У травні в Києві відбувся форум «Стратегування українського перекладацького сектору», що мав на меті виявити актуальні проблеми галузі й посприяти консолідації перекладачів. Його організувала громадська організація Translatorium за підтримки грантової програми Британської Ради «Розвиток креативної економіки».
Форум зібрав перекладачів і перекладачок, а ще представників видавничої справи, культурних менеджерів й менеджерок і представниць громадського сектору та профільних ініціатив. Участь у події взяли Роксоляна Свято, Богдан Стасюк, Елла Євтушенко, Юлія Конопляна, Анна Вовченко, Микита Москалюк, Марія Іваницька та інші.
Організаторками події стала команда Translatorium. До співпраці запросили також Поліну Городиську, представницю ініціативи «Перекладачі в Дії». Вона провела глибинні інтерв’ю з перекладачами й перекладачками різного досвіду, стажу та географії, а на основі опрацьованих матеріалів виокремила чотири ключові теми для адженди форуму: умови праці, міжсекторальна взаємодія, професійна спільнота, а також професійний розвиток та освітні можливості.
Розповідаємо про ключові висновки форуму, а ще про зміни, котрих прагнуть українські перекладачі.
Умови праці
На думку учасників форуму, стосунки між видавцями та перекладачами в Україні досі залишаються недостатньо врегульованими в правовому полі, часто бракує чітких і зрозумілих умов співпраці, прозорих договорів та взаємної підзвітності. Водночас самі перекладачі не завжди мають доступ до інформації про свої права, типові умови контрактів чи алгоритми дій у разі порушення домовленостей. Серед можливих рішень — використання стандартизованих договорів, які однаково враховують інтереси перекладача й видавця.
Окремим викликом є нестача солідарності всередині перекладацької спільноти.
Перекладачі пропонують створення галузевої асоціації, яка б не лише фіксувала проблеми, але й мала представницьку функцію — могла виступати з законодавчими ініціативами, долучатися до формування політик у сфері перекладу та захищати інтереси учасників спільноти.
«Я б хотіла мати щось подібне до інституції, яка є в Ізраїлі і називається Інститут перекладу. Вона систематизує всі переклади, які виконуються з івриту іншими мовами. І вона має багато перекладачів, які працюють з перекладом з івриту на мови світу. І я, як людина, дотична до перекладацької премії Dragoman Prize, дуже хочу бачити, як не лише учасниця, а й споглядачка процесу, кроки в цьому напрямку. А якщо буде час і можливість, то і долучатися до них теж своєю роботою, своїми зусиллями», — зазначила одна з респонденток глибинних інтерв’ю, котрі проводили напередодні форуму.
Більшість перекладачів відчуває юридичну незахищеність. Це стосується як сфери трудових правовідносин, так і захисту авторських прав, рівня оплати, умов роботи. Підвищити поінформованість могла б серія публікацій, зустрічей або дискусій про юридичні аспекти роботи, а також можливість отримати фахову допомогу — наприклад, консультації, створення юридичної клініки чи запуск правничого супроводу.
За словами перекладачів, у професійному середовищі відчутно бракує відкритого обговорення теми самоцінування та визначення «норми» у перекладацькій праці. Вони зазначають, що багато колег, особливо молодих, побоюються називати бажаний або гідний тариф, остерігаючись відмови з боку видавництв. Такий страх часто змушує перекладачів занижувати власні очікування щодо оплати.
Також, за їхніми словами, бракує прозорості з боку замовників: іноді видавництва одразу повідомляють про фіксований бюджет, а іноді пропонують перекладачу озвучити свій тариф без жодних орієнтирів. Це створює ситуацію нерівного діалогу, коли перекладач не знає, на яких умовах замовник насправді готовий працювати. На думку перекладачів, така модель вигідна бізнесу, адже дозволяє зменшити витрати, проте в професійному полі важливо запроваджувати більше відкритості та чесності у формуванні й обговоренні гонорарів.
Перекладачі нерідко підписують договори без чіткого розуміння їхнього змісту, а умови таких договорів — непрозорі або незбалансовані. Розв’язанням цієї проблеми міг би стати порадник, який міститиме базову інформацію про трудові й договірні відносини, оплату праці, соціальні гарантії, авторське право та інші пов’язані теми, а ще тарифна сітка — документ з рекомендованими ставками, який погоджений із ключовими учасниками ринку.
Крім того, обговорювали ідею створення Етичного кодексу або Маніфесту перекладача — узгодженого документа, на який можна посилатися у спірних ситуаціях і який може стати орієнтиром для професійної поведінки.
«Мені дуже бракує посткапіталістичного гуманного ставлення до самого процесу перекладу і до книжки чи до літературного тексту — не обов’язково книжки — як до певної вартості самої в собі, не як до просто продукту, який потрібно продати. Ідеться про те, що в ці речі інвестовано дуже багато людського ресурсу. Це вимірюється не ринковою вартістю продукту, а тим, що в нього вкладено. Саме обсяг людського ресурсу — авторського, перекладацького, редакторського, — який інвестовано у кінцевий текст, вимагає поваги для себе», — зазначив один з учасників форуму перекладачів.
Нерідко ім’я перекладача залишається за межами видимої частини видання — його не зазначають на обкладинці й у промоційних матеріалах видавництва.
Учасники форуму наголошують на важливості вказувати ім’я перекладача в усіх публічних і промоційних контекстах, а також запрошувати перекладачів до участі в презентаціях книжок.
Ще однією темою обговорення є роялті: сьогодні ця практика в Україні майже не розвинена. Її впровадження, як і боротьба з демпінгом на ринку перекладу — це крок до професіоналізації та справедливішого розподілу прибутку від книжок.
Професійна спільнота
Перекладацька спільнота в Україні існує, але здебільшого представлена невеликими групами, що формуються за тематикою або мовами перекладу, а також на основі участі у спільних проєктах. Учасники форуму зауважують, що спільна діяльність найчастіше виникає у відповідь на конфліктні або критичні ситуації, а питання довготривалої спільної мети лишається розмитим. Можливими орієнтирами вважають захист прав перекладачів і взаємопідтримку.
Входження до професії та спільноти часто відбувається через перекладацькі школи, спеціалізовані програми, фахові події або ж індивідуальні ініціативи. Осередками професійного формування називають Litosvita, Translatorium, Translators in Action, а також літні школи перекладу. Елла Євтушенко зазначає:
Перекладацька галузь доросла до того, щоб об’єднуватися не просто в неформальну спільноту, а в професійну організацію. Усі обговорення так чи так упиралися в цю потребу.
Богдан Стасюк теж поділився враженнями: «Як показало обговорення в чотирьох незалежних групах, до яких увійшли перекладачі та учасники книговидавничого ринку, значна частина проблем є спільною. Повторюваною була також думка про потребу менторства та проведення регулярних зустрічей між усіма стейкхолдерами процесу. Це важливі елементи для розвитку перекладацької культури, індустрії, культурного середовища».
Учасники форуму наголошують на потребі розвитку авторитетних неформальних організацій, які б виконували функції осередків знань, простору для нетворкінгу та формування довіри. Виникла й ідея профспілки — щоб її заснувати, необхідно визначити умови вступу, членські внески та перелік переваг для учасників.
Піднімали також тему репутації — як перекладачів, так і видавництв. Ідеться про те, щоб розробити інструменти, які дозволять фіксувати професійні практики, дотримання домовленостей і якість роботи.
Серед конкретних ініціатив — створення перекладацького простору, який міг би слугувати коворкінгом і місцем для регулярних зустрічей.
Ішлося також про необхідність комунікації між окремими «бульбашками» перекладачів — за мовами, тематиками, належністю до різних проєктів — через тематичні й загальні зустрічі.
