кліматичної кризи, підвищення температури на понад 1,5 градуса. Однак через війну ці викиди збільшуються.”, – говорить Леннард де Кларк.
Які найбільші ризики впливу війни на довкілля показало досідження? Чи вдається завдяки такому дослідженню достукатися до лідерів держав, щоб вони теж якось діяли?
Пан Леннард пояснює, у будь-яких бойових діях задіяно чимало бойової техніки, танків, літаків. Логістика також вимагає застосування техніки. Всі вони використовують викопне паливо – одне з найбільших джерел викидів вуглецю. І якби не війна, цих викидів не було б.
“Дуже істотний вплив також спричиняють лісові пожежі та пожежі на сільськогосподарських угіддях як на лінії фронту, так і в 30-кілометровій зоні по обидва боки від неї. Маю на увазі викиди вуглецю.”, – додає він.
Третій аспект впливу цієї війни, про який згадував пан Леннард де Кларк, пов’язаний із майбутнім відновленням України. Чимало доріг, будівель, залізниць, аеропортів пошкоджені, після війни їх треба відбудовувати. Для цього використовуватимуть багато будівельних матеріалів – цементу, сталевих конструкцій, виробництво яких теж спричинятиме утворення викидів. І мало хто це усвідомлює.
“Наша місія передусім полягає у тому, щоби показати світовим лідерам вплив війни на клімат. Раніше ніхто не думав про це, не унаочнював, що саме робить війна. Наступним кроком буде пошук рішення, що нам усім робити. На жаль, війна триває, росію неможливо зупинити лише розмовами про зміну клімату. Її уряд не думає про життя людей, чого ж він думатиме про таке? Ми, як і уряд України, можемо і маємо доносити меседж, що нам треба брати до уваги вплив майбутніх конфліктів, воєн на клімат.”, – говорить Леннард де Кларк.
Як щодо питання справедливості та компенсації шкоди?
Роботу над тим, аби обрахувати і досілідити шкоду Initiative on GHG Accounting of War проводила останніми роками. Тепер вони ставлять за мету притягнути росію до відповідальності за скоєне, за викиди, одержати за це компенсацію.
“Ми шукаємо шляхи разом із урядом України. Звісно, що це нелегко. Спочатку росію треба притягти до відповідальності за втрачені людські життя. Та ми адвокатуємо притягнення до відповідальності росії, і за викиди також. Це буде другий крок. Третім стане відшкодування завданої рф шкоди. Можемо використати ці гроші, щоб посадити нові дерева, відновити ліси, які згодом зможуть «перехоплювати» вуглець із атмосфери, і так хоч трошки компенсуємо цю шкоду.”, – пояснює Леннард де Кларк.
Що для України значить приєднання до кліматичної угоди та кліматичних конференцій?
Україна одна з перших приєдналася ще до Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, Кіотського протоколу на початку 1990-х років. Аналітик аналітичного центру DiXi Group, керівник Офісу зеленого економічного переходу Міністерства економіки України Андрій Кітура пояснив:
“Україна тоді виглядала своєрідним промисловим монстром. Ми щойно стали незалежною державою, мали величезну промисловість, не найефективнішу в світі. Були в числі країн, які історично здійснювали найбільшу емісію викидів парникових газів. Тоді вони належали до додатку 1 згаданої Рамкової конвенції, згодом до додатку 1 Кіотського протоколу. Як правило, це були великі промислові та економічно розвинені країни. Саме їх вважали винуватицями проблеми, а всі інші, наприклад Китай, на той момент радше страждали через неї.”
Чи наклало це на на Україну певні обмеження? Андрій Кітура пояснив, що тоді передбачалося, що країни-винуватиці проблеми платитимуть за її розв’язання. “Україна здобула гібридний статус країни з перехідною економікою. Тобто за бажання могли допомагати іншим країнам, які розвиваються, і брати участь в спільних проєктах з розвиненими країнами. Однак минуло 30 років, і зараз у нас ВВП на душу населення в два-три рази менше, аніж у тих країн, яких вважають постраждалими через зміну клімату і які можуть сподіватися на суттєву фіндопомогу. А ми все ще залишаємося країною, яка повинна за це платити.”.
Якщо говорити про статус України в рамках цієї тривалої історії, то Андрій Кітура вважає за потрібне подумати, чи хочемо і можемо ми, як країна, почати дискусію про реальну позицію України в цій системі:
“Зараз досягнуто домовленостей, що так звані розвинені країни за рік генеруватимуть понад 100 мільярдів доларів фінансування для країн, які до їх числа не належать, щоб вони зменшували викиди парникових газів. Україна не має доступу до цих фінансів. Планується, що суму цих коштів щороку збільшуватимуть до 300 мільярдів доларів.”
Наскільки ефективно Україна використовує СОР як майданчик для просування своїх інтересів?
Є декілька органів влади, які відповідають за зовнішню діяльність України в сфері довкілля. Професор, представник громадської організації «Кримськотатарський ресурсний центр» Борис Бабін пояснює, що у випадку з участю в СОР – це Мінекології і МЗС.
“Перед українськими дипломатами в цій сфері ставлять певні завдання. Якщо ми просто експлуатуватимемо тему жертви чи не пропонуватимемо щось для вирішення глобальних проблем, це сприйматимуть певною мірою обмежено. Однак питання кліматичних змін для України надважливе, як це не парадоксально. Це загальносвітовий тригер. Більше, ніж агресію росії, тепер у світі обговорюють штучний інтелект і глобальне потепління. Якщо наша повістка буде в цих темах, це впливатиме на перебіг та спротив російській агресії. А в росії дуже специфічне ставлення до кліматичних змін. Не лише тому, що залежить від експорту енергоресурсів, як ОАЕ чи Азербайджан. Офіційна російська доктрина нині зводиться до того, що глобальне потепління начебто корисне для росії. Це їхні заяви.”, – пояснює Борис Бабін.
Чи комунікує Україна та громадянське суспільство зміни клімату й екосистеми, які відбуваються в Криму? Як тамтешня ситуація може впливати на екосистему України та світу загалом?
«Кримськотатарський ресурсний центр» від початку анексії досліджує стан довкілля в Криму та вплив різних факторів на екосистему і корінний народ. Кліматичні зміни безпосередньо впливають на всіх жителів півострова, лиш не всі це зараз відчувають, бо такі зміни є поступовими. Це як тепла зима, яка щороку теплішає, але це кардинально не перетворює зиму на літо, тому ставимося до цього спокійніше.
Декан факультету природничих наук НаУКМА, представник ГО «Кримськотатарський ресурсний центр» Євген Хлобистов пояснює, що спостерігаючи за кліматичними, гідрометеорологічними об’єктивними оцінками, як знижується водність і зростає посушливість Криму, як степовий Крим поступово перетворюється у некомфортне для проживання екологічне середовище, можна прогнозувати наступне:
“В гірському Криму все частіше ставатимуться надзвичайні ситуації природного характеру, негативні прояви кліматичних. Це основа того, щоб життя там було менш комфортним, ніж сьогодні і вчора. Звертаємо на це увагу міжнародної спільноти. На двох останніх кліматичних конференціях говорили про те, що в Україні більш вразливими територіями є південь Миколаївщини, Херсонщини, частково Одещина і Крим, який потерпатиме від кліматичних змін.”, – пояснює пан Борис.
Він також додав, що зараз росія перетворила Крим на суцільну мілітарну базу, його економіка працює на забезпечення війни, населення збільшилося через неконтрольовану міграцію з рф. Водних ресурсів Криму не вистачатиме, їх уже не вистачає, бо водність водосховищ залежить від опадів, і в майбутньому їх дефіцит відчуватиметься сильніше. Тож, на його думку, ми маємо сформувати власну візію не тільки деокупації, а й реінтеграції Криму з урахуванням екологічних загроз.
Чи відчувають та розуміють ці загрози представники корінного населення Криму? Чи комунікують про це із ними?
На думку пана Євгена, присутня і комунікація і розміння більшістю того, які наслідки для півострова можуть мати ці процеси. Але “усвідомлення проблеми залежить від освіченості кожного, його бажання і доступу до міжнародних та українських джерел інформації, більш наукового погляду на майбутнє і сьогодення.”, – говорить Євген Хлобистов.
“Ми опікуємося корінними народами Криму, зокрема кримськими татарами. Намагаємося пояснити на міжнародних майданчиках, що саме для них це питання особливе, що вони більш уразливі, бо проживають на територіях, де кліматичні зміни будуть найбільш дискомфортними. Намагаємося доводити тезу, що питання не тільки у самих жителях Криму, а й у тих, кому не буде куди повертатися, якщо щось станеться з їхньою батьківщиною. Мусимо забезпечити їм умови для ефективнішого і комфортнішого співіснування в подальшому.”, – говорить Євген.
Чи маємо ми союзників щодо питання відповідальності рф за зміни клімату серед інших держав?
Леннард де Кларк вважає, що Глобальний Південь – головна жертва зміни клімату сьогодні, яка також може стати і нашим союзником.
“Часто ці країни, зокрема дрібні острівні держави, не мають фінансів, щоб пристосуватися до них. Україні буде дуже корисно взаємодіяти з Глобальним Півднем, вона це зробить під час наступних переговорів. Треба показати, що всі ми є жертвами цієї агресії. Нас непокоять не тільки викиди внаслідок цієї війни. Ми усвідомлюємо, що в Європі мусимо захищатися від наступних проявів російської агресії. Подивимося, які кроки робитимуть щодо країн Балтії. Є серйозні підстави інвестувати у воєнну техніку, винищувачі, внаслідок чого викиди тільки зростатимуть, а мають зменшуватися.”, – говорить пан Леннард.
“Зараз Україна намагається продемонструвати вплив російської агресії на кожному міжнародному майданчику. Яку б тему ми не порушували – війни, миру, довкілля – все одно мовиться про одне. Це все стосується змін клімату. Дуже добре, що Україна на кожному міжнародному форумі «штрикає» росію, демонструючи, що вона не на тому боці історії.”.
Якою є переговорна позиція України на цих кліматичних конференціях? Яких рішень вимагає конференція і що нам дала попередня?
Ольга Полуніна пояснила, що Кліматична конференція з дипломатичного погляду наразі недооцінена Україною. Україна використовує її як платформу для донесення своїх меседжів на майданчику свого павільйону. Однак це відрізняється від порядку денного на переговорах:
“Незважаючи на те, що обидві адженди складні, треба шукати союзників у різних площинах, намагатися домовитися. Варто пам’ятати, що, окрім донесення впливу війни і нашого головного адвокаційного меседжу – Russia will pay, ми зібралися, щоб не допустити перегрівання планети. Це важко об’єднати, це виклик для співпраці не тільки МЗС, Мінекономіки чи Міндовкілля. Громадянське суспільство також має допомогти.”, – говорить Ольга Полуніна.
Також вона підкреслила, що щораз більшу роль на сайд-івентах громадяснкього суспільства відіграють права людини. На її думку це має масштабуватися на позицію урядів:
“Наш наступний СОР мусить готуватися у співпраці і супроводжуватися консультаціями між сторонами, про які згадував Андрій, щоб ми всі мали єдине комплексне розуміння позиціонування України на цих переговорах. Важливо, щоб підготовка цих переговорів відбувалася в тріалозі, щоб був однаковий рівень розуміння викликів перед державою, громадянським суспільством і бізнесом.”, – підкреслила вона.
Чи бере Україна участь у переговорах на СОР та чи досягає успіху?
На думку Андрія Кітури, Україна та наші активісти достатньо активні на СОР – як у переговорному процесі, так і поза ним. Проте, він вважає що Україні потрібно чіткіше формувати свій стратегічний запит до таких майданчиків:
“Чого ми хочемо від цих переговорів? Чого маємо досягти за п’ять років, щоб сказати «Україна досягла результату». Який це результат? Цього ніхто не говорить і ніхто не певен, що думає в цьому ключі. Наприклад, зараз ми є країною, яка може те і те. Їдемо на переговори, це добрий майданчик, щоб підсвітити проблеми. Всюди, де є міжнародний рівень, нам треба говорити, що росія винна, що росія повинна платити. Це безумовно. Але якщо це винести за дужки і говорити тільки про клімат, то справді не знаю, чого саме Україна хоче досягти на таких конференціях за п’ять років. Ми хочемо отримати доступ до грошей? Гаразд, але, здається, не говоримо про це. Ми хочемо отримати доступ до технологій? Гаразд, а як ми збираємося цього досягти і що робимо для цього?”, – вважає Андрій Кітура.
Що нам для потрібно, аби сформувати свій стратегічний запит?
На думку пана Андрія, нам слід більше фокусуватись на темі викидів парникових газів і шукати свою нішу, експертизу чи унікальні технологічні рішення у вирішенні цього питання на глобальному рівні. Україна має потенціал і має що запропонувати світові, аби вирішувати спільні проблеми. Зокрема він виділив наші досягення у темі відновлення, зокрема і ті ідеї, які ми пропонували на конференціхї в Лугано та Лондоні. Ми можемо залучати “зелені” інвестиції для цього, можемо ділитись своєю експертизою та абсолютно унікальним досвідом.
Про підрив дамби Каховської ГЕС. Чи має ця, здавалось би, локальна проблема глобальний вплив? Чи думаємо ми про технології, розв’язання цієї проблеми, чи це також може бути одним із просторів, де ми потребуємо міжнародної підтримки?
Борис Бабін: “Є дві теми – міжнародна допомога Україні у відновленні та відповідальність агресора. В першому треку є ще одна дискусія про гроші, які стосуються так званої зеленої енергетики. Якщо зберігаємо обережний реалізм щодо грошей на відновлення, то гроші на зелену енергетику – це оптимістичне постмайбутнє.
Якщо ж мовиться про конкретні гроші на відновлення, наприклад підписана друга зобов’язальна угода між Україною та Німеччиною щодо якихось форм підтримки, то в Україні постраждало декілька емісійних секторів, зокрема енергетика. Надання міжнародної допомоги в цих секторах супроводжуватиметься умовами щодо зеленої енергетики. Єдине, що викликає певну стурбованість, це бенефіціари, бо власником української енергетики є вузьке коло осіб. І доки вони та їхній менеджмент не зрозуміють важливості обговорення зеленої енергетики, уряду та громадськості буде важко на це вплинути.
Є дві форми відповідальності: відповідальність росії перед Україною, українським народом і відповідальність росії перед глобальним людством за негативні зміни, які відбуваються. Головне зафіксувати, що російська агресія в Україні негативно впливає на зміну клімату, що її специфіка робить території України максимально вразливими, зокрема для глобального потепління, що це цілеспрямована російська політика зміни клімату з метою начебто підвищення своєї конкурентоспроможності.
Якщо ми це зрозуміємо, то у вимірі фіксації ваше питання дуже важливе щодо Каховської ГЕС і не тільки. Основний ризик – це перетворення на пустелю півдня України. Ініціювавши цю масштабну війну, агресор знищує лісонасадження, природні ґрунти на південних територіях, які дуже вразливі до рівня сонячної радіації. Відновити це можна буде аж через декілька десятиріч, коли ситуація дуже негативно вплине на екологію.
Викиди варто оцінювати ширше, не лише як промислові. Ситуація з Каховською ГЕС – це негативний раптовий вплив на екосистему Чорного моря, який призводить до невідворотних змін. Чорне море – величезна екологічна бомба, бо має величезний сірководневий шар, метанові поклади. Те, як російська агресія вплине на збільшення викидів одного і другого, є незіставним із викидами будь-якого підприємства.
Вже не кажу про влив теплових викидів, знищення об’єктів, зумовлене війною, або зайві викиди палива. Як це оцінювати? Маю не дуже позитивний приклад. Кілька тижнів тому було рішення Міжнародного суду ООН щодо Конвенції про расову дискримінацію кримських татар. Всі знають, що їх у Криму дискримінують. Є сотні резолюцій. Правозахисники їздять, проводять конференції. А Міжнародний суд відмовив, бо погано попрацювала команда юристів, яка за це відповідала…
Тому все треба фіксувати вчасно і з доказами. Не лише нашим спілкуванням, а й експертизами, дослідженнями незалежних, неупереджених міжнародних організацій. Це потребує багато грошей, але якщо не дамо їх на це, не зафіксуємо, що росія винна, то як це доведемо? Тільки час змарнуємо.
Юридичний екскурс у екоцид. Є відповідна стаття Кримінального кодексу України, є провадження до 2022 року і після. Ми вдячні фонду «Відродження», що він як одна з небагатьох організацій в Україні порушує цю тему, до того ж кваліфіковано (текст дискусії з приводу екоциду від фонду можна прочитати тут). Викликом у цій ситуації є відсутність розуміння екоциду на глобальному рівні. Ми не можемо очікувати його завтра в Римському статуті, бо Україна не ратифікувала Римського статуту, ми не є членами відповідної асамблеї, навіть не можемо офіційно висунути питання екоциду – мусимо звертатися до партнерів.
Це універсальна юрисдикція. Чи будуть наші партнери розслідувати це в тих країнах, де можуть, бо це впливає на зміну клімату? Якщо завтра французькі або німецькі прокурори скажуть, що розслідуватимуть ситуацію з викидами в Україні як вплив на зміну клімату, бо зумисні зміни клімату, які чинить РФ, – то екоцид, це стане більш-менш перспективним глобальним треком, хоча ще не реалізованим.
Щодо наших національних проваджень варто чекати результатів. Нещодавно чули анонс, що екоцидом вважають знищення ядерної установки «Джерело нейтронів» у Харкові, яку розбомбили російські агресори. Так, це воєнний злочин, злочин проти екології. Але питання кваліфікації надважливе.
Я маю обережний оптимізм стосовно проваджень щодо екоциду. Навіть якщо буде така ж пауза, як у провадженні справ щодо геноциду українського, кримськотатарського народів і справ щодо агресії, громадянське суспільство, експерти, використовуючи механізми реагування, правозахисної діяльності, зможуть доводити цей порядок денний до міжнародних судових і правозахисних інституцій. Зможуть фіксувати цей результат навіть за умови, що держава не поспішатиме це робити.”
Українське суспільство вже не раз доводило, що вміє самоорганізуватися на горизонтальному рівні. Ви послали чіткий меседж – треба фіксувати екозлочини. Як цього навчитися? Можемо підготувати волонтерів чи це вузькопрофесійна справа?
Борис Бабін: “Найбільша допомога громадянського суспільства може бути в акумулюванні коштів на експертизи та відповідну діяльність, бо маємо залучати фахівців. Якщо людина зараз почне вчитися на еколога, то поки вивчиться, невідворотні зміни клімату вже будуть. Ми маємо вже зараз замовляти експертизи, дослідження і платити за це чимало. Якщо прозоро акумулюємо ці кошти, знайдемо фахівців, радше з іноземних структур, то зможемо вважати, що громадянське суспільство щось зробило. Певні фонди мають замовити ці дослідження, проконтролювали, що результати експертиз передані до проваджень Міжнародного кримінального суду, Європейського суду з прав людини, інвестиційних арбітражів, до справ в універсальних провадженнях, які порушуватимуть у цивілізованих країнах. Так, це величезний виклик, але ми мусимо це робити.”
Чи готова міжнародна спільнота в умовах воєнного стану приходити зі своєю експертизою, дослідженнями, фіксацією і передавати результати в належні інстанції?
Леннард де Кларк: “Щоби політики діяли, вони мають оперувати фактами і цифрами, без них не буде рішень. Коли ви починаєте розмову про конфлікти та війну, вона одразу переходить у політичну. Якщо Україна говоритиме про акти агресії, росія накладатиме на це вето. Пам’ятаєте конфлікт у Газі. Якщо робите якісь твердження, то друга сторона одразу це ветує. Конфлікти, пов’язані з війною, є складною темою.”
Чи готові міжнародні експерти уже приїхати сюди з такою експертизою? Чи маємо ми візію просування проблеми Каховської ГЕС як глобальної?
Ольга Полуніна: “Екодія займається питаннями зеленого відновлення: досліджуємо, проводимо багато зустрічей з урядом, переконуємо. В підході до цієї проблеми не вистачає важливого елемента – ми чомусь відкидаємо етап оцінки. Уряд видав постанову про експериментальне відновлення Каховської ГЕС. Тривають переговори про виділення коштів, зокрема європейськими донорами, на проєкт відновлення. Я не маю доступу до цієї документації, щоб стверджувати, що це якась екологічно «недружня» відбудова. Але я розумію підхід. Коли держава оцінює потенційний вплив проєкту на довкілля, то може обрати більш або менш екологічний. А коли держава цього не робить, то вже бачить рішення, але сумніваюся, що воно найбільш екологічне. Наша організація вважає, що необхідно провести належну оцінку і переконатися, чи це відновлення не шкодитиме довкіллю. Активно адвокатуємо це питання. Ми не були переконані, що дамба до вибуху була «дружньою» до довкілля, то чи варто її відновлювати в такому вигляді?”
