29 листопада в Міжнародному фонді «Відродження» відбувалася зустріч Клубу відкритого суспільства на тему «Winter has come: як Україні пройти через найбільший морок?»
Настали найтемніші часи в історії незалежної України. Перемога Трампа не стільки сама є проблемою, скільки символізує ціле гроно військових, політичних, соціальних, економічних, міжнароднополітичних проблем і загроз, з якими Україні доведеться мати справу в останній і найважчій фазі війни. Повернення до кордонів 1991 вже не розглядається керівництвом як реалістичне. Внутрішній план перемоги виявляється насправді планом стійкості. Вистояти в цей час – вже перемогти?
Під час дискусії відзначили наступні тенденції і проблеми:
- Зима, яка почалася, як комплексна проблема – від кліматичного до міжнароднополітичного виміру – не була непрогнозованою, якимсь «чорним лебедем» не стала. Більше того, вона почалася десь так, як її і передбачали.
- Готуватися і очікувати великих викликів варто не лише від «зими», але, навіть більшою, мірою від «весни».
- Все більш очевидними стає комплекс проблем у зв’язку з тим, що влада увійшла в режим протермінованості – коли завершився традиційний, конституційно обумовлений час повноважень, але механізмів ротації в умовах військового стану немає. Хоча ніхто не ставить питання про вибори в цих умовах, але відчуття втоми сформувалося і наростає.
- Протермінованість доповнюється невизначеністю – не видно горизонту, скільки це ще може тривати. Ці чинники приводять до ерозії демократичних процедур та інструментів на різних рівнях.
- Повернення Трампа теж не стадо «чорним лебедем». Ми готувалися до такого сценарію. Наразі зрозумілі головні контури мирної пропозиції, які будуть класти представники Трампа. І ця пропозиція неприємна для України, але так само й для Росії. Оприлюднення цих підходів ставить питання про оптимальну реакцію – як не нашкодити миротворчому процесу, але, з іншого боку, і відстоювати інтереси України.
- Можливість представлення війни з Росією як боротьби демократії за диктатуру, ціннісне трактування нашого супротиву в американських елітах при Трампі втрачає функціональність. Треба шукати нові моделі і пояснення.
- Складнощі на американському полі посилюються європейськими проблемами – колапс коаліції в Німеччині, слабкість позицій Макрона, а антидемократичний наступ в Грузії є символічним і показовим для України.
- Великою проблемою для України в 2025 і далі може стати втрата єдності Заходу і, навіть, «кульгавого», але лідерства в коаліції підтримки Байдена.
- Страх Заходу перед розпадом Росії перебільшений як у вітчизняних медіа, так і в міжнародних. Серед західних еліт в економічному сенсі цей процес не виглядає дуже проблемним. Головна складність – питання про ядерну зброю і питання про домінування на просторі нинішньої РФ в процесі її розпаду. Зокрема, проблемним бачиться посилення за рахунок цього Китаю.
- Путін зробить все, щоб сформувати враження, що це саме Україна відкинула мир і це дасть йому новий імпульс для легітимізації продовження війни.
- Путін буде наступати, скільки США, НАТО та ЄС будуть відступати. Це додає йому міцності в переговорній позиції – він доводитиме конфлікт до самого апогею, до стану «Карибської кризи-2», щоб потім виторгувати по максимуму за відхід. Цю стратегію від реалізовуватиме і після інавгурації Трампа і саме з розрахунку на нього.
- Путіну потрібен Київ, але не тільки він, але й Харків, Дніпро, Одеса, більша часина України і не через причини ідеологічні, а через комплекс економічних, демографічних та геополітичних причин.
- Оскільки Путін не може виграти війну так, як він хоче, військовим шляхом, він спробує «виграти мир». Відтак, переговори чи угоди про мир, вибори здатні принести серйозний політичний і соціальний вибух в Україну, на який буде активно грати Кремль.
- В питанні про реформування ООН є неспівпадіння інтересів: глобальний Південь прагне розширення Ради Безпеки, а великі країни навпаки, опираються такій постановці питання. Україні тут важко визначити оптимальну позицію.
- Помітне значення має і розмивання та ерозія міжнародних інститутів та інструментів, на які Україна покладається для забезпечення чи відновлення сподівань на справедливість. Система колективної безпеки, інститути ООН, МКС і т.д., масив міжнародного права, який мав би забезпечити покарання за злочини війни стають все більш проблемними в реальному застосуванні.
- Водночас на національному рівні досить активно використовується законодавство проти колаборантів. Відтак виникає перекіс, коли реальних військових злочинців покарати немає можливості, а «меч правосуддя» падає переважно на співгромадян і за здебільшого на відносно незначні переступи. І це викривляє уявлення про справедливість та може вплинути її розуміння та дотримання в поствоєнний період.
- Варто мати на увазі, що будь-які навіть переговори із Росією про призупинення війни здатні викликати внутрішню дестабілізацію в Україні і можуть бути використані опозицією для критики влади за «зраду». Влада тут опиняється в стані цунгцвангу – продовження війни виглядає програшним, але й переговори про її припинення теж.
- Сьогоднішня влада робить акцент на домінування інформаційного складника правління. Наразі ключові зусилля спрямовані на те, щоб протриматися до весни.
- Запрошення владою громадськості до діалогу відбувається на цьому етапі для того, щоб розділити відповідальність.
- У суспільстві зростає запит більше на те, «щоб якось це все закінчилося». Кожен наступний місяць війни – це втрата нових і нових територій. Однак, це теж ілюзія, що можна так легко припинити, але вона виникає на основі того, що суспільство спостерігає за ціною, яка платиться вже не за визволення і навіть не за утримання, а за те, щоб не так швидко втрачати.
- В сфері громадянського суспільства ми йдемо від консенсусу до все більшої партикулярності. Попередня єдність в суспільстві була сформована завищеними очікуваннями, які давала держава. Попереду ймовірно достатньо багато деструктивних комунікацій і конфліктних історій в середині суспільства, яке зіштовхується із руйнацією мрії про велику перемогу.
- Прозора політика, права людини, місцева демократія та самоуправління під час війни ці та інші напрямки роботи залишаються важливими для громадянського суспільства і їх значення навіть зростає.
- Суспільний договір воєнного часу має приблизно таку формулу: народ «ви нас не зраджуєте, а ми вас терпимо». І на цьому балансі ми тримаємося майже три роки. За великим рахунком, суспільний договір воєнного часу мав би передбачати відсутність політичної конкуренції і спрямування всіх сил на відбиття зовнішньої небезпеки і на оборону. В практичному втіленні це передбачає створення уряду національної єдності.
- В ближчій перспективі для України загрозою є не стільки зусилля Путіна та Росії, а просідання інституційної спроможності держави втомленість суспільства.
- Є кілька напрямків, де проблеми невпинно наростають. Передусім, зменшення і криза довіри до державних інституцій, окремих міністерств особливо. Зростає закритість інформації і доступу до неї. Також високо проблемною є координація, що продемонструвала ситуація із підготовкою до зими і захистом енергетичних об’єктів.
- Великою проблемою на сьогоднішній день є фактична відсутність уряду як самостійної інституції. Незрозуміло в яких ідеологічних та правових рамках перебуває виконавча влада. Уряд випав із системи урядування.
- Небезпеку складають і популістичні ініціативи, які продукуються владою, конкретно, урядом. Наприклад, так звана «зимова підтримка» у вигляді тисячі гривень чи «національний кешбек».
- Ситуація в енергетиці складна. Але не тільки через ворожі атаки і націленість на її знищення. Суттєво ускладнило підготовку і готовність до дуже відповідального зимового періоду неефектиність управління енергетикою. Зокрема, низьку продуктивність продемонстрував розподіл між компаніями по підготовці до захисту своїх підстанцій і, передусім, з боку Енергоатому. Але свою відповідальність несе і профільне міністерство.