Перекладачка, проєктна менеджерка книжкового відділу Мистецького Арсеналу Юлія Конопляна зазначила, що після форуму має натхнення більше працювати з перекладачами й перекладачками, які тільки починають входити у професію.
Пропонували під час зустрічі і запуск форматів обміну досвідом: читацькі клуби з аналізом перекладів, воркшопи, неформальні освітні події, перекладацькі блоги та подкасти, а також менторські програми, де досвідчені перекладачі могли б підтримувати колег, що тільки починають свій професійний шлях.
Говорили й про потребу в роботі з молодими перекладачами. Йдеться про підтримку на старті — через стипендії, резиденції, редакторські програми, що готові працювати з новачками та сприяти професійному зростанню.
Ще однією запропонованою ініціативою є заснування окремої перекладацької премії як орієнтиру в професії, інструменту підвищення видимості та визнання праці перекладача (водночас премія має бути підкріплена репутацією і мати значення для перекладачів).
Наголошували й на потребі в розвитку фахової критики перекладу — її брак наразі ускладнює формування професійних стандартів і саморегуляцію ринку. Як один зі способів змінити ситуацію перекладачі запропонували створення профільного перекладацького часопису.
Професійний розвиток та освітні можливості
Як зазначають перекладачі, формальна перекладацька освіта в Україні здебільшого залишається застарілою й не відповідає потребам ринку. Програмам бракує актуальності, методологія викладання часто не враховує сучасну практику. Одним із винятків називають Школу перекладу УКУ. До прикладів ефективної неформальної освіти належать Litosvita, Translatorium, програма «Між вухами», авторські менторські ініціативи.
«Галузь дуже помолодшала, не лише в сенсі формального віку, але передовсім духом. Вона сміливіше експериментує, вільніше почувається у власній мові й потоках дуже різних національних літератур, у ній набагато виразніше чути індивідуальні голоси яскравих і професійних особистостей. Усе це сприяє набагато щирішому та глибшому фаховому діалогу – і хоча помилки, невдачі й миті розгубленості в галузі також трапляються (це неминуче), вона готова вчитися на них і вдумливіше будувати мости між культурами в часі й просторі», — зазначає Анна Вовченко.
Обговорювали також і потребу в програмах підвищення кваліфікації для перекладачів зі стажем. Перекладачі пропонують забезпечити онлайн-доступ до освітніх матеріалів, відкритих лекцій, серій галузевих воркшопів (наприклад, з усного перекладу, дубляжу, субтитрування, локалізації, перекладу мальописів або поезії). Такі матеріали могли б бути розміщені на Youtube, Prometheus та інших освітніх платформах.
Постійною потребою галузі лишається і доступ до актуальної фахової літератури та методичних матеріалів. Учасники й учасниці форуму наголосили, що важливо зробити видимішими наявні освітні можливості — як формальні, так і неформальні.
Міжсекторальна взаємодія
Наразі в Україні бракує системних зусиль, спрямованих на репрезентацію української культури за кордоном. У сфері також не вистачає прозорості у співпраці між різними учасниками екосистеми.
Через відсутність літературних агентів, скаутів та інших посередників перекладачі часто самостійно виконують ці функції.
«Перекладачі зазвичай мають паралельні сфери діяльності і, відповідно, бачать певні проблеми по-різному, а також банально мають інший досвід, яким можуть теж поділитися. Наприклад, було дуже цікаво почути від Івана Іващенка про стан перекладів філософських праць, або про стан перекладацької освіти в університетах від Богдана Стасюка та інших колег», — каже Елла Євтушенко.
До основних гравців у сфері належать програми підтримки перекладів (Translate Ukraine, Creative Europe, House of Europe), міжнародні культурні інститути (Гете-Інститут, Французький інститут), фонди (зокрема фонд «Відродження»), перекладацькі ініціативи (Translators in Action), громадські організації (Litcentr, Translatorium), фестивалі, літературні медіа (Читомо, Сенсор, Культ Критики), а також премії, зокрема Drahoman Prize. Натомість взаємодії з Міністерством культури, Міністерством освіти, УКФ, преміями імені Рильського та Шевченка або з бізнесом наразі бракує.
Перекладачка Анна Вовченко розповідає: «Я послідовна прихильниця міждисциплінарного підходу до будь-якої професійної діяльності – бо вже казала вище, що для мене неймовірно важить можливість звертатися в роботі до унікального поєднання дуже різних практик і досвідів, які можуть зійтися під час розробки ідеї чи втілення проєкту в одній людині чи цілій команді таких людей. Однак навіть мене з таким поглядом дещо вразило, скільки ще моментів у нашій галузі й культурі загалом, які могли б скластися в цілісний пазл, скільки зв’язків між різними, здавалося б на перший погляд, можливостями, залишаються непоміченими й не підсвіченими».
«Я багато разів переконався, що найуспішніші інституції, які відстоюють права і забезпечують потреби конкретних професійних середовищ, підтримуються державними інститутами, а у всякому разі — фінансуються ними регулярно. Така постійна підтримка означала б просто опіку, була б символом опіки й певною мінімальною запорукою стабільності. І нам до цього потрібно прагнути. Я не бачу нічого поганого в тому, щоб, скажімо, якийсь Перекладацький центр в Україні, Центр художнього перекладу чи взагалі щось таке було б на частковому державному фінансуванні. Так це відбувається в більшості розвинених країн», — зазначив під час інтерв’ю один з учасників форуму.
«Наша перекладацька спільнота справді зростає. Порівняно з ситуацією десять років тому (не кажучи вже про раніші часи) перекладачі й перекладачки більше усвідомлюють себе як спільноту, або принаймні розуміють, що її треба формувати. Оскільки ця професія передбачає індивідуальну роботу, зазвичай — за комп’ютером, із мінімальною соціалізацією, то саме усвідомлення наявності спільноти, наявності спільних проблем і готовності їх вирішувати — дуже важливе. Другий висновок — ми вже досягли такого рівня самоусвідомлення, коли виникає потреба в інституціалізації. Нам потрібна якась форма об’єднання — спілка перекладачів чи інша структура», — вважає Роксоляна Свято.
Як можливий хаб для об’єднання згадували університети. Учасники форуму наголошують на важливості оновлення університетських програм, зокрема впровадження більшої частки практики, знайомства студентів із реальними викликами професії, організації позапрограмних заходів. Окремо обговорювали питання співпраці між університетами та громадськими організаціями, яка б могла допомогти залучати студентів до практики перекладу під наставництвом досвідчених менторів.
«Важлива співпраця між різними ланками перекладацького поля: вища школа — неформальна освіта — видавництво — організації перекладачів, культурних посередників…», — наголошує перекладачка й завідувачка катедри германської філології та перекладу Київського національного університету імені Тараса Шевченка Марія Іваницька.
«Організаційна спроможність й експертиза дозволяє команді Translatorium братися за координацію діалогу між трьома основними сторонами книговидавничого процесу: громадським сектором, закладами вищої освіти та бізнесом. Громадський сектор тут виступає як рушій змін. Заклади освіти — як середовище, де з’являються молоді перекладачі й викладачі, які можуть бути каталізаторами нових сил. Бізнес — як замовник, який зацікавлений і в якості, і в стабільному припливі нових професіоналів. У цьому контексті громадські організації можуть бути координаторами й регуляторами співпраці між усіма трьома сторонами», — переконаний Богдан Стасюк.
Серед ідей також — розвиток міжнародної співпраці та залучення перекладачів до культурної дипломатії. Крім того, пропонували створення мережі резиденцій для перекладачів (зокрема іноземних), розвиток освітніх і наукових ініціатив, які б поєднували теорію перекладу з практикою, і налагодження контактів з бізнесом, зокрема через участь у книжкових ярмарках.
Окремо наголошували на важливості комунікації з іноземними медіа як одному зі способів представлення української літератури й перекладацтва за кордоном. «Особисто для мене було важливо усвідомити, що існують точки дотику між перекладачами й видавцями — зокрема в питаннях професійної етики, встановлення дедлайнів, обговорення гонорарів і тарифів», — розповів Богдан Стасюк.
Форум як спосіб «звірити годинники»
Учасники й учасниці майже одноголосно наголошують: існує потреба у системній комунікації та координації між учасниками сектору. Поступом в цьому напрямку могло б стати визначення надцілей перекладацької спільноти — як-от адвокація прав перекладачів і взаємопідтримка — та розробка платформ, що сприяли б обміну досвідом, зменшенню фрагментації й солідаризації серед перекладачів.
За словами перекладачів, форум допоміг закласти підвалини для подальшої системної міжсекторальної взаємодії, а ще став відправною точкою для ініціювання нових форм співпраці.
Анна Вовченко наголошує: «Іноді саме те, що відбувається за 10-15 хвилин у форматі живого спілкування, коли ти маєш справу з усією людиною в її творчій та життєвій цілості, може принести більше користі, аніж години вузьких онлайн-обговорень у фахових чатах». І додає:
Завважу, спираючись на формулювання фокусної теми цьогорічного «Книжкового Арсеналу» («Усе між нами — переклад»), що дуже часто перекладом поміж нами є справді все. І ніде цього не виходить зрозуміти так усеохопно, як під час живих зустрічей з колегами, кожен і кожна з яких приносять із собою свій неповторний досвід.
Окремо вона подякувала професійним фасилітаторкам, які допомогли структуризувати розмову так, що в ній розкрилися та підсвітилися нові аспекти питань, що давно хвилювали перекладацьку спільноту, а подекуди — і власне нові питання, нові перспективи для повнішого розкриття можливостей і потенціалу перекладацької галузі. «Саме після форуму я дещо чіткіше побачила перспективу нових інституційних можливостей і партнерств для організації, у якій я працюю, і для мене самої як не лише перекладачки, а й культурної менеджерки (зокрема координаторки перекладацької премії Drahomán Prize). У процесі дискусій з колегами на форумі виникли ідеї кількох нових проєктів і намалювалося чіткіше розуміння, які кроки можна зробити, щоб ці ідеї пройшли шлях до повноцінного втілення в найближчому майбутньому», — підсумовує перекладачка.
«Перекладачі в дії» зазначили, що врахують обговорення у своїй діяльності, а також радо координуватимуть зусилля, підсилюватимуть одне одного там, де це потрібно, та уникатимуть дублювання, щоб ефективніше розв’язувати проблеми.
Задоволені результатом події і її організаторки.
«Нам як організації, що працює з потребами й інтересами перекладацтва, було корисно валідувати наші власні уявлення про ключові секторальні виклики», — каже освітянка й членкиня ініціативної групи «Перекладачі в дії» Поліна Городиська.
Позитивним є і досвід співпраці на рівні організацій, оскільки сам форум організовували у тісній взаємодії провідних перекладацьких ініціатив.
«На форумі я почула кілька підтверджень особистих гіпотез, а також побачила, що перекладацька спільнота готова гуртуватись і взаємодіяти ще більше, ніж раніше. Окрім того, усвідомила, наскільки хорошим було рішення зібрати не лише самих перекладачів і перекладачок, а ширше коло. Адже саме таких зустрічей нам часто бракує, як і зв’язку одне з одним і певної синхронізації між профільними організаціями. У нас досі багато викликів і проблем, але є процеси, які зрушились і поступово змінюються на краще. Це вже набагато більш згуртована й обізнана спільнота, ніж це було, скажімо, 8 років тому, коли ми з Translatorium починали свою діяльність. Однак роботи ще безумовно вистачить усім», — зазначає Таня Родіонова.
Джерело: Читомо
