Виживати, доживати чи жити: що відбувається у закладах для людей похилого віку в Україні

Майже 22 тисячі літніх людей та тих, хто має інвалідність, є мешканцями 96 будинків-інтернатів, пансіонатів для людей похилого віку, а також 332 стаціонарних відділень територіальних центрів системи соціального захисту. Утім в більшості з них замість захисту опіки та поваги літні люди стикаються з байдужістю, образами, зловживанням їхнім майном або грошима і навіть побиттям.

Майже 22 тисячі літніх людей та тих, хто має інвалідність, є мешканцями 96 будинків-інтернатів, пансіонатів для людей похилого віку, а також 332 стаціонарних відділень територіальних центрів системи соціального захисту. Утім в більшості з них замість захисту опіки та поваги літні люди стикаються з байдужістю, образами, зловживанням їхнім майном або грошима і навіть побиттям. Такими є дані моніторингу геріатричних закладів Національного превентивного механізму (НПМ). Якою є кількість подібних «приватних» установ по країні та скільки людей перебуває у них невідомо.

Без догляду та лікування

Серед 222 мешканців Вінницького будинку-інтернату майже 90 – люди з інвалідністю, але туалети не пристосовані для тих, хто має фізичні обмеження. Фінансування витрат на медикаменти – 21,78 грн у день на одну особу – є найбільшим серед інтернатних установ, в яких були монітори НПМ за чотири роки, утім ліки мешканці змушені купувати за власні мізерні кошти. Помитися вони можуть раз на тиждень. У закладі монітори зустріли людину з рожистим запаленням, що змушена спати сидячі, аби не потерпати від болю, та іншу з пролежнями. Кімнати просторі, але недоглянуті, у них погнуті ліжка, зношені матраци, на яких мешканці змушені проводити день за днем, адже реабілітація у закладі не проводиться.

«У таких установах, де одночасно проживають літні люди і люди з інвалідністю, потреби яких різні, мали б бути задоволені інтереси та забезпечена реабілітація й дозвілля як для 25-літньої людини з інвалідністю, яка хоче любити, жити на повні груди, якій необхідний інтернет та спілкування з однолітками, так і старенької бабусі, яка потребує сердешного тепла і спокою», – каже Олена Темченко, співробітниця департаменту з реалізації НПМ Офісу Уповноваженого ВР України з прав людини.

До речі, опинитися у будинку для літніх людей може навіть 18-річний, що засвідчив моніторинг Дніпропетровського геріатричного пансіонату. Це відбувається через відсутність в інтернатах молодіжних відділень (для людей віком 18-35). Внаслідок цього повнолітніх вихованців інтернатів переводять до геріатричних установ. Як неодноразово наголошували моніторингові групи НПМ, проблема є системною і могла б бути вирішена за допомогою створення установ підтримувального проживання для молодих людей з інвалідністю. Це б допомогло розв’язати й проблему нестачі потрібної кількості місць у геріатричних установах. Адже попит на геріатричні заклади збільшуватиметься разом зі старінням суспільства.

Альтернатива, якої немає

Альтернативою великим будинкам-інтернатам з початку 2000 років мали стати стаціонарні відділення територіальних центрів соціального обслуговування (СВТЦ). На сьогодні їх налічується 332. Перевагами стацвідділень називали меншу кількість мешканців, близькість до громади та можливість частіше зустрічатися з рідними. Утім, як показав моніторинг, і у стацвідділеннях людям доводиться виживати, а не жити. Наприклад, аналіз фінансування Тетіївського СВТЦ, де мешкає 20 людей, показав, що районним бюджетом профінансовано тільки оплату праці та комунальних послуг. На мешканців не виділено ані копійки, тому харчування, ліки, одяг купують коштом їх пенсій. Електроенергію економлять: у кімнатах та коридорах темно (при цьому у кабінеті у завідувача горять чотири лампочки), помитися мешканцям можна раз на два тижні, душова – на замку, ключ у персоналу. На жодному лежачому хворому не було підгузків, один із них лежав у мокрій постілі.

Ірина Сергієнко, співробітниця департаменту з реалізації НПМ Офісу Уповноваженого ВР України з прав людини: «Персонал просто ненавчений доглядати та обслуговувати людей похилого віку та осіб з психічними розладами. Один з мешканців жалівся на побиття персоналом. Його інстинктивна реакція на різкі рухи завідувача відділенням може бути підтвердженням цих слів».

Зловживання особистими коштами, а надто майном, у терцентрах не рідкість. Так, у Тетіївському стацвідділенні (Київська область) особистими пенсійними коштами підопічних розпоряджається персонал. Там же проживає 90-річна бабуся. До установи її влаштувала соціальна працівниця, яка зараз з сім’єю мешкає у будинку цієї бабусі, здійснила у ньому ремонт, замінила вікна. Тальнівське стацвідділення (Черкаська область) отримало від підопічних 150 га землі, яку здає в оренду аграріям.

Те, що не купиш за гроші

Адміністрації закладів у більшості випадків залишаються заручниками як різноманітних «немає грошей», «багато роботи, а персоналу не вистачає», так і загальної системи байдужого ставлення до людей, яких через поважний вік або інвалідність уже не сприймають як повноцінних членів громади, вважає Дар’я Свиридова, монітор Національного превентивного механізму, юрист.

Байдужість, що межує з жорстокістю, тотально панує в інтернатах для літніх людей і є чи не найскладнішою для подолання проблемою. На мешканців можуть кричати, бити, обмежувати у харчуванні, особистому просторі, не надавати адекватної допомоги, роками позбавляти прогулянок на свіжому повітрі та права розпоряджатися власними пенсіями.

«Часто інтернати знаходяться далеко від населених пунктів, до них важко дістатися благодійникам, а державні перевірки зводяться до формальної інвентаризації площ та фінансових документів. Візити моніторів НПМ и офісу Омбудсмена, що здійснюються без попередження, часом стають єдиним шансом на зміни ситуації в геріатрії. І саме під час візитів ми бачимо й позитивні приклади в роботі будинків-інтернатів для літніх людей. Як правило, причиною цього є не краще фінансування такого інтернату, а саме відповідальне, гуманне та небайдуже ставлення адміністрації та персоналу до підопічних. Саме такі умови я побачила у сімферопольському пансіонаті “Къартлар эви”, створеному кримськотатарською громадою, а мої колеги – під час візиту до Солобковецького інтернату Хмельницької області», – наголосила Свиридова.

Вийти з тіні

Соціальні послуги необхідні людям не менше ніж соціальні виплати. Вони мають бути гарантовані державою, бо завжди будуть люди, які потребуватимуть сторонньої допомоги, вважає експерт з питань соціальної політики Інституту суспільно-економічних досліджень, монітор НПМ Лариса Самсонова. Крім того, тенденція старіння населення зумовить зростання попиту на геріатричні установи. Тому у людини має бути вибір між державними послугами і приватними. Останні фактично існують сьогодні в Україні, надають різної якості послуги догляду за людьми похилого віку і ніким не контролюються. Точної кількості таких установ і людей в них не береться назвати ніхто.

«Відповідно до нормативів, комунальні установи можуть приймати лише тих, хто самотній або має інвалідність. Старенький, який має родичів, може потрапити до такого закладу лише за оплату. Тому приватні заклади, які відповідають стандартам надання послуг літнім людям і за розумну ціну, будуть у нагоді. Але їх діяльність має бути регламентована і розумно контрольована, як державою, так і громадою, у якій розташовані», – переконана Олена Темченко.

Лариса Самсонова підкреслює, що «держава має розробити правила та стандарти, яким будь-який заклад має відповідати і гарантувати людям безпеку. Створити офіційні реєстри всіх надавачів послуг, реєстри всіх отримувачів і розумно керувати цим процесом. Якщо держава забороняє створювати заклади і не може забезпечити людей державними послугами, значить буде створюватись тіньовий ринок, бо є попит на ці послуги».

І не менш важливою складовою діяльності подібних установ має стати повага до особистості, забезпечення гідних умов життя літніх людей, які опинилися під опікою держави. Це надійний спосіб дотримання прав людини у місцях несвободи, що не потребує фінансових витрат.

Організатор: Центр інформації про права людини за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»

 

НПМ – це незалежний національний орган, який створений і діє відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань і передбачає регулярний моніторинг усіх місць несвободи для попередження у них жорстокого поводження з людьми, які там перебувають. В Україні діє з 2012 р. у форматі “Омбудсмен +”, що передбачає здійснення моніторингових візитів до місць несвободи працівниками офісу Омбудсмена спільно з громадськими активістами.

Контакти: Надя Колесникова, 067 661 80 30, nk@humanrights.org.ua

 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: