В Україні немає чітких алгоритмів фіксації та реагування на катування навіть на рівні законодавства. Через це не можна очікувати ефективного розслідування.
В Україні немає чітких алгоритмів фіксації та реагування на катування навіть на рівні законодавства. Через це не можна очікувати ефективного розслідування.
Такого висновку дійшли експерти, що проаналізували, як обов’язок документувати тортури відображений в українських нормах. Фахівці проаналізували нормативну базу чотирьох відомств: Національна поліція, Міністерство юстиції, Міністерство соціальної політики, Міністерство охорони здоров’я, а також стандарти судово-медичних експертиз.
У Національній поліції немає окремого порядку фіксації заяв про катування з боку поліцейських. Більше того – медзаклади зобов’язані повідомляти про людину зі слідами катувань в орган поліції, навіть якщо саме там ці тортури і сталися. При цьому лікарі мають передавати поліції усі дані заявника.
«Катування є злочином, тому повідомлення про катування, що надходять до поліції, мають реєструватися виключно як повідомлення про злочини. І, відповідно, за кожним таким фактом має починатися офіційне розслідування, що має поводитися незалежним від поліції органом – Державним бюро розслідувань. Крім того, працівники поліції, які бачать катування з боку своїх колег, мають реагувати негайно. Адже інакше вони стають співучасником злочину», – наголошує Юрій Бєлоусов, виконавчий директор «Експертного центру з прав людини», один із авторів дослідження.
В установах Міністерства юстиції фіксація тілесних ушкоджень покладена на лікаря. Він же зобов’язаний передавати цю інформацію адміністрації. Однак ситуація залежить від того, де перебуває людина – в слідчому ізоляторі, чи в установі виконання покарань. У першому випадку її оглядатимуть на всіх етапах, а в колонії – лише при прийомі.
«В установах пенітенціарної системи є процедури фіксації тілесних ушкоджень на різних етапах перебування ув’язнених та засуджених. У той же час є прогалини у нормативних актах та неузгодженість у діях відповідних служб, особливо в умовах реформування пенітенціарної системи”, – зауважує Олександр Гатіятуллін, виконавчий директор ГО «Україна без тортур», один із авторів дослідження.
Лікар-психіатр, експерт Українського інституту з прав людини, один із авторів дослідження Володимир Шурдукнаголошує: в пенітенціарних установах персоналу дозволено використовувати «гамівну сорочку» до «буйних ув’язнених», що можна розцінювати як жорстоке поводження. Адже цього вже багато років немає у психіатрії, а у в’язницях не повинно бути тим більше.
Унормували фіксацію та ізоляцію людей із психічними розладами у Міністерстві охорони здоров’я. Єдиний порядок має застосовуватисьу психіатричнихта психоневрологічних закладах, підкреслює Шурдук. У стандартах чітко визначили, на який термін та за чиїм рішенням можна це робити. При цьому зберігається проблема призначення лікування людям, яких помістили до психіатричного закладу як «запобіжний захід». Адже законодавство передбачає лише їхнє утримання, а не лікування.
«Безпідставне поміщення, утримання, застосування фізичного обмеження чи ізоляції до осіб, у закладах з надання психіатричної допомоги, є катуванням. Відсутність повноцінного контролю за їх застосуванням є передумовою катувань», – наголошує лікар.
На рівні судово-медичних експертиз лікарі можуть виявити тілесні ушкодження, які стали наслідком катувань. Проте провести таку експертизу може лише державна установа і лише за клопотанням слідчого чи прокурора, коли дійде до розслідування.
«Тілесні ушкодження виступають об’єктивними ознаками заподіяної травми. Їх дослідження відіграє дуже важливу роль як джерело об’єктивної інформації про обставини можливих катувань і неналежного поводження», – зауважує Костянтин Запорожцев, експерт Експертного центру з прав людини, лікар, один із авторів дослідження.
При цьому, наголошує лікар, якщо інформація про травми була зафіксована у внутрішніх журналах установ, а не в медичних документах – її не можна буде використати.
Стандарти належної фіксації та розслідування катувань містяться у Стамбульському протоколі. Там визначено, що реакція на заяву про тортури має бути здійснена негайно, а розслідування має проводитися незалежним компетентним органом за участі потерпілого та під контролем громадськості.
Надалі експерти планують перевірити, як ці норми втілюються на практиці. Після цього вони вироблять рекомендації державі для впровадження стандартів Стамбульського протоколу.
Довідково: Відповідно до даних Міністерства юстиції, за 9 місяців 2018 р. всього розслідувалось 563 кримінальних проваджень, розпочатих у 2018 р., щодо катувань, вчинених працівниками правоохоронних органів. До суду направлено 27 обвинувальних акта щодо 47 осіб. Із них 2 складені за вчинення катування, 23 – за перевищення влади або службових повноважень, 2 – за іншими статтями.
З 2014 по 2018 рік Україна програла у Європейському суді з прав людини 73 справи за ст. 3 («заборона катувань») на загальну суму понад 800 тисяч євро.
