Галина Кунька, експертка Інформаційно-правового центру "Наше право", опублікувала статтю про те, як змусити місцевих посадовців звітуватися перед громадою про свою діяльність
Галина Кунька, експертка Інформаційно-правового центру “Наше право”, опублікувала на сайті “Громадський портал Львова” статтю про те, як змусити місцевих посадовців звітуватися перед громадою про свою діяльність. Матеріал підготовано за підтримки програми “Громадянське суспільство та належне врядування” Міжнародного фонду “Відродження”.
Як змусити міського голову та депутата через суд прозвітувати перед громадою?
Галина Кунька
Чимало громадян вважають органи місцевого самоврядування ланкою місцевої влади, яка є найбільш закритою для громади. Тут здійснюється таємний розподіл коштів місцевого бюджету, поділ сфер впливу приватного чиновницького бізнесу. Існує думка, що депутати, сільські, селищні, міські голови не діють на благо громади, маскуючи свою безконтрольність фальшивими обіцянками. Зважаючи на це, інститут підзвітності органів та посадових осіб місцевого самоврядування сьогодні є реальним інструментом, що може покращити відкритість, публічність місцевої влади.
Громада має право заслуховувати та оцінювати звіти посадових осіб місцевого самоврядування. На випадок порушення цих прав пропонуємо вашій увазі дослідження судової практики, що стосується процесу звітування.
Ми проаналізували судові рішення, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за період 2006 – 2013 рр. та відповідають таким критеріям пошуку: «у своїй діяльності голова ради є підзвітним раді», «сільський, селищний, міський голова не рідше одного разу на рік звітує», «на вимогу не менше половини депутатів відповідної ради сільський, селищний, міський голова зобов’язаний прозвітувати», «при здійсненні наданих повноважень сільський, селищний, міський голова є підзвітним» тощо. А також судові рішення щодо здійснення звітування депутатами сільських, селищних, міських, районних та обласних рад (критерії пошуку: «депутат місцевої ради – зобов’язаний звітувати», «рада визначає орієнтовні строки проведення звітів», «звіт депутата місцевої ради може бути проведено» тощо).
Загальна інформація
В результаті проведеного дослідження виявлено, що неправомірні діяння сільських, селищних, міських голів щодо звітування найактивніше оскаржували у 2009 (виявлено три (3) судових рішення), 2012 (виявлено чотири (4) судових рішення) та 2013 (виявлено три (3) судових рішення) роках.
Суб’єктами звернення до суду виступали не лише члени територіальної громади – мешканці сіл, селищ, міст, – а й депутати відповідних місцевих рад.
Предметом позовів є не звітування головної посадової особи територіальної громади перед територіальною громадою на відкритій зустрічі з громадянами, не оприлюднення інформації про час та місце звітування, припинення повноважень голови місцевої ради, відтак невиконання ним своїх обов’язків щодо звітування перед територіальною громадою.
Оцінюючи активність жителів різних населених пунктів, встановлено, що оскарження бездіяльності міського голови рівна оскарженню таких же діянь щодо сільських та селищних голів.
Практика розгляду даних позовних заяв не однозначна. Місцеві суди однаково задовольняють та відмовляють у задоволенні позовів, а в апеляційній інстанції частіше скасовують позитивні рішення першої інстанції, ніж залишають їх без змін. Причому, половину рішень судів першої інстанції щодо визнання бездіяльності міського голови неправомірною оскаржують в апеляційному порядку.
Сільські, селищні, міські голови не звітують про свою роботу перед територіальною громадою вже у перші роки свого головування. Це підтверджується позовними заявами, що стосуються визнання неправомірним бездіяльності голови щодо звітування за перший рік, півтора роки зайняття ним посади сільського, селищного, міського голови.
Задовольнивши позовні вимоги, суд зобов’язує посадову особу місцевого самоврядування прозвітувати про свою діяльність. Іноді, в судовому рішенні вказують конкретний строк для звітування, іноді – встановлюють зобов’язання без зазначення строку.
Заміна звітування інформуванням
В результаті дослідження є справи, з яких видно, що посадові особи місцевого самоврядування неправильно трактують поняття «звітування», та ототожнюють його з інформуванням громадян на зустрічах з ними.
Типовий приклад такої ситуації описано у рішенні Скадовського районного суду №2-А-40/07 від 21.09.2007 р. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/3206995).
Так, позивач попередньо звернувся до сільського голови із запитом на інформацію, в якому просив повідомити його про час та місце звітування, однак відповідь на перший запит не була надана, а згодом його повідомили, що звітування вже відбулось.
Звітом про роботу перед територіальною громадою сільський голова назвав інформування громадян про соціально-економічний розвиток села та виконання місцевого бюджету. Це підтвердив протоколом засідання зборів.
Безпосередньо у витязі з протоколу зборів громадян зазначено, що «виступив сільський голова та проінформував присутніх про виконання основних планових показників соціально-економічного та культурного розвитку сільради за 2006 рік».
Ознайомлення громадян з соціально-економічними показниками розвитку села є звітом та належною роботою сільського голови і за висновками ради. За результатами «звітування» діяльність сільського голови визнано задовільною.
Проте, на думку суду, такі факти не є звітуванням сільського голови про свою роботу перед територіальною громадою, оскільки не містять інформації про виконання ним особисто своїх повноважень в якості голови сільської ради, як це передбачено чинним законодавством.
Слід зазначити, що позивач звертався не просто зобов’язати сільського голову звітувати про свою діяльність, виходячи з загальних вимог законодавства, а звітувати про роботу з виконання його передвиборної програми за звітний період.
Рішення Скадовського районного суду №2-А-40/07 від 21.09.2007 р. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/3206995) було оскаржене в апеляційній інстанції, де згодом було скасовано.
Основним аргументом Одеського апеляційного адміністративного суду є (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4280857) те, що процедура звітування сільського голови перед громадою та перелік питань, які необхідно висвітлювати під час звіту, не регламентовані чинним законодавством. Відтак, сільський голова може звітувати де завгодно і про будь-що, що стосується інтересів територіальної громади.
Хоча, стаття 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» чітко визначає, що сільський голова не рідше одного разу на рік звітує про свою роботу перед територіальною громадою на відкритій зустрічі з громадянами.
Апелянтом надано інформацію про здійснення звітування на сході громадян за присутності голови районної державної адміністрації та голови районної ради, а також інших посадових осіб державної адміністрації та жителів села. Причому, відомості про присутність громадян на звітуванні нічим не були підтверджені. Зміст звіту суд не взяв до уваги.
Незважаючи на сумнівні докази сільського голови, апеляційну скаргу було задоволено, а постанову Скадовського районного суду Херсонської області скасовано.
Аналогічне пояснення законодавства щодо звітування містить рішення Київського апеляційного адміністративного суду №2а-5544/11/2670 від 10.05.2012 р. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24368818). Розміщення відомостей про свою діяльність у друкованих засобах масової інформації, на персональному веб-сайті голови та на веб-сайті міської ради, в інших ЗМІ вважають звітуванням міського голови перед територіальною громадою, що цілком відповідає законодавству.
Лише фактична відсутність звіту є свідченням не звітування
За результатами аналізу судової практики, суди не визнають звітування сільських, селищних, містких голів таким що відбулося, якщо не дотримано форму звітування, у змісті звіту не розкриті відомості про роботу голови за період головування тощо.
Привертає увагу трактування поняття «порядок звітування селищного голови на відкритій зустрічі» Харківським апеляційним адміністративним судом (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5067607), Харківським районним судом Харківської області.
Суть позовних вимог до Покотолівського селищного голови полягали у визнанні його бездіяльності щодо річного звітування перед територіальною громадою неправомірною та зобов’язанні провести звіт про свою діяльність впродовж 2006-2007 років не пізніше десяти календарних днів з моменту набрання чинності судовим рішенням у справі.
Районний суд у задоволенні позову відмовив, взявши до уваги те, що відповідач звітував про результати своєї роботи на сесіях селищної ради.
Це пояснення стало переконливим і для Харківського апеляційного адміністративного суду, який залишив апеляційну скаргу позивача без задоволення.
В результаті судового розгляду судом апеляційної інстанції встановлено, що селищний голова дійсно звітував про свою річну діяльність на засіданні місцевої ради. А при звітуванні були присутні не лише посадові особи місцевого самоврядування, а й мешканці селища. Тому, таке звітування, на думку суду, можна вважати звітуванням перед територіальною громадою.
Суд також бере до увагу те, що Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» не достатньо детально врегульовано порядок звітування селищного голови.
