29–30 травня в центральному офісі Міжнародного фонду «Відродження» у Києві відбувся черговий навчальний модуль Академії публічної дипломатії для ветеранів — освітньої програми, покликаної допомогти ветеранам і ветеранкам поглибити знання про міжнародні відносини, зовнішню політику України, європейську та євроатлантичну інтеграцію, а також інструменти публічної дипломатії.
Проєкт «Академія публічної дипломатії для ветеранів» реалізує IREX через Програму реінтеграції та реабілітації ветеранів у співпраці з America House Kyiv за підтримки Державного департаменту США. Партнерами ініціативи також виступають Міжнародний фонд «Відродження», Європейський Союз, Міністерство у справах ветеранів та Міністерство закордонних справ України. Міжнародний фонд «Відродження» не лише приймав учасників Академії у своєму офісі, а й долучився до формування її навчальної програми, запросивши до спілкування з ветеранами провідних українських експертів у сфері міжнародних відносин, європейської інтеграції та громадянського суспільства.
Однією з таких зустрічей стала лекція виконавчого директора Міжнародного фонду «Відродження» Олександра Сушка, що відбулася 29 травня. Вона була присвячена історії, сучасному стану та перспективам європейської інтеграції України — від історичних витоків українського європейського вибору до нинішнього етапу переговорів про вступ до Європейського Союзу.
На думку Олександра Сушка, нинішній етап переговорів про вступ до Європейського Союзу варто розглядати не лише як процес виконання технічних критеріїв чи адаптації законодавства. Йдеться про значно ширший історичний процес повернення України до європейського політичного, правового та ціннісного простору.
«Ця історія важлива не стільки формальним боком справи, скільки своєю історичною значущістю для України», — наголосив він.
Європа як частина української історії
На думку Сушка, питання європейської належності проходить через усю українську історію. Воно не почалося у 1991 році й навіть не з’явилося разом із проголошенням курсу на вступ до ЄС.
«Всі найбільш значущі питання нашої історії так чи інакше пов’язані із нашою взаємодією з Європою, з винайденням і перевинайденням нашого місця в Європі», — зазначає він.
Як приклад він згадує ще добу Київської Русі та династичну політику Ярослава Мудрого, чиї доньки ставали королевами Франції, Норвегії та Угорщини. У подальші століття ця європейська лінія не зникла, але неодноразово переривалася через втрату державності та перебування України в складі різних імперій.
Саме тому нинішній євроінтеграційний курс він трактує не як геополітичний експеримент, а як спробу відновити природний історичний стан.
Чому українці європейці навіть без членства в ЄС
Однією з важливих тез лекції стала думка про те, що європейськість визначається не паспортом і не формальним статусом. На переконання Сушка, українці демонструють європейську модель поведінки навіть тоді, коли скептично ставляться до окремих політиків чи інституцій Євросоюзу.
«Українці діють питомо в європейський спосіб, вибудовуючи горизонтальні зв’язки», — говорить він. Саме здатність до самоорганізації, довіри та співпраці між людьми без жорсткої вертикалі влади він називає головною рисою європейського суспільства.
У цьому, на його думку, полягає одна з фундаментальних відмінностей між Україною та Росією. «Здатність до горизонтальної взаємодії на підставі довіри між людьми — це те, що є великим вододілом між Україною та Росією».
Саме ця здатність, переконаний лектор, проявилася під час Майданів, волонтерського руху та загальної мобілізації суспільства після початку російської агресії.
Як народився Європейський Союз
Значну частину лекції Сушко присвятив поясненню того, чому Європейський Союз є унікальним політичним проєктом. Він нагадав, що сучасна Європа виникла як відповідь на катастрофу двох світових воєн. Після Другої світової війни європейські народи вперше спробували створити систему, яка б не просто завершувала війни, а мінімізувала саму можливість їхнього повторення.
«Потрібно було побудувати модель, яка мінімізує ризик війни і одночасно дає модель розвитку, що задовольнить інтереси більшості громадян», — пояснив він.
Результатом став Європейський Союз — простір безпрецедентного рівня інтеграції, відкритості та взаємозалежності.
Сушко називає його «вершиною людської історії» в сенсі організації відносин між народами. Не тому, що ця модель ідеальна, а тому, що людство поки не створило кращої.
