Невизначеність, загрози, турбулентність – ці три слова визначають сучасний світ. Україна опинилася на його вістрі: одночасно веде війну на захист свого існування, здійснює реформи і формує нову модель стійкості, від якої залежить майбутнє всієї Європи. Цей досвід корисний для країн усього світу.

Україна демонструє унікальну модель: держава і громадянське суспільство діють у взаємодії, що стає джерелом рішень і довіри, засновуючись на людиноцентричності – агентності та залученості кожної людини до процесів відновлення.

Організації громадянського суспільства (ОГС) виконують дві ключові функції: як співтворці – ініціюють рішення знизу вгору, пов’язують державу з громадянами; як незалежні монітори – контролюють якість, прозорість і відповідність державних рішень. Здатність поєднувати обидві ролі формує інфраструктуру довіри.

Каталог рішень – це пропозиція системних рішень від експертів громадянського суспільства, де ОГС виступають не авторами вимог до держави, а співвласниками змін, що потребують спільної роботи влади, міжнародних партнерів, бізнесу та громадянського суспільства.

Каталог адресований міжнародним донорам, урядам країн ЄС та партнерам, які ухвалюють рішення щодо підтримки України.

Принципи каталогу

• Людиноцентричність – людина, її гідність і добробут є вихідною точкою кожного рішення.
• Права людини та інклюзивність – рішення ґрунтуються на повазі до прав і свобод людини, недискримінації та рівному доступі до можливостей і послуг для всіх груп населення, з урахуванням їхніх потреб.
• Міжсекторальність – ефективне відновлення можливе лише через взаємодію держави, громадянського суспільства, бізнесу та міжнародних партнерів.
• Демократія і належне врядування – кожне рішення передбачає участь і залучення, діалог, підзвітність.

До того як перейти до рішень за напрямами, ми виокремлюємо два рамкові рішення, які пронизують усю архітектуру стійкості України. Їхня цінність – у системній інтегрованості: кожне з них одночасно змінює безпеку, врядування, освіту, соціальну політику та економіку. Без них окремі галузеві рішення залишаються фрагментованими, а сталість реформ – крихкою.

Рамкові рішення

1. Впровадження моделі всеохопної оборони

Очікуваний вплив. Перетворення оборони з відомчої функції держави на спільну справу всього суспільства. Підвищення стійкості країни до гібридних і військових загроз через одночасне посилення безпекового, освітнього, мобілізаційного та соціально-згуртовуючого компонентів. Зниження втрат серед цивільного населення, швидша та якісніша відповідь громад на кризи, посилення довіри між державою і суспільством.

Контекст та виклики. Досвід війни показав, що лінія між фронтом і тилом розмита: атаки дронів і ракет сягають тилових громад, а волонтерський та громадський сектори беруть на себе частину гуманітарних та оборонних функцій. Водночас модель оборони в Україні досі переважно централізована, освітній компонент безпеки застарілий, а соціальна згуртованість, попри значний потенціал, не розглядається як компонент обороноспроможності.

Суть рішення. Системне впровадження моделі всеохопної оборони (comprehensive / total defence).

Ключові компоненти:

1. Нормативна рамка – напрацювання нормативної рамки всеохопної оборони у сферах безпеки, освіти, соціальної, молодіжної та культурної політик.
2. Інтеграція громад у систему оборони – плани безпеки громад; повноваження щодо добровольчих формувань територіальних громад (ДФТГ) та протиповітряної оборони (ППО) на об’єктах критичної інфраструктури; формування мобільних груп ППО; фінансування безпекових просторів.
3. Реформа освітнього компонента – предмети громадянської освіти, захисту України, безпекової грамотності й медіаграмотності – від школи до університету та програм освіти дорослих.
4. Прозорі механізми мобілізації та управління людським ресурсом сектору безпеки, узгоджені з ринком праці й циклічною моделлю служби.
5. Соціальна згуртованість як складова оборони – підтримка спільнотних ініціатив, меморіалізації, інтеграції внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та національних меншин у локальні оборонні та безпекові процеси.

2. Постійний організаційний розвиток спроможності державних інституцій, органів місцевого самоврядування та громадянського суспільства

Очікуваний вплив. Перехід від точкових навчань і короткострокових проєктів до постійної інфраструктури розвитку спроможності українських інституцій. Посилення здатності держави, громад і громадянського суспільства реалізовувати реформи, виконувати зобов’язання у рамках вступу до ЄС, управляти відновленням і протидіяти кризам. Формування сталого ядра кадрів, здатного забезпечувати високу якість реформ та рішень у довгостроковій перспективі.

Контекст та виклики. Переговорний процес щодо членства в ЄС, масштабні програми відновлення і цифровізація державних послуг потребують якісно іншого рівня компетентностей у державних інституціях, органах місцевого самоврядування (ОМС) і громадянському суспільстві. Наявні формати підвищення кваліфікації фрагментовані, слабко пов’язані з університетами, не формують системного фахового кадрового резерву і часто не витримують масштабу викликів. Ризиком є те, що закони ухвалюються, а їх якісна реалізація відсутня через брак спроможності виконавців.

Суть рішення. Створення багаторівневої системи сталої організаційної спроможності, яка поєднує нові академічні й сертифікатні програми, гібридні моделі навчання та підтримку професійних і територіальних спільнот. Ця система забезпечує ознайомлення з процедурами та правилами ЄС, впровадження інновацій, які зберігають українську ідентичність, та постійне оновлення навичок представників усіх рівнів державної служби, ОМС, бізнесу та громадянського суспільства. Активний рекрутинг та система заохочення молоді й відповідальних громадян працювати в органах державної влади.

Ключові компоненти:

1. Нові академічні програми – у партнерстві закладів вищої освіти (ЗВО), Національного агентства України з питань державної служби (НАДС), аналітичних центрів та ОГС: магістерські й сертифікатні програми з європейської інтеграції, публічної політики, відновлення, кібербезпеки, людського капіталу.
2. Сертифікатні програми для ОМС та ОГС – сфокусовані на процедурах і стандартах ЄС (acquis, структурні фонди, політика згуртованості, публічні закупівлі, відкритий уряд), з визнанням кваліфікації на національному рівні.
3. Інновації, що зберігають ідентичність – програми, які вивчають наявний український досвід та можуть бути інтегровані до європейської практики.
4. Гібридні моделі навчання через дію (learning by doing) – практичні лабораторії політик; менторинг між досвідченими та новими фахівцями; спільні проєкти у форматі «навчання на задачах громади».
5. Підтримка спільнот практики – тематичні мережі (безпекова, євроінтеграційна, соціальна, культурна), регіональні хаби, peer-to-peer обміни між громадами та інституціями країн-членів ЄС.
6. Стала інфраструктура фінансування навчання, супроводу та інституційної підтримки.

ОБОРОНА ТА БЕЗПЕКА

1. Безпекове партнерство: інтеграція громад у систему всеохопної оборони через інструменти спільної відповідальності

Очікуваний вплив. Підвищення спроможності громад захищати населення і критичну інфраструктуру; зменшення втрат серед цивільного населення; підвищення готовності до криз; зміцнення довіри між державою і суспільством; ефективніший розподіл ресурсів у системі безпеки; залучення добровольчих формувань територіальних громад до певних функцій оборони.

Контекст та виклики. Війна продемонструвала, що разом із Силами оборони громади беруть на себе значну частину відповідальності за захист цивільного населення на місцях. Водночас локальні складники системи безпеки (цивільний захист, ППО, мережа укриттів) залишаються недостатньо інтегрованими, що обмежує здатність громад оперативно реагувати на загрози. Є потреба збалансувати внески національного та місцевих бюджетів у фінансуванні безпеки, а також залучати партнерів для фінансування громад у цій сфері.

Суть рішення. Створення системи безпекового партнерства, яка надає громадам інструменти, ресурси і повноваження для участі у забезпеченні безпеки в межах моделі всеохопної оборони.

Ключові компоненти:

1. Розширення повноважень громад у сфері безпеки – участь у співфінансуванні систем протиповітряного захисту та захисту інфраструктури; розширення та інституційна підтримка вже наявних практик залучення ДФТГ і мобільних вогневих груп ППО.
2. Розвиток мережі укриттів і захищених громадських просторів – модернізація існуючих, будівництво нових, дотримання стандартів якості та доступності.
3. Інституціоналізація ролі громад у системі всеохопної оборони – плани безпеки громад як частина національного планування.

Українські громади вже де-факто виконують функцію першої лінії безпеки Європи – без належних інструментів і ресурсів.

2. Адвокація створення багаторівневої інтегрованої системи протиповітряної та протиракетної оборони

Очікуваний вплив. Посилення безпеки України та решти Європи, стримування агресора від подальших атак, зниження рівня руйнувань і втрат серед цивільного населення, підвищення енергетичної та економічної стійкості, зменшення обсягів і вартості подальшої відбудови. Може стати частиною нової архітектури безпеки у Європі.

Контекст та виклики. Відсутність координованої системи обміну даними та реагування на потреби між партнерами знижує ефективність захисту. Кожна нова хвиля атак завдає збитків, що суттєво збільшують вартість відбудови та відтерміновують економічне відновлення.

Суть рішення. Політичне партнерство, координація та співпраця з ключовими партнерами, виробниками, донорами. Розширене фінансування через механізми військової допомоги, двосторонні угоди, фонди підтримки безпеки, спільні програми виробництва, масштабування через інновації та розвиток технологій. Громадянське суспільство відіграє роль адвоката цього рішення перед міжнародними партнерами – доводячи гуманітарну та економічну ціну бездіяльності, документуючи наслідки атак і формуючи суспільний запит на довгострокові зобов’язання партнерів.

Ключові компоненти:

1. Політичне партнерство, координація та співпраця – взаємодія з ключовими партнерами, виробниками ППО та донорами для узгодження архітектури систем ППО та протиракетної оборони (ПРО) за провідної ролі України у її визначенні, з чітким механізмом комунікації потреб і координації допомоги; включення теми захисту критичної інфраструктури до порядку денного Ukraine Recovery Conference (URC) 2026 та форматів «Рамштайн» і G7.
2. Розширене фінансування – залучення коштів через механізми військової допомоги, двосторонні угоди, фонди підтримки безпеки; розвиток спільних виробничих програм і масштабування через інновації, зокрема вітчизняного виробництва дронів-перехоплювачів і засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ).
3. Інвестиції у навчання та управління на основі даних – підготовка українськими навчальними центрами у партнерстві з міжнародними експертами операторів і технічного персоналу; розбудова єдиної системи збору та аналізу даних про загрози для підвищення точності й швидкості реагування.

3. Система переходу від військової служби до цивільного життя як елемент сектору безпеки

Очікуваний вплив. Скорочення часу адаптації після демобілізації, підвищення рівня зайнятості та соціальної інтеграції ветеранів, ефективне використання військового досвіду в цивільному секторі. Формування прогнозованої системи для майбутніх хвиль демобілізації та мобілізації. Посилення обороноздатності через збереження зв’язку ветеранів із резервом і сектором безпеки.

Контекст та виклики. В Україні відсутня цілісна система переходу: наявні підходи фрагментовані, зосереджені переважно на підтримці після звільнення і не враховують циклічності процесу. Військовослужбовці можуть неодноразово змінювати статус між службою і цивільним життям. Системи оборонного сектору та цивільні сервіси слабко інтегровані, передача людини між ними не є формалізованою. Очікувана хвилеподібна демобілізація посилить цей виклик.

Суть рішення. Створення інтегрованої системи переходу, яка поєднує сектор оборони та цивільні інституції в єдину узгоджену логіку роботи – від моменту служби до реінтеграції та потенційного повернення до резерву. Перехід розглядається не як одноразова подія, а як безперервний і циклічний процес управління людським капіталом.

Ключові компоненти:

1. Ранній початок і планування – підготовка до цивільного життя ще під час служби: індивідуальне планування переходу, профілювання навичок і траєкторій.
2. Система наскрізного супроводу – персоналізований супровід на трьох етапах: під час воєнного стану (поранені, родини загиблих), у перехідний період (демобілізація), у мирний час (діючі військові). Формалізовані механізми передачі між системами.
3. Інтеграція між секторами – узгоджені протоколи взаємодії між сектором оборони, соціальною сферою та громадами; чіткий розподіл ролей.
4. Інтеграція з ринком праці – визнання військових компетенцій, програми перекваліфікації, партнерство з бізнесом.
5. Циклічна модель і зв’язок із резервом – підтримка зв’язку ветеранів із сектором безпеки, готовність до повторного залучення до служби.

4. Інтеграція ветеранів у системи безпеки громад як механізм локальної стійкості

Очікуваний вплив. Підвищення спроможності громад реагувати на безпекові виклики, масштабування успішних місцевих практик, ефективне використання досвіду ветеранів у цивільному безпековому середовищі. Формування підготовленого людського ресурсу на місцевому рівні та зміцнення зв’язку між сектором безпеки та громадами.

Контекст та виклики. Громади – особливо прифронтові та деокуповані – несуть зростаюче безпекове навантаження без достатньої інституційної спроможності. Водночас ветерани, які повертаються, мають практичний досвід дій у кризових ситуаціях, який залишається незадіяним системно. Наявні практики залучення ветеранів до локальної безпеки фрагментовані, не підкріплені єдиною політикою і залежать від ініціативи окремих громад.

Суть рішення. Після демобілізації ветерани не просто «виходять» із сектору безпеки, а залишаються його частиною на рівні громади. Потрібна комплексна політика, яка поєднує національну нормативну рамку з локальною імплементацією і визначає узгоджені ролі, механізми підготовки та координації.

Ключові компоненти:

1. Нормативне закріплення ролей ветеранів – визначення ролей ветеранів у безпеці громад у нормативних документах держави та громад; інтеграція у локальні стратегії безпеки та розвитку; узгодження з політиками національної стійкості і територіальної оборони (ТрО).
2. Локальні програми залучення – розробка та масштабування програм на рівні громад; залучення ветеранів до кризового планування, навчання населення і молоді, підготовки місцевих сил спротиву.
3. Підготовка та ролі – розробка та впровадження коротких програм для виконання цивільних безпекових функцій ветеранами; підготовка ветеранів-інструкторів.
4. Координація з інституціями – встановлення робочих каналів взаємодії ветеранських структур з ОМС, поліцією, Державною службою з надзвичайних ситуацій (ДСНС), підрозділами ТрО; включення до систем цивільного захисту.
5. Стимули та підтримка – можливості зайнятості, фінансові та організаційні інструменти мотивації участі.

ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ

1. Системна проєвропейська адвокація України в країнах-членах ЄС

Очікуваний вплив. Прискорення переговорного процесу через формування політичного консенсусу, посилення підтримки вступу України на рівні урядів і парламентів країн-членів, зниження рівня скептицизму серед громадян ЄС, інституціоналізація довгострокових партнерств між Україною та державами ЄС.

Контекст та виклики. Відсутній консенсус щодо вступу України серед країн-членів ЄС: дані Євробарометру свідчать про значні відмінності між країнами. Тема України активно використовується у внутрішніх виборчих кампаніях, медійний дискурс у низці країн формується навколо ризиків розширення (економічних, міграційних, соціальних). Часові рамки та умови вступу залишаються невизначеними.

Суть рішення. Розробка та впровадження багаторівневої адвокаційної стратегії з диференційованим підходом до кожної країни-члена, яка включатиме роботу з інституціями та peer-to-peer взаємодію між професійними спільнотами.

Ключові компоненти:

1. Картування та пріоритизація – оцінка рівня підтримки, ключових стейкхолдерів і ризиків у кожній країні; індивідуальні адвокаційні стратегії.
2. Робота з інституціями ЄС – формування коаліцій підтримки в Європейському парламенті та на рівні національних парламентів і урядів.
3. Комунікація з суспільствами – інформаційні кампанії з акцентом на конкретні вигоди для кожної країни від вступу України.
4. Моніторинг дискурсу – відстеження маніпуляцій та використання теми України у виборах; вироблення тактик протидії.
5. Peer-to-peer мережі – розвиток партнерств між муніципалітетами, аналітичними центрами, бізнесом і громадськими організаціями.

2. Експертна підтримка та моніторинг євроінтеграційних реформ

Очікуваний вплив. Подолання розриву між ухваленням законодавства та його реальним впровадженням, посилення інституційної спроможності до проведення реформ, міжвідомчої координації та прозорості. Інтеграція інструментів громадянського суспільства у формальні механізми оцінки прогресу України.

Контекст та виклики. Переговорний процес є викликом для системи державного управління України. Недостатня інституційна та кадрова спроможність забезпечити виконання євроінтеграційних зобов’язань. Реформи здійснюються нерівномірно: надмірна кількість пріоритетів, фрагментація відповідальності, брак кваліфікованих кадрів і ресурсів. Ухвалення законів випереджає їх імплементацію через слабку підзаконну базу та недостатній контроль. Реформи «для галочки» підривають довіру партнерів.

Суть рішення. Привернення уваги донорів до важливості підтримки реформи державного управління, яка посилить українські інституції до виконання євроінтеграційних зобов’язань. ОГС беруть участь у розробці законодавства та підзаконних актів, забезпечують незалежний моніторинг реформ і публічну підзвітність. Їхні інструменти – тіньові звіти, моніторинги бенчмарків – інтегруються у формальні механізми оцінки прогресу.

Ключові компоненти:

1. Участь у розробці реформ – залучення експертів ОГС до робочих груп із законодавства та підзаконної бази.
2. Незалежна аналітика та оцінка впливу – підготовка аналітичних продуктів і незалежних оцінок реформ для уряду, парламенту і міністерств; єдина публічна платформа моніторингу впровадження реформ (reform dashboard) для уряду, парламенту, ОМС і міжнародних партнерів.
3. Регіональні євроінтеграційні хаби – підтримка громад у впровадженні норм і стандартів ЄС на місцевому рівні.
4. Публічна комунікація – зміщення акценту з кількості ухвалених законів на якість впровадження реформ.

3. Підтримка громад організаціями громадянського суспільства у застосуванні стандартів ЄС та участі у програмах ЄС

Очікуваний вплив. Підвищення обізнаності та спроможності громад застосовувати стандарти ЄС, залучати міжнародне фінансування, будувати партнерства з громадами країн-членів. Розширення участі жителів у прийнятті рішень відповідно до принципу субсидіарності.

Контекст та виклики. Вступ до ЄС відкриває нові можливості для громад, але більшість ОМС не мають необхідних знань, методологій і контактів, щоб скористатися ними. Стратегії розвитку громад часто не узгоджені з пріоритетами ЄС, практики громадської участі залишаються формальними.

Суть рішення. ОГС надають громадам методології, дані та супровід для оновлення стратегій розвитку відповідно до підходів ЄС, впровадження практик належного врядування та участі у програмах і мережах ЄС.

Ключові компоненти:

1. Стратегічне планування за стандартами ЄС – допомога у розробці стратегій на основі даних та SMART-цілей, узгодження з пріоритетами ЄС.
2. Практики громадської участі – бюджети участі, відкриті дані, громадські слухання, місцеві ініціативи, публічні консультації, діяльність консультативно-дорадчих органів при ОМС тощо.
3. Ресурсні хаби у громадах – навчальні програми, делеговані експерти, обмін досвідом, посібники з євростандартів.
4. Горизонтальні партнерства – налагодження twinning-проєктів, участь у програмах Interreg та інших мережах ЄС, підготовка та супровід грантових заявок, підготовка інвестиційних проєктів, публічно-приватні партнерства.

ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ

1. Розвиток системи соціального та доступного житла як основи стабілізації та відновлення громад

Очікуваний вплив. Забезпечення житлової стабільності для ВПО, ветеранів і вразливих груп, інтеграція до громадського життя, підвищення економічної активності, зниження соціальної напруги. Формування довгострокової системи доступного житла відповідно до європейських підходів.