Обґрунтовуючи своє рішення, Харківський апеляційний адміністративний суд зазначає, що та обставина, що відповідач проводив свій звіт на сесії ради, а не на відкритій зустрічі з громадянами, не може бути визнана як бездіяльність, оскільки не витримана лише форма звіту, але звіт проведено відкрито, при вільному доступі громадян на засідання сесії Покотилівської селищної ради (незважаючи на те, що відповідно до частини 16 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україна», сесії ради і так проводяться гласно).
Дослівно, із рішення суду: «Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність бездіяльності відповідача, оскільки лише відсутність звіту селищного голови у будь-якій формі може бути таким свідченням».
Отже, у цих судових рішеннях суди не розрізняють звітування селищного голови на засіданні ради та перед територіальною громадою. Звітування, де є члени територіальної громади, навіть якщо воно здійснюється на засіданні ради, є звітуванням перед територіальною громадою.
Процедура звітування міського голови визначена чи не визначена в законодавстві?
Основною нормою законодавства, яка визначає процедуру звітування сільського, селищного, міського голови є частина 7 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», де зазначається, що сільський, селищний, міський голова не рідше одного разу на рік звітує про свою роботу перед територіальною громадою на відкритій зустрічі з громадянами. На вимогу не менше половини депутатів відповідної ради сільський, селищний, міський голова зобов’язаний прозвітувати перед радою про роботу органів ради у будь-який визначений ними термін. Аналіз судових рішень свідчить, що суди по різному оцінюють повноту врегулювання процедури звітування у даній нормі.
У рішенні Київського апеляційного адміністративного суду №2а-5544/11/2670 від 10.05.2012 р. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24368818) суд став на сторону Київського міського голови, зазначивши, що за час своєї діяльності останній прозвітував про роботу через засоби масової інформації. Процедура звітування, передбачена законодавством, не визначає механізм проведення відкритих зустрічей. Тому, говорити про бездіяльність міського голови не можна.
Про те, що чинним законодавством не регламентовано процедуру звіту сільського голови перед громадою та не встановлено переліку питань, які необхідно висвітлювати під час звіту, зазначено і в рішенні Одеського апеляційного адміністративного суду (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4280857). Зважаючи на це, суд визнав звітування сільського голови перед радою за присутності громадян таким, що відбулося перед територіальною громадою.
Харківським апеляційним адміністративним судом у справі №2-а-19/09/2034 від 29.09.2009 р. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5067607) також вказується, що Закон (мається на увазі частина 7 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») не містить детального порядку звітування голови селищної ради перед громадянами. Тому, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
На противагу наведеним судовим рішенням слід виокремити трактування законодавства про звітування голови місцевої ради у рішенні Новоазовського районного суду №0535/2299/2012 від 14.08.2012 р. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/25729266).
Суть даної справи полягає у тому, що громадянин селища Седовська звернувся до суду з проханням зобов’язати селищного голову прозвітувати про свою роботу на відкритій зустрічі з громадянами.
Відповідач заперечив проти позову, пояснивши, що він звітував про свою діяльність на засіданні ради, де був присутній позивач. Крім цього, у зв’язку зі своєю діяльністю (позивач є представником громадської організації), позивач бере участь в місцевому самоврядуванні та контролі за роботою голови ради.
Ухвалюючи рішення, суд прийшов до висновку, що у частині 7 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», чітко визначений порядок звітування селищного голови перед територіальною громадою і відповідно до вказаної правової норми це є відкрита зустріч відповідного голови з громадянами, а звітування голови про роботу на черговій сесії, яка відповідно до статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є формою роботи ради, на думку суду, не може собою замінювати відкриту зустріч з громадянами. У зв’язку з цим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Узагальнюючи вищенаведені факти, спостерігається таке: місцевий суд вважає чинне законодавство щодо звітування сільського, селищного, міського голови достатньо деталізованим для того, щоб відрізнити звітування на відкритій зустрічі перед територіальною громадою від звіту на засіданні ради. Але суди апеляційної інстанції заперечують таку законодавчу визначеність, та допускають ототожнення звітування голови на засіданні ради в присутності громадян із звітуванням на відкритій зустрічі з громадянами.
