В Україні зросла кількість радикальних протестів і репресій

Моніторинг протестів, репресій і поступок здійснює Центр соціальних і трудових досліджень спільно з Центром дослідження суспільства

У серпні протести в Україні радикалізувалися, а рівень репресій перевищив домайданівські показники. Про це свідчать дані моніторингу протестів, репресій і поступок, який здійснив Центр соціальних і трудових досліджень спільно з Центром дослідження суспільства за підтримки програмної ініціативи “Демократична практика” Міжнародного фонду “Відродження” та Національного фонду за демократію.

За словами соціологів, останній місяць літа вирізнявся дуже високою протестною активністю, яка, одначе, мала переважно характер патріотичної мобілізації. Ця мобілізація відсунула на другий план конкретні вимоги Майдану (щодо люстрації, боротьби з корупцією та захисту громадянських свобод), а також соціально-економічні проблеми. Водночас зафіксовано надзвичайно високий рівень радикальних протестів, а рівень репресій перевищив домайданівські показники за правління Віктора Януковича (навіть якщо не враховувати бойових дій на Донбасі).

Кількість і чисельність протестів

У серпні зафіксовано щонайменше 690 протестних подій (у цю кількість не включено подій у межах протистояння на Донбасі). Для порівняння: у серпні 2012 і 2013 років було зафіксовано більш ніж удвічі менше протестних подій (271 і 297 відповідно), а в серпні 2010 і 2011 років – у 3-4 рази менше (154 і 195). Напередодні Майдану, у жовтні 2013 року, було зафіксовано тільки 423 протестні події.

Кількість протестних подій у серпні перевищує середньомісячний показник за “домайданівський” період 2013 року (з 1 січня по 20 листопада) в 1,5-3 рази в усіх регіонах України, крім Донецької та Луганської областей, а також анексованої АР Крим. При цьому найбільше (більш ніж утричі) абсолютна кількість протестних подій зросла у трьох східних областях – Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій. Одначе навіть на Донбасі та в Криму було зафіксовано фактичну ту саму кількість протестів, про яку повідомляли в середньому щомісяця до початку Майдану, – щонайменше 30 і 12 подій відповідно.

Найбільшу кількість протестів у серпні, як і завжди, було зафіксовано в Києві (85 подій), на другому та третьому місцях – Одеса (51) та Харків (35).

При цьому й чисельність протестів у серпні була лише незначною мірою меншою, ніж у середньому за “домайданівський” період 2013 року. 20% протестів із повідомленою кількістю учасників зібрали понад 100 протестувальників, тоді як аналогічний показник для 2013 року до Майдану становив 24%.

Тематика протестів

Учасники лише 22% протестних подій у серпні порушували ті чи інші соціально-економічні питання. Для порівняння: 2013 року до початку Майдану соціально-економічні питання піднімали під час 56% протестів. Навіть в абсолютних показниках кількість соціально-економічних протестів у серпні (155) виявилася суттєво меншою, ніж середній показник за “домайданівський” період (180). Зокрема, питання комунальних послуг, у тому числі підвищення тарифів, було порушено тільки під час 22 протестів у серпні. При цьому в майже такій самій кількості протестів (20) люди вимагали вирішити соціальні проблеми Збройних Сил і їх недостатнього забезпечення.

Натомість найпопулярнішими темами протестів у серпні були питання ідеологічного характеру (54%): виступи “за єдину Україну”, проти Росії та російської інтервенції. Ідеологічні протести переважали в усіх регіонах, крім Києва. Політичні питання порушували під час 35% протестів, при цьому найпопулярніше політичне питання – люстрації – висували тільки під час 69, тобто 10%, протестних подій серпня, насамперед у Києві й Одесі. Питання громадянських прав піднімали не частіше, ніж торік, а саме у 25% протестних подій.

Загалом ті питання, які можна було б назвати вимогами Майдану (серед найпопулярніших – люстрація (69 протестних подій), боротьба з корупцією (62) та захист громадянських свобод (31)), значно рідше висували під час протестів, ніж патріотичні теми.

Водночас протестів проти мобілізації було зафіксовано лише 46, переважно в західних і центральних областях, а також у Києві. А протестів із виразно антивоєнними вимогами (тобто за припинення військових дій і перехід до переговорів) було зафіксовано ще менше – лише 14, причому переважно у східних і південних областях.

На Донбасі в населених пунктах, які контролює українська влада, було зафіксовано переважно демонстрації патріотизму, як і в інших регіонах, одначе зазвичай на них збиралися не більш ніж 200 людей. Лише в Маріуполі чисельність проукраїнських протестів перевищувала 1000 осіб у дні, коли місто було під загрозою штурму. У населених пунктах, контрольованих сепаратистами, було зафіксовано лише 3 невеликі протестні події проти “народних республік” – в Алчевську, Макіївці та Луганську, де, наприклад, 8 серпня місцеві мешканці прийшли до зайнятої обласної адміністрації з вимогами припинити стрілянину на вулицях і відновити водо- й електропостачання. Так само було зафіксовано лише поодинокі мирні виступи на підтримку сепаратистів, як, наприклад, православна хода 3 серпня в Донецьку на підтримку ДНР.

У Криму ж повідомляли лише про поодинокі протестні виступи проти російської влади та з критикою анексії. Переважно це були дії окремих осіб, а не колективні протести – як-от одиночні пікети чи вивішування українських прапорів на День Незалежності України. Інші протести в Криму демонстрували лояльність російській владі або ж були локально спрямовані проти соціально-економічних проблем.

Насильство та репресії

Навіть якщо не врахоувати збройного конфлікту в Донецькій і Луганській областях, частка конфронтаційних і насильницьких дій під час протестів є теж незвичайно високою та перевищує аналогічні показники навіть за період Майдану. Зокрема, серед усіх протестів серпня 15% були насильницькими, а ще 40% – мирними, але конфронтаційними. Найпопулярніші форми протесту такого роду було спрямовано не на людей, а на символи (напади на радянські пам’ятники чи патріотичні графіті). Одначе навіть якщо виключити з розрахунків цей символічний радикалізм, рівень конфронтації та насильства був усе одно дуже високим (14% насильства, 26% конфронтаційних акцій) і все одно перевищив рівень радикалізму навіть під час Майдану (13% і 23% відповідно). Найбільше несимволічних насильницьких дій було зафіксовано в південних областях (зокрема, спроби підпалів та інші напади на “Приватбанк” і військкомати), а також у Києві (розгін наметового містечка на Майдані Незалежності).

При цьому рівень репресій проти протестів у серпні, хоча й зменшився порівняно з Майданом, одначе перевищував показник репресій до початку Майдану. Якщо 2013 року до кінця листопада на 100 протестів припадало 18 негативних реакцій, то в серпні 2014 року – 22 репресії на 100 протестів. Найбільшу їх кількість зафіксовано якраз у південних в східних областях (за винятком Донбасу): переважно репресії було спрямовано на прихильників Антимайдану та “народних республік”. При цьому у Криму зафіксовано надзвичайно високий показник репресій (25 подій), спрямованих насамперед проти кримськотатарського руху, проукраїнських активістів і власності українських олігархів.

Повний звіт

Контакти:
Центр соціальних і трудових досліджень
Володимир Іщенко
097 396 44 99
info@cslr.org.ua

 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: