8 грудня 2010 року в приміщенні великого конференц-залу Національної Академії Наук України відбулася міжнародна конференція «Україна - Європейський Союз: перспективи зовнішньополітичних, безпекових та оборонних відносин у координатах Лісабонського Договору».
У конференції взяли участь українські та іноземні фахівці, які опікуються європейською інтеграційною проблематикою, європейською та євроатлантичною безпекою та обороною, представники Секретаріату Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ, Міністерства оборони, Міністерства юстиції України, РНБОУ, посольств країн – членів ЄС та НАТО в Україні, Представництва ЄС в Україні, представники відповідних комітетів Верховної Ради України, аналітики, експерти, представники ЗМІ.
Організатором конференції виступив Центр європейських та трансатлантичних студій в рамках проекту «Лісабонський Договір: аналіз впливу на відносини між ЄС та Україною у міжнародній, безпековій та оборонній політиці» за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду «Відродження» .
Олексій Коломієць, президент Центру європейських та трансатлантичних студій, наголосив на тому, що вже перші етапи реалізації проекту засвідчили, що ця тематика знаходиться на перехресті ключових рішень, які приймаються інститутами ЄС, і які тим чи іншим чином впливають на зовнішньополітичне позиціонування України. Водночас, як відзначив О. Коломієць, незважаючи на розуміння експертами надзвичайної актуальності ідей, закладених в Лісабонському договорі, вони не могли передбачити тих викликів, з якими зіткнувся Європейський Союз і насамперед фінансово-економічну кризу, що безпосередньо впливає на геополітичне позиціонування країн-членів ЄС. Разом з тим, аналітики заздалегідь говорили про майбутню зміну пріоритетів української влади практично щодо усіх напрямків та той колапс, який, на думку О. Коломійця, переживає сьогодні зовнішня політика України.
Дмитро Шульга, старший менеджер Європейської програми Міжнародного фонду “Відродження” зазначив, що актуальність теми заходу є очевидною, оскільки вже минув рік з того часу, як почав діяти Лісабонський договір, і для українського експертного середовища є надзвичайно цікавим те, які зміни відбулися, зокрема у сфері зовнішньої політики Євросоюзу, особливо з огляду на майбутнє головування у Раді ЄС “дружніх” нам Польщі та Угорщини. На жаль, за словами експерта, в Україні про це дискутується менше, ніж на теренах Європейського Союзу, що є неналежним станом справ. З огляду на це, Д. Шульга наголосив на потребі результати цієї та подібних дискусій максимально доносити до виробників рішень та громадськості.
Сергій Герасимчук, Група безпекових та стратегічних студій, зауважив, що Європейський Союз, який створювався як спільнота цінностей, наразі є юридичною особою зі значними бюрократичними механізмами та потужними можливостями впливати на міжнародну політику. Проте змінюється і світ навколо ЄС. Так, за словами експерта, у відповідь на ці зміни Європейський Союз прагматизував свої відносини з Російською Федерацією. Водночас, як відзначив С. Герасимчук, якою мірою таке залучення РФ є виправданим та наскільки справляється з цим Євросоюз. Загалом, для того щоб ефективно реагувати на нові реалії – дефіцит демократії, демографічні рухи, конфлікти у сусідніх країнах, ЄС повинен модернізуватися. Такою спробою модернізації, підкреслив експерт, і став Лісабонський договір, який не виправдовує покладених на нього сподівань. Так, за словами С. Герасимчука, все ще спільна зовнішня політика Євросоюзу, а інтеграція до ЄС значною мірою залежить від бажання країн-членів та вміння країни-кандидата з ними домовлятися.
На думку Іренеуша Фідоса, політичного радника Представництва Європейського Союзу в Україні, процес вивчення змін, які приносить Лісабонський договір, є триваючим. Так, змінилася роль Представництва ЄС, яке представляє усі аспекти політики Євросоюзу в Україні, посилено політичну секцію, проте говорити про вплив зовнішньополітичної служби ЄС, яка офіційно розпочала свою роботу 1 грудня 2010 року, наразі, на думку І. Фідоса, ще рано. Підкреслюючи ті кроки, які необхідно здійснити Україні, політичний радник Представництва ЄС наголосив на необхідності зосередитися на внутрішніх реформах та демократизації, покращенні інвестиційного клімату, а також регіональній інтеграції, що передбачає максимальне використання можливостей Східного партнерства та активну роль у вирішенні заморожених регіональних конфліктів, зокрема, Придністровського.
Гергелі Варга, Інститут стратегічних та оборонних студій Національного університету оборони ім. Зріні Міклоша (Угорщина) виокремив ті положення Лісабонського Договору, Європейської стратегії безпеки та нової Стратегічної Концепції НАТО, які повинні слугувати посиленню стратегічної взаємодії між ЄС та НАТО. Було підкреслено, що успішні результати Лісабонського Саміту НАТО відкривають чіткі перспективи для синхронізації дій між Альянсом та ЄС, та державами-членами обох інституцій. Україна повинна ефективно використати таку перспективну синергію, вважає експерт.
Сполучені Штати Америки за нинішньої адміністрації із самого початку цілковито підтримували ухвалення Лісабонського Договору як потенційного інструменту єдності дій країн-членів ЄС на міжнародній арені. Це ключова теза з виступу Другого Секретаря Посольства США в Україні Юрія Федьківа. Особливо зосереджуючись на результатах Лісабонського Саміту НАТО, він наголосив, що, практично, було поновлено єдність трансатлантичного союзу на тлі ухвалення нової Стратегічної Концепції, яка знову цілковито підтвердила ключову місію Альянсу – захист європейської території та цінностей демократичного світу.
Під час вечірньої сесії конференції «Лісабонський Договір – політика розширення ЄС та інструменти партнерства» всі виступаючи були згодні з тим, що хоча Лісабонський Договір прямим чином не змінив базові положення політики розширення та критерії членства, його інституційні нововведення будуть суттєвим чином впливати на перспективи подальшого розширення ЄС.
Іво Самсон із Дослідницького Центру Словацької Асоціації Зовнішньої Політики прямо сказав, що Лісабонський Договір змінив природу розширення, коли інші структури, в першу чергу, Європейська Рада та Рада Міністрів ЄС, стають головними в ухваленні рішень щодо висновків та політичних рішень щодо приєднання. Однозначно, що за положеннями Лісабонського Договору найбільших політичних втрат зазнала Європейська Комісія на тлі посилення політичної ваги Європейського Парламенту.
Для Литви після вступу в дію Лісабонського Договору, головним політичним питанням стало: «Чим пост-Лісабонський Європейський Союз відрізняється від того, до чого Литва приєдналася у 2004 році?». Пошук на це питання спробував надати Алвідас Медалінскас, із вільнюського Університету імені Міколаса Ромеріс. Він визнав, що незважаючи на проголошену інституційну єдність ЄС щодо реалізації зовнішньої політики, на практиці така «єдність» час від часу входить у серйозне протиріччя з позиціями країн-членів ЄС. Але така ситуація є менш притаманною в реалізації політики безпеки та оборони, де країни-члени обладають значно більшою свободою дій.
Рафал Садовські з варшавського Центру Східних Студій визнав, що Лісабонський Договір не має прямого впливу на розвиток Ініціативи Східного Партнерства. Одночасно з цим, сфера зовнішньої політики буде перебувати під впливом положень Договору, що матиме відповідні наслідки для Ініціативи. Наступиний рік може стати вирішальним для Східного Партнерства, в тому числі, беручи до уваги, почергове головування в ЄС цілковитих прихильників Ініціативи Угорщини та Польщі.
Результати роботи міжнародної конференції будуть використані, в тому числі, для підготовки спеціального аналітично-інформаційного видання як наступного етапу реалізації проекту та розповсюдження серед всіх зацікавлених організацій та цільових груп.
За матеріалами Центру європейських та трансатлантичних студій та Європейського простору .
Контактна особа: Олексій Коломієць, Центр європейських та трансатлантичних студій, тел. 497 85 64, (067) 681 9582, 454 11 56, 238 68 43, europekolomiyets@ukr.net.
Докладний репортаж із конференції читайте також тут
