10 листопада 2023 року в приміщенні Міжнародного фонду «Відродження» відбувалася чергова зустріч Клубу відкритого суспільства на тему«Втомлені «українською війною»: як долати наратив “поганого миру”?
Росія намагається перетворити війну проти України в затяжний інтенсивний збройний конфлікт з невизначеною перспективою. Це створює виклик для військової та фінансової підтримки України та збереження великого рівня солідарності від західних партнерів. “Поганий мир краще гарної війни” – низька динаміка лінії фронту укупі з дуже високою ціною війни дедалі активніше спонукає повертатись до наративу “компромісного миру”.
Останні виборчі кампанії в країнах-партнерах України продемонстрували, що тема відмови від допомоги Україні все активніше експлуатується популістськими силами. В Словаччині до влади прийшов уряд, глава якого заперечує потребу допомагати Україні зброєю. Все більш гучнішою стає така постановка питання в США, а криза в Конгресі взагалі поставила на паузу продовження підтримки України. Немає сумніву, що «українське питання» буде одним із найгостріших у президентській виборчій кампанії, яка фактично розпочалась.
Під час дискусії учасники відзначили наступні проблеми:
- Інерція великої емпатії до України в її протистоянні російській агресії починає вщухати.
- Поки на міжнародних політичних та експертних форумах публічна риторика не змінюється, але дуже змінився зміст розмов у кулуарах подібних зібрань. І рано чи пізно останнє вплине на перше.
- Втома партнерів об’єктивна через важкість фокусування на одному об’єкті довгий час. Ізраїль і його війна сприймається частиною еліт Заходу ближче, ніж наша, попри те, що ми географічно ближчі і в Європі. Однак, коаліція з підтримки України залишається набагато ширшою, ніж на підтримку Ізраїлю.
- Разом з тим, для України міжнародна підтримка чимдалі, тим важливіша. Значна частина бюджету формується за рахунок міжнародних коштів, а без воєнної допомоги неможливо втримати фронт.
- Відновлення контролю України над окупованими Росією територіями необхідні неспівмірно великі ресурси, які рано чи пізно поставлять питання про потребу деокупації за нинішньої ситуації на фронті. Для відвоювання цих територій необхідний «Х-фактор» в самій Росії, який би максимально послабив її внутрішньополітичну стабільність.
- Захід знаходиться на стадії фазового переходу до потреб вийти на новий рівень переозброєння, який би відповідав сучасним потребам забезпечення безпеки. Однак західні країни не можуть наразі мобілізувати свої економіки для військових потреб відповідного масштабу.
- В нас може постати проблема, щоб не стільки уникнути південнокорейського сценарію, а щоб унеможливити сценарій південнов’єтнамський. І південнокорейська модель може виявитися не тільки не найгіршою, але й робочою.
- Для України наступає криза в комунікаціях із Заходом про війну і про потреби подальшої оборони. Ті методи, що працювали в перший період після 24.02.2024 втрачають силу. Натомість зростає хаотичність наших зовнішніх комунікації, що призводить до падіння розуміння наших інтересів та потреб.
- Проукраїнські коаліції та політичні сили в деяких країнах поступаються владою непроукраїнським, популістичним, націоналістичного спрямування (прихід до влади Фіцо в Словаччині може бути початком такої тенденції).
- Меседжі України через війну в Газі непевні і це приносить шкоду українським інтересам. Це полегшує проведення проти України цілеспрямованих кампанії, серед яких найуспішнішою була Туреччині.
- На глобальному Півдні багато країн міняє ставлення від нейтрального скоріше до критичного щодо України, що може виявитися на рівні голосувань в ООН.
- Будь-які повідомлення про корупцію в Україні відгукуються для політичних еліт європейських країн – в Україні «крадуть» гроші наших платників податків, які ми туди виділяємо, і це впливатиме на наші шанси на виборах.
- Як українській, так і західним аудиторіям дуже важливо зрозуміти, щ ця війна міняється і дуже суттєво змінилися за останній рік (з кінця 2022) через застосування нових технологій і доктрин. Цього розуміння поки немає в наших союзників у Вашингтоні. Також важливо усвідомити, що ця війна може закінчитися лише військовою перемогою однієї із сторін. Всі підходи навколо перемовин, заморозки і т.д. некоректні.
- Бачення війни як маневрової чи війни на виснаження не відповідають реальній практиці воєнних дій – вона поєднує різні компоненти різних типів.