Контекст та виклики. Внаслідок війни понад 4 млн українців є ВПО, значна частина яких не має доступу до стабільного житла. Наявні програми мають обмежене покриття і не формують системної відповіді: дефіцит доступного житла, фрагментовані програми без сталої моделі, нерівний доступ між громадами, відсутність довгострокових фінансових інструментів. Нестабільне житло стримує інтеграцію ВПО та вразливих спільнот і підвищує ризики вимушеної міграції.

Суть рішення. Перехід від короткострокових рішень (тимчасове розміщення) до системної моделі соціального та доступного житла (зокрема, орендованого), що поєднує розвиток інфраструктури з інклюзивними програмами доступу та інтеграції.

Ключові компоненти:

1. Програми доступу та моніторингу – напрацювання програм розподілу соціального житла для вразливих груп (ВПО, людей, які повертаються з тимчасово окупованих територій (ТОТ), ветеранів тощо) на рівні громад, а також моніторинг їх впровадження.
2. Стандарти якості – впровадження вимог щодо енергоефективності, доступності та безбар’єрності відповідно до стандартів ЄС.
3. Фінансові інструменти – розробка та впровадження пільгового кредитування, державно-приватного партнерства, цільового фонду соціального житла тощо.
4. Інтеграція з політиками розвитку – узгодження житлових програм зі стратегіями зайнятості та економічного розвитку громад.

2. Адаптивні системи підтримки та деінституалізація: від ізоляції до включеного життя

Очікуваний вплив. Зменшення практик ізоляції (інституційний догляд, сегреговані середовища), зростання кількості людей, які отримують підтримку в громаді зі збереженням зв’язків із суспільством, освітою та ринком праці. У середньостроковій перспективі – зниження повторного потрапляння в системи залежності, підвищення автономії та стійкості громад.

Контекст та виклики. Система піклування в Україні все ще підтримує закриті форми догляду – інтернати. Це обмежує участь у суспільному житті, не забезпечує автономії та не відповідає ані сучасним стандартам прав людини, ані практикам ЄС. Система підтримки в громадах залишається фрагментованою, мережа хоспісів – нерозвиненою.

Суть рішення. Запровадження адаптивної системи підтримки, у якій допомога надається людині у звичному середовищі.

Ключові компоненти:

1. Інтегровані послуги в громадах – розвиток соціальних, медичних, освітніх та економічних сервісів, що працюють у зв’язці.
2. Кейс-менеджмент – персоналізований супровід людини як базовий механізм підтримки; запобігання необґрунтованого переміщення в інституційні заклади; орієнтир на забезпечення послуг підтримки та супроводу за місцем проживання.
3. Деінституалізація – трансформація та поступове зменшення інституційних форм догляду й сегрегованих практик; формування сервісів підтримуваного проживання, соціального супроводу та підтримки за місцем проживання.
4. Профілактика вразливості – переорієнтація системи з реагування на запобігання кризам.
5. Міжсекторальна оцінка рішень – інтеграція критеріїв недопущення ізоляції в освіту, соціальну політику та юстицію.

3. Інтегрована система координації, відповідальності та ресурсного забезпечення політики безбар’єрності

Очікуваний вплив. Перехід від декларативного впровадження безбар’єрності до системної політики реальної доступності. Посилення координації між державою, громадами, бізнесом і ОГС, підвищення відповідальності за дотримання стандартів. Формування середовища, де безбар’єрність є базовою нормою планування та надання послуг.

Контекст та виклики. Попри наявність Національної стратегії безбар’єрності до 2030 року, її реалізація залишається обмеженою: відсутні ефективні механізми координації між рівнями влади і бізнесом, заходи виконуються формально через брак фінансування, механізми відповідальності за недотримання стандартів не працюють. Безбар’єрність залишається декларацією, а не практикою управлінських рішень.

Суть рішення. Системна реалізація політики безбар’єрності через чотири взаємопов’язані елементи: координацію, відповідальність, ресурсне забезпечення та зміну суспільних підходів.

Ключові компоненти:

1. Координаційні механізми – між державою, ОМС, бізнесом і ОГС на національному та місцевому рівнях.
2. Інтеграція у всі політики – безбар’єрність як обов’язковий критерій в освіті, охороні здоров’я, інфраструктурі, транспорті та соціальних послугах.
3. Моніторинг і відповідальність – система аудиту та механізми відповідальності за недотримання стандартів.
4. Цільове фінансування – визначені джерела та інструменти ресурсного забезпечення заходів.
5. Навчання та комунікація – підвищення кваліфікації посадових осіб, залучення бізнесу через стимули, інформаційні кампанії для формування культури безбар’єрності.

4. Реабілітація та ментальне здоров’я: підтримка всіх, хто постраждав від війни

Очікуваний вплив. Забезпечення доступу до фізичної, психологічної та соціальної підтримки для всіх, хто зазнав впливу війни – військових, ветеранів, родин загаблих, безвісти зниклих, внутрішньо-переміщених осіб та інших. Раннє виявлення потреб і безперервність доступу до послуг знижують навантаження на систему охорони здоров’я та зменшують ризики хронізації травми. Посилення спроможності громад планувати й надавати послуги сприяє реінтеграції та поверненню людей до активного соціального та економічного життя.

Контекст та виклики. Війна створила безпрецедентний за масштабом запит на підтримку ментального здоров’я. За попередніми оцінками, після завершення активних бойових дій до цивільного життя повернеться близько 1,5 млн ветеранів – разом із сім’ями кількість людей, які потребуватимуть підтримки, може сягати 5 млн. Водночас мільйони цивільних – ВПО, мешканці деокупованих територій, родини загиблих – уже зараз живуть із наслідками травми. Система стикається з критичними бар’єрами: відсутністю розгалуженої мережі реабілітаційних центрів, браком фахівців із психічного здоров’я, недостатньою інтеграцією медичних і соціальних послуг, стигматизацією звернень по допомогу.

Суть рішення. Формування інклюзивної, багаторівневої системи підтримки, що охоплює всіх постраждалих від війни: координація медичної, психологічної, соціальної та професійної допомоги від рівня громади до національного рівня, з пріоритетом раннього втручання та безперервності маршруту.

Ключові компоненти:

1. Розширення системи психологічної підтримки – для всіх постраждалих: військових, ветеранів, цивільного населення (зокрема ВПО та родин загиблих).
2. Налагодження «безшовного маршруту» – інтеграція медичних, психологічних і соціальних послуг.
3. Підтримка осіб, які потребують догляду, та доглядальників – ветеранів з інвалідністю, людей без родинної мережі, сімей зі складними потребами.
4. Спроможність громад – посилення спроможності виявляти потреби та планувати послуги з реабілітації.
5. Цифровізація сервісів – для зручного доступу незалежно від місця проживання.
6. Подолання стигми та просвіта – нормалізація звернень по психологічну допомогу як частина культури стійкості.

5. Якість базової освіти та подолання освітніх нерівностей

Очікуваний вплив. Підвищення функціональної грамотності учнів, скорочення соціально-економічних та гендерних розривів у ключових компетентностях через формування оновлених освітніх стандартів, що відповідають реаліям воєнного та повоєнного суспільства. Зміцнення ролі школи у громадах не лише як закладу формальної освіти, але й підтримки учнівства.

Контекст та виклики. Результати міжнародного дослідження PISA (Programme for International Student Assessment) фіксують критично низький рівень базових компетентностей 15-річних українців – особливо читацької та математичної. Ця проблема є системною: вона існувала ще до війни, але з початком повномасштабного вторгнення лише загострилася. Розриви є структурними: між міськими і сільськими учнями, між хлопцями і дівчатами – і вони відтворюють ширші соціальні нерівності. Навчальні програми перевантажені, підручники насичені застарілими стереотипами (зокрема, гендерними). У сільських громадах школа часто є єдиним простором для молоді – але без ресурсів і мандату для неформальної освіти та змістовного дозвілля. Дефіцит освітніх лідерів підриває здатність системи змінюватися зсередини.

Суть рішення. Переосмислення пріоритетів і базових компетентностей шкільної освіти на основі даних – без орієнтації на «надолуження». Скорочення навантаження, розробка осучаснених навчальних матеріалів, вільних від гендерних стереотипів. Сільська школа отримує ширший мандат – як простір неформальної освіти та якісного дозвілля. Підтримка та розвиток лідерів освіти.

Ключові компоненти:

1. Переосмислення базових компетентностей і розвантаження програм – на основі даних (PISA, національні вимірювання); розробка якісних навчальних матеріалів з математики, літератури та інших дисциплін.
2. Гендерний аудит підручників і навчальних матеріалів – усунення стереотипних образів і текстів, що звужують уявлення про ролі, здібності та можливості – для всіх дітей незалежно від статі.
3. Цілеспрямована профорієнтація, що руйнує гендерні бар’єри – залучення дівчат до природничих, технологічних, інженерних та математичних дисциплін (STEM), хлопців – до гуманітарних та соціальних сфер; програми, що розширюють, а не закріплюють уявлення про «чоловічі» і «жіночі» траєкторії.
4. Розширення мандату сільської школи – відповідальність за неформальну освіту, програми змістовного дозвілля та розвитку молоді як частина освітньої місії.
5. Підтримка освітніх лідерів і вчительських спільнот – конкурси керівників, програми підготовки та онбордингу, супервізія директорів і управлінців у відділах освіти.

6. Освіта дорослих та перенавчання: доступна система для тих, хто змінює траєкторію

Очікуваний вплив. Зростання охоплення програмами перенавчання серед ветеранів, ВПО та дорослих, що змінюють кваліфікацію. Зміцнення зв’язку між ринком праці та освітою через активну роль бізнесу у визначенні потреб. Зменшення економічних втрат від нереалізованого людського потенціалу.

Контекст та виклики. Інтерес до професійної освіти залишається низьким, попри її потенціал змінити економічну траєкторію людини. Формати навчання не адаптовані до зайнятих дорослих – ветеранів, ВПО, батьків. Бізнес досі переважно реагує на готові програми, а не формує запит на компетентності завчасно – що призводить до розриву між тим, чому навчають, і тим, що потрібно ринку.

Суть рішення. Доступна система освіти дорослих, що поєднує модель  навчання через дію та навчання протягом життя, гнучкі формати навчання та безоплатні освітні можливості. Бізнес залучається не як спонсор, а як партнер на етапі визначення потреб у компетентностях і розробки освітніх програм.

Ключові компоненти:

1. Залучення бізнесу на етапі формування потреб – у компетентностях та укладання освітніх програм як рівноправного партнера, а не замовника готового продукту.
2. Кваліфікаційні центри для ветеранів – визнання навичок, набутих під час служби, і їх переведення у цивільні кваліфікації.
3. Гнучкі формати навчання – вихідні, вечірній, гібридний – для зайнятих дорослих: ветеранів, ВПО, батьків.
4. Система безоплатних освітніх можливостей – ваучери, освітні квитки – з поширенням на всіх дорослих, а не лише окремі категорії.

7. Культура як основа соціальної згуртованості, стійкості та розвитку громад

Очікуваний вплив. Зниження рівня ізоляції людей, які пережили травматичний досвід війни (ветерани, родини загиблих і зниклих безвісти, ВПО, діти з прифронтових громад, звільнені з полону та окупованих територій); зміцнення соціальних зв’язків через колективні культурні практики; формування культури пам’яті, яка працює на єдність; розвиток нових компетентностей фахівців сфери культури на перетині культури, соціальної роботи та психічного здоров’я.

Контекст та виклики. Досвід війни показує, що для збереження стійкості людям потрібні люди. Арт-терапія, перформативні мистецтва та партисипативні практики, музейні та меморіальні програми, спільнотні культурні ініціативи демонструють високу ефективність як основа для зцілення. Водночас культурні діячі та інституції працюють з досвідами війни переважно в рамках окремих проєктів, а громади здебільшого не мають методологій та ресурсів для організації таких практик. Критично низька оплата праці у сфері культури не стимулює залучення молоді та розвиток нових компетентностей.

Суть рішення. Створення системи підтримки культурних інституцій та фахівців, що уможливить зміни в громадах і визнає культуру частиною свідчення, соціальної згуртованості, відновлення та розвитку. Рішення інтегрує культурні практики у локальні політики.

Ключові компоненти:

1. Програми навчання для фахівців сфери культури – травмо-орієнтованим підходам у роботі з аудиторіями; підтримка та масштабування доказових практик (візуальні мистецтва, музика, театр, танець, письмо, ленд-арт) у громадах, реабілітаційних центрах, школах і центрах ветеранів.
2. Меморіальні та діалогові практики – створення місцевих просторів пам’яті, підтримка усноісторичних проєктів, музейних і виставкових програм, які формують культуру меморіалізації як простір діалогу, а не поділу.
3. Культурні поліфункціональні хаби у громадах – бібліотеки, будинки культури, музеї та громадські простори з постійними програмами: регулярні заняття, інклюзивні події, програми для ветеранів і ВПО; підтримка релокованих культурних інституцій.
4. Культурна інтеграція релокованих спільнот – інструменти збереження ідентичності ВПО, національних меншин та релокованих регіонів як частина політики згуртованості та стійкості.
5. Програми підтримки та менторинг для молодих фахівців – для культурних менеджерів, бібліотекарів, музейників, пам’яткоохоронців, які готові працювати в малих громадах; програми стажування в інституціях.
6. Освітні програми для управлінців у громадах – які розробляють програми розвитку культури в рамках стратегій розвитку громад. 

СТІЙКІСТЬ ГРОМАД

1. Посилення системної участі громадян в ухваленні рішень на місцевому рівні

Очікуваний вплив. Підвищення довіри до управлінських рішень, соціальна згуртованість, якісніше стратегічне планування відновлення, ефективніше використання донорських коштів. Формування сталої практики взаємодії між ОМС, громадянським суспільством та бізнесом, зокрема з представниками національних меншин та вразливих цільових груп.

Контекст та виклики. Попри наявність правових норм участі, їхнє практичне застосування суттєво різниться між громадами: лише 39% ОГС вважають себе залученими до процесів відбудови, 34% оцінюють свої можливості впливу як низькі. Цифрові інструменти участі охоплюють у середньому 19% жителів по областях, а 26% не знають про них нічого. Механізми залучення представників національних меншин майже не впроваджені. Цифрові платформи часто функціонують як окремі сервіси, не інтегровані в реальні процеси прийняття рішень.

Суть рішення. Інституціоналізація участі громадян на всіх рівнях врядування – від локальних механізмів до національних стандартів – з реформою громадянської освіти та інтеграцією цифрових інструментів як повноцінного каналу впливу, а не лише комунікації.

Ключові компоненти:

1. Інституційні механізми участі – публічні консультації, громадські слухання, місцеві ініціативи, консультативно-дорадчі органи, громадські асамблеї та інші практики участі жителів; закріплення механізмів участі у статутах територіальних громад і локальних нормативних актах.
2. Цифрові інструменти – впровадження та масштабування цифрового інструментарію громадської участі, адаптованого до стандартів ЄС і Ради Європи; інтеграція з процесами підготовки рішень; охоплення ВПО та вразливих груп.
3. Включення національних спільнот – механізми участі представників меншин; впровадження інституту ромського радника та аналогічних практик.
4. Компетенції ОМС – навчання посадовців застосовувати форми громадської участі; методична підтримка та обмін практиками між громадами.
5. Відновлення, орієнтоване на громаду – гранти та партнерські проєкти для локальних ініціатив жителів; залучення міжнародних партнерів до підтримки незалежних механізмів підзвітності в програмах відновлення.

2. Економічна спроможність громад через мале підприємництво, соціальний бізнес та інклюзивну фінансову інфраструктуру

Очікуваний вплив. Зміцнення економічної бази громад – особливо прифронтових, деокупованих і тих, що приймають ВПО; формування нового покоління підприємців серед молоді, ветеранів, ВПО та жінок. ОГС виступають ключовими операторами підтримки: готують підприємців, супроводжують гранти, ведуть адвокацію та моніторинг.

Контекст та виклики. Малий бізнес – базова інфраструктура економічної спроможності громад, проте громади сходу та півдня залишаються практично без доступу до фінансових ресурсів: банки уникають кредитування прифронтових територій, бракує місцевої інфраструктури супроводу, соціальне підприємництво не стало поширеною формою для підтримки соціальної стабільності та вирішення соціальних проблем. Нове законодавство про ветеранське підприємництво відкриває вікно можливостей, яке потребує дієвих програм та інфраструктури – і саме тут роль ОГС є незамінною.

Суть рішення. Інтегрована політика підвищення економічної спроможності громад, де ОГС діють одночасно як оператори програм підтримки підприємців, адвокати системних змін і незалежні монітори ефективності: від стартових грантів і навчання до супроводу соціального підприємництва та інтеграції в європейські програми.

Ключові компоненти:

1. Стартові гранти з обов’язковим супроводом – ОГС як оператори менторства та моніторингу результатів; пріоритет для прифронтових і деокупованих громад.
2. Підприємницькі навички для молоді, ветеранів, ВПО та жінок – ОГС як провайдери навчання, шкільних і студентських інкубаторів, менторських мереж; адвокація запровадження EU Reinforced Youth Guarantee в Україні.
3. Соціальне підприємництво як інструмент відновлення – ОГС ведуть адвокацію нормативного статусу соціального підприємства, підтримують розвиток бізнесів ветеранів і ВПО, сприяють соціальному замовленню з боку ОМС.
4. Інтеграція з програмами ЄС – ОГС як інформаційні хаби та супровід заявників у програмах EU4Business, Interreg, Single Market Programme; адвокація перед Європейською комісією (ЄК) щодо розширення доступу України.
5. Моніторинг і відкриті дані – ОГС збирають і публікують дані про ефективність програм підтримки, забезпечуючи підзвітність і доказову базу для донорів та влади.

3. Енергоефективність та енергетична стабільність громад

Очікуваний вплив. Посилення ролі громадянського суспільства у переході громад до енергетичної стійкості через розвиток колективних моделей управління енергією, громадський контроль за ефективністю використання ресурсів та адвокацію регуляторних змін.

Контекст та виклики. Енергетична вразливість громад поглиблюється через застарілу інфраструктуру, пошкодження внаслідок війни та трансформацію ролі громади (від споживача до потенційного співвиробника), що потребує нових моделей управління. Фінансові та інституційні виклики – обмежені бюджети громад, низька спроможність ОМС у сфері енергоменеджменту, нерозуміння механізмів енергосервісу, фрагментованість підтримки – потребують поєднання експертної підтримки і залучення місцевих ініціатив та спільнот.

Суть рішення. ОГС можуть відігравати чотири взаємодоповнювальні ролі (з огляду на обмежену публічність даних про енергетичну інфраструктуру з міркувань безпеки): ініціатора колективних енергетичних рішень (кооперативи), адвоката запровадження систем енергоменеджменту в громадах, громадського наглядача за ефективністю енерговитрат у комунальному секторі та посередника між громадою і міжнародними ресурсами підтримки.

Ключові компоненти:

1. Енергетичні кооперативи як модель колективної дії – ОГС ініціюють та супроводжують створення енергетичних кооперативів (як для виробництва, так і для спільного енергоспоживання), через які мешканці й установи громади спільно інвестують у локальну генерацію (зокрема сонячні станції) та розподіляють вироблену енергію. ОГС є організатором, а не лише бенефіціаром.
2. Громадський моніторинг та адвокація – моніторинг ефективної модернізації енергетичної мережі та адвокація спрощення регуляторного середовища, зокрема щодо енергосервісних контрактів та умов розвитку кооперативів. Громадський нагляд у комунальних підприємствах – створення та запровадження механізмів громадського нагляду в енергетичних комунальних підприємствах.
3. Навчальні програми з енергоменеджменту – для представників наглядових рад, професійних ОГС, ОМС, комунальних установ.

Матеріал підготований у межах проєкту «Імпульс», що реалізовується Міжнародним фондом «Відродження» та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження», Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії та Уряду Швеції.