У рамках XIII Книжкового Арсеналу видавництво “Комора” 30 травня провело презентацію двотомника “Спогади” Надії Суровцової, який був виданий за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.
Надія Віталіївна Суровцова – українська громадська діячка, дипломатка, історикиня, публіцистка, перекладачка.
В її майже 90-літньому житті значну роль відіграли такі різні міста як Київ, Відень, Харків, Умань, але також і територія ГУЛАГ. А також причетність до знакових історичних подій – діяльність української студентської громади Петербурга під час революційних зрушень в тодішній столиці імперії; робота в Українській Центральній Раді, а під час Гетьманату в секретаріаті українського МЗС; участь в українській делегації на Паризькій мирній конференції тощо.
У житті Надії була і вимушена еміграція до Австрії, і початок успішної наукової кар’єри у Віденському університеті. Пізніше – вступ до австрійської компартії і переїзд до Харкова, арешт і 27 років в ГУЛАГу. На початку “відлиги” Надія була звільнена і реабілітована, повернулась в Україну до батьківського будинку в Умані, де і прожила решту свого життя. І де вона, працюючи над історією міста, тамтешньої перлини – парку “Софіївка”, залишалася центром тяжіння дисидентів, через що до кінця життя залишилася під наглядом КГБ.
Надія Суровцова змогла написати і, попри всі складнощі та загрози, залишити для майбутніх поколінь спогади про свою непересічну життєву історію. Вони водночас і документ, і свідчення, і одкровення її особисті і її покоління.
Вперше “Спогади” Надії Суровцової дійшли до читача у 1990 році вже після смерті авторки. Надалі їх було видано окремою книгою у 1996 році у видавництві імені Олени Теліги. Нині перед нами перевидання «Спогадів», здійснене видавництвом “Комора”. Це двотомник, в першій частині якого йдеться про життя авторки до арешту в 1927-му році: дитинство, навчання, чиновницька та дипломатична робота, еміграція та повернення. Другий том присвячений арештантським поневірянням Суровцової. Існувала також і третя частина, яка описує період після повернення із заслання, однак її доля невідома – ймовірно, вона була вилучена під час обшуків у авторки в Умані й пізніше знищена.
До видання додається також настільна гра за мотивами життєвого шляху Надії Суровцової.
Прикметно, що перший том був написаний авторкою в оригіналі (і опублікований) українською, тоді як у випадку другого мовою оригіналу є російська, тож він був виданий у перекладі українською (перекладачки – Тетяна Калитенко та Ольга Лилик).
Участь в презентації взяли: письменниця та співзасновниця видавництва “Комора” Оксана Забужко, історикиня та упорядниця нового видання “Спогадів” Оксана Юркова, модерувала журналістка, авторка ютуб-каналу “Обличчя незалежності” Дарка Гірна, яка є також авторкою передмови до представленого видання.
Під час розмови Оксана Юркова відзначила, що кожен читач може знайти в цій книжці щось своє: хтось про Київ, хтось про Харків, когось цікавило б її особисте життя. Також вона наголосила, що після видання “Спогадів” тепер чекає своєї черги і листування Суровцової, адже вона була “неймовірною епістолярною майстринею” і видання її листування могло б зіграти велику роль у поверненні її свідчень про добу.
Оксана Забужко зазначила, що “Спогади” Суровцової – це “must have” для тих, хто хоче розуміти, що відбувається нині. Йдеться, зокрема, про українців в російському полоні. Адже, за її словами, “ГУЛАГ був таким завжди”, а нинішня молодь може його уявити хіба що з творів Івана Багряного. З цієї причини вона висловила ідею про включення “гулагівських” мемуарів до шкільної програми. Надія Суровцова і її спогади в її баченні – це і є “наше ХХ століття”.
Завершилася презентація несподіваним поворотом. Було оголошено про публічне читання, Оксана Забужко попросила аудиторію знайти певне місце в тексті презентованих “Спогадів” Суровцової і прочитала кілька сторінок. Однак, з’ясувалося що письменниця читала не “Спогади”, а рядки з повісті Павла Загребельного “Кларнети ніжності”. Як пояснила пані Забужко, в Загребельного була велика бібліотека, а також доступ до “спецхранів”, де зберігалися тексти Суровцової. Саме тому стала можливою ця ситуація “творчого запозичення” цілих шматків визначним радянським письменницьким класиком із мемуарів, позбавленої голосу дисидентки. В такий спосіб радянський режим, відібравши у Надії Суровцової свободу та кращі роки життя, на схилі її літ ще й намагався привласнити її особисту пам’ять.
Видані за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” “Спогади” повертають у утверджують пам’ять Надії Суровцевої і пам’ять про неї та про історичну добу, якій вона була свідком.