- В ситуації із організацією майбутніх залишається невирішеною проблема голосування закордоном. Невизначеність із цим питанням актуалізує спокусу і загрозу голосування через «Дію», що здатне привести до дуже складних наслідків.
- Проблемою є не тільки організація голосування, але і більше – проведення виборчої компанії в цих умовах.
- В боротьбі за збереження місцевого самоврядування органи місцевої влади починають самі актуалізувати питання про проведення виборів в громадах, де ситуація є відносно безпечною. Це дає їм аргументи перед центральною владою про оновлення і релегітимізацію своїх законних прав і повноважень.
- На кінець 2024 вже близько третини територіальних громад не мають голів. Багато громад втратили кворум. Зокрема, через рішення уряду про заборону виїзду для депутатів, багато обраних до місцевих рад жінок склали повноваження і виїхали.
- Однак, серйозною проблемою є – неможливість участі у виборах військових, які перебувають на фронті. Максимум, що вони можуть – це залучитися в голосування. Але не участі в кампанії – висування, агітації тощо.
- Відбувається посилення локальних ідентичностей українців. Зокрема, і серед тих, хто переїхали в інші регіони та громади, але зберігають свою висхідну місцеву. В тому числі через різноманітні інституційні форми – клуби, груби, комунікаційні майданчики. Цей процес актуалізує питання про загальний наратив про спільну ідентичність – хто такі українці сьогодні і ким вони будуть завтра. В контексті очікуваної демографічної кризи і ймовірної міграції ця проблема набуває більшої гостроти.
- Повернення до кордонів 1991 цілком нереалістичне в ближчій перспективі. А повернення до них в середньостроковий період – через 10-15 років – означатиме, що разом з ними повернуться і «неукраїнські люди», тобто населення оброблене російською пропагандою і машиною соціалізації або замінене через міграцію, яке буде вороже налаштоване до України.
- Ситуація, коли українська держава повністю не визнає документи, які створені не тимчасово окупованих територіях, не є ефективною і ускладнює життя нашим громадянам, які як під окупацією, так і їхнім родичам по цей бік фронту.
- Одною із ключових проблем сьогодні є питання про мобілізацію. Водночас ця тема стала досить дражливою і для влади, і для політикуму, і навіть для громадянського суспільства. Але потребу в її здійсненні це не знімає, а робить лише гострішою.
- Ключовим питанням може стати не те, як ми продовжуватимемо і завершуватимемо війну, а як ми вистоїмо в період ймовірного припинення вогню і певних угод про перемир’я. Тут виникає дуже багато відкритих питань і не лише політичних чи виборчих, а управлінських, фінансових, соціальних.
- Один із головних процесів за останні два з половиною років, де непомітно негативної динаміки – це європейська інтеграція України. Можливо завдяки політичному рішенню, але вже наступного року розпочнем переговори. Це відкриває ширші можливості для громадянського суспільства мобілізувати свої зусилля на цьому треку, що позитивно рухається.
- Влада усвідомлює, що знаходиться на нисхідній траекторії своєї підтримки в суспільстві, вона вразлива перед громадською думкою. Це робить її більш відкритою до громадянського суспільства, вона більш готова до залученості громадськості до розмови і врахування її думки при прийняті рішень. Ці елементи залишають країну в демократичному тренді, але цього замало.
- Переговорна позиція України має будуватися на наступних позиціях:
- Визнання агресії РФ проти України
- Має бути вироблена формула, яка спростовує всі історичні інсинуації Путіна
- Припинення вогню
- Визначення лінії розмежування. Тут цілий набір можливих варіантів. Зокрема, через використання інструменту демілітаризованої зони. Це могло б залишити Донбас де-юре частиною України.
- Прискорений вступ України в НАТО
- Репарації РФ Україні. Як мінімум за рахунок заблокованих російських активів на Заході
- Обмін військовополоненим
- Дискусія в суспільстві має відбуватися не про абстрактні переговори чи про саму ідею їхню, а про конкретні пункти, умови, позиції, по яких ми можемо сідати за стіл.
- В умовах воєнного стану, коли вибори президента і парламенту конституційно неможливі, оновлення влади можна досягти через реорганізацію уряду. Але цей процес має відбуватися якомога системніше, а не збиватися на тактичні маневри. Якщо коаліційний уряд неможливий через політичні причини, є сенс провести оновлення уряду через взаємодію із громадянським суспільством, бізнес-асоціаціями, різними іншими стейкхолдерами.
- Можливий і процес переформатування парламентської більшості і формування нової, більш широкої та інклюзивної коаліції. Це може додати імпульсу для легітимації влади.
- Уряд національної єдності як теоретична ідея має сенс, але в практичних умовах сучасної української політики кожна сила намагатиметься використати цей проект в своїх інтересах, а вони конфліктні між собою.
- Доцільно розглянути можливість створення коаліції громадянського суспільства, яка би встановлювала рамки політичної боротьби і суспільного протистояння в період переговорів про мир та ймовірних наступних виборів.
- Є сенс інтелектуальними силами громадянського суспільства підготувати комплексний документ з умовною назвою «Наступний день після…», в якому б прокреслювалися дії держави, політикуму, громадянського суспільства в період після завершення збройної фази конфлікту із Росією – як вийти із широкомасштабної війни всередині країни.
- Є потреба налагодити діалог громадянського суспільства не лише виконавчою владою, але й з парламентом. Ймовірний формат – зустріч із лідерами парламентських фракцій і обговорення головних питань, які може сформулювати громадянське суспільство. Серед таких питань – і можливість майбутніх виборів, і стан демократії, і «червоні лінії» в переговорах тощо.
- Можливо доцільно було б запросити активістів громадянського суспільства, які перебувають на фронті, запросити для обговорення в форматі діалогів із владою про проблеми, які переживає армія.
- Місцеві вибори варто провести в першу чергу. На більшості територій це не є складним процесом. В 14 областях і в місті Києві безпекова ситуація дозволяє провести вибори місцевої влади навіть в умовах продовження війни і у визначений термін – восени 2025.
- Громадскість багато зробила для адвокації, але є потреба більш системного донесення меседжів до зарубіжних авдиторій як саме як від країни.
- Оскільки стримування Росії сухопутними силами забезпечити нереально, ефект могли б мати несиметричні, але стратегічно значущі рішення. Наприклад розміщення двох баз із комплексами американськими ракет й можливостями технічно перехоплення ворожих балістичних ракет космосі. Це захищало б НАТО від балістичних ракет і це захищало б і Україну від будь якого нападу, тому що американці будуть захищати всіма доступними засобами.
- Нам може помітно допомогти регіон Центральної Азії, якщо вдасться включити їх повною мірою в блокування обходу Росією санкцій.
- Крім того, Україна знаходиться в об’єктиві уваги цих країн, їхніх громадянських суспільств, політичних еліт. Історія успіху Заходу в Україні могла б стати серйозним чинником з точки зору зовнішніх орієнтацій центральноазійських країн.
- Україна має право і підстави говорити про реформу міжнародних інституцій. Зокрема, ООН. Ми є постраждалою країною, в тому числі й через те, що ці інституції виявилися неспроможними для стримування воєнної агресії в Європі.
- Сьогодні ми маємо дуже м’який варіант військової економіки в країні. Необхідно пропрацьовувати сценарій запуску другої економічної мобілізації в країні. Для цього нам треба оцінити наш потенціал – людський, ідеологічний, фінансовий та інші аспекти.
- Нагайним є обговорення і вироблення спільної позиції за активної участі громадянського суспільства стосовно потреб мобілізації і способів її реалізації.
- Питання про майно і стосунків людини із майном на окупованих територіях і ставлення до документації із окупованих територій мали б бути переглянуті та оптимізовані.
- Також важливим напрямком мала б стати взаємодія для формування системи протидії масованим атакам російських безпілотників по українських містах.
