1 червня у світі відзначають Міжнародний день захисту дітей. Для України сьогодні цей захист має дуже чітке і дуже практичне значення – Україна захищає своїх дітей від знищення, травмування та воєнних злочинів агресора. Для України в стані активної війни кожен день є днем захисту дітей, а тисячі людей цей захист намагаються їм забезпечити. Як у полі фізичної безпеки, так і в полі правової.
Ще з 2014 року, з початком російсько-української війни, українські правозахисні організації почали збирати докази злочинів росії, скоєних стосовно дітей. Від початку повномасштабного вторгнення цих випадків стало, на жаль, дедалі більше – росія продовжує порушувати міжнародні угоди, конвенції та рішення міжнародних інституцій. Однак, робота по збору доказів все одно триває і вже починає приносити результати. Одним із злочинів, який було визнано на міжнародному рівні, стала примусова депортація і подальше “всиновлення” українських дітей з тимчасово окупованих агресором території на території рф. Це визнання та подальші наслідки для усіх причетних до цього злочину – є результатом роботи зокрема і українських правозахисників, що входять до Коаліції “Україна. 5 ранку”.
Серед них Центр громадянської просвіти “Альменда”, що фіксує та документує дані про шість порушень, скоєних щодо дітей в умовах збройного конфлікту від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. Після повномасштабного вторгнення рф “Альменда” приєдналася до Коаліції разом з іншими громадськими організаціями та окремими експертами, обʼєднаними з метою захисту постраждалих від збройної агресії в Україні і притягнення до відповідальності вищого керівництва рф і безпосередніх виконавців воєнних злочинів та злочинів проти людяності. Роботу Коаліції, від початку її створення, підтримує Міжнародний фонд “Відродження”.
Ми попросили голову “Альменди” Марію Суляліну пояснити – що саме зі скоєного росією може вважатись міжнародним злочином, за що агресор має понести відповідальність та що роблять для цього українські правозахисники.
***
Вже 9 років в міжнародний день захисту дітей ми мусимо говорити не просто про захист інтересів дитини, покращення стану захисту їх прав, а й про воєнні злочини та про 6 серйозних порушень вчинених проти дітей в умовах збройного конфлікту.
Початок повномасштабного вторгнення минулого року запустив різке збільшення злочинів вчинених по відношенню до наших дітей російською федерацією.
Зараз справедливо багато уваги приділено злочину депортації наших дітей, створенню ефективного механізму повернення та притягнення винних до відповідальності за цей злочин. Рішення МКС про видання ордеру на арешт володимира путіна та Марії Львової-Бєлової є важливим кроком на шляху до притягнення винних до відповідальності. Для того, щоб це рішення зʼявилось було пророблено багато роботи різними акторами, як національними органами, так і правозахисними організаціями. Зокрема наші колеги по Коаліції Україна.5 ранку юристи ГО “Регіональний центр прав людини” (РЦПЛ) підготували та подали ще в жовтні повідомлення в МКС по Марії Львовій-Бєловій в контексті вчинення злочину геноциду проти українських дітей.
Наша організація підтримує позицію колег з РЦПЛ щодо необхідності розглядати депортацію дітей саме як акт геноциду, згідно зі ст. 2 (e) “насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу” Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього, а не лише як воєнний злочин.
Депортація дітей нерозривна від так званого “перевиховання”: дітям які були насильно вивезенні з окупованих територій навʼязують російську ідентичність, переконують в “рятівній місії” рф у війні проти України, викладають викривлену історію, створюють умови в яких вони не мають права проявляти свою українську ідентичність, а тих хто продовжує це робити піддають залякуванням та тиску.
Водночас знищення української ідентичності відбувається не лише з дітьми яких було депортовано, а й з дітьми які залишились в окупації. А це понад 1 млн дітей – які лишаються “невидимими” як для українського, так і для міжнародного суспільства. І якщо у випадку депортації дітей – ми можемо чітко говорити, що це має всі ознаки геноциду і має кваліфікуватись саме як злочин геноциду, то попри те, що діти, які знаходяться під окупацією, є жертвами цілеспрямованої системи знищення ідентичності (щоденно зазнають індоктринації та мілітаризації) – тут ми не можемо говорити про геноцид, оскільки загальноприйняте тлумачення конвенції під “переміщенням дітей з однієї групи в іншу” розглядає саме фізичне переміщення. Хоча рф дуже чітко формує наміри (умисел) у своїх програмних документах, які стосуються перенавчання та перевиховання дітей на “зразкових громадян росії”.
Те що відбувається з нашими дітьми в окупації підпадає під “культурний геноцид” визначений Рафаелем Лемкіним, який, на жаль, не має відображення в міжнародних угодах. І хоч для нас є очевидним, що не обовʼязково фізично знищувати людину, щоб знищити національну групу – достатньо “стерти” ії ідентичність та навʼязати нову (що найлегше зробити якраз з дітьми), ми все ще перебуваємо в точці де те що відбувається з ідентичністю дітей в окупації вважається “незначним” порушенням. Водночас знищення української ідентичності у наших дітей – є цілеспрямованою політикою рф, і методички як використовуються для “перевиховання” є однаковими як для депортованих дітей, так і для дітей які проживають в окупації. В цьому процесі провідну роль відіграє система формальної та неформальної освіти, яка стає головним інструментом індоктринації дітей і молоді.
Зараз, коли увага нарешті прикута до депортованих дітей та знищенню їх ідентичності для нас важливо також зробити видимими дітей, які залишаються в окупації і які так само знаходься в умовах коли рф систематично знищує їх ідентичність.
Для цього, звісно, основою є належне якісне документування, яким ми систематично займаємось вже 9 років. Ця інформація надалі використовується як для передачі відповідним національним та міжнародним органам, місіям, так і для підготовки аналітики та привернення уваги до проблеми. Ми також працюємо над просуванням запровадження санкцій на осіб, які є відповідальними за створення та впровадження цієї системи, оскільки важливо запобігати темпам поширення цією політики вже зараз. Хоч звісно кінцевою метою є судові рішення.
Важливою також є адвокаційний напрям роботи – щоб це порушення звучало на вищому рівні, так зокрема у 3-му звіті Московського механізму ОБСЕ питання знищення ідентичності дітей які проживають на окупованих територіях вже нарешті було висвітлено (хоч ще працювати й працювати, щоб воно набуло належного розголосу). Але окремим напрямком є робота разом з партнерами над належною юридичною кваліфікацією системи знищення ідентичності дітей на окупованих територіях. Ми не згодні розглядати знищення ідентичності наших дітей як несерйозне порушення, і ми впевнені, що саме Україна зможе це змінити. Бо наслідки цього порушення, майже аналогічні з наслідками системи виховання нацистської Німеччини, з “гітлер’югендом”.
І тому потрібно, вже зараз не лише голосно заявляти про злочин, а і, нарешті, формувати юридичну базу задля притягнення до відповідальності винних
Матеріал підготовлено на прохання Міжнародного фонду “Відродження”. Зміст матеріалу відображає позицію авторки і не обовʼязково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”.
