24 лютого виповниться рік від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. За цей час більшість громадських організацій та ініціативних груп адаптувались до усіх викликів нової реальності – відключення світла, періодичних обстрілів, тривожних новин і навіть фонового стресу. Такі умови не є нормою, проте ми були вимушені нормалізувати цей стан речей для самих себе, аби продовжувати працювати. Українське громадянське суспільство вкотре довело свою гнучкість та стійкість. На фоні новин з фронту та успіхів української дипломатії, досягнення громадянського суспільства часто випадають з поля зору іноземних медіа та західного інформаційного простору. Проте вони не менш важливі.
Мережа фундації “Відкрите Суспільство” (Open Society Foundations), до якої входить Міжнародний фонд “Відродження”, поспілкувалась з нашим виконавчим директором Олександром Сушком про те, як українське громадянське суспільство, зокрема і наш Фонд, виживало, адаптувалось та знаходило нові можливості у цих надзвичайних умовах.
Оригінал інтервʼю англійською доступний на сайті Open Society Foundations.
Як вам і вашим колегам вдається переживати війну?
Ми вже тривалий час працюємо в умовах повномасштабної війни. Перший етап – лютий, березень, квітень минулого року – був найважчим, коли багатьом з нас довелось евакуюватись і працювати віддалено з західних областей Україні. На наступному етапі – з літа до середини осені – ми поступово відновили роботу Фонду з нашого центрального офісу. Зараз ми на третьому етапі, який розпочався пізньої осені і ще триває. Оскільки росіяни атакують енергетичну інфраструктуру України, нам довелося адаптуватися; деякі колеги були без електроенергії по три, чотири, п’ять днів поспіль, і тепер планові перебої відбуваються майже щодня. Нам пощастило, що у нас є генератор, тож навіть якщо вдома у колег немає тепла чи доступу до Інтернету, вони можуть прийти до Фонду, щоб виконувати свою роботу. Сьогодні ми більш оптимістичні, ніж у листопаді. Ми вже пережили половину зими і сподіваємося, що весна скоро прийде.
Озираючись назад, ми підраховували, що зробили за минулий рік. У середньому на рік Міжнародний фонд “Відродження” надає близько 400 грантів. У 2022 році ця цифра перетнула позначку у 800. Я надзвичайно пишаюся своїми колегами та всіма людьми, які досягли таких успіхів у надзвичайно складних умовах.
Яку роботу підтримує зараз Фонд?
У перші місяці повномасштабної війни нашим головним завданням було допомогти людям вижити. Деякі з наших партнерів залишались на територіях, які безпосередньо постраждали від воєнних дій; деякі були евакуйовані, деякі втратили людей і обладнання через обстріли. Деякі виїхали з країни, але більшість залишилися і з нашою допомогою переїхали в безпечніші місця, продовживши працювати. Ми допомогли забезпечити транспортом, генераторами та іншим обладнанням місцеві лікарні, і допомогли тим, хто цього потребував найбільше: літнім людям, сімʼям з дітьми, хворим і пораненим.
Поступово ми перейшли з режиму «надзвичайного реагування», то почали працювати над підтримкою громадянського суспільства – правозахисних груп, незалежних ЗМІ, розслідувачів воєнних злочинів – щоб допомогти їм вистояти. І попри масовані обстріли та руйнування, завдані росіянами, 90 відсотків наших партнерів сьогодні працюють.
Міжнародний фонд “Відродження” та ваші партнери активно працюєте над планами відбудови України. Як це робити, якщо обстріли тривають?
Це складне питання. Звичайно, грандіозна стратегія відновлення може бути реалізована лише після закінчення війни. Але в багатьох сферах ми не можемо чекати до того часу. Території, звільнені українськими військовими від російської окупації, потребують негайної підтримки – щоб допомогти людям повернутися додому, відновити школи, лікарні тощо.
У довгостроковій перспективі ми розробляємо стратегії, щоб забезпечити залучення громадськості, щоб громади взяли на себе відповідальність за свою відбудову, і щоб забезпечити участь громадянського суспільства в сприянні прозорості та підзвітності під час відновлення України. Фонд “Відродження” є частиною цього процесу та політичних дебатів, які він тягне за собою. Ми також працюємо з міжнародними донорами, переконуючи їх взяти на себе зобов’язання та продовжувати брати участь у внутрішньому та міжнародному аспектах нашого відновлення.
У міру того, як затягується війна, дебати про обсяги військової допомоги від союзників зростають. Чи хвилюєтеся ви, що такий ефект “втоми від війни” може впливати і на роботу громадянського суспільства?
Важко підтримувати постійний рівень допомоги. Це людська природа: чим довше триває війна, тим вища ймовірність, що люди втрачатимуть інтерес і рівень підтримки спадатиме. Водночас те, що відбувається в Україні, є частиною чогось більшого, що відображає глибокі недоліки світового порядку. Усі, кого хвилює демократія, незалежність і права людини, бачать які виклики постають перед Україною та світом. Я сподіваюся, що люди зрозуміють – ця війна є частиною набагато обʼємнішого виклику світовому порядку.
Ми також краще вчимося слухати інші нації. Розуміти проблеми інших – це важлива складова процесу розбудови підтримки в глобальній спільноті. Неправильно говорити лише про власні проблеми і власний порядок денний. Нам потрібно бути готовими вислухати інших і проявити більше розуміння та співчуття до того, з чим вони стикаються. Українці вчаться працювати зі світовою аудиторією способами, які до цього нам були недоступні. Наприклад, ми далекі від порядку денного Глобального Півдня. Але крок за кроком у діалозі з іншими ми приходимо до розуміння їхніх проблем і того, що потрібно, аби побудувати до них мости та допомогти їм краще нас зрозуміти.
Що б ви вважали найбільшим успіхом громадянського суспільства через рік повномасштабної війни?
Багато незалежних журналістів продовжують працювати під обстрілом, щоб розповісти світові про те, що відбувається в Україні. Правозахисники збирають докази та розробляють правові кейси, щоб притягнути росію до відповідальності за воєнні злочини. Ефективний збір коштів грантоотримувачами та партнерами для підтримки українських збройних сил, зміцнення лікарень, забезпечення транспортування медичних товарів, допомоги переміщеним особам та вимушеним переселенцям. Центр громадянських свобод, який очолює членкиня правління нашого фонду Олександра Матвійчук, отримав Нобелівську премію миру. Це було хороше визнання нашої стійкості в цих надзвичайних умовах.
Але найбільшим досягненням, на мій погляд, є те, що українці виявляють причетність до свого суспільства. Протягом багатьох років українці таїли в собі глибоку недовіру до інституцій. Але це змінюється. За останній рік люди вже не так часто бачать себе пасажирами поїзда, а скоріше інженерами і водіями власної долі, які збираються разом, щоб захистити та зберегти свою країну.