- Наразі в нас не створені можливості для перемоги. США можуть надавати набагато більшу і ефективнішу допомогу.
- США допомагають Україні через прецедентне значення цієї війни. Але вони не бачать її військового завершення, вважають, що вона завершиться переговорами. І це велике протиріччя, яке шкодить процесу – таке бачення протирічить ідеї прецеденту. Еліти США не вірять в нашу військову перемогу і поразку Росії на полі бою.
- Плану перемоги немає ні в нас, ні в США. Зокрема і в першу чергу його немає у військових. Коаліція в підтримку України практично не оперує поняттям «перемога», воно публічно прозвучало лише кілька разів.
Також під час дискусії були відзначені наступні можливості та висловлені такі пропозиції:
- Необхідно виробити стратегію далекоглядної комунікації України, яка б враховувала реалії тривалої, виснажливої війни.
- Україна має знаходити сценарії залучення до взаємодії ті політичні сили, які приходять до влади в європейських країнах і скептично налаштовані в питанні допомоги, через прагматичні ініціативи – продаж Україні зброї, участь бізнесів у проєктах відновлення, інвестиції в Україну тощо.
- Україні варто не реактивно вестися на заяви Орбана, а говорити ширше – з вишеградською четвіркою, бухарестською дев’яткою, щоб позиція наших критиків розмивалась. Тоді ми можемо розраховувати на більше розуміння, маємо простягати руку і говорити, що нам важко.
- На американському напрямку ми маємо орієнтуватися на підтримку умовного «виборця Луїзіани». При цьому в комунікації із демократами та їхнім електоратом пояснювати гуманітарний аспект надання американської зброї Україні – збереження життів, а із республіканцями – на унікальній можливості випробувати американську зброю в бойових умовах.
- Україні потрібні нові політичні актори для спілкування із Заходом. Це можна вирішити і через розширення ресурсів дипломатії, зокрема, парламентської, і через прихід нових діячів в новий уряд.
- Зберегти коаліцію підтримки України для звільнення нових територій буде вкрай важко. Наше завдання – знайти коаліцію для ефективної підтримки утримання Україною нинішніх територій.
- Українські медіа, громадянське суспільство, експерти мають проблематизувати питання про серйозність завдань по реінтеграції Донбасу в разі його звільнення. З цього приводу має бути серйозна публічна дискусія в суспільстві.
- Держава, громадянське суспільства мають лобіювати створення спеціалізованих центрів вивчення України, кафедр україністики в західних університетах. Це «довга історія», стратегічне завдання, яке дозволить впливати і на громадську думку, і на еліти, і на центри прийняття рішень в західних країнах з урахуванням українських інтересів у наступні роки і надовго після нинішньої війни.
- Україні треба думати «як нам облаштувати Росію», в нас має бути стратегічний план щодо того, якою ми хочемо бачити Росію і якою вона мала б бути, якими були би відносини з нею після завершення війни. І Україна має стати ключовим суб’єктом в дискусіях з приводу майбутньої Росії.
- США бояться неконтрольованого розпаду Росії. Американський істеблішмент не сформував візію майбутнього Росії, яка влаштовує США, її відсутність впливає на все. І наше завдання переконати, що це не буде таким непрогнозованим і неконтрольованим розпадок, який еліти США бачать як велику загрозу.
- Є потреба змінити наратив із « ми захищаємо Захід» на «ми і є Захід». І війна проти нас – це вже війна проти Заходу.
- Головна мета американської санкційної політики – нейтралізувати можливі негативні наслідки війни між Україною і Росією на ринок нафти. Але це не про спробу зупинити російську агресію як таку. За такого підходу очікується падіння ВВП Росії на 20%, але в перспективі до 2030 року. Наше завдання вписати Україну в їхні стратегії, пов’язані з тим, щоб перелаштувати їх алгоритми на тотальне ураження економіки Росії.
- «Що буде, якщо Україна зазнає поразки?» – один з варіантів який маємо показувати західним елітам і, в першу чергу, США, щоб продемонструвати всі можливі катастрофічні наслідки для демократії та для інтересів західних країн.
- США має розглядати підтримку України не як допомогу, а як просування своїх інтересів. А Україна має стати молодшим партнером в цьому процесі. Але для початку ці інтереси щодо Росії мають бути сформовані.
