Вимушене переміщення – це не вибір, а необхідність. У кожній війні повторюється те саме: люди змушені залишати все, що створили, і починати з нуля. Водночас такі історії – це також історії сміливості, стійкості, пошуку нової спільноти та бажання не лише отримувати, а й віддавати.
Підтримка внутрішньо переміщених осіб і приймаючих громад – це один зі стратегічних пріоритетів Міжнародного фонду «Відродження». У центрі нової стратегії Фонду, яка розрахована на наступний рік, – людиноцентричне, стійке відновлення та справедливість. І йдеться не лише про допомогу, а і про створення умов для повноцінної участі громадян з-поміж ВПО у прийнятті рішень і посилення місцевих спільнот.
Що ми можемо робити, аби права ВПО були захищені, а їх інтереси й потреби враховані? І головне — як у цьому можуть бути корисними Ради ВПО?
Цим питанням була присвячена зустріч представників організацій, які активно працюють в тематиці захисту прав ВПО, організована Міжнародним фондом «Відродження» 30 травня 2025 року. Під час зустрічі команди чотирьох неурядових організацій також представили результати своїх досліджень про діяльність Рад ВПО, їхню ефективність, залученість і локальну дію.
Модерувала зустріч Яна Любимова, правозахисниця, експертка з питань внутрішнього переміщення, голова Ради ВПО Луганщини, співзасновниця Конгресу Рад ВПО.
Але почнемо з бази. Що таке Ради ВПО і чим вони займаються?
Рада ВПО – це консультативно-дорадчий, репрезентативний і посередницький орган. Вони залучаються до розробки та реалізації регіональних і місцевих політик, беруть активну участь у місцевому самоврядуванні. Ради ВПО діють на принципах законності, гласності, колегіальності, виборності, народовладдя, підзвітності та відповідальності перед громадами. Простіше кажучи – це формальна група, яка об’єднує між собою внутрішньо переміщених осіб з проактивною громадянською позицією, відповідними досвідом і знаннями, щоб ефективніше захищати права та інтереси ВПО в регіоні. Така рада діє на добровільних, позапартійних і волонтерських засадах.
У Ради не входять тільки представники з числа ВПО. Законодавчо їх склад має виглядати ось так:
- внутрішньо переміщені особи – не менше 50% складу ради;
- представники органу, при якому утворено раду (наприклад, органів місцевого самоврядування або військових адміністрацій) — до 33% складу; представники громадських об’єднань, які займаються захистом прав ВПО — приблизно 17% складу.
Навіщо потрібні Ради ВПО?
У першу чергу – це інструмент діалогу та взаємодії внутрішньо переміщених осіб з владою. Ради шукають системні рішення для подолання проблем ВПО, пропонують їх місцевій владі, беруть участь у розробці спільних рішень. Завдяки експертизі та зануреності в контекст кожного окремого регіону, Ради підказують, як влада може допомогти переселенцям інтегруватися у громаду, ефективно забезпечити їх житлом і необхідним для життя.
Ради ВПО також працюють і на глобальному рівні, консультуючи міжнародні організації, які допомагають Україні загалом і переселенцям зокрема.
Що ж до самих ВПО, то завдяки радам вони отримують інформацію про можливості поселення і працевлаштування, про доступ до соціальних послуг, способи залучення до життя громади тощо. А головне – мають можливість більш системно відстоювати свої права і заявляти про потреби, які змінюються залежно від багатьох факторів.
Так, Ради ВПО стають одним з інструментів місцевої демократії, розвитку і підтримці якої Міжнародний фонд «Відродження» приділяє значну увагу у своїй роботі.
«Адвокація, моніторинг і підтримка Рад ВПО — це не лише про захист прав, а й про формування стійких, згуртованих спільнот, де кожен має можливість впливати на рішення. Сильні Ради ВПО — це сильні громади, в яких кожен має голос. Ми щиро цінуємо партнерства, які допомагають цим ініціативам зростати та розвиватися, та спільно докладаємо максимум зусиль, аби голоси переселенців були не просто почуті, а враховані.», — говорить менеджерка програми «Громадянська стійкість» нашого Фонду Анастасія Матвєєва.
Що робить держава і донорська спільнота?
Держава продовжує послідовно реагувати на потреби внутрішньо переміщених осіб, зосереджуючи зусилля на найнагальніших запитах — житло, доступ до соціальних послуг та розвиток інфраструктури. Як зазначила заступниця Міністра розвитку громад та територій України Марина Денисюк, уряд має потужне портфоліо житлових проєктів, спрямованих на забезпечення ВПО можливістю повернутися до нормального життя. Йдеться як про сертифікати на компенсацію, так і про кредитні програми, реалізовані спільно з Банком розвитку Ради Європи. Уряд також працює над законодавчими змінами для тих, хто втратив житло на окупованих територіях, щоб забезпечити їм рівний доступ до державних програм.
Серед ключових напрямків роботи – відновлення соціальної інфраструктури, економічна інтеграція ВПО та створення безпечного середовища. У партнерстві з міжнародними інституціями Україна модернізує та будує нові садочки, школи й лікарні, зокрема в деокупованих районах Сумської, Чернігівської та Харківської областей. Паралельно тривають зусилля щодо працевлаштування ВПО – від ярмарків вакансій до навчальних програм. Як наголосила Марина Денисюк, для більшості переселенців головними умовами повернення залишаються робота та доступ до базових послуг. Але, окрім інструментів державної політики, не менш важливу роль відіграє людський чинник – дружнє середовище в приймаючій громаді, яке допомагає інтегруватися і знову відчути себе вдома.
Появі нових сервісів та програм для ВПО сприяють також і донори. Заступниця виконавчого директора Міжнародного фонду «Відродження» Інна Підлуська наголосила, що одне з ключових завдань донорів – об’єднувати зусилля громадянського суспільства, громад, місцевої і центральної влади задля системних рішень. Це вимагає синергії, стратегічної співпраці, акумуляції ресурсів і базування на дослідженнях, які дозволяють краще розуміти проблеми і будувати ефективні політики. Особливу увагу Фонд приділяє підтримці рад ВПО як нової форми самоорганізації, яка втілює в собі саме такий системний підхід.
«Кожна історія вимушеного переселення – це історія сміливості й пошуку спільноти. Але щоб ця сміливість мала ґрунт під ногами, потрібні системні рішення. Для Фонду підтримка ВПО й громад – це не разова допомога, а частина стратегії: ми працюємо над тим, щоб люди мали голос, ресурси й рівні умови для участі у відновленні країни. І найголовніше – ми не робимо це поодинці. Системність і синергія – це те, що дозволяє рухатися вперед».
Максим Ткаченко, сам переселенець, наголосив, що саме внутрішньо переміщені особи сьогодні є головним рушієм того, щоб питання ВПО залишались у фокусі державної політики. Він визнав чимало проблем у роботі влади щодо підтримки переселенців, однак закликав не применшувати зроблене, зокрема – постійну виплату фінансової допомоги більш ніж мільйону осіб попри війну й бюджетний дефіцит. Ткаченко підкреслив складність імплементації закону 11161 через необхідність величезних бюджетних витрат і закликав до конструктивної взаємодії між організаціями, ВПО, депутатами та виконавчою владою для вироблення реальних рішень, а не просто розмов. Він підтвердив свою відкритість до співпраці як депутат, співзасновник ГО та член кількох парламентських об’єднань, що працюють у темі ВПО.
«Всі ми розуміємо: головне питання – не просто критикувати, а знайти реальні рішення. Так, закон 11161 потребує трильйонів гривень, і це виклик. Але ми, як переселенці, як депутати, як громадські активісти, маємо тримати цю тему в тонусі. І якщо після таких зустрічей з’являються конкретні пропозиції – я перший, хто готовий працювати далі», – сказав пан Максим.
Дослідження потенціалу і ефективності Рад ВПО
«Консолідована адвокаційна позиція щодо політики ВПО в Україні», Міжнародний фонд “Відродження”
У рамках події була представлена низка досліджень та оцінок ефективності Рад ВПО в Україні.
Яна Любимова представила узагальнені рекомендації, які ґрунтуються на дослідженні «Консолідована адвокаційна позиція щодо політики ВПО в Україні». Вона наголосила, що для ефективної політики щодо внутрішньо переміщених осіб (ВПО) вкрай важливою є чітка координація з боку держави, а також повернення до лідерської ролі профільних міністерств у формуванні рішень. Одним із ключових кроків має стати відновлення роботи координаційного центру за участі громадських організацій і рад ВПО, які здатні діяти як дорадчі органи та експертно підтримувати ухвалення політик.
Також важливо, щоб стратегічні комунікації із внутрішньо переміщеними особами здійснювались саме через ради ВПО, які залишаються містком між державою та спільнотами. Це критично необхідно в умовах втрати довіри до органів влади, особливо серед тих, хто вимушено виїхав за кордон. Варто говорити про необхідність системного підходу до реалізації політик – від пілотування рішень до масштабування, а також – про аудит місцевих практик: ми досі не маємо чіткого розуміння, які рішення в одній громаді можна успішно адаптувати в іншій. Запровадження єдиних стандартів обміну інформацією між громадами також допоможе сформувати узгоджений підхід до підтримки ВПО.
Серед інших важливих напрямів – критичний перегляд мандатів релокованих військово-цивільних адміністрацій, розробка планів інтеграції для людей, які проживають у місцях тимчасового поселення, адже сьогодні чимало з них фактично непридатні для гідного життя. Також необхідно розробити окрему державну стратегію для молоді з тимчасово окупованих територій. Йдеться не тільки про їхнє повернення, а й про залучення до відновлення країни після деокупації.
Окремо Яна підкреслила, що житлова політика має стати пріоритетом і формуватись за участі самих ВПО. Також вона звернула увагу на важливість інституціалізації рад ВПО: понад тисяча таких рад об’єднує близько 20 тисяч волонтерів, які щоденно працюють над підтримкою внутрішньо переміщених осіб. Держава має не лише визнати їхню роль, а й сприяти створенню національної платформи як голосу ВПО, а також ухвалити зміни до відповідної постанови і розглянути можливість часткової державної підтримки діяльності рад.
Усі ці рекомендації є результатом спільної роботи широкого кола організацій громадянського суспільства, які об’єдналися для формування консолідованої адвокаційної позиції – за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
«Спроможності та виклики рад ВПО», Impact Initiatives та БО «БФ «Стабілізейшен суппорт сервісез»
У рамках події були представлені й інші дослідження, зокрема дослідження «Спроможності та виклики рад ВПО». Аналітикині Impact Initiatives та БО «БФ «Стабілізейшен суппорт сервісез» вперше системно проаналізувало, як працюють ці ради в громадах. Опитали понад 1400 учасників і провели глибинні інтерв’ю з ВПО, місцевою владою та громадськими організаціями. Катерина Помазанна, аналітикиня Impact Initiatives, пояснила, що ради переважно тримаються на 1–2 активістах, часто без юридичної чи політичної експертизи, а замість формування політик займаються наданням прямої допомоги. Найбільші виклики – відсутність фінансування, перенавантаження, слабка взаємодія з владою та брак координації між радами. Донори й держава досі не сприймають ради ВПО як важливий елемент участі.
Оксана Савицька наголосила, що ради ВПО потребують не лише інституційної підтримки, а й системної інтеграції в механізми прийняття рішень. Варто створити національну платформу для обміну досвідом і посилення їхнього голосу, забезпечити навчання та менторство, а також передбачити фінансування їхньої діяльності в місцевих бюджетах.
«Ради ВПО в Україні: потенціал, виклики та шляхи посилення», БФ “Рокада”
Ще одне дослідження представила Ірина Корольчук з Благодійного фонду “Рокада”.
Дослідження «Ради ВПО в Україні: потенціал, виклики та шляхи посилення» охопило понад 1000 респондентів ВПО, 94 представників рад та експертів. Воно виявило, що діяльність рад загалом сприймається позитивно – понад 56% респондентів відзначили добру співпрацю з місцевими мешканцями, хоча іноді виникає напруга через уявлення, що ВПО отримують більше допомоги.
