Умови утримання підопічних у багатьох закладах соціальної сфери Луганської області стали кращими: всі інтернати мають запаси на зиму, потреби установ профінансовані, зокрема щодо забезпечення продуктами харчування і медикаментами. Всім виділені кошти на ремонт, утеплення корпусів, нове обладнання. Утім ніхто не може гарантувати безпеку вихованців, підопічних та працівників. До таких висновків дійшли моніторингові групи Національного превентивного механізму (НПМ), які на початку грудня здійснили серію візитів до психіатричних, психоневрологічних, геріатричних та дитячих закладів, які перебувають на Донбасі – у безпосередній близькості від лінії розмежування.
«Вижити і зберегти життя людей…»
Персонал місць несвободи часто ризикує життям і здоров’ям, виконуючи свої обов’язки. Зокрема, як стало відомо моніторам НПМ, співробітниця Попаснянського спеціального будинку-інтернату загинула під обстрілом, коли їхала на роботу.
Представники Секретаріату Уповноваженого ВР з прав людини та волонтери громадських організацій відвідали інтернати у Сватовому, Щасті, Гірському, Попасній, Гірському, Нижньому, Дмитрівці, Теплому (Луганська обл.).
У багатьох із відвіданих закладів на момент візиту проходили ремонтні роботи. Так, у Сватівській психіатричній лікарні, яка зазнала пошкоджень після вибухів на армійських складах, будівельники займалися ремонтом і укріпленням фундаменту одного з корпусів. На ремонт виділено 3,5 млн грн. Заклад працює, приймає хворих зі всієї області, включаючи й окуповану територію – на момент візиту там перебували 682 пацієнти. Сторічна лікарня має під всіма п’ятьма корпусами підвали, які використовувались під час обстрілів як сховище для пацієнтів і мешканців міста. Однак заклад не має дизель-генераторів: у разі аварійного відключення електроенергії лікарня буде в критичній ситуації, адже не буде як отоплювати приміщення і готувати їжу.
«Ми були вражені під час повторного візиту до Теплівського психоневрологічного інтернату для жінок, – розповідає Олена Темченко, співробітниця Департаменту з реалізації Національного превентивного механізму Офісу Уповноваженого ВР України з прав людини. – Рівно рік тому цей інтернат монітори застали в край скрутному стані. Колишній директор на роботу майже не приходив, покинувши колектив і підопічних. Зараз інтернат не впізнати – за п’ять місяців після призначення нового директора відбулися разючі зміни: до відремонтованого корпусу переселені підопічні, старий корпус утеплили і замінили дах, що протікав. Закупили пральні машини, побутову техніку. Відкрили кімнату для соціальної реабілітації, облаштували кімнати для відпочинку. В помешканнях тепло і затишно. Жінки доглянуті, радо розповідають про зміни».
У багатьох із відвіданих закладів є проблеми із неукомплектованістю штату – зокрема, лікарів, середнього медичного персоналу. Особливо гострою ця проблема є для інтернатів у віддалених населених пунктах, де важко знайти відповідних фахівців. Іншою причиною є те, що частина співробітників зазначених закладів проживають на непідконтрольній Україні території і не мають змоги їздити на роботу або наражаються на небезпеку та логістичні труднощі, намагаючись виконувати свої обов’язки.
«Вражає ставлення персоналу до своїх підопічних, які в умовах бойових дій намагалися вижити і зберегти життя людей», – каже Тетяна Печончик, голова Центру інформації про права людини.
Так, інтернат с. Нижнього Луганської області, яке розташоване в сірій зоні, чотири місяці минулого року не фінансувався, бо перебував на тимчасово непідконтрольній території. Щоб прогодувати підопічних, а це 142 жінки і 5 чоловіків, працівники несли продукти з дому хто що міг: городину, консервацію. «Снаряди перелітали через інтернат, – згадують працівники. – Розривалися поруч і в селі, але, на щастя, наші будівлі не постраждали».
