Звіт Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів
Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів опублікувала звіт про результати громадського моніторингу дотримання прав громадян українською міліцією (в межах усеукраїнської кампанії “Міліція під контролем”). Кампанію підтримують програма “Верховенство права” Міжнародного фонду “Відродження”, Посольство Німеччини в Україні та Національний Фонд підтримки демократії (NED).
Звіт
про результати громадського моніторингу дотримання прав громадян в діяльності української міліції під час всеукраїнської кампанії «Міліція під контролем»
(10-30 жовтня 2012 року)
В період з 10 по 30 жовтня 2012 року неурядові організації України провели черговий етап всеукраїнської кампанії «Міліція під контролем», координатором якої виступила Всеукраїнська громадська організація «Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів» (Асоціація УМДПЛ).
Цього разу предметами моніторингової діяльності стали:
1) «Міліція на вокзалах» – з’ясування стану дотримання співробітниками міліції прав громадян під час їх перебування на вокзалах;
2) «Міліція в об’єктиві» – визначення рівня відкритості діяльності української міліції для суспільства, своєрідним індикатором чого вирішено вважати готовність правоохоронців до фіксації їх дій цивільними особами за допомогою фото або відеоапаратури.
Моніторинг за вказаними напрямками проводився з використанням наступних методів:
відвідування службових приміщень підрозділів внутрішніх справ з вільним режимом доступу;
проведення бесід з громадянами та працівниками міліції щодо якості виконання останніми своїх службових обов’язків;
приймання від громадян повідомлень про протиправні дії (бездіяльність) працівників органів внутрішніх справ, правова оцінка таких дій та надання допомоги потерпілим у підготовці відповідних скарг;
аналіз повідомлень у ЗМІ щодо діяльності правоохоронних органів
візуальне спостереження за діями правоохоронців під час публічного виконання ними своїх обов’язків та спілкування з громадянами;
фіксація виявлених порушень з боку працівників міліції за допомогою відео-, фотозйомки та аудіозапису.
Кінцевою метою моніторингової кампанії «Міліція під контролем» є визначення найбільш поширених та проблемних для громадян аспектів діяльності як всієї української міліції, так і її окремих галузевих служб, інформування про встановлені недоліки і прорахунки суспільства та керівництва МВС України, прищеплення співробітникам правоохоронних органів усвідомлення того, що кожна цивільна особа має право здійснювати контроль за їх діяльністю у будь-який незаборонений законом спосіб.
Звіт про результати проведеного етапу кампанії «Міліція під контролем» фактично є громадською думкою про роботу правоохоронних органів і саме ця думка, як неодноразово проголошували керівники МВС України, повинна бути головним критерієм в оцінюванні діяльності української міліції.
Розділ 1. «Міліція на вокзалах»
Попередньо проведений аналіз повідомлень у засобах масової інформації показав, що часто суб’єктами чинення незаконних дій та порушень прав громадян є співробітники міліції, які здійснюють охорону громадського порядку на залізничних та автовокзалах України. Протягом 2012 року у прес-медіа та мережі Інтернету неодноразово оприлюднювалися приклади застосування до людей невиправданого насильства, грубого й нетактовного поводження з громадянами з боку саме цієї категорії правоохоронців, які відверто зловживали своїм службовим становищем і нехтували нормами законодавства та положеннями внутрішньовідомчих нормативно-правових актів МВС України.
Як приклад висвітлювання засобами масової інформації поширеності незаконних або некомпетентних дій працівників міліції на вокзалах, доцільно навести наступні випадки:
1. Відверте знущання двох працівників лінійного відділу міліції на ст. «Вінниця-пасажирська» над громадянином, який перебував у залі очікування місцевого залізничного вокзалу.
(http://www.umdpl.info./index.php?id=1342418132)
2. Так зване «кришування» співробітниками міліції крадіїв на київському залізничному вокзалі та особиста участь міліціонерів у грабуванні громадян під приводом необхідності проведення особистого огляду, що наочно підтвердили журналісти телеканалу «1 + 1» у телевізійному сюжеті програми «Гроші»
(http://www.umdpl.info./index.php?id=1348752690)
3. Застосування невиправдано жорсткого варіанту затримання правоохоронцями на одеському залізничному вокзалі пасажира, який курив на пероні.