Повідомлення про час і місце звітування міського голови є публічною інформацією
У рішенні Житомирського апеляційного адміністративного суду №289/659/13 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34241109) від 16.10.2013 р. підтверджується, що інформація про час і місце звітування міського голови є відкритою та не може бути обмеженою у доступі.
Апелянт звернувся до суду зі скаргою про визнання бездіяльності міського голови неправомірною. Бездіяльність полягала у не оприлюдненні інформації про зміну часу та місця проведення його звітування перед територіальною громадою .
У своїх запереченнях відповідач пояснив, що оголошення про час та місце проведення його звіту було опубліковане у районній газеті. Оскільки зала засідань не могла вмістити усіх присутніх на звітуванні, з його ініціативи проведення звіту було перенесено в інше приміщення. Про зміну місця проведення звіту громадян було повідомлено через оголошення про це в попередньо зазначеному приміщенні.
На думку суду, інформація про час та місце проведення міським головою звітування є публічною тому, що створюється (стаття 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації») в процесі здійснення звітування міського голови перед територіальною громадою на відкритій зустрічі з громадянами (частина 7 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що одним із способів забезпечення доступу до публічної інформації є систематичне та оперативне оприлюднення інформації у друкованих виданнях.
Інформація про час та місце звітування Радомишльського міського голови (відповідача) заздалегідь була оприлюднена у засобах масової інформації, а про зміну місця проведення цього заходу громадян повідомили через оголошення в приміщенні. Отже Закон України «Про доступ до публічної інформації» в частині надання інформації не було порушено.
Як оскаржуть бездіяльність місцевих депутатів стосовно їх звітування?
В результаті проведеного дослідження виявлено, що неправомірні діяння депутатів місцевих рад оскаржувались у 2007 (виявлено одне (1) судове рішення), 2008 (виявлено одне (1) судове рішення), 2009 (виявлено одне (1) судове рішення), 2010 (виявлено одне (1) судове рішення), 2011 (виявлено одне (1) судове рішення), 2012 (виявлено два (2) судових рішення) та 2013 (виявлено два (2) судових рішення) роках.
З позовами до суду звертаються мешканці сіл, селищ, міст про зобов’язання депутатів місцевих рад прозвітувати про свою діяльність перед виборцями. Позивачами виступають і самі депутати, котрі оскаржують неправомірні діяння сільських, селищних, міських голів, сільських, селищних, міських рад щодо не встановлення строків проведення звітів депутатів місцевих рад.
Депутатами місцевих рад, які виступають стороною у судовому спорі є депутати сільських, міських рад, районної ради. Причому, жителі міст можуть звертатися з позовом одразу до декількох депутатів ради.
Предметом судових спорів є:
– визнання неправомірними бездіяльності депутата місцевої ради щодо не звітування про свою діяльність перед виборцями свого виборчого округу та зобов’язання його прозвітувати;
– визнання неправомірними бездіяльності місцевого засобу масової інформації щодо відмови в опублікуванні звіту депутата місцевої ради про його діяльність;
– визнання неправомірними бездіяльності голови місцевої ради, місцевої ради щодо не винесення на розгляд ради та не встановлення строків здійснення звітування депутатами місцевої ради тощо.
У судових справах за позовом особи до депутата місцевої ради, який не звітував про свою діяльність, де строк звітування не був визначений радою, місцева рада залучається судом як третя особа.
До депутатів міських та районної ради, які виступають стороною у справі, найчастіше належать ті, що обрані за виборчими списками кандидатів у депутати від місцевих організацій політичних партій у межах міст, районів.
Неправомірні діяння депутатів обласних рад щодо звітування про свою діяльність перед виборцями свого виборчого округу у судах не оскаржуються.
Слід зазначити, що позивачі просять суд зобов’язати відповідача не лише прозвітувати про свою діяльність, а й вибачитись перед виборцями у зв’язку з невиконанням свого обов’язку.
Щодо практики задоволення чи не задоволення позовних вимог, то суди однаково задовольняють та відмовляють у задоволенні позовів, а в апеляційній інстанції частіше скасовують позитивні рішення першої інстанції, ніж залишають їх без змін.
Не встановлення місцевою радою строків звітування перед виборцями як підстава не звітування
Як свідчить судова практика, депутати місцевих рад часто не звітують перед виборцями про свою діяльність. Однією із причин, якою обґрунтовують свою бездіяльність в суді, називають не встановлення місцевою радою строків їхнього звітування.
Зокрема, у справі за позовом громадянина до депутатів Лисичанської міської ради Луганської області (судове рішення №2-а/178/2007 від 11.12.2007 р. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1568604)) позивач просив суд визнати неправомірною бездіяльність депутатів ради та зобов’язати прозвітувати про свою діяльність.
Відповідачі та Лисичанська міська рада, що виступала третьою особою у справі, заперечували проти позову, пояснивши, що звітування наче відбувалось. Крім цього, міською радою не визначено строків звітування депутатів, а проведення звіту без прийняття рішення про встановлення строків звітування є неможливим і таким, що порушує передбачений законодавством порядок звітування.
Цієї думки притримався і місцевий суд. Так, діючим законодавством встановлений порядок звіту депутатів місцевих рад перед виборцями свого виборчого округу, згідно з яким звіту депутата обов’язково повинно передувати рішення відповідної ради стосовно строків звітування депутатів перед виборцями. Неприйняття такого рішення унеможливлює визначення виступу депутатів перед виборцями саме як звіту.
Як вважає суд, законодавство не визначає суб’єкта ініціювання прийняття радою рішення щодо строків звітування депутатів, тому вони не зобов’язані ініціювати його прийняття.
Зважаючи на вищенаведені обґрунтування, Лисичанський районний суд встановив, що бездіяльність відповідачів не може бути визнана протиправною за відсутності відповідного рішення ради щодо встановлення строків звітування. Отож, у задоволенні позову відмовлено у зв’язку з безпідставністю вимог.
Судове рішення Лисичанського районного суду (№2-а/178/2007 від 11.12.2007 р. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1568604)) було оскаржене в Донецькому апеляційному адміністративному суді (рішення №22а-1796/08 від 23.04.2008 р. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/1770987), де було скасоване. Оскільки суд апеляційної інстанції зазначив, що частина 1 статті 16 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» («рада визначає орієнтовні строки проведення звітів депутатів місцевої ради»), вказана норма є імперативною, відступи від неї не допускаються та не можуть обумовлюватися будь-якими іншими підставами.
Отже, звітування депутатів місцевих рад є їхнім обов’язком, який має бути виконаний, незважаючи на дії чи бездіяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Депутати змушують міського голову сприяти їм у здійсненні звітування
Цікавими з приводу строків звітування депутатів місцевих рад є рішення Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (№2а-2682/11 від 28.07.2011 р. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30256126)) та Вищого адміністративного суду України (№К/9991/50707/11 від 18.12.2013 р. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36155455)).
Позивачем у цій справі виступає депутат місцевої ради. Суть позову – визнання неправомірною бездіяльність міського голови, яка полягає у не винесенні на розгляд сесії ради проекту рішення про визначення орієнтовних строків проведення звіту депутатів міської ради перед виборцями та проекту рішення про фінансування з міського бюджету витрат на ці цілі.
Проаналізувавши права позивача, передбачені законодавством (статтю 19 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні») суд прийшов до висновку, що чинними нормами не передбачено право депутата місцевих рад на звернення до суду з позовом про оскарження дій та бездіяльності місцевої ради та її органів. Крім цього, вимоги позивача не випливають з матеріального публічно-правового правовідношення, з приводу якого адміністративний суд має прийняти рішення. Отже, апеляційна скарга залишена без задоволення.
Вищий адміністративний суд України (№К/9991/50707/11 від 18.12.2013 р. (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36155455)) визначає, що повноваження міського голови та депутатів місцевих рад щодо внесення питань для розгляду їх радою є виключно процесуальними правами і не є владними управлінськими функціями. Тому, повноважень зобов’язати міського голову винести питання на розгляд ради та скористатися своїм правом, у суду немає.
Міський голова в межах своїх повноважень, відповідно до вимог законодавства, уповноважений на власний розсуд приймати рішення щодо винесення питань на розгляд ради, при цьому, він відповідальний перед відповідною радою, а відтак такі його дії не підлягають оскарженню в судах.
Тобто, у тому випадку, коли місцева рада не визначає строків звітування депутатів ради, депутат може звертатися до ради, як органу місцевого самоврядування, з проханням встановити строки звітування. Голова місцевої ради є посадовою особою, що наділена процесуальними можливостями з приводу винесення питань на розгляд ради, але це не є його обов’язком.
Звітування депутата місцевої ради і передвиборна агітація
Кандидат у депутати в одномандатному виборчому окрузі звернувся з позовом до свого опонента в тому ж окрузі (який на той момент був депутатом цієї місцевої ради) вважаючи, що останній порушує Закон України «Про вибори депутатів Верховної ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду №2а-13261/10/0470 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11800686)). Зокрема, проводить передвиборну агітацію в заборонений законодавством час.
У поясненнях до позову відповідач зазначив, що звітував про проведену роботу його як діючого депутата, а передвиборна агітація з його боку не проводилась.
У своєму рішенні суд розділив поняття «передвиборна агітація» та «звітування депутата місцевої ради».
Згідно частини 1 статті 47 Закону України «Про вибори депутатів верховної ради Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», передвиборна агітація – це здійснення будь-якої діяльності з метою спонукати виборців голосувати за або не голосувати за кандидатів у депутати, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови.
Відповідно до частини 3 статті 47 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» передвиборна агітація здійснюється в будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та законам України. Офіційні повідомлення в період виборчого процесу про дії кандидатів у депутати, пов’язані з виконанням ними посадових (службових) повноважень, передбаченихКонституцією та законами України, підготовлені у порядку, визначеному Законом України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», не є передвиборною агітацією, якщо вони не містятькоментарів агітаційного характеру, а також відео-, аудіозаписів, кінозйомок, фотоілюстрацій про дії зазначених осіб як кандидатів у депутати.
Під час судового розгляду було встановлено, що під час передвиборчої кампанії кандидат у депутати (відповідач) звітував про роботу перед виборцями свого виборчого округу згідно статті 16 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». Позивачем не було надано доказів того, що депутат місцевої ради проводив передвиборну агітацію (відповідно до вищевказаних характеристик). Тому у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Сприяння в організації звітування депутатів місцевої ради здійснюється після звернення до суду
Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій державної і комунальної форм власності зобов’язані сприяти депутатам місцевих рад в організації їх звітів (зустрічей) перед (з) виборцями шляхом надання приміщень, інформаційних та інших довідкових матеріалів, необхідних депутату місцевої ради, на прохання депутата здійснювати інші заходи, пов’язані з проведенням його звіту перед виборцями, у тому числі сприяти оповіщенню виборців про час і місце його проведення.
Красноперекопським міськрайонним судом Автономної Республіки Крим розглядалась справа (№110/2549/13-а від 02.07.2013 р.(http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25524140)) за позовом депутата до районної ради, однією із позовних вимог якого було зобов’язання орган місцевого самоврядування опублікувати звіт депутата у міськрайонний газеті.
Як обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що протоколом постійно діючої комісії ради йому відмовлено у публікації звіту.
Проте, для задоволення цієї вимоги не довелось чекати закінчення судового розгляду, оскільки після подання позову до суду, його звіт як депутата було опубліковано у місцевій газеті.
Отож, практика оскарження не звітування депутатів та сільських, селищних, міських голів досить позитивна, проте є певні неоднозначності. Зокрема, різні думки у судах щодо визначеності та не визначеності процедури звітування голів місцевих рад, з приводу тлумачення самого поняття «звітування» (дуже часто ототожнюють його з інформуванням). Недостатню урегульованість порядку звітування міських голів суди сприймають як звільнення останніх від обов’язку звітувати. Не сприяння підприємств чи установ депутатам у звітуванні, на думку суду, є допустимою перешкодою, що виправдовує не звітування депутатів.
Зважаючи на це, пропонуємо судовим органам не шукати прогалини в законодавстві, а вирішувати судові спори у відповідності до чинних норм. Слід виходити із загальних принципів місцевого самоврядування, розуміти звітування як обов’язок органів та посадових осіб місцевих рад, а не як можливість, яку не обов’язково здійснювати.
Контакти:
Інформаційно-правовий центр “Наше право”
nashepravo@gmail.com
***
Мета програми “Громадянське суспільство та належне врядування” – сприяти участі об’єднань громадян у здійсненні моніторингу діяльності органів публічної влади, захисті й лобіюванні спільних інтересів різних соціальних груп, а також забезпечувати їх залучення до процесу вдосконалення та впровадження нормативно-правових актів на загальнодержавному й місцевому рівнях.