Активність ВПО в громадах оцінили на 3,35 бала з 5. Серед бар’єрів відзначили низку мотивацію, недовіру до влади, нестачу інформації. Інтеграцію ВПО оцінили в 3,6 бала, а факторами які їй сприяють назвали доступ до житла, роботи, волонтерства. Що ж заважає? Відчуття тимчасовості, вік, замкненість. Хоч 60% знають про існування рад, рівень поінформованості про їхню діяльність – низький. Потрібне покращення комунікації, залучення молоді й старших людей, особливо в сільських громадах. Довіра до рад помірна: 41% «швидше довіряють», 12% – «повністю». Очікування – моніторинг потреб ВПО, адвокація, інформування. 54% вважають ради ефективними, але вказують на брак ресурсів, прозорості й слабку візуалізацію результатів. Водночас понад половина бачить конкретні зміни.
Дослідження показало: ради ВПО вже виконують важливу роль у громадах, але потребують посилення – зокрема, у сфері комунікації, представництва та ресурсної підтримки.
Аналіз положень Рад ВПО та моніторинг і оцінка результативності їх діяльності, ГО «Форум розвитку громадянського суспільства»
Дослідження ГО «Форум розвитку громадянського суспільства», проведене в шести громадах Полтавської області за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», зосередилося на аналізі нормативних актів рад ВПО, оцінці їхньої результативності та пошуку інструментів для посилення їхньої спроможності. Автор дослідження Олексій Коваленко наголосив, що попри волонтерський характер роботи рад, від них очікують реальних результатів. Команда проаналізувала чинні положення та виявила, що більшість із них не містять чітких індикаторів ефективності, а інформація про діяльність рад часто відсутня на сайтах органів місцевого самоврядування.
У відповідь було запропоновано просту методику самооцінки з використанням 7 індикаторів і розроблено практичні рекомендації: додати до положень ради базові показники ефективності, унормувати прозорість роботи та змінити склад рад, уникнувши конфлікту інтересів. Результати не забарилися – всі шість рад провели публічні консультації, три з них розробили стратегії інтеграції ВПО, подали пропозиції до місцевих політик і навіть ініціювали зміни до нормативної бази в своїх громадах. Дослідження доводить, що навіть прості інструменти можуть суттєво підвищити якість роботи рад ВПО та їхню реальну спроможність впливати на політику інтеграції.
Оцінка потреб у малодоступних громадах, ГО «Карпатська агенція прав людини «Вестед»
Презентація ГО «Карпатська агенція прав людини «Вестед» стосувалася не так оцінки діяльності рад ВПО, як процесу їхнього посилення в чотирьох громадах Закарпаття через навчання та проведення оцінки потреб. Організація не створювала власної методології, а скористалась рекомендованою Мінреінтеграції, зосередившись на практичній роботі з громадами різного типу – міськими, районними та гірськими. Активна участь рад у процесі оцінювання стала не лише навчальним, а й трансформаційним моментом: в одній із громад змінили склад ради ВПО, очолити її стала представниця переселенців, а в інших – ради почали ініціювати зміни до локальних політик та нормативних актів.
Важливим результатом стала не лише ідентифікація локальних проблем, як-от нестача доступу до дошкільної освіти чи житла, але й активізація самих рад та виявлення системних бар’єрів для інтеграції ВПО. Дослідження зафіксувало високий рівень дискримінаційних настроїв щодо переселенців у віддалених громадах (до 40% респондентів) та виявило значну частку ВПО, які хочуть долучатися до життя громади, але не знають як. Робота в межах ініціативи дозволила підсилити ці ради як майданчики для адвокації потреб ВПО та сформувати основи для довгострокової участі переселенців у прийнятті рішень.
Оцінка потреб у малодоступних громадах, досвід Черкаській області, ГО «Сталий розвиток держави»
Досвід ГО «Сталий розвиток держави» в Черкаській області демонструє практичний підхід до зміцнення інституційної спроможності рад ВПО без окремого дослідницького компоненту. Протягом шести місяців організація працювала в чотирьох районах області – Звенигородському, Золотоніському, Уманському та Черкаському – зосередившись на моніторингу програм підтримки, комунікаційних практик рад та реальному стані потреб переселенців. Зокрема, було зафіксовано, що з понад 136 тисяч зареєстрованих ВПО на Черкащині, лише 23% отримують державну допомогу, тоді як місць тимчасового проживання критично не вистачає. Ці дані підтверджують ключові потреби: житло, робота, інтеграція.
На той час із 66 громад області ради ВПО були створені лише у 17, плюс 4 районні та одна обласна. Проблеми залишаються типовими – нестача координації, слабка комунікація, формалізм у створенні рад. Водночас, завдяки проєкту, деякі ради активізувались, почали вести публічну комунікацію через соцмережі, що стало одним із небагатьох каналів поширення інформації. Як підкреслила координаторка ініціативи Олеся Воронцова:
«Формування рад часто відбулося за інерцією – бо вийшла постанова, і “треба щось робити”. Але без методичної підтримки та координації ці ради або не працюють, або імітують діяльність».
Команда організації пропонує створити національний механізм методичної допомоги та обліку ВПО, а також розвивати Конгрес рад ВПО як координуючий орган, що не дублює владу, але забезпечує якісну роботу рад на всіх рівнях.
Що далі?
Після трьох років повномасштабної війни в Україні тематика внутрішньо переміщених осіб (ВПО) перестала бути тимчасовим гуманітарним питанням – вона стала питанням державної сталості, соціальної інтеграції та локальної демократії. Серія досліджень і практичних ініціатив, проведених громадськими організаціями у різних регіонах України, висвітлює не лише виклики, з якими стикаються ради ВПО, а й потенціал, який вони можуть реалізувати за наявності системної підтримки.
Хоча формально ради ВПО створені в багатьох громадах, їх спроможність, вплив та ефективність залишаються фрагментарними. Більшість рад функціонують без чітко визначених показників результативності, без публічного висвітлення своєї діяльності та без достатньої інституційної підтримки. Часто вони виконують роль ситуативних посередників, а не стратегічних учасників політик інтеграції. Однак у громадах, де ради отримали методичну підтримку, доступ до простих інструментів самооцінки або були включені у реальну взаємодію з місцевою владою, – зміни стали відчутними. ВПО самостійно ініціюють публічні консультації, готують проєкти рішень, адвокатують політику інтеграції, напрацьовують плани на перспективу. Ці практики доводять, що при належній підтримці ради ВПО можуть стати неформальними «інтеграторами» громад.
Водночас результати досліджень у віддалених і малодоступних громадах на заході та сході країни демонструють системні бар’єри – від браку житла й дитсадків до недовіри, дискримінації та неусвідомленої ролі ВПО у житті громади. Часто ВПО – це вже не тимчасові переселенці, а нові постійні мешканці, багато з яких не мають можливості або бажання повертатися. Відповідно, публічна політика має нарешті перестати сприймати їх як «тимчасових отримувачів допомоги», і натомість розглядати як повноцінних громадян із правом голосу, впливу й участі в ухваленні рішень.
Ці матеріали підводять до кількох ключових висновків. По-перше, потрібна нова парадигма – перехід від гуманітарного реагування до довгострокової політики інтеграції ВПО. По-друге, необхідна консолідована співпраця держави, громадянського суспільства та донорів – без розрізнених ініціатив, які втрачають ефект після завершення фінансування. І по-третє – критично важливо зафіксувати та врахувати у держполітиці ті структурні зрушення, які відбулися за три роки війни: зміни в соціальній тканині громад, нові форми участі переселенців, потреба в постійних житлових рішеннях та інституційна роль рад ВПО.
Без цього держава ризикує залишити за бортом мільйони своїх громадян – тоді як зараз є шанс зробити їх повноправними співтворцями стійкого й інклюзивного майбутнього.
