3 червня 2010 року в прес-центрі медіа-холдингу «Главред-медіа» відбулася презентація та обговорення видання «Коментований переклад Візового Кодексу Європейського Союзу», підготовленого ініціативою «Європа без бар’єрів» за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження».
Видання «Коментований переклад Візового Кодексу Європейського Союзу» містить неофіційний переклад українською мовою Регламенту №810/2009 ЄС, що встановлює Кодекс Спільноти з візових питань (Візовий Кодекс ЄС). Переклад здійснений та супроводжений коментарями фахівців «Європи без бар’єрів», за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
Візовий Кодекс ЄС, що набув чинності з 5 квітня 2010 року, суттєво змінює та доповнює як правове поле самого Євросоюзу, так і міжнародно-правові норми, що регламентують відносини ЄС із третіми країнами (насамперед, Угоди про спрощення візового режиму).
Основні зміни, запроваджені Візовим Кодексом, у порівнянні з попереднім законодавством та міжнародними угодами
Здійснено уніфікацію численних норм і правил візової політики, значна частина яких донедавна визначалась національним законодавством країн-членів, внаслідок чого візова політика країн-учасниць Шенгенської зони суттєво відрізнялась між собою. Очевидно, певні відмінності візової практики зберігатимуться і надалі, але принаймні її основні елементи рухаються в бік уніфікації, що має спростити життя отримувачам віз.
Стандартний консульській збір (ціну візи) встановлено на рівні 60 Євро (Стаття 17) і передбачено, що для окремих країн чи категорій осіб можуть запроваджуватися пільги (на кшталт тієї, що встановлена щодо України та низки інших країн, візовий збір для яких складає 35 Євро).
Вперше ґрунтовно врегульовано інститут представництва – передачу функції видачі віз (або, як мінімум, прийняття візових заявок) однією країною-членом іншій у випадку відсутності її консульської установи на території даної держави (регіону). Дане нововведення повинне спростити умови отримання віз громадянам малих країн, де немає посольств (консульств) всіх країн-членів ЄС (Стаття 8) – їм не доведеться надалі їздити за візами до консульств, розташованих у інших країнах. В нашому регіоні це стосується насамперед Молдови, а також кавказьких країн.
Особливий інтерес активної частини українських громадян має привернути Стаття 24(2), згідно якої багаторазові візи потрібно видавати із терміном дії від шести місяців до п’яти років, якщо…заявник доведе потребу або обґрунтує намір частих чи регулярних подорожей, зокрема через власний професійний чи сімейний статус, наприклад, бізнесмени, цивільні службовці, задіяні до здійснення регулярних офіційних контактів із інституціями держав-членів ЄС та інституціями Європейського Союзу, представники неурядових організацій, які подорожують із метою освітньої практики, участі в семінарах, конференціях, члени сімей громадян ЄС, члени сімей громадян третіх країни, які законно проживають на території держав-членів ЄС, моряки.
Деякі категорії, згадані тут, були обійдені увагою Угодою про спрощення оформлення віз між Україною та ЄС, зокрема представники неурядових організацій, які тепер можуть апелювати безпосередньо до даної статті Кодексу, вимагаючи видачі багаторазових та довготермінових віз.
Крім того, специфіка формулювання даної статті передбачає невичерпність наведеного у ній переліку категорій осіб (оскільки цей перелік подається після слова «наприклад»). Важливо довести навіть не приналежність до відповідної категорії, а довести потребу або обґрунтувати намір частих чи регулярних подорожей.
Найважливішою новацією даної статті є запровадження нижньої межі стандартної багаторазової візи – 6 місяців, із перспективою видачі наступних віз з терміном дії до 5 років. Раніше, відповідно до Угоди про спрощення оформлення віз, була встановлена лише верхня межа тривалості багаторазових віз (наприклад, «до 1 року», «до 5 років»), що обумовлювало видачу великої кількості фіктивно-багаторазових віз із терміном дії у кілька тижнів. Тепер видачу багаторазової візи на термін дії менший, ніж 6 місяців можна буде вважати дією, невідповідною законодавству.
Введено в правове поле діяльність посередників (провайдерів зовнішніх послуг), що діють на принципах аутсорсингу, надаючи додаткові платні послуги із прийняття візових заявок, перевірки пакету документів, та їхньої доставки до консульських установ (Стаття 43). Тепер їхня діяльність є законною, втім встановлено, що граничний обсяг платежів таким посередникам не може перевищувати 30 Євро (50% від стандартного консульського збору – Стаття 17). Окрім того, консульство має гарантувати заявникам можливість альтернативного (без посередників) доступу до консульства.
Уточнено список (втім невичерпний) документів, які можуть вимагатися від заявників на підтвердження мети візиту, фінансової спроможності та намірів залишити територію ЄС до завершення дії візи. У цій сфері Кодекс не містить прогресивних змін, адже, як і раніше, передбачено, що можуть вимагатися документи, що дають підстави для оцінки наміру заявника залишити територію держав-членів ЄС до завершення дії візи.
Регулювання підстав відмови у візі містить два позитивні нововведення, по-перше, консульства тепер зобов’язані вказувати причину відмови (раніше це не було обов’язковим) та, по-друге, мають передбачити доступність процедури апеляції.
В той же час зберігається право консульства відмовляти у візі із суто суб’єктивних мотивів, наприклад, якщо не в повній мірі доведено «намір залишити територію держав-членів ЄС після завершення терміну дії візи».
Загалом слід вітати здійснений намір ЄС уніфікувати візові процедури всіх країн Шенгенської зони, призвести до спільного знаменника вимоги до візових заявників.
Однак, невичерпність переліку документів, що вимагаються, з метою отримання конфіденційної інформації про заявників і надалі залишатиметься найбільш негативним елементом процедури отримання шенгенських віз. Така практика, а також застосування права консульств відмовляти у візі на основі суб’єктивних підозр щодо небажання заявника повернутися на батьківщину і надалі зумовлюватиме проблеми, які стимулюватимуть критичне суспільне сприйняття візового режиму.
Контактна інформація: Ірина Сушко, iryna_sushko@ukr.net, Олександр Сушко, sushko@cpcfpu.org.ua.
***
Громадську ініціативу «Європа без бар’єрів» створено у 2008 році на основі однойменного всеукраїнського консорціуму громадських організацій та аналітичних центрів з метою консолідації зусиль громадських активістів та експертів, спрямованих на усунення перешкод свободи пересування в Європі.
Сайт: www.novisa.org.ua
З матеріалом презентації “Коментований переклад Візового Кодексу ЄС” можна ознайомитися тут.
