У вересні українські експертки зі захисту довкілля відвідали Швецію, щоб дізнатися там про найкращі практики зі збереження природи, поспілкуватися з місцевими активістами, чиновниками та підприємцями. Візит проходив за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” та Швеції, в рамках Екологічної Ініціативи EPAIU.
Ми поспілкувалися з учасницями поїздки і розпитали їх про найяскравіші враження за цей насичений тиждень у Швеції, зібрали їх найголовніші інсайти від візиту, а також практики, які вони б хотіли впроваджувати в Україні. Ось, що вони нам розповіли.
Ірина Миронова,
Співзасновниця й голова громадської організації Zero Waste Lviv, експертка з управління відходами.
Є багато речей, які у Швеції вже імплементовані і які вже зараз ми можемо вчитися використовувати в Україні. І це не сміттєспалювання, про яке так багато у нас говорять. Для мене було відкриттям те, що у Швеції вже зараз у громадах є обов’язковий роздільний збір біовідходів і одні з найбільших в Європі потужності з переробки органічних відходів. При цьому вони продовжують роботу над тим, щоб покращити цей роздільний збір. Ми бачили і спеціалізовані підприємства, і те, що біля кожного будинку обов’язковим є розміщення контейнерів саме для органічних відходів.
Ми побачили, що для громадян доступний роздільний збір небезпечних та інших видів відходів, який розміщується на достатньо-близькій до будинків відстані. Біля кожного будинку такі контейнери збору мають бути встановлені до 2026 року. На мою думку, ми також можемо рухатися цим шляхом: не намагатися покрити усі будинки, а будувати невеликі міжквартальні центри, які покриють максимальну кількість громад доступом для роздільного збору.
Ще один важливий приклад кращої практики для України, який ми побачили – це муніципальні партнерства. Маленькі громади не намагаються вирішити усі питання управління відходами і мати усю необхідну інфраструктуру самостійно. Вони об’єднуються і створюють міжмуніципальні компанії, які адмініструють управління відходами. Для України це теж важливо: підтримувати спроможність громад об’єднуватись і спільно розвивати систему управління відходами.
В Україні уряд багато говорить про важливість будівництва різних заводів. У Швеції ми побачили, що їхні заводи містять системи очищення повітря, системи очищення стоків або інші системи, які сприяють захисту довкілля. В усіх підприємствах є системи моніторингу викидів «на трубі», що дозволяє оцінювати рівень викидів у реальному часі. В Україні ж системи екологічного контролю та контролю промислового забруднення не відповідають необхідному рівню безпеки. Тому перш ніж говорити про великі заводи, спершу має бути вирішене питання екологічного контролю та контролю.
Ольга Лящук,
Координаторка проєктів ГО “Екоклуб”, експертка з оцінки вразливості громад до зміни клімату, розробки заходів адаптації до зміни клімату в громадах.
Мій найголовніший урок – це те, що для досягнення тих цілей, які ми перед собою ставимо як країна, потрібна відкритість. Потрібно пояснювати людям, що планується робити і для чого це потрібно.
Ми можемо собі поставити прекрасні цілі зеленого курсу, адаптації до змін клімату тощо, але якщо люди не будуть розуміти, для чого це, то вони і не будуть, наприклад, сортувати сміття. Адже якщо ти не знаєш для чого це потрібно – ти цього і не робиш.
А на тих об’єктах, на яких ми були, ця відкритість і демонструвалась. Аж до того, що на сміттєспалювальному заводі інженерно спроєктований скляні стіни, щоб люди бачили це виробництво. Зрозуміло, що це символічний жест, але в ньому виражається ідея відкритості і пояснень для людей та громади.
У це мають бути включені всі. І влада має пояснювати громаді про потрібність сортування, і самі підприємства, які цим займаються. Саме це ми побачили у Швеції – як відкритість міської влади, так і відкритість підприємств, які ми відвідували.
Після поїздки я зрозуміла, що оскільки наша держава має великий аграрний сектор, нам потрібно почати з того, щоб відокремлювати органічні відходи і пояснювати людям про можливості і важливість компостування. В нас вже є гарні приклади, де це працює. Завдяки ним буде простіше пояснити людям, що це не так складно, як це здається.
При цьому я, насправді, з великою обережністю підходила б в Україні до питання сміттєспалювальних заводів, адже це останній пункт в цьому довгому ланцюжку і спершу ми маємо навчитися сортувати і відбирати ті ресурси, які можна використати і тільки потім спалювати те, що використати не можна. Особливо зважаючи на нашу ситуацію з контролем за викидами.
Інна Семененко
Керівниця Ресурсного центру зі сталого розвитку при СНУ ім. В. Даля, експертка зі сталого розвитку.
Перше, що вразило – це сміттєспалювальні та сортувальні заводи, на яких ми були. Україні потрібно ще багато часу і багато грошей на те, щоб реалізувати щось подібне і було б ідеально, щоб так все працювало у нас після війни.