Частина закладів зіштовхуються із проблемами забезпечення через знаходження в зоні АТО. Так, через загрозу безпеці, а також постійні і ретельні перевірки на численних блок-постах деякі постачальники відмовилися працювати з інтернатами поблизу лінії розмежування
Практично усі відвідані заклади дякують за допомогу армії, волонтерам, співробітникам Червоного хреста і «Лікарів без кордонів», які доставляли гуманітарну допомогу та медикаменти.
«Ми не могли не відвідати Станично-Луганську районну лікарню, хоча вона не віднесена до установ, які моніторить Національний превентивний механізм. Але лікарня тричі була обстріляна, до цього часу не вставлені всі вікна в поліклініці, там дуже холодно, – говорить співробітник Всеукраїнської мережі людей, які живуть в ВІЛ Костянтин Дмитрієв. – Героїчний хірург Валерій Іванов, який не кинув хворих у трагічні дні, став головним лікарем і терпляче вирішує проблеми лікарні».
Лікарня потребує підтримки: треба бойлери, бо у пральні перуть в холодній воді, морозильник, щоб зберігати запаси харчів, а також радіатори для обігріву, медикаменти.
Дитинство за блок-постами
З тривогою моніторингова група відзначає, що до освітянських інтернатів у м. Щастя та сел. Гірське повернулися діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, над якими опіку здійснює держава. В обох закладах створені чудові умови для навчання: класи обладнанні сучасним оснащенням, у роботі застосовуються новітні методики, викладачі та вихователі опікуються дітьми. Серед вихованців є й діти з сімей, що лишилися на тимчасово неконтрольованих територіях України. У той же час обидві школи перебувають на територіях, де неможливо повністю гарантувати безпечні умови перебування дітей.
Так, Гірська обласна загальноосвітня школа-інтернат розташована у сірій зоні, за українськими блок-постами. Зі 133 дітей 10 знаходяться під опікою, над 7 опіку здійснює заклад, тобто держава. Решта – діти, які мають батьків, але потребують спеціального догляду через вади розвитку. 11 лютого від сильних обстрілів у спальному корпусі вибило 28 вікон. Дітей вихователі сховали у підвалі, пристосованому під сховище, а пізніше перевезли до Сєвєродонецька. Утім в березні дітей знову повернули до закладу.
Обласна загальноосвітня санаторна школа інтернат І-ІІ ступенів у м. Щастя, в який перебуває 149 дітей з легеневими захворюваннями, з них 6 мають опікунів, над 4 опіку здійснює заклад, знаходиться у зоні розмежування., Під час обстрілів, які, за словами працівників, трапляються часто, дітей евакуюють до Новоайдару та Кремінної, але згодом кожен раз повертають до школи.
«Ми не можемо примусити батьків вивезти дітей з небезпечних територій, однак ризикувати життям дітей-сиріт, за яких, згідно статті 52 Конституції України, відповідальність несе держава, злочинно. На жаль, таку ж ситуацію ми побачили під час відвідин наприкінці вересня Чусов’ярівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №8 та Новожеланської спеціальної ЗОШІ № 39», – наголошує Олена Темченко, співробітниця Департаменту з реалізації Національного превентивного механізму Офісу Уповноваженого ВР України з прав людини.
Організатор: Центр інформації про права людини за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»
НПМ – це незалежний національний орган, який створений і діє відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань і передбачає регулярний моніторинг усіх місць несвободи для попередження у них жорстокого поводження з людьми, які там перебувають. В Україні діє з 2012 р. у форматі “Омбудсмен +”, що передбачає здійснення моніторингових візитів до місць несвободи працівниками офісу Омбудсмена спільно з громадськими активістами.
Місця несвободи («custodial setting») – заклади, де може опинитися кожен з нас за рішенням або вказівкою адміністративного, судового чи іншого органу, без права залишити їх з власної волі.
Контакти: Надя Колесникова, 067 661 80 30, nk@humanrights.org.ua