Євген Хлобистов: Відновлення Каховської ГЕС, Каховського водосховища буде величезним втручанням у довкілля. Попереду ще кілька років допроєктних робіт, будівництва. Маємо за цей час вирішити проблеми з водозабезпеченням територій, які тепер потерпають від нестачі води. Є експертна візія, що це треба зробити в найближчі роки. Це крапельне зрошення – агротехнологія для посушливих кліматичних умов, вибір кращих рослинних та інших методів опанування території, кращих сільгоспрішень.
Потім матимемо парадоксальну ситуацію, бо адаптуємо ці території до кліматичних умов, а уряд збере за вісім років кошти і скаже: «Затопімо все і зробімо Каховське море». Щоб так не сталося, підтримую заклик до максимально широкої фахової дискусії про майбутнє цієї території. Поки триває війна, проєкт побудови Каховського водосховища не на часі. Треба зберегти свою державність, а потім уже будувати водосховища.
Якою може бути майбутня присутність України на конференціях зі зміни клімату?
Борис Бабін: “Хотілося, щоб наступні конференції сприймали як більш вагомі не лише фахівці профільного міністерства, але й усієї державної машини. Це питання потребує системного порядку денного.
Що нам заважає? Олігархізація відповідної сфери в Україні. Поки власники не зрозуміють, що їм потрібні ці заходи, і серйозно не ставитимуться до цього, очікувати чогось важко. Ця конференція не лише про клімат. Це майданчик, де обговорюють дуже багато різних питань. Невипадково остання конференція відбулася в ОАЕ – основному постачальнику нафти. На неї не просто так прибули російський диктатор, родина Кадирова. Через які банки наразі фінансується постачання танкерами російської нафти через ОАЕ в країни Глобального Півдня? Яка країна є шляхом обходу санкцій? ОАЕ. Хто і якого рівня брав участь у цій конференції від України, щоби хоч щось покласти на шальку терезів із другого боку? Риторичне питання. Повертаючись до МЗС, якщо це будуть вирішувати на іншій вулиці в Києві, то, можливо, це буде ефективніше, аніж там, де мають це робити відповідно до чинних посадових обов’язків. Наступна COP відбудеться в Баку. Азербайджан критичний для світової енергетики, рф, регіону і нашої безпекової ситуації. Ставитися до цього як до простої конференції зі зміни клімату – самогубна політика.”
Чи маємо ми як громадянське суспільство меседжі, які повинні звучати на COP у Баку? Чи є пропозиції до уряду?
Ольга Полуніна: “Наша організація на кожну COP формулює і публікує свою позицію. Намагаємося прив’язувати її до переговорних питань. Наша ключова позиція – це відмова від викопного палива. Це також пов’язане з державними адвокаційними меседжами про те, що росія мусить заплатити за свою агресію. Адже доходи від викопного палива вона використовує у цій війні, а викиди його наближають зміну клімату.
Делегаціям держави і громадянського суспільства треба краще комунікувати між собою меседжі, які озвучують за межами переговорів, на зустрічах громадських організацій і активістів різних країн. Наші міністерства не дуже розуміють, що там відбувається, і я не певна, що вважають їх достатньо важливими для втручань. Однак громадянські суспільства впливають на свої уряди, тож із ними теж варто працювати, щоб досягти наших цілей. Важливо пам’ятати, куди рухається той «автобус».”
“Поки що він може їхати і довезти своїх пасажирів. Але якщо дуже захопимося і йтимемо за меседжем лобістів, то наступним поколінням не буде важливо, скільки наші країни заплатили за «проїзд». В ОАЕ було понад 2000 лобістів, і візит Путіна став ляпасом цивілізованому світу. Він визнаний злочинцем. Громадянське суспільство по своїх каналах одразу номінувало росію на «динозавра дня». Коли якась країна відзначається дуже поганим рішенням, то громадянське суспільство номінує її на таку антинагороду на СОР. І це було важко, хоча нібито й не мало бути заперечень. Але є ще дуже багато різних ситуацій на переговорах, де держави і громадянські суспільства критикують одні одних. Є політичні події. США має неоднозначну політику щодо зміни клімату. І цього вистачило, щоб росія жодного разу на здобула першість у цій антинагороді, незважаючи на величезні зусилля громадянського суспільства. Тож попереду дуже багато роботи.”