Чому Україна запізнилася
На відміну від країн Центральної Європи, Україна опинилася поза процесом європейської інтеграції через радянське минуле. Причому, уточнив експерт, українська ситуація була складнішою за польську, чеську чи угорську.
Якщо держави Центральної Європи залишалися формально незалежними, хоч і перебували під контролем Москви, то Україна була позбавлена навіть власної державності.
Тому після 1991 року їй довелося виконувати «подвійну роботу» — одночасно будувати незалежну державу та реформувати її відповідно до європейських стандартів. Саме цим Сушко пояснює, чому Україна не опинилася серед кандидатів на вступ до ЄС ще в 1990-х роках.
Від романтики до реформ
Перші роки незалежності супроводжувалися певною наївністю. Багатьом здавалося, що після розпаду СРСР Україна автоматично стане частиною європейського світу. Однак дуже швидко стало зрозуміло, що проблема значно глибша.
«Суспільні деформації, спричинені радянським тоталітаризмом, були настільки глибокі, що суспільство не володіло навичками, достатніми для того, щоб оперувати в європейській моделі», — відзначив спікер.
Саме звідси виникла логіка реформ. Європейська інтеграція почала означати не лише зовнішню політику, а й трансформацію держави, економіки та способу життя.
Помаранчева революція і Угода про асоціацію
Окремим переломним моментом стала Помаранчева революція.
На думку Сушка, саме після 2004 року Україна вперше по-справжньому з’явилася на політичній карті Європи.
Проте навіть тоді ЄС не був готовий говорити про членство. Компромісом стала Угода про асоціацію. Сьогодні вона здається чимось звичним, однак тоді навіть саме слово «асоціація» викликало спротив у низці європейських столиць.
Причина була простою: саме через угоди про асоціацію до членства раніше рухалися Польща, Чехія, Угорщина та інші держави Центральної Європи.
«Асоціація була нашим дипломатичним проривом», — згадує Сушко.
Саме навколо цієї угоди згодом виник Євромайдан, а відтак і новий етап української історії.
Війна змінила все
Як наголосив Сушко, до 2013 року навіть Росія офіційно не заперечувала проти економічної інтеграції України з ЄС.
Ситуація радикально змінилася тоді, коли Кремль побачив у європейському виборі України загрозу власному імперському проєкту. Саме тому нинішній етап євроінтеграції відбувається в абсолютно інших умовах. Якщо раніше йшлося про складний, але мирний процес, то сьогодні Україна буквально платить за нього кров’ю.
«Ми вже можемо зробити кілька кроків і бути в одній спільноті з ними, але платимо неймовірну ціну за те, щоб завершити цей процес», — говорить він.
Головні проблеми попереду
Попри безпрецедентний політичний прогрес, найскладніша частина переговорів ще попереду.
Сушко звертає увагу на те, що проблема полягає не у політичних деклараціях, а в масштабі української економіки. Зокрема, це стосується аграрного сектору. Україна є настільки великим гравцем, що її вступ автоматично змінює баланс на європейському ринку. Тому суперечки навколо аграрної політики, екологічних стандартів, транспортних правил чи конкуренції на внутрішньому ринку ЄС є неминучими.
«Нам не висувають дискримінаційних умов, але нам об’єктивно важче виконати стандартні умови», — зазначає Сушко.
Крім того, на процес можуть впливати політичні фактори — позиція окремих держав-членів, питання історичної пам’яті, прав національних меншин чи внутрішньополітична боротьба в самих країнах ЄС.
Де Україна зараз
Оцінюючи поточний момент, Сушко пропонує дивитися на нього без надмірного оптимізму, але й без песимізму. На його думку, Україна вже пройшла більшу частину цивілізаційної дистанції між пострадянською державою та європейським суспільством.
«Ми фактично здолали цей пострадянський стан більшою мірою», — каже він.
Саме тому нині мова йде вже не про вибір напрямку, а про завершення процесу. І хоча переговори можуть бути довгими та складними, стратегічний вектор навряд чи зміниться.
Бо українська євроінтеграція — це не лише про вступ до Європейського Союзу.
Це історія про повернення країни до того простору свободи, самоврядування і відповідальності, частиною якого вона завжди прагнула бути.
