Після деокупації територій у держави постане виклик, як відновлювати адвокатуру та довіру місцевих жителів до адвокатів у звільнених містах та селах. Це один із найважливіших аспектів відновлення правосуддя, тому держава має визначитися, чи будуть нести відповідальність та яку адвокати, які залишилися працювати в окупації.
Про це говорили 29 січня під час онлайн-обговорення “Чи має існувати відповідальність адвокатів за діяльність в окупації?”. Захід організував Центр прав людини ZMINA за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду “Відродження”.
Адвокаційна директорка ZMINA Альона Луньова зауважила, що роль адвоката дуже важлива для людей, які залишилися в окупації та яких переслідують з політичних мотивів.
“В контексті деокупації, яка неодмінно буде, ми маємо говорити про те, що робити з тими адвокатами, які, наприклад, обіймали певні посади в окупації, чи стали суддями або прокурорами на цих територіях. То якою має бути відповідальність для них і чи має бути?” — розмірковує Луньова.
За словами партнерки АО AZONES, експертки коаліції “Україна. П’ята ранку” Дар’ї Свиридової, якщо у держави є бачення — притягнення до відповідальності за колабораціонізм — щодо тих адвокатів, які залишились в окупації та почали працювати в окупаційних адміністраціях так званими суддями чи правоохоронцями, то конкретної позиції щодо адвокатів, які залишились жити в окупації та продовжили свою професійну діяльність, немає. Така позиція має бути сформована серед професійної адвокатської спільноти, вважає Свиридова. Є дискусії з крайніми поглядами, каже експертка, – або покарати всіх адвокатів в окупації (причому вже є два законопроєкти про криміналізацію самого факту продовження роботи адвокатів), або взагалі ніяк не оцінювати діяльність адвокатів в окупації до завершення війни.
Свиридова каже: 90% адвокатів в Криму — це громадяни України, які мають українські свідоцтва про право на адвокатську діяльність. Тобто 10% адвокатів заміщені громадянами РФ, які приїхали на цю територію та стали колонізаторами.
“Кожен з тих, хто залишився, по-перше, вимушений був взяти російський паспорт, а по-друге, — стати членом колегії адвокатів, які були створені окупантами на цій території. По-третє, так чи інакше ці адвокати мають взаємодіяти з незаконно створеними судами, так званими правоохоронними органами. І це ті фактори, без яких просто неможливо продовжувати свою роботу на окупованій території”, — зазначає Дар’я Свиридова.
На думку експертки, сам факт роботи адвоката в умовах окупації не має стати предметом засудження чи переслідування. Вона зауважила, що Женевські конвенції про захист цивільного населення вказують, що населення в окупації має отримати ефективне судочинство і не може бути позбавлене права на справедливий суд. Крім того, обвинувачені повинні мати право на допомогу кваліфікованого правозахисника за власним вибором. Ба більше, в Україні діє законодавство, що, зокрема, передбачає надання правничої допомоги для захисту наших громадян в російському полоні в окупації.
“То чи буде криміналізація роботи адвокатів в окупації відповідати міжнародним зобов’язанням України?” — розмірковує експертка.
Дар’я Свиридова / Фото: Центр журналістських розслідувань
Водночас, на думку Свиридової, інструментом для оцінки діяльності адвокатів в окупації можуть стати несудові механізми, зокрема люстрація:
“Така люстрація точно не має перетворитися на інструмент помсти чи колективної відповідальності для адвокатів, які залишились в окупації. Люстрація має посприяти індивідуальній оцінці дій тих чи інших адвокатів, очищенню від негативного впливу та відновленню довіри до адвокатури після деокупації”.
Вона також нагадала, що у Криму з ризиками для власного життя працюють адвокати, які захищають політв’язнів. Таких адвокатів переслідують, заарештовують, проти них розгортають дискредитаційні кампанії у підконтрольних медіа. Тому криміналізація адвокатської роботи буде мати демотивуючий ефект для цих людей.
“Дуже важливо забезпечити належний адвокатський захист населенню звільнених територій. Бо може статися так, що після звільнення цих територій на них не буде жодного адвоката, який би міг або хотів працювати, а кількість правових питань та викликів, з якими стикається населення звільнених територій, є неймовірно високою”.