Де ще Україна може бути присутня, щоб якнайбільше комунікувати про шкоду, завдану довкіллю, її глобальний вплив через війну?
Леннард де Кларк: “Є багато майданчиків, де Україна може додатково просувати себе і питання ековпливу. Міжнародний кримінальний суд зараз розглядає питання Каховської дамби і те, чи можна притягнути до відповідальності росію за такий кримінальний вчинок. ЄС – також чудовий майданчик, щоби представити свою позицію про вплив цієї війни на клімат і довкілля, адже Україна є кандидатом на вступ у ЄС, тривають не одні перемовини. Україна в цьому сенсі виконує надзвичайну роботу. В Дубаї я був приємно вражений павільйоном, присвяченим тому, як Україна демонструвала цей вплив, до нього було дуже багато уваги. Сьогодні Україна показує шлях, як притягти до відповідальності країну-агресора. Який це матиме результат, інше питання. Але це приклад для інших країн.”
Які три кроки має зробити держава, щоб краще підготуватися до конференції в Баку?
Євген Хлобистов: “Залучити експертне середовище до формування українського порядку денного на конференції. Створити урядову групу, щоби представити українську візію в Баку і не покладатися на окремих представників міністерства. А ще дуже раціонально підійти до цієї конференції, зрозумівши, що нам треба вийти з української «бульбашки». Багато наших колег, людей, з якими ми спілкуємося, вважають, що Україна сьогодні є абсолютною цінністю в світі, жертвою агресії. Про це треба знати всім, світ мусить нам допомагати. На жаль, це українська «бульбашка». Світ дуже широкий, а Україна – його частинка. Нам треба дуже раціонально, інколи навіть цинічно усвідомити це для себе, щоб формувати власну політику, візію та очікування.
Якою є перспектива діалогу з українським бізнесом?
Андрій Кітура: “Український металургійний завод «Інтерпайп» у Дніпрі кращий за показниками викидів на тонну продукції, аніж більшість європейських. Український Ferrexpo, який теж належить дуже багатому українцеві, випереджає майже всіх конкурентів у своїй ніші. Український ДТЕК офіційно заявив, що закриває теплову електрогенерацію до певного року і переходить на відновлювальну енергетику. Бізнес розуміє, що жити за старою концепцією не вдасться. Так складається ситуація на всіх ринках, це і є розв’язком проблеми.
Тиждень тому я мав цікаву розмову з представником величезної української компанії. Він сказав: «Якби я жив у США, то був би республіканцем. Не дуже вірю в усю цю вашу зміну клімату». На що я йому відповів: «Але ти ж прийшов з проєктом щодо відновлювальної генерації». А він мені: «Так, бо це прибутково». Бізнес під це заточений, це нормально, це про прибуток.
Є ринкові механізми Паризької угоди, а є просто державне регулювання. Якщо ми як суспільство розуміємо, до якої точки хочемо дійти, то створюємо фреймворк, державну policy і даємо сигнали бізнесу, який шукає максимально ефективне рішення щодо зменшення викидів парникових газів.”
“Алегорія про автобус мені сподобалася і водночас не сподобалася, бо його можна розвернути. Це радше ракета в польоті, і ми не знаємо ні точки її призначення, ні того, чи вдасться нам долетіти. Нам навряд чи вдасться «сісти за кермо», бо це достатньо глобальна потуга, з якою можна впоратися тільки спільно. Але є дещо важливе, з чого ми почали і чим я хочу закінчити. Кліматичні зміни, вплив війни на довкілля і наше життя тут – це про справедливість, якої ми не можемо знайти і досягти самотужки. Тому дуже хочеться, щоб ми мали єдиний дискурс, вміли спілкуватися з усіма, шукали свій голос і звучали на різних майданчиках.”
