Попри війну, обстріли і руйнацію, у Херсоні, Сумах, Харкові та десятках інших міст формуються нові моделі культурного життя. Не згори, а знизу. Не за інерцією, а через усвідомлення і потребу. Саме культура стає відповіддю на втрату, інструментом відновлення і джерелом нової суб’єктності для громад, що опинилися біля самої лінії вогню.
В рамках ХХХІІ Lviv Book Forum («Форум видавців») за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» відбулася дискусія «Культура як опора: єдність і стійкість у прифронтових громадах». Її учасниками стали Тетяна Пилипчук (Харківський літературний музей), Владислава Кудєльник (Цукр, м. Суми), Олена Афанасьєва (ЦКР “Тотем” м. Херсон), Григорій Баран (директор програми «Соцальний капітал», Міжнародний фонд «Відродження», м. Київ). До розмови також долучалосяАлевтина Швецова, координаторка проєкту «Місто Марії» (м. Маріуполь). Модерував розмову Остап Українець.
Громади після руйнування: між потребою «повернути як було» і бажанням «створити по-новому»
Міста на лінії фронту не однакові, але об’єднані травмою. І відповіддю на цю травму часто відбувається через культуру. У Херсоні, який щодня перебуває під вогнем, культурне життя існує у буквальному підземеллі – у хабах, створених громадськими організаціями. «Там, де є хаб, – є спільнота», – говорить Олена Афанасьєва. Але між хабами – вакуум зв’язків. І завдання сьогодні – не просто зберігати життя культури, а наповнювати її сенсами, закоріненими в локальній історії. Саме ця глибина і пам’ять дає шанс переосмислити майбутнє.
У Сумах, як розповідає Владислава Кудєльник, нова культурна самоідентифікація почалася ще з часів локдауну, але повномасштабне вторгення стало катализатором для усвідомлення: «Це не хтось інший – Суми, а це “ми – Суми”». Люди почали масово підтримувати місцевих авторів, артистів, театри. В укриттях відбувалися стендапи. Іронія і сміх стали терапією, а культура – способом повернення себе собі.
Харків і нові інституції: замість системи «закладів» – екосистеми сенсу
«Харків довго жив у логіці радянського “дизайну культури”», – каже Тетяна Пилипчук. Але тепер місто переосмислює себе як «місто взаємозалежності». Замість вертикалей – хаби, замість команд «згори» – ініціативи «знизу». Нові інституції постають не з наказів, а з потреб. Саме такі ініціативи підтримує фонд «Відродження» – як-от проєкт «Місто на лінії».
Харківський досвід – це про відмову від фетишу пострадянських «закладів культури» і перехід до нової логіки культури: мережевої, живої, горизонтальної. Тут важливо не лише «робити разом», а й формувати нову ідентичність через пам’ять і співтворення.
Маріуполь: зберегти місто у вигнанні, переповісти історію, яку намагаються стерти
Алевтина Швецова нагадує, що Маріуполь був прифронтовим ще з 2014 року. У місті відтоді точилася боротьба за культуру. А в 2022 – усе було зруйновано. Але боротьба триває вже у вигнанні. Проєкт «Портрети Маріуполя», який реалізовано за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», зберігає голоси, образи й сенси, які Росія намагається стерти окупацією і пропагандою.
«Культура – це не лише опора, – каже Алевтина. – Це зброя. Це доказ того, як нас знищують. І спосіб сказати світові правду».
Фонди, громади й довіра: як працює соціальний капітал під обстрілами
Григорій Баран розповів, як фонд переосмислює свою роль: від фінансування традиційних проєктів до підтримки горизонтальних ініціатив, ветеранських спільнот, волонтерських хабів. Формула проста: якщо спільнота готова підтримувати проєкт – значить, він має сенс. На прикладі краудфандингового конкурсу «Культура.Спільнота», який фонд проводив ще до повномастабного вторгення, показав роботу із виявдення низових культурних ініціатив: «Ми хотіли побачити ці локальні культурно-містецькі ініціативи. Ми вирішили, що краудфандинг якраз є тим інструментом, тим мірилом – якщо люди «своєю гривнею проголосують» за якусь ініціативу, то, значить, там є спільнота, там є люди, які готові її підтримувати». Цей конкурс виявив велику кількість саме місцевих культурних ініціатив, які з часом розвинулися й на національному рівні. Після 2022, коли збори вже орієнтувалися на підтримку ЗСУ, оборони, модель із краудфандингом стала не на часі. У фонді прийшли до ідеї хабів – підтримки волонтерських, ветеранських, ініціативи людей, що перемістилися – тих, які горизонтальні і показують свою ефективність. Для цього було проведено конкурси «Підтримка стійкості громадянського суспільства та посилення соціальних зв’язків у громадах», а також «Культура. Єдність. Стійкість». Як виявилося, що майже кожна ініціатива містить культурну складову. Бо культура – це те, що зшиває тканину спільнот.
Єдність не як збереження старого, а як створення нового
Нова єдність, про яку йшлося в розмові, – це не повернення до довоєнної спільноти. Це відкрита система, де, зокрмема, ВПО – не тягар, а ресурс; де Львів, Хмельницький чи Тернопіль – не тил, а учасники спільного відновлення.
Це єдність, що не боїться змінюватися. І, як відзначив Остап Українець, саме мапування низових ініціатив і взаємодія між ними – дають шанс на те, що культура в Україні буде не лише опорою, а й дороговказом.
