11 грудня ZMINA ініціювала онлайн-дискусію про те, чи наближає покарання за колабораціонізм українське суспільства до справедливості. В умовах триваючої війни, як показують соціологічні опитування, в українців є великий запит на швидке правосуддя та покарання винних у скоєних злочинах. Тому під час цієї дискусії експерти намагалися розібратися, наскільки законодавча практика покарання за співпрацю із ворогом дозволяє наблизити справедливість та чи виправдовує вона очікування суспільства.
Правозахисники зазначають, що наразі відповідальність за співпрацю із ворогом (за статтями 111-1 та 111-2 ККУ) схожа на “російську” практику покарання за лайки і пости в соціальних мережах. Крім того, саме покарання за колабораціонізм досить тяжке, навіть не враховуючи наслідки для національної безпеки, життя і здоров’я людей.
За словами правової аналітикині ZMINA Онисії Синюк, станом на 11 грудня зареєстровано 1023 судових вироків за співпрацю з ворогом, а відкритих проваджень — майже сім тисяч. Експертка зазначила, що найбільший відсоток справ стосується публічних висловів, зокрема тих самих лайків та репостів дописів у соцмережах (переважно заборонених Однокласниках та Вконтакті).
Крім того, з початку повномасштабної війни і станом на 15 вересня в судовій практиці є лише два виправдальних вироки щодо співпраці з окупантами, причина — у неналежних та недостатніх доказах. Крім того, на етапі розслідування перевантажені слідчі збирають мінімально та поверхнево доказові матеріали.
“Наразі фокус правоохоронної та судової систем переважно стосується проступків, хоча варто б зосередитися на тяжких злочинах. Крім того, наявне законодавство містить дуже широкі формулювання того, що може вважитися злочином, тож люди не розуміють наслідків своїх діянь”, — вважає Синюк.
Після звільнення окупованих територій кількість справ буде тільки рости, переконана Синюк, але зважаючи на те, як прописано законодавство про відповідальність за колабораціонізм, — під нього підпадуть всі мешканці звільнених територій. Також така кількість справ перевантажить судову та правоохоронну системи та фактично заблокує їхню роботу, додає експертка.
“Коли ми говоримо про відповідальність — ми вже маємо передбачену законодавством відповідальність за співпрацю з державою-агресором, але в тому вигляді, який є зараз, вона навряд відповідає запиту суспільства про досягнення справедливості”, — зауважила Синюк.
Сергій Данилов, заступник директора Центру близькосхідних досліджень, також підтвердив, що українці мають запит на справедливість. Але він зауважив, що ступінь покарання, якого вимагають українці, залежить від їхнього емоційного сприйняття. На це впливає ймовірний травматичний досвід, який пережили люди: чи жили вони в окупації, чи були свідками тортур або вбивств, чи були вимушені виживати тощо. Данилов також зауважує, що результати соціологічних опитувань про запит на справедливість показують лише ті хвилі обурення, які є зараз, — адже далі будуть нові події. Наприклад, повернення військових в цивільне життя може спровокувати нові запити на покарання.
Сергій Данилов
Експерт з реформування виборчого законодавства Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) в Україні Олександр Клюжев зауважив, що в умовах намагання досягти справедливості та не допустити у майбутньому до влади тих, хто співпрацював з ворогом, важливо не обмежувати права вільного вибору українців, адже це є порушенням міжнародних норм. Водночас Клюжев зауважує, що держава має право себе захищати, особливо під час перехідного періоду, але при цьому Україна не має допустити свавільних політично мотивованих рішень.
Член правління Інституту миру та порозуміння та член секретаріату коаліції “Україна. 5 ранку” Максим Єлігулашвілі розповів, що 75% українців прагнуть розпочинати суди над воєнними злочинцями якомога скоріше. Він також зауважив, що, згідно з ще неопублікованими даними опитувань, в українському суспільстві є поляризація думок, зокрема, про самосуд. Більше половини — за таке рішення, ще майже половина — проти.
“Виходить так, що начебто всі хочуть швидкого правосуддя, але якщо вивчати деталі, то можна виявити поляризацію та розсходження в думках українців. І це важливий фактор для системи правосуддя”, — коментує експерт.
Олексій Арунян, журналіст видання судової журналістики “Ґрати”, прокоментував, що чим більше населення перебуває під окупацією, тим більше воно вимушене контактувати з окупантами.
Він на прикладі деокупованого Лиману розповів, що люди, які відкрито там підтримували Росію та сприяли поширенню окупаційного режиму, втекли разом з російськими військами після деокупації. Водночас ті жителі міста, яких зараз притягають до відповідальності, переважно були заручниками ситуації та намагалися вижити в окупації.
“Суди не дуже прагнуть розібратися в мотивах людей, які залишилися, зокрема, працювати в окупації: чому вони це зробили та чи є прихильниками Росії. Тобто мотиви не є важливими при винесенні вироків, які є суворими”, — каже Арунян.
Подивитися повне відео дискусії можна тут.