Ми були на сміттєспалювальному заводі і це, по суті, смітник, на якому сортуються відходи, і їх частина йде на спалення. Але знаходячись там, в тебе немає враження, що ти знаходишся на смітнику. Ти бачиш велику скляну стіну, через яку ти можеш подивитися на місто. Всередині проводяться екскурсії, демонструють свою соціальну відповідальність, не приховують жодних моментів.
Звісно, Швеція не є ідеальною також, хоч вона і стоїть на кілька кроків попереду інших. Наприклад, нам розповіли, що вони відбраковують моркву, яка не підходить за певними параметрами – занадто велика або занадто маленька, яку все одно можна вживати в їжу. Тож гарно, що вони усвідомлюють свої помилки і намагаються зробити щось для цього. Не виправдовують себе, а свідомо підходять до цього, мовляв, ми так робимо і маємо свідомо ухвалити якесь спільне рішення.
Як представнику університету, мені сподобався візит до університету м. Лунд (International Institute for Industrial Environmental Economics at Lund University), який є одним із лідерів у сфері просування ідей сталого розвитку. Вони проводять багато просвітницької роботи, як і інші установи, в яких ми були. Мені здалося, що ті ініціативи, які просувають наші громадські організації – просвітницькі заходи та ініціативи, форуми, зустрічі – є не менш цікавими, ніж у Швеції, а інколи й більш креативними. Але в нас для того, щоб привернути увагу населення до проблем довкілля і сталого розвитку, потрібно креативити, а вони рухаються звичними кроками, аби просто підтримувати увагу.
Громадські організації вже зараз можуть переймати у шведів практики виховання свідомої поведінки задля того, щоб зменшити кількість відходів. Наприклад, коли ми приходимо до ресторану, у них не стоять, як у нас, серветки на столі, мовляв, скільки хочеш, стільки бери. У них просто загорнуті в серветку столові прибори та й все. Змалечку там дітей вчать користуватися багаторазовими пляшками. Такі дрібні, але критичні рішення.
Якщо подивитися на рівень підприємств та бізнесу, то вони хочуть через декілька років повністю відмовитися від деяких видів пластику, які складно переробляти. Мені здається, що вже зараз можна готувати бізнес, щоб вони теж переходили на ці нові екологічніші види пластику, виробляти пакування, що буде більш дружнім до природи. Це реально зробити за не дуже великий проміжок часу, але на це, в першу чергу, потрібна воля і бажання урядових установ.
Діана Крисінська
Доцентка кафедри екології Медичного інституту ЧНУ імені Петра Могили, досліджує вплив російської агресії на територіальні громади Миколаївської області, експертка в темі екоосвіти і сталого розвитку.
Найбільше враження – це те, настільки деталізовано у Швеції сортують сміття, настільки багато секцій. Наприклад, на одному з заводів сортують для вторинного використання текстиль, який раніше не переробляли. Ця практика дуже сильно вразила.
Вразило також ставлення до об’єктів природи, коли вони поєднуються з об’єктами технічними, з об’єктами промислової екології. На одному з підприємств в Мальме ми були на сміттєспалювальному заводі, де знаходилися і зберігалися великі куби сміття для спалення, в тому числі завезені з інших країн. І ця територія була по сусідству з об’єктом заповідного фонду Швеції.
Нам розповіли, що там дуже багато птахів, оскільки це акваторія. І от на території цього підприємства є госпіталь для птахів. Бувають такі випадки, що птахи там залітають на територію підприємства, адже це все екосистема, яку не розділиш. І коли ці птахи травмуються, на підприємстві займаються їхнім лікуванням, опікою цих птахів. Це біоцентричне ставлення до об’єктів природи.
Загалом мене вразив стан системи менеджменту відходів у Швеції – настільки все продумано. На одному з підприємств нам розповідали, що підприємства не купують сміття, навпаки, їм платять ті, хто його привозить, наприклад, місцева влада або люди. При цьому підприємство, яке спалює сміття, продає електроенергію, теплову енергію.
Ми звикли, якщо це сортування, то люди, які сортують, очікують, що їм за це платять. У Швеції ж на іншому рівні знаходиться екологічна просвіта і екологічна свідомість. Існує розуміння, що сміття, насправді, – це не просто відходи, а ресурс.
Інша історія – коли ми були на сортувальній станції, то на території абсолютно не було ніякого запаху. Але коли ми зайшли всередину, – там пахло, і ми були здивовані, чому за дверима є запах, а на вулиці немає.
Як пояснив менеджер, сортувальний центр знаходиться по сусідству з житловими будинками. Протягом довгого часу були труднощі комунікації з громадою щодо розміщення заводу, адже ніхто ніколи не хоче поруч собою розміщувати сміття. Тоді жителям гарантували, що це не буде ніякого запаху і забруднення та побудували дуже потужну систему очищення і дуже високу вивідну трубу, яка відводить запахи у вищі шари атмосфери. Цей момент відповідальності і чесності у виконанні своїх обіцянок приватними підприємствами мене теж дуже вразив.
У нас поширена думка про те, що усі екологічні практики нереально впровадити, тому що важко навчити людей. Але після поїздки я переоцінила цю тезу. Я думаю, що все можна починати, будувати інфраструктуру, і сортувальні станції, і сміттєспалювальні заводи. А люди будуть сортувати.
У мене багато знайомих та колег, які виїхали за кордон, звичайних містян з Миколаєва. Сьогодні усі вони сортують сміття. Тобто, коли є інфраструктура – це дає можливості. Справді потрібен час, потрібні ресурси і впровадження, потрібна інфраструктура, але люди це все будуть робити.
Анна Павленко
Менеджерка проєктів ГО «Нова Дружківка», співзасновниця Школи екоактивізму та співавторка екогри “Рекукле”
Поїздка дуже сподобалась. Було дуже цікаво дізнатися про досвід Швеції у сфері переробки та поводження з відходами, адже шведи вже 50 років займаються цим питанням. Ми розуміємо, наскільки довго вони йшли до того стану, який в них є зараз.
Сподобалося те, що вони, чесно казали, що вони не вважають свою систему досконалою, що їм ще дуже багато треба зробити для того, щоб вдосконалити її. Наприклад, в них дуже багато сміттєспалювальних заводів. Вони розповіли про проблеми, які виникають через ці заводи, тому що на початку свого розвитку шведи дуже багато їх набудували. І нам це дає розуміння, що Україні треба планувати свою систему переробки відходів наперед, щоб не повторювати чужі помилки.
Ми розуміємо, що кількість відходів при правильних політиках, при правильній роботі з населенням буде зменшуватися, вони будуть більш перероблюваними і на спалення йтиме значно менше відходів. Тому не можна будувати багато сміттєспалювальних заводів.
Сподобалось, як в мерії міста Лунд розповідали про комплексну програма розвитку щодо розвитку громади і адаптації до зміни клімату. І вони працюють в комплексі і з населенням, і зі сталою мобільністю, і з погодженням з відходами, і з опаленням будинків. Від них прозвучала цікава теза: “Інколи ми ставимо цілі, про які ми не знаємо, як їх досягти. Але ми ставимо їх і все одно і врешті решт досягаємо“.
Ми зустрічалися з багатьма людьми, що працюють з освітою, і для нашої громадської організації це найближчий напрямок. Проте все потрібно робити в комплексі. В нас є і проблема відсутності інфраструктури для сортування, але є і проблема нерозуміння мешканців. Хоча коли ми реалізуємо свої проєкти, то бачимо, що загалом люди готові сортувати сміття, хай навіть не усі. Тож коли з’явиться інфраструктура – це не означатиме, що 100% людей підуть сортувати. Тому потрібно використовувати комплексний підхід.
Якщо вдасться найближчим часом повернутися до нашої рідної Дружківської громади, ми б хотіли почати працювати в першу чергу з місцевою владою для того, щоб впроваджувати екологічні рішення. Надзвичайно потрібно впроваджувати політики поводження з небезпечними побутовими відходами, розробляти інфраструктуру для сортування сміття, працювати на рівні області для створення нормальних полігонів, а не просто сміттєзвалищ. Адже як громадські організації ми можемо впроваджувати якісь пілотні проєкти, але на влада на своєму рівні також має робити кроки для того, щоб втілити екологічний підхід в життя.
Марина Садкіна
Керівниця проєктів ГО “Еколтава”, екоконсультантка громад, експертка з питань управління відходами.
Я вдячна, що в таких непростих умовах Фонду та Швеції вдалося організувати поїздку, яка була надзвичайно корисною для нас. Я технічна експертка з питань управління відходами, і для мене ця подорож була дуже цінною.
Можна робити висновки про те, як правильно налагоджувати систему управління відходами тільки коли ти дійсно бачиш як це впроваджується на практиці і можна запитати людей, які це реалізовували і мають свої історії успіху. Такий досвід є значно більш цінним, ніж будь-яка лекція, у якій розповідають, як щось має працювати. Адже «успішний успіх» в усіх звучить однаково, а питання і проблеми, з якими зіштовхуються люди, можуть бути різними і такі зустрічі допомагають не повторювати цих помилок і робити щось краще й інакше.
Я працюю з громадами і до них важливо доносити, як працюють кращі світові практики і технології, що ми можемо порекомендувати їм, навести як приклад і, можливо, порадити. Тому я щаслива, що стала частиною цієї поїздки, змогла задати силу силенну питань представника організацій, які намагалися чесно і щиро відповісти, надати нам якісну підтримку.
Ми в Україні зараз можемо бачити не лише шлях, який пройшли інші країни, але й результати. Тому ми можемо обирати, чи хочемо проходити цей шлях з самого початку, чи зробити якийсь стрибок. Сьогодні нам потрібно обирати, чи потрібно нам запроваджувати щось на основі змішаних потоків управління відходами, чи все-таки доречно подивитися на ту ситуацію, яка є в більшості українських громад і працювати над компостуванням, брати кращі практики обов’язкового роздільного збирання харчових відходів чи відходів від зелених насаджень, розглядаючи це як ресурс, а не сміття.
***
Публікація підготовлена в рамках Ініціативи з розвитку екологічної політики й адвокації в Україні, що здійснюється Міжнародним фондом “Відродження” за підтримки Швеції.
