На третій рік повномасштабної війни все більше людей виїжджають з прифронтових та деокупованих територій через різноманітні виклики, з якими там стикаються. Зокрема, виїжджають багато молодих людей, які є мобільною категорією населення, що шукає кращих умов життя та кар’єрних перспектив. Однак саме від молоді залежить майбутнє громади, тому важливо говорити, що можна зробити для того, щоб молодь там залишалася.
Про потреби молоді та інструменти її залучення до громадського життя ми поговорили з Романом Помазом з ГО «Потрібні тут».


Чому молодь не хоче залишатися в громадах?
«Найбільшою проблемою для молоді є відсутність роботи, — пояснює пан Роман: — Навіть не стільки відсутність роботи, скільки відсутність можливості отримувати зарплатню бажаного розміру у невеликих громадах, особливо прифронтових».
Великий бізнес, який свого часу формував основу бюджетної складової таких громад, зараз виходить з них через безпекові виклики. Тому молоді люди мають можливість працювати лише в державному секторі, де їхня зарплатня буде мінімальною, або в локальному бізнесі, де вона теж не буде високою.
«12-го серпня був молодіжний форум, присвячений Дню молоді, на якому були присутні молоді люди, що виїхали з Херсона, — розповідає пан Роман. — І на запитання про те, щоб їм потрібно, аби повернуся в місто і залишитися там, всі вони відповіли, що потрібна робота. І це незважаючи на те, якою складною зараз є безпекова ситуація в Херсоні».
Навіть в прифронтових громадах молодь може залишатися активною. Молодь виїжджає з тих населених пунктів, де є постійний ризик просування лінії фронту. Однак в такі міста, як Херсон та Миколаїв, де ситуація є напруженою, однак стабільною, молодь повертається.
«В таких громадах можливо створювати молодіжні політики та проводити заходи, — стверджує пан Роман: — Тут просто є свої особливості, на які треба зважати. Якщо ми кажемо про Херсонську, Одеську область, то необхідно переконатися, що в місці проведення заходу доступне укриття. З безпекових причин ми також до останнього дня не розповідаємо місце та час проведення заходу, деталі надсилаємо лише учасникам».
Чим може допомогти громадянське суспільство?
В різних громадах є різні можливості, тут важливо розділити громади на дві категорії: ті, що, найімовірніше, не будуть знову окуповані, і ті, що можуть знову опинитися під окупацією. В громадах першої категорії є великий шанс на повернення бізнесу. Тут громадянське суспільство може допомогти місцевому бізнесу залучити інвестиції від міжнародних донорів і таким чином створити робочі місця для молоді. В громадах другого типу ситуація занадто нестабільна, великий та середній бізнес навряд чи туди повернеться.
Важливо також протидіяти панічним настроям у прифронтових громадах, коли вони є необґрунтованими. Адже вони відштовхують молодь виїжджати. Це лише погіршує економічну ситуацію в громадах.
«Мені здається, тут все залежить, в першу чергу, від ситуації на фронті та політичних рішень, — додає Роман Помаз: — Але важливо, щоб влада комунікувала з людьми і коментувала ситуацію.»