(http://www.umdpl.info./index.php?id=1337751669)
З вказаних причин діяльність міліції на вокзалах потребує прискіпливої уваги з боку громадськості і результати проведеного неурядовими організаціями моніторингу показали, що наведені вище «взірці» дій правоохоронців у певному сенсі є типовими для української міліції та красномовно ілюструють методи роботи міліціонерів та їх ставлення до виконання своїх службових обов’язків.
Під час моніторингової кампанії громадськими активістами неодноразово спостерігалися випадки грубого порушення прав громадян патрульними нарядами та працівниками лінійних підрозділів міліції на транспорті, серед яких найбільш поширеними й водночас небезпечними для громадян визнані:
1) незаконне проведення особистих обшуків громадян та їх речей;
2) необґрунтовані перевірки паспортних документів;
3) висування претензій й вимог до громадян без роз’яснення правових підстав для цього, ігнорування вимог МВС України щодо необхідності коректного й врівноваженого спілкування з громадянами, невміння співробітників попереджати виникнення конфліктних ситуацій.
Слід зазначити, що існуюча в міліції практика здійснення безпідставних обшуків громадян та незаконного огляду їх речей не в останню чергу зумовлена неконкретністю положень відомчих інструкцій МВС України та їх очевидною невідповідністю базовим нормативно-правовим актам нашої держави – Конституції України, Закону України «Про міліцію», Кримінально-процесуальному кодексу України.
Як правило, співробітники міліції обґрунтовують своє право проводити обшук громадян та їх речей посиланням на пункти 238 та 239 Статуту патрульно-постової служби міліції України (надалі – Статут), при цьому наголошуючи на тому, що вони здійснюють не обшук, а «зовнішній огляд» (крім цього, правоохоронці часто вживають термін «поверхневий огляд», а також російськомовний варіант подібних дій «наружный досмотр» ). В окремих випадках міліціонери дійсно вважають, що вказані пункти Статуту надають їм можливість проводити огляд громадян, який на практиці фактично не відрізняється від обшуку, без складання відповідних документів та за відсутності понятих, в інших випадках вживанням подібної термінології міліціонери просто вводять в оману громадян, маскуючи свої незаконні дії.
Дійсно, пункти 238 та 239 Статуту містять словосполучення «зовнішній огляд одягу, речей» та «огляд зовнішнього одягу, речей», проте вказані пункти однозначно вказують, що зовнішній огляд здійснюється виключно при «реалізації заходів по затриманню та переслідуванню особи», яка вчинила злочин і такий огляд «є попереджувальною мірою, спрямованою на забезпечення особистої безпеки міліціонера, що ставить перед собою ціль вилучення зброї та інших предметів, які можуть бути використані для нападу на міліціонера та інших громадян».
Незважаючи на таке чітке формулювання, працівники міліції на вокзалах масово здійснюють «зовнішні» та «поверхневі» огляди громадян, керуючись власними сумнівними критеріями оцінювання людини – «підозріла зовнішність» чи «невпевнена поведінка», що, за думкою правоохоронців, є достатнім свідченням її вірогідного відношення до тієї чи іншої маргінальної групи.
Крім цього, право співробітників міліції навіть за певних обставин проводити зовнішній або поверхневий огляд, як своєрідно спрощений варіант особистого обшуку, взагалі не передбачено жодним нормативно-правовим актом України, через що відповідні положення Статуту, якими начебто визначається можливість відхилення від встановленої КПК, КупАП та Законом України «Про міліцію» процедури проведення огляду особи та її речей, не можливо визнати правовими.
Проте, незважаючи на те, що національне законодавство не тлумачить ні визначення, ні порядок здійснення зовнішнього (поверхового) огляду і тим більше «наружного досмотра», пункт 239 Статуту регламентує процедуру його проведення, наставляючи співробітників міліції наступним чином:
«Зовнішній огляд речей і одягу слід робити негайно після затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або в більш зручний момент, коли можливо отримати допомогу від інших працівників міліції, дружинників, працівників служби охорони, двірників або громадян;
Для проведення зовнішнього огляду речей та одягу необхідно:
– подати затриманому команду: “Руки вгору!”, наказати повернутися обличчям до стіни (дерева, стовпа і т.п.) і обпертися в неї руками, широко розставити ноги і нахилитися вперед;
– швидко промацати з зовнішньої сторони одяг затриманого: кишені, рукава, пояс, звернути увагу на взуття, з метою виявлення та вилучення зброї та інших предметів, які можуть бути використані затриманими для нападу на міліціонера;
– в окремих випадках, коли є підстава підозрювати, що знаряддя злочину можуть бути замасковані (колюча зброя, міститься в авторучці, колючо-ріжучі предмети і зброя закріплені на гумці до одягу або тіла в плечовій та інших областях і т.п.), зовнішній огляд одягу і речей проводять з особливою уважністю;
– під час проведення зовнішнього огляду слід уважно стежити за кожним рухом затриманого».
