Початок травня – це завжди особлива пора в Києві. Приходить весна, найкраща з пір року, і дерева починають цвісти. Каштани є символом міста, і коли вони розквітають по Києву, ми не можемо не думати про майбутнє та кращі часи, які мають прийти.
Починаючи з початку квітня, коли російська армія відійшла з регіону, не зумівши взяти місто, люди почали повертатися до Києва. І місто знову оживає. Небезпека, звісно, є, але люди виходять гуляти на вихідних, заповнюють парки та бульвари. На вулицях більше дітей. Відновлюють роботу кафе та ресторани. Система громадського транспорту відновлюється, усі три лінії метрополітену працюють. Три тижні тому їздив один поїзд на годину. Два тижні тому їх стало два. Зараз метро ходить кожні 10-15 хвилин. І працює більше половини автобусних маршрутів.
Їжа в Києві доступна, але відчувається серйозна нестача палива. Дві третини АЗС не мають ні бензину, ні дизельного палива, і часто доступний тільки пропан. Там, де є паливо, черги довгі. В результаті на вулицях стає набагато менше автомобілів.
Ми отримуємо новини з офіційних ЗМІ та незалежних джерел, яким ми можемо довіряти. Українці стежать за блогерами, які пишуть на місцях, передаючи інформацію через такі канали, як групи у Facebook та Telegram.
Українці готові повернутися до такого життя в Києві, тому що активність і динаміка міста до вторгнення відображала для нас життя як таке. Але ми повинні бути мужніми, тому що знаємо, що нова норма тут включає ракети, які б’ють по місту принаймні раз на тиждень. Ми також знаємо, що це може тривати довго. Ми цінуємо зусилля Заходу, коли його підтримка складається з поставок зброї та санкцій. Але і ми не можемо так продовжувати жити вічно.
Ukrainian Democracy Fund виділив перший транш грантів на допомогу переселенцям, які залишили свої домівки, але залишилися в Україні, переважно на заході країни. Це люди, які проживали в районах, які найбільше постраждали від російського вторгнення. Оскільки російські війська окупували їхні міста та села, життя цих мирних жителів опинилося під загрозою, і вони були змушені покинути свої домівки. Ми допомагаємо волонтерським організаціям, які працюють з найбільш уразливими групами людей, такими як люди похилого віку та люди з інвалідністю, люди з тяжкими захворюваннями. Деякі з них мають справу з раком, лейкемією та іншими хронічними захворюваннями. Доглядати за ними допомагають волонтери. Ми також допомагаємо муніципалітетам, які приймають переміщених осіб, покращити свої матеріально-технічні можливості, щоб вони могли впоратися з масовим напливом людей.
Наша організація, Міжнародний фонд «Відродження», функціонує добре, виконуючи зовсім іншу роль, ніж у мирні часи. Ми перенесли свій офіс до Львова і пробудемо там щонайменше два-три місяці. Протягом місяця приміщення нашого головного офісу у Києві служило базою для роботи волонтерів-медиків. Зараз цей офіс частково відновив роботу, а співробітники та члени правління знову проводять засідання. Інші установи, як-от посольства, відкривають свої двері. Іноземні лідери відвідують місто. Коли ми зустрічаємося з іншими донорами, ми будуємо плани щодо післявоєнної України та майбутнього з повноцінним громадянським суспільством.
Я люблю бути в Києві. Я відчуваю, що місто є оплотом свободи та маяком для світу. Дух тут справді чудовий. Незважаючи ні на що, настрій гарний. Ми знаємо, що війна ще не закінчена, і наш оптимізм стримується реальністю. Громадяни – герої, мужньо живуть сьогоденням та з надією чекають майбутнього. Ми знаємо, що ціна нашої свободи надзвичайна, але коли я в Києві, я відчуваю себе вільним як ніколи раніше.
Олександр Сушко, Виконавчий директор Міжнародного фонду “Відродження”