Які проєкти найкраще працюють для молоді?
Різні громади мають різні потреби, тому проєкти будуть працювати краще або гірше залежно від ситуації в конкретній громаді.
Так, наприклад, в Херсоні молодь потребує програм, спрямованих на відновлення ментального здоров’я та створення можливостей для неформального спілкування. Адже через ситуацію в громаді вони вимушені більшу частину часу проводити вдома, їм не вистачає соціальної взаємодії з однолітками. А в Миколаєві у молоді є запит на проєкти відновлення, адже все місто, особливо східна частина, зазнало сильних руйнувань. Тим часом, в Одесі молоді люди прагнуть брати участь у програмах саморозвитку і здобувати нові софт скіли.
«Перед тим, як заходити зі своїм проєктом, треба проаналізувати потреби молоді в громаді, щоб зрозуміти, який підхід буде найбільш ефективним,» — підсумовує пан Роман.
«Загалом ми бачимо, що молодь хоче долучатися до проєктів, де задіяні маленькі гранти, є залучення донорів. Це можуть бути освітні чи культурні проєкти, — додає він: — Іноді достатньо підтримати ініціативи місцевих ГО. Так, наприклад, ми дізналися, що є декілька молодіжних об’єднань, що піклуються про історичну спадщину Миколаєва і підтримували їх».
Молодь з різних регіонів також цікавлять освітні проєкти, що передбачають здобуття навичок, актуальних для 21-го століття. Адже одним з найпоширеніших запитів молоді є працевлаштування.
Також майже універсальним запитом молоді є створення молодіжних просторів. Це — платформа, де молодь може бути почута. Для них це безпечне місце в психологічному плані, місце, де вони можуть не боятися висловлювати свої думки. Прикладом такого простору Роман Помаз називає молодіжний центр, що відкрився в Миколаєві минулого року. Тут, зокрема, діє центр кар’єрних послуг, що допомагає молодим людям знайти роботу. «Це — приклад того, як ОМС дослухалися до молоді та пішли їй на зустріч, — каже пан Роман: — Щоправда, створений цей центр був також завдяки тривалій адвокації зі сторони ГО».
Інструменти участі молоді
Пан Роман розповідає: «Часто в деокуповані громади повертається саме активна молодь з чіткою громадянською позицією. І для таких людей основною мотивацією буде участь у відновленні і прийнятті рішень у громаді».
Інструментів участі молоді в прийнятті рішень доволі багато. Можна використовувати освітні інструменти, такі як школи лідерства та школи демократії, які навчатимуть молодь шукати можливості для участі. Сьогодні корисними є також цифрові інструменти — створення онлайн платформ та опитувань.
«Однак найкращими все ж є інструменти, де молодь може наживо брати участь у обговореннях та прийнятті рішень, — зазначає пан Роман: — Ними можуть бути, наприклад, молодіжні форуми або громадські обговорення.»
Одним з таким інструментів є молодіжні ради. Проблема полягає в тому, що часто ні люди в громаді, ні місцева влада не розуміють, як має працювати молодіжна рада. Тоді така рада часто створюється з ініціативи голови громади, до її складу потрапляють афілійовані люди. Важливо, щоб молодіжна рада створювалася групою ініціативної молоді, що бажає брати участь у прийнятті рішень. Щоб це відбувалося, необхідно навчати молодь тому, як працює молодіжна рада: які проєкти вони можуть реалізувати, які кошти залучати. Проводити таке навчання можуть представники громадських організацій.
Загалом важко виділити найбільш ефективні інструменти участі, адже кожна громада має свої потреби. В прифронтових громад, з безпекових причин, молодь найбільше використовує цифрові інструменти. А от у великих містах, за словами пана Романа, найпопулярнішими є освітні інструменти.


Які рішення найкраще сприяють активізації молоді в громадах?
«Зі свого досвіду ми бачимо, що необхідний комплексний підхід до створення молодіжної політики в кожній громаді,» — говорить пан Роман.
У створенні цих політик задіяні і ГО, і сама молодь, і ОМС. Роль ГО — адвокація рішень про молодіжну політику. Необхідно говорити з ОМС про потреби молоді, і налагоджувати зв’язки між безпосередньо молоддю та ОМС. Необхідно, щоб місцева влада дослухалася до молоді і не пропускала можливості в цьому напрямку, які створюють ГО з допомогою донорів. Тобто потрібна двостороння співпраця, робота ОМС в одному темпі з організаціями. Молодь треба інформувати та надавати можливості долучатися до рішень в громаді.
Починати цей процес варто зі створення молодіжного простору, хабу, де можна буде збирати молодь і проводити різноманітні заходи. Через певний час, як правило, виділяється ініціативна група молоді, що приймає участь у більшості заходів. Далі можна працювати з цією групою і проводити для них навчання. Після цього ця молодь зможе сформувати молодіжну раду або утворити власну громадську організацію. Таким чином молодь навчитися представляти власні інтереси в громаді.
Молодіжні політики та інклюзивність
«В нас далеко не всі розуміють, що інклюзія — це не лише про людей з інвалідністю, а й про вільний доступ всіх людей до всіх можливостей,» — стверджує Роман Помаз. Це стосується і молодіжних політик в громадах: в їх створенні мають брати участь різні категорії молоді.
Так, наприклад, сьогодні в центральних та західних громад немало молодих ВПО. А в південних регіонах України діє багато молодіжних організацій, що представляють етнічні меншин, зокрема — кримських татар. Ці категорії молоді мають свої особливі потреби та запити, які варто враховувати при створенні політик.
«Ми стикаємося з тим, що молодіжні ради в основному складають люди віком 20-24 роки, хоча, за українським законодавством, молодь — люди до 35 років, — зазначає пан Роман: — До цієї категорії входять і молоді батьки, і самотні матері, і ветерани. Але їх інтереси молодіжна рада далеко не завжди захищає, адже вони в ній представлені».
Пан Роман вважає, що одна з задач громадських організацій — адвокувати залучення різних груп до обговорення молодіжних політик. Це об’єднуватме молодь в громаді і робитиме наше суспільство загалом більш інклюзивним.