Інститут власності і свободи узагальнив результати громадського обговорення “Зеленої книги малого бізнесу України – 2012” – дискусійної аналітичної доповіді щодо політики влади у сфері малого підприємництва
Інститут власності і свободи узагальнив результати громадського обговорення “Зеленої книги малого бізнесу України – 2012” – дискусійної аналітичної доповіді щодо політики влади у сфері малого підприємництва. Доповідь підготовано за підтримки програми “Верховенство права” Міжнародного фонду “Відродження”.
«Зелена книга малого бізнесу України – 2012»: основні висновки
У «Зеленій книзі малого бізнесу України» виділено чотири проблемні напрями, які є пріоритетними саме для малого підприємництва. Два з них є визначеним пріоритетом на підставі опитування об’єднань підприємців. Це – місце і значення спрощеної системи оподаткування та пенсійне страхування для малого підприємництва. Два інші пріоритетні напрями було визначено експертами як такі, що впливатимуть на розвиток малого бізнесу в найближчому майбутньому. Це – саморегулювання та участь суб’єктів малого бізнесу в державних закупівлях.
Місце і значення спрощеної системи оподаткування для розвитку малого бізнесу в Україні
Спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого бізнесу започатковано Указом Президента України ще 1998 року. З того часу не було і року, щоб не виникало спроб з боку державної влади змінити або зовсім скасувати спрощену систему (в цілому чи істотну частку). Кожного разу ці спроби закінчувались протистоянням підприємців і влади, які іноді виливались у масові акції прямої дії та громадської непокори. І кожного разу поставало питання: спрощена система оподаткування – це тимчасове явище перехідної економіки чи фундаментальна частина сучасної цивілізованої політики розвитку малого підприємництва?
Умови, в яких знаходиться мале підприємництво на загальній системі оподаткування в Україні, є одними з найгірших у світі. Так, за рейтингом Doing Business – 2012 Україна посідає 181 місце за рівнем оподаткування (як і в рейтингу 2011 року). З 2006-го по 2012 рік за даними цього рейтингу загальний податковий тиск зазнав незначних змін – з 57,3 до 57,1% (від прибутку). Прийнятий 2010 року Податковий кодекс України становища не покращив.
Ще гірша ситуація зі складністю та, відповідно, вартістю дотримання вимог податкового законодавства. За результатами дослідження «Вартість дотримання податкового законодавства в Україні 2009 року», проведеного Міжнародною Фінансовою Корпорацією, в Україні суб’єкт малого бізнесу з річним оборотом до 300 тисяч гривень на виконання норм податкового законодавства (без урахування суми сплачених податків) витрачає до 8,2% свого валового доходу. Ці витрати знижуються до 0,1% для суб’єктів із річним оборотом понад 35 млн. гривень. Дослідження встановило чітку залежність: що менший суб’єкт підприємницької діяльності, то більший відсоток валового доходу він витрачає на дотримання вимог податкового законодавства. Що вищі витрати суб’єкта бізнесу на виконання податкових правил, тобто що вищі витрати на податкове адміністрування, то в ринковій економіці менше ресурсу залишається у суб’єкта на безпосереднє забезпечення бізнес-процесів, то менше ресурсу на виплату заробітної плати найманим працівникам. Слід визнати, що кількість і зміст податкових правил є виключною прерогативою державної влади, але за їхню неефективність і обтяжливість сплачує пересічний споживач. Тому обтяжливість податкових правил є штучним адміністративним навантаженням на все суспільство.
За таких умов загальної системи оподаткування стимулювати широке залучення населення з низьким рівнем доходу до самозайнятості або створення малого бізнесу з 2–3 робочими місцями – неможливо. Загальна система завжди буде витратною з огляду на ведення податкового обліку і дотримання стандартів бухгалтерського обліку, завжди потребуватиме витрат суб’єктів бізнесу на дотримання вимог Податкового кодексу, але питома вага цих витрат суттєво (більше ніж у 100 разів!) зменшується зі збільшенням розміру суб’єкта бізнесу.
Отже, для стимулювання участі в малому бізнесі нових учасників та підтримання щорічних темпів їх приросту (важливо через високі темпи виходу з ринку для малого бізнесу) і, відповідно, забезпечення в національній економіці достатньої кількості робочих місць, необхідною умовою вбачається застосування простих правил оподаткування, які б мінімізували ризик помилки. Це можливо шляхом застосування для малого бізнесу систем оподаткування, які базуються на оціночних, а не розрахункових (як у загальній системі оподаткування) методиках.
Шляхи вирішення проблеми. Спрощена система оподаткування є необхідною частиною державної політики розвитку малого підприємництва. Вона має відповідати принципам простоти визначення бази оподаткування та розміру податкового зобов’язання, мінімізації облікових процедур до рівня, доступного пересічному громадянину із загальною середньою освітою. Важливою вимогою є стабільність спрощеної системи оподаткування протягом довгого часу. Лише за таких умов ця система виконає свою функцію із залучення широкого кола громадян до самостійної підприємницької діяльності та створення робочих місць.
Водночас спрощена система оподаткування є необхідною, але не достатньою умовою для розвитку і забезпечення конкурентоздатності національного малого бізнесу.
Пенсійне страхування для малого бізнесу в Україні
Втрата у малому бізнесі понад 1,5 млн. робочих місць протягом лише 2010 року і суттєве прискорення темпів ліквідації суб’єктів підприємницької діяльності у 2011 році (утричі, до 15,5%, для юридичних осіб та у 2,5 рази, до 24,3%, для фізичних осіб-підприємців), за оцінками експертів, є наслідком як загалом несприятливого високого соціального навантаження на бізнес і запровадження для самозайнятих осіб 2010 року сплати пенсійного внеску на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, так і постійного росту суми загальнообов’язкових внесків соціального страхування. Така негативна тенденція скорочення робочих місць може зберігатися і надалі, якщо не буде зменшено тягар єдиного соціального внеску.
Слід визнати, що існуюча солідарна система пенсійного страхування за демографічної ситуації, яка склалась в Україні (і яка, за прогнозами, лише погіршиться в наступні 50 років), є нежиттєздатною. Внески до солідарної системи за своєю природою не є страховими, бо майбутні пенсії коригуються відповідно до наявних надходжень до солідарної частини Пенсійного фонду. Фактично вони є лише соціальною обіцянкою держави, а не сучасною фінансовою системою. Внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за всіма ознаками – це податковий платіж, але надзвичайно великого розміру. Особливо болісне таке навантаження для малого бізнесу, в якого вартість робочої сили у структурі валових витрат сягає понад 40-60%. Для самозайнятих осіб, що оподатковуються за спрощеною системою оподаткування, розмір єдиного соціального внеску вдвічі (а для найменших за обсягами валового доходу підприємців і втричі) перевищує розмір їхніх податкових зобов’язань.
Водночас розмір єдиного соціального внеску дає самозайнятим підприємцям можливість отримати лише мінімальну соціальну пенсію, що забезпечує життя на грані виживання. Отже слід визнати, що питання майбутнього пенсійного забезпечення на належному рівні за існуючої пенсійної системи, не вирішено. Така соціальна несправедливість призводить до масового невдоволення пенсійною системою.
Шляхи вирішення проблеми.
1) Для легалізації зайнятості в Україні вбачається за необхідне зменшення навантаження на фонд заробітної плати встановленням розміру єдиного соціального внеску на рівні 18,5% (за експертними оцінками). Проте розмір єдиного соціального внеску має бути зменшений для всіх суб’єктів господарювання (як малого, так і великого бізнесу, як приватного, так і державного секторів), бо неможливо допустити нерівність умов забезпечення праці найманого працівника в суб’єктах різних розмірів чи форм власності.
Це загальна проблема для всієї економіки, отже треба визначити компенсатори, за рахунок яких буде можливим утримання пенсіонерів сьогодні, і негайно переходити до запровадження ІІ рівня пенсійної системи – накопичувального пенсійного страхування для майбутніх пенсіонерів. Можливими компенсаторами можуть бути: економія бюджетних видатків і видатків страхових фондів, спрямування бюджетних надходжень на пенсійні виплати (зокрема надходжень від податку на доходи фізичних осіб, які збільшаться приблизно вдвічі внаслідок легалізації заробітної плати при зменшенні розміру соціального внеску).
2) Окреме рішення слід прийняти щодо самозайнятих підприємців для забезпечення їхніх майбутніх пенсій та збереження їхньої зайнятості. Можливим варіантом є звільнення їх від обов’язкової сплати пенсійного внеску до солідарної системи пенсійного страхування за умови обов’язкової участі у накопичувальній системі пенсійного страхування.
Малий бізнес і державні закупівлі
Основним завданням системи організації державних закупівель є економія державних фінансів та підвищення ефективності їх витрачання. Тому в усьому світі особливу увагу приділяють прозорості, рівності та ефективності при здійсненні процедур державних закупівель. Оскільки обсяг державних закупівель в Україні є значним – близько третини Державного бюджету (через який в Україні, з урахуванням бюджету Пенсійного фонду, перерозподіляється майже 50% ВВП країни), це становить істотний ресурс розвитку внутрішнього ринку і національного бізнесу.
Практичне виконання процедур державних закупівель в Україні характеризується низкою проблем, більшість з яких стосуються правозастосування норм відповідного закону. До них можна віднести такі: значна частка процедур закупівлі в одного учасника (характеризується відсутністю конкуренції) і, відповідно, висока корупційність закупівель.
В Україні малий бізнес практично не бере участі в тендерах на закупівлю державою товарів, робіт і послуг. Таким чином, механізм державних закупівель не використовується як інструмент державної політики сприяння розвитку малого бізнесу, порушується принцип права рівної участі всіх суб’єктів підприємницької діяльності у тендерах. Основні причини того, що малий бізнес майже не бере участі в системі державних закупівель, є такі:
1) висока корумпованість системи державних закупівель;
2) відсутність належного рівня прозорості процесу державних закупівель.
Додатковою причиною є законодавчо встановлений відносно високий (для малого бізнесу) бар’єр через вимогу надати гарантії фінансового забезпечення для участі в тендері. Проте питома вага корупції в недопущенні малого бізнесу на конкурентних засадах до державних закупівель є на сьогодні визначальною. Тому більш ефективним, ніж визначення відсотків обсягу державних закупівель, що мають бути здійснені малим бізнесом, вбачається забезпечення прозорості процедур державних закупівель і вільного отримання інформації. Цей напрям забезпечує підвищення конкурентності у процедурах державних закупівель і вбачається вкрай важливим чинником для участі малого бізнесу в держзакупівлях.
Шляхи вирішення проблеми: забезпечення конкурентності та прозорості у здійсненні державних закупівель, а також реальних механізмів громадського контролю за їх здійсненням.
Саморегулювання і передача до підприємницьких об’єднань окремих державних функцій
За умов обтяжливого державного регулювання, яке часто є надмірним і призводить до зайвих витрат підприємців, в Україні вже близько 15 років проголошено політику дерегулювання підприємницької діяльності. Однак задекларована політика втілюється у життя вкрай повільно і непослідовно. Тому підприємницька спільнота все частіше розглядає світовий досвід із саморегулювання господарської та професійної діяльності як альтернативу державному регулюванню.
Чи можлива передача деяких регуляторних функцій саморегулівним організаціям? Чи призведе це до зменшення вартості ведення бізнесу?
Проблема саморегулювання і можливої передачі до саморегулівних організацій низки державних функцій має дві складові: 1) розвиток безпосередньо принципів саморегулювання у підприємницькій діяльності та 2) можливість передачі до окремих саморегулівних організацій низки державних функцій.
Саморегулювання як демократичний механізм самообмеження притаманний суспільствам із розвиненими демократичними традиціями, а тому рух у цьому напрямі в Україні має бути всіляко підтриманий. Проте політика розвитку і сприяння застосуванню саморегулювання має враховувати слабкі риси останнього: ризик авторитаризму та корупції, небезпека росту вартості регулювання, притаманність саморегулювання окремим професійним ринкам.
Ключовим індикатором у державній політиці має стати вартість регулювання. Якщо саморегулювання призводить до збільшення вартості регулювання для суб’єктів бізнесу, то на сучасному етапі це слід вважати хибним напрямом. Перспективним вбачається напрям поєднання державного регулювання із саморегулюванням на окремих ринках з відповідним скороченням і здешевленням державного регулювання.
Шляхи вирішення проблеми можливої передачі низки державних функцій саморегулівним організаціям:
1) Передача саморегулівним організаціям таких державних регуляторних функцій, як ліцензування чи видача дозволів – у цілому не можлива і заборонена Конституцією.
2) Можлива передача саморегулівним організаціям певних етапів реалізації регуляторних функцій, пов’язаних з експертизою та підготовкою рекомендацій, а також моніторингу.
3) За високого рівня державного регулювання і значних можливостей для дерегулювання підприємницької діяльності державі доцільно сконцентрувати зусилля на скороченні регуляцій, кардинальному скороченні кількості ліцензій, дозволів і перевірок.
4) Введення саморегулювання доцільно лише на добровільних засадах з метою підвищення конкурентних переваг для суб’єктів господарювання в певних галузях бізнесу.
Контакти:
Інститут власності і свободи
(044) 495 78 59
office@pfi.org.ua
***
Мета програми “Верховенство права” – підтримати ініціативи громадянського суспільства, спрямовані на захист прав людини й основоположних свобод, сприяти підвищенню правової свідомості та громадської активності на центральному та місцевому рівнях.