Зрозуміло, що у повсякденній діяльності при проведенні «зовнішнього огляду» пересічних громадян працівники міліції не застосовують ці правила, оскільки подібне ставлення до громадян безперечно призвело би до ще більшого обурення останніх діями правоохоронців. За свідченнями громадських активістів на практиці «зовнішній огляд» полягає не у «промацуванні із зовнішньої сторони одягу і кишень» людини, а у її примушуванні показати і передати міліціонерам наявні у неї особисті речі та предмети, а в окремих випадках правоохоронці самі нишпорять по кишеням зупиненої ними особи.
Цікаво і те, що пункт 239 Статуту містить одночасно два поняття – «зовнішній огляд» та «особистий огляд». При цьому, наголошуючи на необхідності проведення «особистого огляду» у суворій відповідності із нормами законодавства (особою однієї статі, у присутності двох понятих, із складанням відповідного протоколу), ця ж стаття взагалі не передбачає будь-яких запобіжних заходів по захисту особи від можливих зловживань з боку міліціонерів під час «зовнішнього огляду» – підкидання у кишеню чи сумку заборонених до зберігання предметів й речовин (наркотичні засоби, боєприпаси тощо), відбирання у «оглянутого» грошей або цінних речей, незаконне зняття приватної інформації з його мобільного телефону тощо.
Про поширеність подібних випадків та масштабність здійснення міліціонерами не передбачених законодавством «поверхневих оглядів» свідчать навіть міліцейські зведення, у тому числі і на офіційному сайті МВС України, де подібний сумнівний з позиції права термін у 2012 році вживався 12 разів
Наводимо лише два останні приклади за вересень поточного року:
«…при поверхневому огляді в молодого чоловіка виявили паперовий згорток з подрібненою речовиною зеленого кольору…» ( матеріал «Наркозіллям торгувала жінка літнього віку»)
http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/777295
«На станції Красне Львівської залізниці працівники транспортної міліції під час охорони громадського порядку виявили чоловіка. Під час перевірки документів чоловік вів себе дуже стурбовано, начебто у нього є що приховувати. Підозри міліціонерів підтвердилися і при його поверхневому огляді було виявлено та вилучено патрони різного калібру» (матеріал «Львівські правоохоронці вилучили у місцевого жителя цілий арсенал»)
http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/776272
Під час кампанії «Міліція під контролем» громадські активісти також неодноразово становились свідками того, під яким приводом і яким чином правоохоронці проводили «поверхневі огляди».
Приклади із звітів громадських спостерігачів:
«Донецьк, автовокзал «Південний». 17.10.2012. Близько 19.30 стали свідками того, як міліціонери складали «звіт про профілактичну бесіду» на чоловіка, який палив цигарку. Ми підійшли до міліціонерів у той час, коли на вимогу правоохоронців чоловік діставав з кишень та показував їм особисті речі. Жодні документи про проведення огляду не складалися. У подальшому, один з міліціонерів переписали особисті дані людини у бланк, який назвав «звітом про профілактичну бесіду» (показати його нам він чомусь відмовився) та змусив курця його підписати. Назвати свої установчі данні міліціонер відмовився, мотивуючи це тим, що Статут патрульної служби зобов`язує його представлятися лише тоді, коли він сам звертається до порушників. Проте, загалом поводився ввічливо та коректно».
«Луганськ. 16.10.2012. Залізничний вокзал. Ставши свідками негідної поведінки патрульного наряду міліції по відношенню до затриманого ними чоловіка, розпитали свідків про деталі затримання. Всі очевидці розповіли, що застосування насильства, особисті огляди без понятих та погрозу – це звичайна практика роботи патрульних на цьому вокзалі».
«Черкаси. 27.10.2012. Після відвідування лінійного відділення вирішили поспілкуватися з працівниками патрульної служби. Запитали у групи молоді, чи не бачили вони поблизу патрульного наряду. Підлітки відповіли, що треба приходити пізніше і тоді патрульних міліціонерів можна зустріти біля магазину або у сусідніх дворах. Поцікавилися, як вони ставляться до роботи патрульної служби. «Є нормальні, а є зовсім придуркуваті. Але, що ті, що ті кожного разу, як побачать нас у дворі, обов’язково підійдуть, витрясуть все з кишень, мобільника запишуть у блокнота. Іноді кажемо «Ви десятий раз вже його записуєте» Правда, грошей зараз не вимагають, а раніше таке було. А ось сигарети відібрати – це можуть, сміються і кажуть кидайте палити».
Не менш поширеним порушенням прав громадян є проведення співробітниками міліції необґрунтованих перевірок паспортних документів пасажирів.
Відповідно до пункту 2 статті 11 Закону України «Про міліцію» правоохоронцям надається право вимагати у громадян паспортні документи виключно у випадку, коли є достатні підстави підозрювати цього громадянина у скоєнні правопорушення. На цьому наголошує також пункт 133 Статуту, а пункт 1.4. розділу V «Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України» (затверджені наказом МВС України від 22.02.2012 №155) категорично застерігає, що необґрунтовані перевірки паспортів та інших документів у громадян є неприпустимими.
Проте, незважаючи на заборону проведення безпідставних перевірок документів, громадськими спостерігачами були зафіксовані численні випадки безапеляційного витребування міліціонерами паспортів у відвідувачів вокзалів, при цьому підставами для перевірки документів були не достатні підозри особи у скоєнні нею правопорушення, а неординарний одяг, нестандартна, на думку міліції, поведінка, нетипова для України зовнішність, а іноді просто молодий вік людини.
Приклади із звітів громадських спостерігачів:
«Крим. Сімферополь. 19.10.2012. Стали свідками того, як патрульні вимагали у молодого чоловіка пред’явити документи. Жодних пояснень для чого це їм потрібно правоохоронці не надавали. Сам хлопець сказав нам, що він теж не розуміє, для чого міліціонери наказали показати паспорт – його вони про причину також не сповістили».
«Луганськ. 16.10.2012. Залізничний вокзал. Приблизно о 20.00 стали свідками того, як наряд патрульної служби міліції Луганського МУ у складі майора Міхалькова С.О., прапорщика Діцкого В.О. та сержанта Зубейка С.Ю. під час затримання не зовсім тверезого громадянина некоректно і зневажливо поводилися з ним. Не приховуючись і не втручаючись у діяльність міліціонерів, почали проводити відкриту фіксацію їх дій, але майор Міхальков спочатку незаконно наказав припинити відеозйомку, а потім заборонив учасникам нашої моніторингової групи залишати місце події та почав вимагати від нас пред’явити документи для перевірки та встановлення особи.
Ми повідомили, що у нього не має підстав перевіряти у нас документи, адже ми не вчинили жодного правопорушення. На наше прохання ані майор Міхальков С.О., ані інші працівники наряду так і не змогли обґрунтувати законність свого розпорядження щодо пред’явлення їм наших паспортів. Міхальков своє бажання отримати від нас паспортні документи пояснював своєрідно: «А раптом вас розшукує Інтерпол?», «Може ви приїхали на московському поїзді і незаконно перетнули кордон України», «Ви, молодий чоловік, схожі на «караванського стрільця», а Ваша дівчина можливо є нелегальним мігрантом з Росії».
В результаті, близько 30 хвилин під різними приводами міліціонери утримували нашу моніторингову групу, забороняючи нам піти з місця події та дозволяючи собі іронічні зауваження на адресу громадських активістів».
«Харків. 11.10.2012. Північний залізничний вокзал. Я побачив, як патрульні підійшли і почали перевіряти документи у середнього віку чоловіка, напевно з’ясовуючи його установчі дані. Перед цим чоловік поводив себе абсолютно адекватно, громадський порядок не порушував, стояв собі і нікому не заважав».
«Харків. 15.10.2012. Залізничний вокзал «Харків – пасажирський». Пройшовся по вокзалу у пошуках безкоштовної зали очікування. Такої на вокзалі не знайшов, зате мене знайшли два міліціонери, які одразу звернулися із стандартною вимогою «Пред’явіть ваші документи». Зрозуміло, що ніякого передбаченого «Правилами поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України» привітання, прикладання руки до головного убору та представлення не було. Зовсім. Разом з тим порадувало, що на форменому одязі одного висів бедж, на якому я прочитав напис «Інспектор роти патрульної служби Горінь Віталій Анатолійович». Почали спілкуватися і вступили в дискусію, щодо права правоохоронців перевіряти документи у громадян на власний розсуд. На моє прохання обґрунтувати законність вимоги пред’явити документи, патрульні цитували статтю Статуту патрульно-постової служби, яка вказує, що «міліціонер може перевіряти документи у громадян». Я з цим твердження одразу погодився, але просвітив правоохоронців, що таки може, але лише за певних умов. Остаточно аргументація патрульних зійшла нанівець, коли я пред’явив їм «Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України», пункт 1.4. розділу 5 яких чітко вказує, що «необґрунтовані перевірки паспортів» є неприпустимими. Врешті-решт міліціонери просто провели мене до виходу з вокзалу і побажали щасливої дороги, а я їм – неважкої служби.
Проте, на виході я побачив, як вже інший патруль перевіряє документи у людини. Їх розмова виглядала досить затягнутою і я вирішив поцікавитися. Дочекавшись, коли міліціонери закінчили перевірку, аби не перешкоджати виконанню ними службових обов’язків, я таки запитав у чоловіка, на якій підставі міліціонери перевіряли у нього документи. Відповідь заінтригувала – через його нетипову для України зовнішність. Чоловік виявився узбеком і одночасно дуже доброю й ввічливою людиною, яка чекала на свій потяг. Він вільно розмовляє російською мовою і пояснив, що міліціонери нічого від нього не вимагали, а просто довго допитувалися звідки він і хто такий, чому тут і що буде робити далі.
Коли я запитав у міліціонерів про причини перевірки документів саме у цього чоловіка, вони щиро здивувалися: «А чому би і ні? Можливо він перебуває у розшуку», але на моє прохання повідомити, чи є у них орієнтування на розшук людини саме такої зовнішності інспектор роти ПС Свідом Володимир Олексійович відповів відмовою.
За декілька хвилин проведення моніторингу мною зафіксовані одразу два випадки необґрунтованої перевірки документів, а отже такі перевірки на харківському вокзалі – справа звична, а саме порушення системне
Разом з тим, патрульні по відношенню до мене вели себе пристойно, нехай і не так люб’язно та підкреслено чемно, як це вимагається від них Правилами поведінки, але без зайвої агресії та грубості».
Особливе занепокоєння викликає і той факт, що співробітники міліції ігнорують положення відомчих документів МВС, які наголошують на необхідності підтвердження міліціонером законності тієї чи іншої своєї вимоги посиланням на відповідний нормативно-правовий акт.
Стаття 19 Конституції України вказує, що «ніхто не може бути примушений робити те, що передбачено законодавством», таким чином громадяни повинні виконувати лише законні вимоги правоохоронця, а не будь-які його забаганки. В той же час, міліціонер зобов’язаний довести громадянину законність своєї вимоги, як зазначено у пункті 2.2. розділу IV Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України не тільки «доброзичливо, переконливо і ясно», а й «посилаючись на відповідні вимоги нормативно-правових актів». Пункт 2.4. зазначених Правил вказує, що «обмеження працівником міліції прав і свобод громадян може бути застосовано виключно на підставі і в порядку, передбачених законом. У таких ситуаціях, за винятком дій у стані крайньої необхідності або необхідної оборони, працівник повинен роз’яснити громадянинові підставу такого обмеження».
Роз’яснювати громадянам суть висунутих до них претензій з посиланням на закони, постанови та інші нормативні акти, вимагають від співробітників і пункти 124, 144 Статуту патрульно-постової служби міліції України.
Проте, за спостереженнями громадських активістів, вимагаючи від громадян вчинити ті чи інші дії (пред’явити документи, пройти з ними до службового приміщення органу внутрішніх справ, припинити фіксацію своїх дій на фото або відеокамеру тощо) правоохоронці жодним чином не аргументують свої розпорядження посиланням на нормативно-правовий акт, а у випадку невиконання таких непідтверджених посиланням на норми закону вимог, міліціонери погрожують затриманням та притягненням до відповідальності із застосуванням статті 185 КУпАП «Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції».
До наведених вище прикладів, можливо додати ще один, який вказує – висування до громадян непідтверджених посиланням на норми законодавства вимог не є специфікою діяльності виключно патрульної служб, а загальною практикою у роботі правоохоронних органів.
«Рівне. 17, 22.10.2012. Залізничний вокзал у місті Рівне. У лінійному відділенні працівники чергової частини почали вимагати від нас припинити відезйомку у вестибюлі. На наше прохання обґрунтувати такі свої вимоги з позицій норм права, нічого конкретнішого, ніж «є відомчі документи, які регламентують розпорядок дня на об’єкті» та «міліція і військові частини є режимними об’єктами» ми не почули. На питання, які це документи, працівники обурилися і пролунали відповіді «у вас є документи на перевірку, що ви питаєте про нормативну базу?», «ви прийшли заліки у нас приймати?». Ми пояснили, що працівник міліції може обмежувати права громадянина тільки з посиланням на конкретні документи. Вірогідно, що цьому питанню треба приділяти більше уваги під час навчання співробітників».
Учасники кампанії спостерігали і факти некоректного ставлення до громадян з боку міліціонерів, які не тільки допускали при спілкуванні ( в тому числі і з громадськими спостерігачами) грубе, зверхнє та іронічне ставлення, а іноді вдавалися до застосування незаконного фізичного насильства.
Приклад із звіту спостерігачів:
«Полтава. 20.10.2012. Залізничний вокзал «Полтава-Південна». Коли ми вийшли на перон, то побачили як міліціонер прямо на платформі, не соромлячись пасажирів б’є безхатченка – рукою по тулубу. Побачивши нашу увагу до цього інциденту, він відтягнув свою жертву в куток (нібито для бесіди) і продовжував наносити удари. Ми підійшли і запитали «Хіба так можна робити?!». Побачивши у нас в руках мобільний телефон, міліціонер відповів, що він нічого такого не робить і поспіхом пішов геть. Мабуть профілактика правопорушень була закінчена.
У безхатченка ми поцікавилися, що стало причиною такого ставлення до нього з боку правоохоронця. «Я їв на пероні – за це він мене і «виховував» – відповів чоловік».
Необхідно додати, що керівництво місцевого лінійного підрозділу своєчасно відреагувало на опубліковане на сайті Асоціації УМДПЛ повідомлення про цей ганебний випадок і ініціювало проведення відповідної службової перевірки.
Предметом громадського моніторингу завжди був доволі широкий спектр питань діяльності міліції, у тому числі рівень пристосування службових приміщень підрозділів внутрішніх справ на вокзалах для прийому відвідувачів, виконання співробітниками встановлених МВС України стандартів поведінки міліціонера, зовнішній вигляд правоохоронців, їх ставлення до виконання своїх службових обов’язків тощо.
Під час нинішньої моніторингової кампанії ці питання також не залишились поза увагою громадських спостерігачів, якими були зафіксовані допущені міліціонерами порушення встановленого Статутом порядку несення служби та спілкування з громадянами.
Пункт 141 Статуту вказує, що при зверненні до громадянина співробітник міліції повинен привітатись з ним, після чого, приклавши руку до головного убору, назвати своє прізвище і звання. Подібний порядок правоохоронцями відверто ігнорується – вони просто повідомляють громадянину про мету свого звернення до нього.
Активістами спостерігались непоодинокі випадки упередженого ставлення міліціонерів до молоді, з якою співробітники поводили себе особливо некоректно. Така поведінка є грубим порушенням не тільки пункту 143, а й пункту 146 Статуту, відповідно до якої патрульні наряди з підлітками повинні поводити себе також ввічливо, як і з дорослими.
Були зафіксовані непоодинокі випадки порушення співробітниками пункту 154 Статуту – міліціонери залишали маршрут патрулювання, без службової потреби відвідували магазини і точки харчування, вели сторонні розмови із знайомими цивільними особами та відволікалися від несення служби у інший спосіб.
В окремих випадках, при тривалому у часі візуальному спостереженні за діями працівників лінійних відділів міліції, у активістів кампанії «Міліція під контролем» складалося враження про відсутність належної зосередженості правоохоронців на виконанні службових завдань. У багатьох випадках, в порушення пункту 177 Статуту, працівники транспортної міліції не зустрічали і не проводжали пасажирські поїзди, які перебували на відповідних залізничних вокзалах, не здійснювали регулярний обхід приміщень вокзалу і прилеглої території тощо.
Увагу активістів моніторингу привернув і той факт, що у багатьох випадках кімнати міліції на вокзалах протягом тривалого часу були зачинені, іноді працівники лінійних підрозділів неохоче пускали громадських спостерігачів до вестибюлів чергових частин чи кімнат міліції, вишукували причини для відмови у наданні їм Книги скарг і пропозицій.
Приклади із звітів спостерігачів:
«Вінницька область, м. Гайсин. 29.10.2012. На залізничний вокзал прийшли о 14.30, за півгодини не зустріли жодного міліціонера. Вказівників про місце розташування міліцейської кімнати також не побачили, а тому знайшли її за допомогою людей, які торгували поряд з вокзалом овочами. Проте, кімната виявилася зачиненою. Торговці порадили не гаяти часу, один чоловік з посмішкою сказав: «Ви краще йдіть, немає їх і нікого тут не знайдете – зараз тут можна що хочеш робити».
«Вінниця. 22.10.2012. Залізничний вокзал. Міліціонер розмовляє зі своїми знайомими, вони голосно говорять, курять, плюють на тротуар. На запитання: «Чи несете Ви зараз тут службу?» отримали відповідь «А в чом дєло?». Попросили представитися, але знайомі міліціонера починають агресивно за нього заступатися. На зауваження про те, що не можна так поводитись під час несення служби, а курити у громадському місці у форменому одязі взагалі не потрібно, вся компанія швиденько від нас тікає
Також спостерігали як правоохоронці підійшли до жінок, що торгували поруч. Міліціонери поводили себе нахабно, погрожували вигнати і розкидати їх товар. Після нашого зауваження, що не можна так поводитися, розвернулися і пішли геть.
Один вже немолодий чоловік, який очікував на вокзалі електричку, розповів: «Був зовсім трохи напідпитку. Пішов до кіоску купити сигарети, дістав гроші ( у той день була зарплата) і міліціонери це побачили. Вже через 5 хвилин вони почали чіплятися, звинувачувати у тому, що п’яний, грозили «закрити», для підтвердження серйозності намірів вдарили гумовим кийком по коліну. Прийшлося дати «відкупних» – одразу відстали і пішли собі геть».
Кімната міліції на вокзалі відчинена, але на порозі вартує міліціонер, який запитав, що нам потрібно. Кажемо, що хочемо подивитися в яких умовах вони працюють. Співробітник замислився, а потім повідомив, що зараз нікого немає і пустити нас він не може. Попросили представитися – відповів, що це неважливо, а потім, побачивши, що ми не пішли, відійшов і почав комусь телефонувати. Говорив тихо, але ми почули, що він перепитує що йому робити. Щоби зняти напругу і настороженість запропонували: «Давайте ми напишемо Вам подяку за те, що Ви так ретельно несете службу». Спочатку він навіть зрадів, а потім запитав: «Куди запишете?». На нашу відповідь: «Запишемо у Книгу скарг і пропозицій», він повідомив, що такої у них немає і взагалі нічого не треба писати. Почекали ще хвилин 10 – так ніхто і не прийшов».
«Донецька область, м. Червоноармійськ. 11.10.2012. На залізничному вокзалі до приміщення міліції нас просто не пустили. На запитання : «А як нам добратися до Книги скарг і пропозицій відповіли – «Якщо необхідно, зараз винесемо».
«Житомир. 16.10.2012. Залізничний вокзал. Ми з подивом спостерігали, як співробітник міліції, замість виконання своїх обов’язків, зайшов до магазину, придбав пляшку горілки та пішов далі продовжувати службу. Взагалі протягом години міліціонери купували спиртне тричі, можливо готувались до бенкету.
Ми зайшли до кімнати міліції на залізничному вокзалі Житомира і взяли коротке інтерв’ю у любителя оковитої. На запитання: “Чи дозволяється Вам під час патрулювання без нагальної потреби заходити до магазину і бути у горілчаному відділі?” міліціонер образився і відповів: “Для себе купував. Я зараз переодягнуся і ми з тобою ще поговоримо”, а потім пішов продовжувати охороняти спокій на вокзалі» (факт перебування співробітника у міліції зафіксований за допомогою відеокамери мобільного телефону http://umdpl.info/index.php?id=1351759793).
«Кіровоград. 17.10.2012. Автовокзал №2. Територію патрулюють міліціонери на службовому автомобілі (якщо це можна назвати патрулюванням). О 22.00 машина перебувала біля шлагбауму, рядом співробітники патрульної служби – сміх, цигарки, дівчата. Стоїмо у стороні та спостерігаємо – чекаємо, коли підуть сторонні і ми зможемо поспілкуватися з правоохоронцями не відволікаючи їх від такої «служби».
Десь через півгодини співробітники розпрощалися зі співбесідницями. Ми підійшли, привіталися, з нами теж поздоровкалися та запитали, чим можуть допомогти. Руки до головного убору, звісно, не прикладали, але були ввічливими. Запитали у них таблетку від головного болю, водій заглянув до аптечки і сказав, що закінчилися та запропонував викликати «швидку допомогу». Ми відмовились та запитали, де є найближча аптека – міліціонери розповіли».
«Київ. 11.10.2012. Лінійний відділ міліції на станції Київ-Пасажирський УМВС України на Південно-Західній залізниці. Ми побачили, як туди повели людину, мали намір подивитися на дії правоохоронців, але на вході залізні грати з кодовим замком. Нам вдалось поговорити з черговим, який заявив, що нікого не приводили і що ніякого вестибюлю у підрозділі не має. Додав, що це «режимний об’єкт» і він нас не пропустить, поки ми не назвемо вагомої причини (пояснення на кшталт подивитися, коли приймає начальник або записати пропозицію у Книгу скарг і пропозицій до уваги не приймалися). Ми бачили, як від доставленої людини чогось вимагали, а вона виправдовувалась».
«Київ. 18.10.2012. Залізничний вокзал «Південний». Обійшовши навколо вокзалу, ми знайшли кімнату з надписом «МІЛІЦІЯ», проте вона виявилася зачиненою. Подальша наша подорож була направлена на те, аби з’ясувати, як працює правоохоронна служба вокзалу і яким чином громадяни можуть звернутися до працівників міліції, у разі потреби подати заяву про правопорушення або написати скаргу чи пропозицію у книзі скарг.
Всі патрульні, яких ми зустріли, на ці питання відповіді нам так і не надали, а також не пояснили графік роботи кімнати «МІЛІЦІЯ», лише порекомендували у разі потреби звертатися до лінійного відділу внутрішніх справ, який розташований неподалік від будівлі вокзалу.
Як позитивний момент, маємо відмітити, що в кожному залі вокзалу постійно знаходився працівник патрульної служби, який хоча і намагався сховатися від фотокамери, але на наші запитання відповідав чемно і коректно».
«Київ. 25.10.2012. Приміський залізничний вокзал «Дарниця». Правоохоронці транспортної міліції, у порівнянні із своїми колегами з патрульної служби, явно не перенапружуються – довго і весело спілкуються на сторонні теми з працівниками залізничного вокзалу та якимись специфічними людьми у цивільному, можливо оперативниками чи колегами без форменого одягу. Виникають питання і до міліцейської кімнати. Хоча на вокзалі і вивішено кілька вказівників про її місце знаходження (вона у підвальному приміщенні), потрапити у кімнату з написом «МІЛІЦІЯ» не просто – вона постійно зачинена. Я спеціально приходив кілька разів, стукав, колихав туди-сюди ручку, намагався звернути увагу того, хто можливо там є – але все марно. Вона заперта. А як би мене, припустимо, обікрали – як бути з розрекламованим міліцією «розкриттям злочину по гарячих слідах»? Питаннячко…»
«Крим. Євпаторія. 21.10.2012. У цей період року залізничний вокзал у Євпаторії майже пустий, проте один міліціонер прогулювався по перону, правда весело розмовляючи по мобільному телефону. На автовокзалі все навпаки – автобуси ходять регулярно, пасажирів багато, але жодного співробітника міліції за 3 години спостереження ми так і не зустріли. Через це і поспілкуватися з правоохоронцями не вдалося».
«Крим. Сімферополь. 12.10.2012. Залізничний вокзал. Прибули у приміщення вокзалу біля 19.00. Як не дивно, але за час нашого цілеспрямованого блукання по приміщенням та території не зустріли жодного міліціонера.
Пішли до Сімферопольського лінійного відділу – там нас не чекали. Ми знали, де він розташований, але звичайному громадянину знайти його досить важко – візуальних знаків, крім невеликої вивіски над крилечком, не має. Високі сходи без жодного натяку на пандус не дозволять маломобільним групам населення потрапити до підрозділу. При вході скринька для заяв і скарг громадян – за прямим призначенням явно не використовується, ніякого опечатування, в ній сміття. Побачивши, як ми розглядаємо скриньку, до нас вийшов суворий міліціонер та поцікавився, що нам потрібно. Попросили дозволу увійти до лінійного відділу. Трохи повагавшись, міліціонер нас пропустив у невеличкий ве