Адвокат та керуючий партнер АО “Донець і Партнери”, військовослужбовець Артем Донець вважає, що адвокати, які мають українські свідоцтва і так чи інакше співпрацюють з окупаційними органами, порушують професійну етику, адже свого часу давали присягу адвоката України.
Артем Донець / Фото з особистої сторінки
Він зазначив, що йому відомо про випадки, коли адвокати з діючим адвокатським українським свідоцтвом на окупованій території обіймають посади у так званих державних органах держави-окупанта та очолюють так звані суди. Донець переконаний, що відсутність реакції адвокатського самоврядування на подібні ситуації є уникненням розв’язання наявних проблем і системною бездіяльністю.
Він також додав, що не може виправдати ані дії адвокатів на окупованій території, ані бездіяльність органів адвокатського самоврядування протягом десяти років війни з Росією.
На думку адвокатки та керівниці Тренінгової групи АС Анастасії Сербіної, люди в окупації потребують адвокатської допомоги, адже життя там триває і має багато викликів:
“Коли я запитую себе, чи маємо ми криміналізувати діяльність адвокатів на окупованій території, як ми маємо реагувати, чи маємо заборонити або навпаки, маємо дозволити все, то перше, на що я завжди зважаю, — людина, яка залишається в окупації. Тому для мене відповідь “ні” на питання криміналізації діяльності адвокатів”.
Водночас, каже Сербіна, це не означає, що варто виправдати будь-яку людину, яка залишилась в окупації, маючи українське свідоцтво, і продовжує працювати.
Анастасія Сербіна / Фото: ZMINA
“Ми маємо оцінювати діяльність кожного адвоката окремо. Якщо адвокат з українським свідоцтвом продовжує діяльність в окупації і при цьому не входить до незаконних органів, не стає суддею, прокурором, що наразі в нас кримінально переслідується, то очевидно, що сама по собі адвокатська діяльність не має бути криміналізована”, — вважає Сербіна.
Роман Титикало, адвокат та член Асоціації правників України, також не підтримує притягання до відповідальності всіх адвокатів, хто працює в окупації. На його думку, переслідувати треба тих, хто співпрацює з окупаційною владою.
Водночас він сказав, що органи адвокатського самоврядування дійсно мають реагувати на порушення адвокатської етики та факти співпраці з окупантами, проте, за його словами, кваліфікаційно-дисциплінарні комісії не знають, яким чином повідомляти адвокатів, зокрема на території окупованого Криму, про порушення та розгляд таких дисциплінарних проваджень. Проте, на думку адвоката, це питання щодо повідомлення осіб, які перебувають на окупованих територіях, може бути врегульоване, зокрема й через відповідні рішення органів адвокатського самоврядування.
Титикало нагадав, що минулого року, за скаргою правозахисників ZMINA, вперше позбавили права на адвокатську діяльність українську адвокатку Юлію Марчук через порушення адвокатської етики та співпрацю з окупантами. Роман Титикало назвав це позитивним досвідом, але зазначив, що таких прикладів могло бути й більше.
Також, на думку адвоката, окрема проблема полягає в тому, що органи адвокатського самоврядування у Криму, ті, які мали б переїхати на підконтрольну територію, зокрема у Херсон, залишилися на півострові.
Роман Титикало / Фото з відкритих джерел
“Можна було б створити відповідні комісії і Раду адвокатів АРК Крим, яка б дала можливість розглядати і скарги, і все інше на Херсонщині. Зараз ці скарги розглядаються в інших регіонах, але разом з відновленням адвокатського самоврядування на деокупованих територіях також гостро стоїть необхідність відновлення відповідних органів зараз на вільних територіях”, — каже Титикало.
Адвокат також повідомив, що АПУ напрацювала позицію про підходи до відновлення української адвокатури в деокупованому Криму. З концепцією можна ознайомитися тут.
Захід відбувся за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду “Відродження” в рамках спільної ініціативи “Європейське Відродження України”. Захід представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду “Відродження”.
