Висвітлення подій у зоні бойових дій – важка задача для будь-якого журналіста. Українські незалежні ЗМІ намагаються якомога швидше готувати матеріали з зон «живого вогню», розповідаючи світові історії приголомшливих звірств окупантів. Водночас, вони боряться з потоком дезінформації з російських джерел, які не просто заперечують свідчення журналістів й ту жахливу реальність, а відмовляються навіть визнати право України на існування.
Станіслав Лячинський, директор програми «Соціальний капітал» Міжнародного фонду «Відродження», поділився з Open Society Foundations роздумами щодо випробувань, з якими стикаються медіа-партнери, яких підтримує “Відродження”.
Як вам вдавалося працювати після того, як у лютому росіяни почали повномасштабний наступ на Україну?
Я працюю в Києві. 24 лютого вранці ми почули перші сирени, що сповіщають про повітряну загрозу. Тоді я переїхав за межі Києва, в центральну частину України. Коли ж росіяни відступили від столиці, я повернувся додому, в Київ, але багато моїх колег й досі перебувають у західній частині країни. Довелося докласти чималих зусиль, щоб переїхати та продовжити нашу справу, але пандемія підготувала нас до дистанційної роботи.
Як би ви охарактеризували виклики, з якими сьогодні стикаються незалежні ЗМІ в Україні?
Наш фонд підтримує незалежні ЗМІ в Україні з моменту свого заснування, тобто вже близько 30 років. І російська агресія, звичайно, для нас не нова тема. З 2014 року, коли почався Майдан, ми з колегами працювали тими проблемами, що виникли під час Революції та після неї, зокрема і з дезінформацією щодо дій росії після початку окупації Криму.
Ще до повномасштабного вторгнення росії в лютому цього року ми працювали над тим, щоб убезпечити журналістів з групи ризику. Але ми й не уявляли наскільки будуть зростати ці потреби – потреба в безпеці, переміщенні й евакуації, захисному обладнанні та безпечних місцях, щоб пролити світло на події в Україні. Чесно кажучи, коли ми почали говорити з нашими партнерами зі Львова про плани на випадок непередбачених ситуацій, я сподівався, що не буде потреби у робочому 24/7 офісі чи притулку. Та вже незабаром після нашої розмови, це стало сумною реальністю.
Неймовірно складно готувати матеріали й висвітлювати війну в умовах обмежень щодо роботи преси, які накладає воєнний стан. Тим не менш, тисячі переміщених українських журналістів продовжують свою роботу.
Що таке притулок для переміщених журналістів?
Коли почалися бомбардування Києва, багато журналістів були змушені тікати на захід країни, до Львова. Тож наші партнери з Lviv Media Forum облаштували в місті приміщення, яке поєднує в собі риси хостелу та коворкінгу. Там журналісти можуть відпочити, отримати допомогу психотерапевта, захисне обладнання та мати своє робоче місце. Але війна роздирає приблизно одну третину нашої країни. Мільйони українців були переміщені, включно з тими, на кого ми розраховуємо у висвітленні цієї історії. Ми не передбачали такого рівня потреби і потребуємо додаткової підтримки.
Бізнес-модель незалежних журналістських видань мала серйозні проблеми ще до війни. Як їм вдається триматися на плаву в ці важкі часи?
Найбільше постраждали ті ЗМІ, які у комерційній підтримці своєї роботи покладаються на рекламу. Ринок реклами практично зник, однак деяким медіа вдалося досягти певного прогресу навіть за таких обставин. Наприклад, Kyiv Independent, який вийшов із Kyiv Post ще наприкінці 2021 року. Зараз видання робить дивовижну роботу у висвітленні війни. У січні вони мали десь 5000 підписників у Twitter, а сьогодні – понад 2 млн. Раніше ми підтримали їхню роботу та намагання стати життєздатним, заохочуючи та стимулюючи диверсифікувати потоки доходів й залучати свою аудиторію для пожертв. Тож у ці часи важливим джерелом доходів для них та інших незалежних ЗМІ став краудфандинг.
Донорське фінансування також має значення, тож ми працювали з колегами з Мережі фундацій «Відкрите суспільство», щоб підтримати незалежні ЗМІ під час війни. Протягом кількох днів після початку повномасштабного вторгнення ми були тими, хто найшвидше зреагував на запити про допомогу та запропонував екстрену підтримку ЗМІ. На сьогодні ми вже надали допомогу більш ніж двадцятьом редакціям, забезпечивши безпечну релокацію для сотень журналістів, які зараз можуть продовжити свою важливу роботу.
На додачу до російських бомб та куль, репортери також змушені пробиватися через постійний град російської дезінформації. Які уроки боротьби з пропагандистською машиною путіна ви отримали?
Пріоритет росії – повністю змінити медіасередовище, заглушити незалежні голоси та контролювати Інтернет. Бо вони вірять, що контролюючи інформаційний простір, вони здатні підкорити розум людей і зробити їх прихильними до своїх дій. Це – класичний інструмент авторитаризму. Інформаційна війна є частиною їхньої військової доктрини. Тепер в Україні вони прагнуть вселяти страх і сіяти розбрат, щоб досягти своєї мети і перемогти у війні.
Відповідальність соціальних мереж – встановлювати правила і визначати який тип контенту та за якими критеріями можна заблокувати. Мені це важко приймати, бо свою кар’єру я починав із боротьби з цензурою. Але під прапором «свободи слова» росія та її прихильники заохочують й експлуатують поляризацію суспільства та поширюють фейки й відверту брехню.
Ви не можете перемагати у битві з пропагандою весь час. Розвінчайте одну брехню – і виникне інша. Потрібно постійно контролювати та відстежувати цей потік. Ми повинні переконатися, що правда має значення. Факти мають значення. Якісна журналістика має значення. Розвінчування фейків надзвичайно важливе, навіть та особливо – у воєнний час. У довгостроковій перспективі ми повинні боротися з цим, розвиваючи критичне мислення та медіаграмотність. Така робота може зайняти десятиліття, але це єдиний спосіб виграти битву проти пропаганди в довгостроковій перспективі.
