2014 рік пройшов в очікуванні реформ у системі охорони здоров’я, проте завершився рік лише анонсами змін – про це заявили учасники презентації щорічної доповіді правозахисних організацій «Права людини в галузі охорони здоров’я — 2014», що відбулась 10 червня 2015 р. у прес-центрі інформаційної агенції УНІАН.
2014 рік пройшов в очікуванні реформ у системі охорони здоров’я, проте завершився рік лише анонсами змін – про це заявили учасники презентації щорічної доповіді правозахисних організацій «Права людини в галузі охорони здоров’я — 2014», що відбулась 10 червня 2015 р. у прес-центрі інформаційної агенції УНІАН.
Щорічна доповідь правозахисних організацій «Права людини в галузі охорони здоров’я — 2014», підготовлена ГО «Інститут правових досліджень і стратегій» спільно з офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, складається з пацієнтських історій, життєвих фактів та аналізує стан дотримання права на здоров’я з боку держави.
За свідченням Андрій Роханського, голови ГО «Інститут правових досліджень і стратегій», протягом 2014 року було складено Національну стратегію побудови нової системи охорони здоров’я на період 2015-2025 роки. Але, як стверджують автори Стратегії – це тільки декларація намірів, а не детальний робочий план. Особливо турбує читачів Стратегій питання оплати медичних послуг: чи не станеться так, що майже за всі медичні послуги доведеться платити з кишені пацієнтів або їх родин?
«Для нової реформи потрібно змінити 49 ст. Конституції України, але передувати цим змінам повинен доскональний економічний аналіз. А тільки потім вже можлива законодавча легалізація системи оплати медичних послуг шляхом впровадження обов’язкового медичного страхування та надання господарчої самостійності лікувальним закладам, – стверджує Андрій Роханський. – Реорганізація лікувальних закладів повинна здійснюватись тільки після консультацій з місцевими громадами».
Дмитро Шерембей, голова правління БФ “Пацієнти України” заявив, що за останніх 6 місяців Міністерство охорони здоров’я України не виконало своїх обіцянок щодо проведення реформи системи охорони здоров’я, а також саботує процес закупівель життєвонеобхідних ліків, чим ставить під загрозу життя та здоров’я 900 тисяч пацієнтів. “Як людина яка живе ВІЛ 18 років можу сказати, що такого колапсу із закупівлею ліків не було в Україні з 2003 року, відколи в Україні почались перші державні програми лікування ВІЛ-позитивних людей”, – відзначив Шерембей.
Ольга Луб’яна, керівник тренінгвого центру з паліативної допомоги, м.Харків, наголосила, що поняття, принципи, засади паліативного лікування дітей в Україні законодавчо досі не визначені. У зв’язку з цим не існує медичної установи у сучасній системі охорони здоров’я України, де діти, до яких можна застосовувати поняття «паліативні», мали б можливість перебувати. “Якщо є підозра, що життя дитини вже закінчується, її скеровують до лікувальних закладів, де невиліковно хворі діти можуть перебувати тижнями, чи навіть місяцями. Найчастіше родичів до них не пускають. В останні миті свого життя діти бачать тільки лікарню. Вони розлучені з батьками. Потрібно найскоріше впровадити систему дитячої паліативної допомоги.” – переконана Луб’яна.
За результатами моніторінгу дотрамання прав людини у сфері охорони здоров’я, до найбільш вразливих груп населення належать пацієнти програм замісної підтримувальної терапії, колишні споживачі ін’єкційних наркотиків, життя яких залежить від наявності доступу до замісних медичних препаратів. “Програми замісної підтримувальної терапії (ЗПТ) у першу чергу стають жертвами політичної нестабільності в Україні в 2014 році», – зазначив Андрій Яровий, член правління Асоціації учасників замісної терапії України та член координаційної ради ЄСЛУН (Євразійської мережі людей, які вживають наркотики).
Про порушення права на життя пацієнтів програми ЗПТ, які опинились на тимчасово непідконтрольній Україні території, йдеться у виданні «Права людини в галузі охорони здоров’я — 2014. Так в У Криму після закриття програм ЗПТ російською окупаційною владою, у 2014 році вже загинуло близько 30 колишніх пацієнтів. «Але навіть якщо не брати до уваги політичні чинники, у людей, які бажають перебороти свою залежність від вуличних наркотиків є багато перешкод, які не дозволяють їм бути пацієнтами програми замісної підтримувальної терапії» – додав Андрій Яровий.
На думку Татяни Кулеші, голови Спілки орфанних захворювань України, до 2014 року в Україні не існувало визначення поняття “орфанних”, тобто рідкісних захворювань. Після «держаного визначення» та складання переліку таких захворювань, виникло найскладніше питання: порядок фінансування.
«Навіть за умови, коли чималі грощі для закупівлі ліків ми вирішили – виникає проблема відсутності на фармацевтичному ринку України спеціальних медичних препаратів. Тобто ліки та спеціальне лікувальне харчування для пацієнтів з рідкісними захворюваннями купувати нема де», – розповіла Тетяна Кулеша. Так, наприклад, в Україні у 2013 році у державному бюджеті були передбачені кошти на закупівлю лікарського засобу для лікування хворих на мукополісахаридоз, але компанія-виробник не хотіла виходити на український ринок через те, що реєстрація довготривала і дорога, а ринок збуту в Україні — це лише 50 пацієнтів.
Звіт було підготовлено за підтримки програмної ініціативи “Громадське здоров’я” Міжнародного фонду «Відродження».
Контакти: Анастасія Безверха, +38067 4665330, karabashi@gmail.com
