Виклики та загрози для інклюзивної освіти в Україні

Рекомендації з удосконалення політик, які сприятимуть інклюзивній освіті в Україні.

11 травня в Києві відбувся круглий стіл «Аналіз державних політик щодо забезпечення доступу до якісного навчання для дітей з особливими освітніми потребами у контексті освітньої реформи». Там Всеукраїнська фундація «Захист прав дітей», Всеукраїнський фонд «Крок за кроком» та Громадська організація «Гармонія» оприлюднили результати своїх досліджень та разом з учасниками обговорили рекомендації з удосконалення політик, які сприятимуть інклюзивній освіті в Україні. 

Впровадження інклюзивної освіти в Україні є одним із стратегічних пріоритетів Міжнародного фонду «Відродження», оскільки, інклюзивна освіта – складова гуманітарної політики, яка покликана захищати основоположні права людини, зокрема право на освіту та свободу від дискримінації. 

Станом на 1 вересня 2016 року 105 783 дітей в Україні постійно проживають в 744 державних установах догляду та опіки, які належать до сфери управління Міністерства охорони здоров’я, Міністерство освіти та науки та Міністерство соціальної політики. З них лише 8 741 дитина (8%) – це діти-сироти або діти позбавлені батьківського піклування. А 97 042 дітей (92%) перебувають в місцях несвободи при цьому мають батьків і родину. 

При цьому міжнародні дослідження та практика доводять, що лише невелика кількість дітей потребує спеціалізованого стаціонарного догляду. Такий догляд повинен надаватися у невеликих, індивідуальних закладах, інтегрованих у життя місцевої громади з можливістю застосовувати компоненти інклюзивної освіти. А більшість дітей з особливими освітніми потребами мають бути виведені з соціальної ізоляції і виховуватись у сімейному, або наближеному до сімейного, оточенні та відвідувати загальні навчальні заклади у системі інклюзивної освіти. 

Один з процесів, яким супроводжується втілення політики інклюзивної освіти, є деінституціоналізація. Цей процес побудований на принципі захисту прав дитини. Його суть полягає у розбудові держаної системи підтримки й допомоги сім’ям, які виховують дітей з особливими освітніми потребами та інвалідністю, щоб родини не віддавали своїх дітей до спеціальних інституцій опіки – спеціальних закладів освіти, соціальної політики, охорони здоров’я, – а виховували їх в сім’ї.

Серед основних перешкод деінституціалізації експерти круглого столу назвали:

  • відсутність єдиного бачення та цілісного підходу до реформування наявної системи інституційного догляду, освіти і виховання дітей на загальнодержавному рівні та на рівні територіальних громад; 
  • відсутність міждисциплінарної, міжвідомчої та міжсекторальної співпраці.

Іншими перешкодами для інклюзивної освіти в Україні учасники назвали такі: 

1. Затримка коштів субвенції на додаткові заняття та послуги для дітей з особливими освітніми потребами. Незважаючи на затверджену в лютому 2017 року Постанову Кабінету Міністрів України №88 про порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на державну підтримку для осіб з особливими освітніми потребами, у цьому році наявна затримка цих коштів. У зв’язку з чим діти з особливими освітніми потребами протягом декількох місяців 2018 року не отримували додаткових корекційно-розвиткових занять та послуг, а також спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку, які дають змогу дитині опанувати навчальну програму. Експерти вважають, що необхідно внести зміни до Бюджетного кодексу України для того, щоб інклюзивна освіта мала відповідну державну підтримку та заклади освіти отримували щорічне фінансування на її впровадження.

2. Відсутність індивідуального фахового супроводу для дітей з особливими освітніми потребами. Відсутність такого супроводу позбавляє дітей з комплексними порушеннями у розвитку, права на інклюзивне навчання. Тому учасники круглого столу рекомендують напрацювати механізм супроводу та можливості фінансування індивідуальної підготовки та підвищення кваліфікації для відповідних фахівців. Такі фахівці мають розуміти яким чином допомагати дітям з особливими освітніми потребами в умовах закладу загальної середньої освіти.

3. Політика держави не передбачає механізми, які гарантують перехід дітям з особливими освітніми потребами до різних етапів освіти. Перехідний період в освіті – це період, коли учні переходять від одного класу чи школи до іншого. Це може бути досить важкий період для кожного – для учнів, для їхніх батьків, для вчителів. Цей період може бути ще важчим для учнів з  особливими освітніми потребами, якщо не здійснювати необхідні заходи. Інклюзивна освіта в основному впроваджується на рівні школи, залишаючи поза увагою систему раннього втручання, дошкілля, профтехосвіту й вищу освіту. Це необхідно виправити.

4. Плани розвитку територіальних громад включають фрагментарно, або не включають взагалі, особливі освітні потреби дітей. При цьому процес децентралізації державного управління передбачає децентралізацію – тобто максимальне наближення – соціальних послуг, в тому числі освітніх, до дітей та сімей. Експерти рекомендують налагодити міжвідомчу координацію на рівні центральних органів виконавчої влади та надати об’єднаним територіальним громадам рекомендації, які допоможуть їм виконати зобов’язання щодо впровадження інклюзивної освіти на рівні громад. Це дозволить дітям з особливими освітніми потребами гарантовано мати доступ до якісної державної освіти в громадах, за місцем свого проживання.

Для додаткових коментарів можна звернутися до Міжнародного фонду “Відродження”, надіславши свій запит на pr@irf.ua.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: