Міністерство освіти і науки представило на громадське обговорення проект Концепції розвитку освіти України на період 2015–2025 років. Чи існує ризик, що вона, як багато попередніх реформістських документів, виявиться марною? Про це розмова з Георгієм Касьяновим, керівником стратегічної дорадчої групи «Освіта», яка розробляла Концепцію.
Міністерство освіти і науки представило на громадське обговорення проект Концепції розвитку освіти України на період 2015–2025 років. Чи існує ризик, що вона, як багато попередніх реформістських документів, виявиться марною? Про це розмова з Георгієм Касьяновим, керівником стратегічної дорадчої групи «Освіта», яка розробляла Концепцію.
Керівництво Міносвіти заявляло, що, публікуючи проект Концепції, воно прагне викликати дискусію та зрозуміти, чи готове суспільство до освітніх реформ. Чи варто провокувати такі дискусії? Адже вони породжують не завжди конструктивну полеміку, в результаті якої сама Концепція може бути відторгненою професійним середовищем.
Так, уже зараз з приводу Концепції з боку працівників сфери освіти надходить дуже багато претензій — мовляв, нам нав’язують згори чиюсь точку зору. Хоча ініціатори обговорення чітко заявили: це не директивний, а відкритий документ. Його можна і треба доповнювати конструктивними ідеями. На жаль, сьогодні багато хто схильний обговорювати не ідеї, а людей, які їх запропонували. Тому ми хочемо провести соціологічне опитування вчителів, адміністраторів шкіл та батьків з приводу суперечливих, дискусійних питань Концепції. З урахуванням їхньої думки далі працюватимемо над документом.
Концепція створювалася з нуля чи вона успадковує попередні документи — наприклад, Національну доктрину розвитку освіти, яку кілька років тому широко обговорювали, а потім забули?
Концепція навіть за структурою не повторює жоден із попередніх реформаторських документів. У ній йдеться не стільки про галузі, скільки про проблеми освіти. Підкреслю, Концепція — це робочий документ. Експерти, створюючи її, мали на меті ідентифікувати наявні проблеми, сформулювати бачення, чого слід досягти, і дати можливість суспільству це обговорити. Після прийняття Концепція трансформується в дорожню карту, де будуть прописані чіткі кроки реформ з оцінкою ризиків, фінансових, організаційних витрат, проміжних результатів.
Очевидно, що реалізації Концепції заважатиме консерватизм освітнього середовища, його внутрішній опір реформам. Чи бачиться можливість це подолати?
На жаль, це одна з найголовніших загроз. Якщо в столиці люди пропонують стратегії, концепції, сперечаються щодо них, то на місцях все залишається як і раніше. Туди навіть розмови про реформи не доходять. І у мене поки що немає відповіді, як це подолати. Слід згадати і про жахливий стан освіти: жебрацький статус та затурканість учителів, застарілу інфраструктуру, неефективну систему управління, відсутність менеджменту.
Однією з цілей освіти, зафіксованих у Концепції, є перетворення її на соціальний ліфт. Але в цьому механізмі, окрім освіти, відіграють важливу роль також інші фактори (економічні, культурні). Чи будуть вони враховані в подальших версіях документа?
Звичайно, Концепція повинна виходити на ширший культурний і економічний контекст. Оскільки вона створювалася в короткі терміни, врахувати все було неможливо. Що ж стосується соціального ліфта, то під ним розумілося забезпечення рівного доступу до якісної освіти. Тобто, йдеться про те, щоб її можна було отримати в будь-якій школі — сільській чи міській, в елітній або тій, яка знаходиться в спальному районі. Звичайно, зрівняти ці школи — на даний момент недосяжне завдання. Але важливо створити їм хоча б рівні умови. І в Концепції таку ціль визначено, хоч і непрямо.
Взагалі соціальний ліфт, якщо розуміти під ним забезпечення державою рівних умов — це звичайно, патерналістський підхід. Але в Концепції передбачено чимало і ліберальних підходів до освіти — надання школам автономії, легалізацію різних форм здобуття освіти, можливість самостійного вибору освітньої траєкторії тощо. Поєднання цих підходів дещо незвичне, але у цій ситуації воно видається оптимальним. Сенс простий — держава встановлює правила і більше ні в що не втручається. А суспільство саме контролює, як ці правила виконуються. Це стосується також якості освіти — її повинна вимагати не держава, а суспільство. Але наше суспільство за рідкісними винятками до цього поки що навряд чи готове.
—
Стратегічні дорадчі групи (СДГ) – це спільна ініціатива керівництва України та засновника Міжнародного фонду «Відродження» Джорджа Сороса, спрямована на залучення високопрофесійних українських і міжнародних експертів для консультативного сприяння уряду в якісній розробці стратегічних підходів до реформ, оптимальному використанні міжнародної допомоги, консолідації політики донорів задля допомоги реформам в Україні, а також у розв’язанні поточних питань.
За матеріалами «КОМЕНТАРІ:», Спілкувався Юрій Рибачук
