Спільна аграрна політика Європейського Союзу (САП) часто сприймається як вузька галузева тема – щось про фермерів, дотації та правила виробництва. Насправді ж це одна з найбільших і найвпливовіших політик ЄС, яка наразі виходить далеко за межі сільського господарства.
Саме про це говорили учасники третього вебінару серії EU Local Talks, організованого в межах проєкту «Вступаємо у ЄС разом: посилення ролі громадянського суспільства у вступі України до ЄС», Міжнародним фондом «Відродження» за підтримки Європейського Союзу.
Разом з експертками Інформаційного центру «Зелене досьє» – Катериною Шор та Ольгою Ігнатенко – учасники розбиралися, як працює САП, чому вона трансформується і що це означатиме для українських громад.
Що таке САП і як вона трансформується сьогодні?
Спільна аграрна політика діє з 1962 року й закріплена в базових договорах Європейського Союзу. Сьогодні вона залишається другою найбільшою бюджетною політикою ЄС: на поточний цикл 2021 – 2027 років на неї припадає близько 31% бюджету Євросоюзу – а це майже 400 мільярдів євро! Для порівняння, на зовнішню політику та міжнародну діяльність ЄС іде 10% бюджету, а на єдиний ринок, інновації та цифровізація (наукові дослідження та інновації, програма Horizon Europe, інфраструктурні мережі) – 13%. Але якщо на старті її головною метою було забезпечити продовольчу безпеку через максимальне нарощування виробництва, то сьогодні її логіка значно ширша.
Як наголосила Катерина Шор: «Ми говоримо тут не тільки про аграрне виробництво, а й про стійкий розвиток сільських територій».
Після десятиліть інтенсивного виробництва Європа зіткнулася з перевиробництвом, деградацією довкілля, скороченням зайнятості в селах і відтоком населення з сільських територій. Це змусило переглянути саму логіку політики. Як пояснила Ольга Ігнатенко: «Агровиробник і сільська територія – це не дві різні речі. Це пов’язана система».
Саме тому САП поступово перетворилася з інструменту підтримки виробництва на політику, яка поєднує продовольчу безпеку, екологічну стійкість, місцеву економіку і розвиток територій.
САП як інструмент Європейського зеленого курсу
Ключова трансформація відбулася після ухвалення у 2019 році Європейського зеленого курсу. Сучасна САП уже не існує окремо від кліматичної політики ЄС. Вона стала одним із механізмів досягнення кліматичних та екологічних цілей – від скорочення впливу агросектору на довкілля до захисту біорізноманіття та якості природних ресурсів.
«Наразі САП – це чітко інструмент реалізації зеленої та кліматичної політики Європейського Союзу», – наголосила Ольга Ігнатенко.
Це означає, що підтримка аграрного сектору дедалі більше залежить не лише від обсягів виробництва, а й від того, наскільки виробництво відповідає екологічним стандартам.
Сьогодні:
- 25% бюджету САП спрямовується на екосхеми;
- 35% фонду розвитку сільських територій – на кліматичні й екологічні заходи;
- 40% усього бюджету політики має працювати на кліматичні цілі.
Від централізованих рішень до національних стратегічних планів
Ще одна принципова зміна – перехід до моделі, де кожна країна-член ЄС формує власний стратегічний план реалізації САП, а Єврокомісія визначає спільні цілі, рамки й обов’язкові стандарти. Але конкретні інструменти адаптуються до національного контексту.
Для України це важливий сигнал: євроінтеграція не означає механічне копіювання рішень – чого бояться українські агровиробники та малі фермери – а передбачає створення власної моделі в межах європейських стандартів та політик.
Нові правила гри для агровиробників
Окремий важливий блок вебінару стосувався нових екологічних і соціальних вимог до фермерів.
Йдеться про:
- обов’язкові стандарти екологічного управління;
- вимоги щодо добробуту тварин;
- контроль за використанням пестицидів;
- вимоги до безпечності харчових продуктів;
- соціальні стандарти, включно з дотриманням трудового законодавства.
Саме посилення цих вимог стало одним із чинників фермерських протестів у Європі. Втім, як показав європейський досвід, проблема часто полягала не в самих стандартах, а в складності їх адміністрування – фермери протестували не лише проти екологічних вимог, а й проти надмірного бюрократичного навантаження.
У відповідь ЄС уже переглядає частину механізмів, роблячи перехід на сталі практики більш зрозумілим і менш адміністративно обтяжливим.
Майбутня САП: ще більше про громади
Найбільш важлива зміна для українського контексту – новий фокус на розвитку сільських територій. У майбутній моделі САП аграрна політика дедалі більше інтегрується з політикою регіонального розвитку.
Йдеться не лише про підтримку фермерів, а й про:
- місцеву інфраструктуру;
- енергоефективність;
- водопостачання і каналізацію;
- розвиток малого бізнесу;
- локальні продовольчі ланцюги;
- кліматичні ініціативи;
- доступ до знань та інновацій.
Фактично сільська громада розглядається як повноцінний простір розвитку, а не просто як територія виробництва сировини.
Молодь як окремий пріоритет аграрної політики
ЄС дедалі більше концентрується на проблемі зміни поколінь у сільському господарстві. Причина проста: середній вік європейського фермера стабільно зростає, а доступ молодших людей до фермерства часто обмежений.
Основні бар’єри тут це:
- відсутність стартового капіталу;
- складний доступ до землі;
- брак застави для кредитів;
- потреба у спеціалізованих знаннях.
Саме тому в ЄС ухвалено окрему стратегію оновлення поколінь у сільському господарстві. Нова САП, за попередніми пропозиціями, має ще сильніше підтримувати молодих фермерів – через цільове фінансування, доступ до ресурсів і пріоритетні інструменти підтримки.
Цікавий нюанс: у європейській логіці «молодий фермер» – це не обов’язково 20-річна людина. У багатьох випадках ідеться про категорію до 40-45 років.
Хіба САП стосується України?
Так, так і ще раз так! Хибною буде думка про те, що для Україні усі ці процеси запустяться лише зі вступом до ЄС. Так, безпосередньо САП регулює процеси виключно в країнах ЄС. Проте вже сьогодні Україна поступово рухається до моделі, сумісної з САП:
- змінює законодавство;
- запускає нові регуляторні механізми;
- впроваджує стандарти безпеки;
- розвиває системи моніторингу;
- створює інфраструктуру підтримки агровиробників.
Завдяки цій підготовчій роботі Україні буде легше (і дешевше!) імплементувати САП після вступу до ЄС, а українські фермери та виробники матимуть достатньо часу підготуватись до змін.
Дорадництво як обов’язкова частина системи, а не просто класний бонус
У сучасній моделі САП система знань, консультацій і дорадчих послуг є обов’язковою частиною архітектури політики. Саме для цього в ЄС розвивається модель AKIS (Agricultural Knowledge and Innovation Systems) – системи знань та інновацій, яка має забезпечувати виробникам доступ до консультацій, перевіреної практичної інформації, інновацій, даних моніторингу та технологічних рішень, які вже спрацювали у інших.
Без таких систем сучасна модель САП просто не працює. Це особливо важливо для малих і середніх виробників, які не мають власних консультантів, юридичних команд чи доступу до дорогих експертиз. Тож якщо говорити про те, що уже має робитись, аби в момент “Х” ми були готові – то це обовʼязково буде про розвиток дорадництва, який є базовою умовою адаптації до європейської моделі.
Хто має вести ці зміни в громадах?
Одне з найважливіших питань вебінару – хто має бути драйвером розвитку на місцях. Чи це відповідальність місцевої влади? Профільних департаментів? Кооперативів? Громадських організацій? Самих фермерів?
Відповідь спікерок досить чітка: європейська модель не прив’язує це до одного формального центру. У різних інструментах логіка різна:
- Smart Villages більше орієнтовані на громади, муніципалітети та міжмуніципальну співпрацю,
- а LEADER працює через ініціативні групи, локальні партнерства та громадянську активність.
Тобто рушієм може бути будь-хто, хто має спроможність, довіру і готовність організовувати процес. «Головна людина тут – це фактично ви, як житель певної територіальної громади», – говорить Катерина Шор.
Коли варто починати підготовку українським громадам і фермерам?
У відповідь на скепсис щодо того, що українські фермери почнуть реально готуватися лише тоді, коли вимоги стануть обов’язковими, Ольга Ігнатенко наголосила: саме так часто і працюють системні зміни. Вони не відбуваються одномоментно, але коли доступ до фінансування починає залежати від виконання правил, система поступово починає рухатися.
Показовий приклад – Державний аграрний реєстр. Він став практичним інструментом не тому, що всі учасники ринку добровільно захотіли ним користуватися, а тому, що реєстрація стала умовою доступу до програм підтримки. Це важливий сигнал для громад і фермерів: євроінтеграційні вимоги поступово ставатимуть умовою доступу до ресурсів. І краще готуватися до них заздалегідь, а не тоді, коли вони вже стануть обов’язковими.
Кліматичні зміни самі підштовхуватимуть агросектор до адаптації
Але. Зміни в аграрній політиці відбуватимуться не лише наслідок тиску ЄС. Українські фермери в будь-якому разі будуть змушені адаптуватися, бо змінюються самі умови виробництва. Те, що працювало раніше, не обов’язково працюватиме в умовах посух, зміни температур, деградації ґрунтів чи водного дефіциту, які уже особливо відчуваються на деокупованих територіях і тих, де велись бойові дії.
Тому адаптація для нас це питання виживання і конкурентоспроможності самого агросектору.
***
Сучасна Спільна аграрна політика ЄС дедалі більше працює як комплексний інструмент розвитку сільських територій, кліматичної адаптації, продовольчої безпеки, підтримки локальної економіки та залучення громад до ухвалення рішень.
Для України це означає, що адаптація до європейських правил в аграрній сфері не зводитиметься до технічного виконання окремих вимог чи гармонізації законодавства. Йдеться про значно глибшу трансформацію – зміну самої логіки аграрної політики, ролі держави, місцевого самоврядування, виробників і громадянського суспільства.
