Як і скільки держава витрачає на дослідження: оприлюднені результати першого аналітичного звіту

10 липня у Києві презентували аналітичний звіт «Державне фінансування досліджень для недержавних аналітичних центрів» – перше ґрунтовне дослідження присвячене цій темі. Реалізація проекту стала можливою в рамках Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, що її виконує Міжнародний фонд «Відродження» у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні.

10 липня у Києві презентували аналітичний звіт «Державне фінансування досліджень для недержавних аналітичних центрів» – перше ґрунтовне дослідження присвячене цій темі. Реалізація проекту стала можливою в рамках Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, що її виконує Міжнародний фонд «Відродження» у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні.

Протягом року експерти Інституту аналітики та адвокації працювали з відкритими даними, намагаючись знайти відповіді на запитання: скільки держава витрачає на наукові й аналітичні дослідження, хто їх проводить, за якими темами і, зрештою, як ці дослідження використовуються.

Юрій Ромашко, виконавчий директор Інституту аналітики та адвокації, один із авторів дослідження: «Ми з’ясували, що на проведення досліджень у Держбюджеті передбачені значні кошти. А також, що попри законодавчу відміну держмонополії на аналітичні дослідження, участь у них незалежних аналітичних центрів залишається низькою. Ми дослідили причини, чому громадські організації не поспішають брати гроші у держави та чому держава не квапиться змінювати «правила гри».

Висновки дослідження такі:

  • Понад 5 мільярдів гривень на наукові дослідження витратила держава у 2017 році.
  • З них лише 1,7 мільйони гривень в результаті конкурсу отримали незалежні аналітичні центри, яких в Україні нараховується близько 150.
  • Решта бюджетних грошей – розподілені між 22 головними розпорядниками коштів.
  • Ці розпорядники замовили понад 500 досліджень державним науково-дослідним інститутам і установам вивчення десятків тисяч тематик та наукових розробок.

«Цифри важливі, але завдання – зрозуміти як система державного фінансування наукових та аналітичних досліджень працює нині, а головне – що треба зробити, аби знання працювали на державу», – визначив суть дискусії Тарас Качка, радник із стратегічних питань Міжнародного фонду «Відродження».

Він зауважив, що об’єктивно ситуація є такою: запит влади на аналітику зростає, незалежні аналітичні центри готові його задовольнити і роблять це, але переважно за підтримки донорів, а не самої держави.

«Так відбувається, бо відсутній двосторонній рух у пошуку взаємодії: у владі часто не розуміють навіщо їм потрібна аналітика, чим вона їм може допомогти, немає усвідомлення того, що аналітика є складовою головного правила прийняття державних рішень – публічної політики; а незалежні аналітичні центри почасти вважають, що лише їхня позиція єдино правильна і намагаються або нав’язати її владі, або критикувати її за несприйняття. Знання працюватимуть на державу ефективно лише за умов конструктивного діалогу між владою, вченими та незалежними аналітиками», – сказала Дарина Марчак, радниця міністра Кабінету міністрів України, молодша експертка проекту EU4AR.

Єгор Стадний, директор Аналітичного центру CEDOS, вважає, що брак української аналітики – це стереотип: «Аналітика є, і державні діячі нею активно користуються. Інша справа, що дослідження часто мають непопулярні для політиків висновки. Відтак не оприлюднюються, і складається враження, що ті не володіють ситуацією».

За словами Юлії Безвершенко, голови Ради молодих вчених Національної академії наук України, для аналітиків тендер за критерієм ціни, який нині визначає переможця через електронну систему публічних закупівель Prozorro, є нонсенсом: «Залучення незалежних аналітичних центрів до наукових досліджень через Prozorro сьогодні є одним із найбільш зручних способів. Натомість, він має суттєвий недолік: ціна не може бути головним критерієм відбору структури, яка проводитиме аналітичне дослідження. В системі має бути створений модуль, який би враховував спроможність аналітичного центру до такої роботи та якість їхнього продукту».

Віктор Мазярчук, засновник Ukraine KPI, переконаний, що ключовий індикатор життєздатності дослідницької організації – використання їхньої аналітики органами державної влади: «Сьогодні деякі міністерства відмовляються від своїх підвідомчих науково-дослідних інститутів, адже більшість з них працює «на шухляду». Результати таких досліджень не мають прикладного характеру. Тему заявили, гроші отримали, дослідження провели, а для чого? Як це вплинуло на прийняття державних рішень, що це змінило? Впевнений, лише конкуренція на ринку аналітики виявить найкращих».

Учасники дискусії дійшли спільного висновку, що нині потрібен активний діалог в експертному середовищі щодо реформи державного фінансування наукових та аналітичних досліджень. І презентоване дослідження – предметний початок.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: