Фундація «Простір» працювала в Сєвєродонецьку понад 6 років. В їх портфоліо – десятки, якщо не сотні, лекцій, тренінгів та семінарів для студентів Східноукраїнського національного університету ім. Даля.
У жовтні 2021 року організація перемогла у конкурсі грантів для організацій Донбасу від Екологічної Ініціативи Міжнародного фонду «Відродження». Їх проєкт мав на меті популяризувати роздільне сортування сміття та компостування серед університетської спільноти Сєвєродонецька. Фундація «Простір» встигла закупити обладнання для впровадження концепції «Зелений університет»: контейнери для роздільного збору сміття, компостери для рослинних залишків та інше.
Команда активно включилися в діяльність, навіть провела перші лекції з кваліфікованого сортування відходів для студентів. Планувалася ґрунтовна програма, яка б навчала компостуванню, технологіям удобрювання, алгоритмам озеленення територій у невеликих містах. Знайшли фірму, що готова була купувати сортовані відходи (папір, несортований пластик, пет-пляшки, скло) та систематично вивозити їх з локацій університету. У березні цього року «Простір» мав підписати з нею угоди, після чого в університеті були б офіційно запущені локації для збирання сортованих відходів. Але.
Звістка про початок нової фази війни застала Далівську спільноту зненацька. Керівник проєкту Антон Севостьянов згадує, що після перших обстрілів міста настала коротка тиша: «Я вийшов з дому, бачу — двірники прибирають нашу вулицю, люди помірно рухаються у своїх справах. І я подумав — це дійсно війна?».
Втім, майже одразу його сумніви розвіялись. Через обстріли навчальний процес в університеті було призупинено, люди хаотично виїжджали з міста в сторону Дніпра, Словʼянська та заходу України. Ситуація в перші дні була майже неконтрольована, студенти та команда «Простору» постійно змінювали місце перебування, а університет практично не працював – викладачі ледве встигли забрати свої трудові з відділу кадрів. Після цього обстріли почали бути такими інтенсивними, що в корпуси університету перестали пускати.
У березні луганські волонтери організували евакуацію студентів та викладачів університету Даля до Слов’янська, з подальшою посадкою на евакуаційні потяги на захід. Багато з них втратили свої домівки та майно, деякі втратили близьких людей. Майже для усіх далівців це було повторне переміщення через російсько-українську війну, адже вперше університет був евакуйований із Луганська у 2014-му. Антон із сімʼєю також виїхав із Сєвєродонецька — спочатку в Лисичанськ, далі у Камʼянець-Подільський.
Діставшись до відносно безпечного місця, Антон включився у допомогу з евакуацією людей з Сєвєродонецька та Лисичанська. Спочатку вивозили лише студентів та працівників університету, але оголошення про евакуацію розлетілось по соцмережах, тому дзвінки почали надходити і від інших мешканців міста. «Я сидів весь день на телефоні, записував людей — хто, скільки, звідки. Дзвінки не припинялися. Деякі телефонували з-під обстрілів.» — згадує Антон. За перші два місяці волонтерам вдалося врятувати понад пʼять тисяч людей. Ті, хто з різних причин не могли покинути місто, приносили до евакуаційних машин своїх тварин.
Аби якось віддячити місту, яке їх прийняло, студенти та викладачі університету взялись допомагати місцевим комунальникам з благоустроєм — пиляли сухі гілки, прибирали парки. І команда Фундації «Простір», звісно ж, до них долучалась. Свій досвід роботи з підлітками та студентами теж вдалось застосувати, проводячи різні квести, які б трохи відволікали молодь міста від війни. Як каже Антон — робили, що могли. Команда Фундації вважає, що так вони змогли не лише допомогти місту, але й певною мірою компенсувати невиконання запланованої у межах проєкту діяльності.
Та навіть переключаючись на роботу, було важко не думати про дім. Про ситуацію в Сєвєродонецьку інформації було вкрай мало. Пізніше Антон дізнався від сусідів, його квартиру зайняли російські військові, коли зайшли у місто. Територія університету, де «Простір» проводив більшу частину своїх активностей, теж зазнала руйнувань — кілька аудиторій та лабораторний цех ще у перші тижні були пошкоджені пожежею. Інколи Антон бачить університет на відео, які мешканці Сєвєродонецьку, що лишились у місті, відправляють до спільних чатів у месенджерах. З таких відео люди, які виїхали з міста, можуть роздивитись свої домівки, або те, що від них лишилось. На одному з таких відео Антон навіть побачив ті самі контейнери, які команда проєкту встигла встановити на початку зими. Доля іншого обладнання, яке вони закупили для проєкту, як і самої будівлі університету, поки невідома.
Університет ім. Даля тимчасово проводить навчання на базах інших університетів у Дніпрі, Хмельницькому та Кам’янці-Подільському. Більшість студентів та викладачів змогла евакуюватись. У Фундації «Простір» надії не втрачають, і навіть потроху починають думати про плани — «Війна, проте, не забрала головне — наш людський капітал, наші ідеї та досвід. Війна надала нам нові можливості для співпраці з громадами – зараз команда проєкту розкидана по громадах Івано-Франківської, Хмельницької, Вінницької областей, тому можна було б популяризувати ідеї сортування сміття значно ширшій аудиторії» — говорить команда організації.
Говорити про повернення додому, у Сєвєродонецьк, поки не доводиться. Та навіть за тих обставин, які станом на зараз склались на східному фронті, Антон Севостьянов налаштований позитивно: «У будь-якому випадку ми повернемось — прибиратимемо і сортуватимемо усе сміття яке окупанти залишили після себе. Якось то буде».
Наш фонд вірить, що повернення Фундації “Простір” та студентів університету ім. Даля додому — це питання часу. Бо Україну захищають найкращі.
Фото: сторінки “Фундації Простір” та Східноукраїнського університету ім. Даля у Фейсбук
