Фестивалі під час війни: простір стійкості й діалогу

5 жовтня у Львові, в межах ХХХІІ Lviv Book Forum («Форум видавців»), у приміщенні Інституту стратегії культури відбулася дискусія «Між бульбашками: культурні події як діалогові майданчики», організована Міжнародним фондом «Відродження».

Учасниками події стали Андрій Хаєцький (Літературний фестиваль «Port», Одеса), Катерина Комар-Мацинська (фестиваль «Місто з рікою», Перемишль, Польща), Неллі Клосс («Форум видавців», Львів), Олеся Островська-Люта («Книжковий Арсенал», Київ) та Олена Павлова («Літературний ярмарок», Харків).

Модерувала розмову Радослава Кабачій, менеджерка культурних ініціатив програми «Соціальний капітал» МФ «Відродження».

Чи є місце для фестивалів під час війни

Відкриваючи дискусію, Радослава Кабачій окреслила ключову тему: чи мають сенс культурні фестивалі у час великої війни – і якщо так, то в чому полягає цей сенс.

Більшість учасників погодилися: такі події – це не лише культурна тяглість, а й психологічна підтримка.

«Реальність, яка існує зараз, не є нормальною і фестивалі, книжки є своєрідним способом відчути нормальне життя», – зазначила Неллі Клосс.

Катерина Комар-Мацинська наголосила, що подібні ініціативи важливі навіть у країнах, де війна не точиться безпосередньо. «Польща вже перебуває у стані гібридної війни. Якщо ми не проводимо подій зараз – це вакуум, який швидко заповнять росіяни», – зауважила вона.

«Вихід із бульбашок»: хто і для кого ці фестивалі

Учасники говорили про те, як фестивалі допомагають долати замкненість професійних чи локальних спільнот.

Олена Павлова, засновниця «Літературного ярмарку» в Харкові, розповіла, що навіть попри прифронтове становище міста фестиваль зумів «вийти за межі своєї бульбашки»: «До нас приїжджають гості з інших міст, особливо зі Львова. Між нашими містами – справжній культурний роман», – сказала вона.

Олеся Островська-Люта розповіла, що «Книжковий Арсенал» орієнтований на людей, які цікавляться не лише книжками, а й образотворчим мистецтвом, кіно, музикою. При цьому вона загадала, що раніше далеко не всі письменники знали художників і навпаки, також про відомих сучасних українських письменників не знали представники бізнесу. Наразі, за її словами, «не знати про Сергія Жадана чи Оксану Забужко – соромно». Цей аспект пані Островська-Люта вважає великим досягненням «Книжкового Арсеналу». Водночас, вона вважає, що ці середовища нехай і впливові, проте, все ж, відносно невеликі.

Як залучати нові аудиторії

Окрема частина дискусії була присвячена питанню – як зробити культуру доступною для більшої кількості людей.

Олена Павлова підкреслила важливість системної державної підтримки та ролі освіти. Вона вважає, що це робота на роки і зараз, по суті, вона лише починається

Олеся Островська-Люта зауважила, що залучення аудиторій не може бути директивним: «Не можна зробити престиж “наказом”. Люди хочуть бути частиною подій, які самі сприймають як значущі». Це означає, що українська культура має бути «предметом щоденного користування» тих груп, які мають соціальний престиж. Однак це не можна зробити «механістичними», по суті, директивними шляхами, адже подібні спроби, на її думку, не вдавалися.

Неллі Клосс говорила про потребу розуміння молодої аудиторії: «Після пандемії й початку повномасштабної війни молодь сприймає інформацію зовсім інакше. Формати, які працювали раніше, більше не діють». Тож слід «винайти нові способи» роботи з цією аудиторією. На її думку зміни в сучасному світі відбуваються так швидко, що, навіть плануючи фестивалі на рік наперед, неможливо спрогнозувати, яка аудиторія на них буде.

Андрій Хаєцький зосередився на школярах і молоді як ключових носіях української культури: «Саме старшокласники сьогодні несуть зерно культури – вони виростають у країні, що бореться за себе».

Культура як міст поколінь і інструмент опору

До розмови долучилася також Мар’яна Савка («BestsellerFest», «Земля поетів»), яка наголосила на ролі так званих «зв’язкових» – людей, що зводять покоління й спільноти. «Не можна концентруватися лише на молоді. Старше покоління виховало цю молодь – воно має величезний досвід і ресурс, який не можна втрачати», – підкреслила Савка.

Учасники погодилися: для розвитку фестивального руху потрібна координація стратегій і спільне бачення, щоб події не конкурували між собою, а посилювали одна одну.

Висновок: фестивалі як частина стійкості

Дискусія у Львові засвідчила, що культурні фестивалі в Україні – це не розвага, а форма опору. Вони допомагають суспільству зберігати психологічну рівновагу, укріплюють локальні спільноти та формують нову культурну ідентичність.

Фестивалі під час війни – це спосіб пам’ятати, заради чого ми боремося. Вони повертають людям відчуття нормальності, спільності й віри у майбутнє.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: