У виданні "Буковинське віче" опубліковано статтю Ґреґорі Перона про особливості ресоціалізації колишніх засуджених у різних європейських країнах
У виданні “Буковинське віче” опубліковано статтю Ґреґорі Перона про особливості ресоціалізації колишніх засуджених у різних європейських країнах. Переклад та адаптацію тексту здійснив Андрій Волошин. Матеріал підготовано за підтримки Європейської програмної ініціативи Міжнародного фонду “Відродження”.
Ціна свободи у Європі
Ґреґорі Перон
Кожна людина не без гріха
Свобода робить прогрес в головах людей, які пізнали гірку правду в її обмеженні. Насолоджуватися відкритим небом над головою, вільним простором навколо – мрія тих, хто вичікує відбуття свого терміну за покарання.
Свого часу Вольтер слушно зауважив: «Робити те, що приносить задоволення, значить бути вільним». Це стосується вся і всіх. Сьогодні ж особливо гостро постає проблема забезпечити свободу або рівність тим, хто мав необережність бути винним у чомусь – колишнім ув’язненим. Сучасне суспільство в погоні за демократичними цінностями прагне зменшити кількість злочинів до яких тяжіють деякі категорії людей. Виникають і інші проблеми, як-от питання задоволення елементарних потреб тих, хто амністований або справедливо відбув свій термін. Цікаво, що загальна кількість позбавлених волі у світі складає близько 8 мільйонів осіб. І саме забезпечення належного повернення людини в нормальне середовище, турбота про долі тих 8 мільйонів вимагає неабияких зусиль. Наприклад, німецька практика правосуддя зводиться не так до покарання, як до виховання позитивних якостей у людей, які допустилися огріху. Для шведської моделі притаманна система відновлюваного правосуддя. Кожен з прецедентів має свій сценарій і свою особливість. Це безперечно впливає на можливі рецидиви у скоєнні злочинів.
У Європі борються не кількісно, а якісно
Так, у розвинутих країнах Європи відносний показник кількості ув’язнених значно нижчий від країн пострадянського простору: Ісландія – 40; Фінляндія, Норвегія, Ірландія, Швеція, Данія – 50-70; Бельгія, Нідерланди, Італія, Австрія, Швейцарія, Франція, Німеччина – 80-100; Іспанія – 110; Великобританія – 125; Португалія – 145; Словенія – 40; Угорщина, Болгарія, Польща, Словаччина – 90-150, Чехія, Румунія – 160-200. Лідерами списку є: Росія – 700; Білорусь – 505; Казахстан – 475. Загалом же у країнах Євросоюзу намагаються якомога рідше позбавляти волі неповнолітніх правопорушників і широко застосовувати альтернативні методи покарання. Там є широка мережа державних реабілітаційних центрів, де по виході на волю колишній засуджений одержує підтримку психологів, соціальних працівників та інших фахівців.
Очевидним залишається факт, що саме після відбуття покарання триває найскладніше. Європейський досвід у цьому плані виступає одним з передових. Цікавим є досвід груп самодопомоги, які створюються колишніми засудженими, вже успішно реінтегрованими у суспільство. Такі групи надають не тільки соціальну, але і психологічну підтримку. Перше таке співтовариство зафіксовано ще в XIX ст. у Великобританії і на сьогоднішній день позитивно себе зарекомендувало в інших країнах. Вирішальним фактором існування таких груп є здійснення супервізії (наставництва), що забезпечує встановлення певних стандартів роботи та оцінку її ефективності.
Державна система підтримки порушників закону «з родзинкою»
Широко використовується у країнах ЄС такий метод реінтеграції засудженого, як створення і розвиток інфраструктури, яка б дозволяла вирішувати різні проблеми звільнених, перш за все – житла, працевлаштування, дозвілля, підтримки суспільно корисних зв’язків, тощо. Такі установи, як правило, включені до державної та муніципальної соціальної системи і відрізняються великим розмаїттям послуг, які надаються. Цілі таких соціальних установ полягають здебільшого у мінімальній підтримці осіб, які повернулися з місць позбавлення волі, запобігаючи таким чином їхньому остаточному падінню на соціальне дно. Велику популярність в західних країнах отримали Центри соціальної реінтеграції, які націлені на допомогу «перспективній» меншості, які мають бажання змінити своє життя на краще. Досвід таких апробаційних (випробувальних) програм накопичений в багатьох провідних країнах світу, зокрема в Канаді, Швеції, Великобританії.
Зауважимо, що аналіз досвіду передових країн Європи свідчить про застосування альтернативних видів покарань, які покладено на спеціалізовану державну службу, яка знаходиться поза поліцією та в’язницею – службу пробації.
Суть пробації полягає у встановленні нагляду за засудженим з покладенням на нього певних зобов’язань й обмежень, без ізоляції його від суспільства (відвідувати центри пробації, періодично зустрічатися з наглядовим офіцером, брати участь у певних різновидах діяльності, дотримуватися законослухняної поведінки тощо). Скажімо, у Скандинавії офіцери пробації є громадськими працівниками, але вони можуть допомагати волонтерам щодо спрямування нагляду, підтриманню контактів, особливо пересічним громадянам.
Часто-густо після звільнення з місць позбавлення волі особи залишаються без даху над головою. Це також береться на озброєння громадськими активістами та муніципальними службами у рамках превентивної роботи по скороченню кількості безхатченків. Наприклад, муніципалітет м. Гаага (Нідерланди) започаткував програму, спрямовану на потреби таких груп, як колишні ув’язнені, колишні пацієнти психіатричних клінік та колишні наркозалежні. Її мета – призупинити маргіналізацію шляхом надання підтримки в трьох сферах – житло, працевлаштування та добробут.
Розширений профіль роботи з проблемними категоріями у Європі виявляється вдячною справою, що привносить позитив для забезпечення загальних благ, спокою і рівного розвитку європейців незалежно від їхньої не зовсім чистої особистої біографії.
Контакти:
“Буковинське віче”
Леся Воронюк
lesiavoroniuk@gmail.com
