Джордж Сорос: портрет людини, яка пережила німецьку окупацію та вкладає мільярди у “відкрите суспільство”

Нещодавно LIGA.net опублікували велику статтю про Джорджа Сороса.

Журналіст LIGA.net занурився у всесвіт Сороса. Прочитав книги мільярдера, десятки інтерв’ю і виступів. Поспілкувався з людьми, які працюють або працювали на Сороса в Україні. І дізнався, на що фонд Сороса витратив в Україні більше $300 млн.

Джордж Сорос – ворог більшості авторитарних і корумпованих політиків і головне “опудало демократії”. Сам Сорос називає своїми ворогами не людей, а закриті суспільства. Тобто – нерівні правила гри, нерівність можливостей і тіньові схеми. Саме вони породжують монстрів.

Тепер і ви можете відкрити двері в цей світ. Перед вами Джордж Сорос. Для одних він – головний лиходій сучасності, для інших – останній шанс демократії.

В Україні у 90-річного Сороса теж є опоненти, особливо багато їх в останні роки: йому приписують бажання заволодіти українським чорноземом і нажитися на приватизації НАК “Нафтогаз”, “кукловодство” політиками та лобіювання вигідних реформ. У нашій країні з’явився і активно просувається наратив “соросята”, куди одні політики записують своїх проєвропейських конкурентів.

Зараз найактивніші опоненти Сороса в Україні – це орієнтовані на Росію політичні сили і представники олігархів. Але демонізували Сороса давно. І придумали це робити не в Україні.

Автори цієї статті постаралися скласти об’єктивний портрет людини, яка пережила німецьку окупацію, заробила мільярди на фінансових ринках і витратила більшу частину на утопічну мету – створити реальну демократію з освіченими і критично мислячими людьми, яким не потрібні диктатори.

Але спочатку були гроші.

Спочатку були гроші

Дьордь Шварц (угор. György Schwartz) народився в 1930 році в Будапешті в родині юриста і успішного діяча єврейської громади Тівадара Шварца. Однак в 1936 році на тлі зростаючого антисемітизму сім’я вимушено змінила прізвище на угорський варіант Шорош (Soros).

Соросу було 13 років, коли нацистська Німеччина окупувала Угорщину. І з цим пов’язаний один з численних міфів про нього. Єврейських дітей, яким більше не дозволялося ходити в школу, окупанти зараховували в “кур’єри”. На другий день роботи Соросу наказали доставити за певними адресами повістки, згідно з якими юристам, чиї імена починалися на А і Б, потрібно було з’явитися в рабинську семінарію з ковдрою і їжею на 24 години.

“Батько велів мені роздати повістки, але попередити одержувачів, що, коли вони з’являться в семінарію, їх депортують”, – розповів Сорос у своїй останній книзі “На захист відкритого суспільства”.

Тівадар Шорош заплатив угорському службовцю Міністерства сільського господарства, щоб він дав притулок Джорджу у себе й видавав його за свого хрещеника-християнина на ім’я Сандор Кісс. Одного разу службовця викликали для опису майна єврейського аристократа, і він взяв з собою “хрещеника”. Через десятиліття цей випадок перетворився в міф про те, що Сорос був пособником нацистів.

Після Другої світової війни в Угорщині до влади прийшли комуністи і нова соціалістична дійсність виявилася для Сороса тісною, тому в 1947 році він поїхав до Англії. Там вступив в Лондонської школи економіки, де викладав професор Карл Поппер.

“Книга Поппера “Відкрите суспільство і його вороги” вразила мене силою одкровення. Вона показала, що фашизм і комунізм мають багато спільного”, – писав Сорос в одній зі своїх книг.

Поппер і Сорос не були особливо близькі, але філософія Поппера, що не існує абсолютної істини, кожен може помилятися, всім людям з усіма їх недоліками потрібно дозволити брати участь в суспільстві – стала стрижнем життя Сороса. Праці Поппера стануть для нього свого роду полярною зіркою, пише американська журналістка Емілі Темкін в книзі “Вплив Сороса”.

В університеті Сорос вперше зіткнувся з філантропією. Коли його викладачка дізналася, що вночі він працював офіціантом, вона звернулася до квакерів (один з видів протестантизму), які надіслали Соросу анкету. “Після того, як я її заповнив, вони прислали чек на 40 фунтів без будь-яких додаткових умов. Мене це вразило”, – згадує Сорос в одній зі своїх книг.

У 1956 році він приїхав в Нью-Йорк і почав працювати в інвестиційних компаніях. У 1973 році заснував власний хедж-фонд – Фонд Сороса, який в 1978 році перейменували в Quantum Fund. Це до сих пір один з найуспішніших фондів, протягом чотирьох десятиліть Сорос домагався прибутковості 20-40% річних.

У 1992 році Сорос став відомий як “людина, яка розорила Банк Англії”, заробивши мільярд доларів на падінні фунта стерлінга. Через 20 років він заявив, що метою були не тільки гроші: “Я свідомо дозволив цьому статися, щоб створити платформу, з якої я міг би говорити щодо інших питань. І це спрацювало. У мене з’явився голос, який можна було почути”.

Сорос став Соросом в дев’яностих, писав журналіст Майкл Льюїс, який в 1994 році подорожував з мільярдером Східною Європою. “Одного разу він сказав мені: “Просто напишіть, що колишня Радянська імперія тепер називається Імперією Сороса”, – зазначив журналіст у своїй статті.

Зараз Forbes оцінює статки бізнесмена в $ 8,6 млрд.

А потім з’явилась ідея

Але все це – створення імені та заробляння грошей – було лише частиною того, чим займався Сорос, пише Темкін в книзі “Вплив Сороса”. Батько навчив його, що гроші – це засіб для досягнення мети, а сам бізнесмен пізніше сказав, що йому не дуже подобається заробляти гроші. Він просто майстер у цьому. Тому в 1979 році створив благодійний фонд Відкрите суспільство.Сорос бачив місію фонду в наступному: по-перше, відкрити закриті суспільства і зробити авторитарні режими демократичними. По-друге, зробити відкриті суспільства життєздатними. По-третє, популяризувати критичне мислення.

Першим він захотів відкрити суспільство Південної Африки, спонсоруючи стипендії місцевих темношкірих студентів. Однак відвідавши регіон в 1980 році, Сорос виявив, що кількість чорношкірих студентів не збільшилася, оскільки влада використовувала його гроші не для доповнення внеску держави, а замість нього. Так благородна ідея виявилася заручником чужих меркантильних інтересів.

Сорос тимчасово припинив роботу в Африці й переключився на Східну Європу, де почав фінансувати дисидентські групи. До благодійності в Південній Африці він повернувся в 1987 році, надавши фінансову допомогу в демонтажі системи апартеїду.

У Європі він допомагав Солідарності в Польщі і Хартії 77 у Чехословаччині. А в рідну Угорщину відправив сотні копіювальних апаратів Xerox, щоб підпільним виданням було легше поширювати інформаційні бюлетені.

Сорос допомагав молодим угорським опозиційним активістам, зокрема нинішньому прем’єр-міністрові країни Віктору Орбану. У 1989 році завдяки стипендії Сороса Орбан стажувався в Пембрук-коледжі Оксфорда.

Бізнесмен спробував повторити угорський успіх в Китаї, однак безуспішно. Прихильники режиму поширили досьє, згідно з яким Сорос – це агент ЦРУ, намагається використовувати фонд для підриву комунізму, пише Майкл Кауфман в біографії Сороса, написаній за його участю.

У 1989 році Сорос дізнався, що в китайському представництві фонду брали участь працівники держбезпеки. Він закрив фонд в Піднебесній і на відміну від Південної Африки – більше не повертався.Офисы фонда СоросаУ 1987 році Сорос вирішив заснувати фонд в СРСР і попросив очолити його відомого дисидента і фізика Андрія Сахарова. Той відмовився і попередив Сороса: “Ви просто будете наповнювати каси КДБ доларами”.

Але філантроп ризикнув і заснував фонд Культурна ініціатива. Сорос пожертвував $100 млн для підтримки російських вчених і $250 млн на програму з перегляду шкільних підручників. До 2003 року фонд вклав в Росію більше $1 млрд. У 2003 році Сорос вирішив ліквідувати російський фонд, а в 2015 році Генпрокуратура Росії визнала фонд “небажаною організацією”.

“Виявилося, що мої партнери з Культурного фонду пов’язані з КДБ. Вони особисто сказали мені про це, коли ми гуляли на свіжому повітрі, уникаючи прослушки”, – згадував Сорос у своїй книзі “На захист відкритого суспільства”.

У 1990-х Сорос активно допомагав словацькому громадянському суспільству в боротьбі проти авторитарного режиму прем’єр-міністра Владіміра Мечіара.

“Мечіар намагається об’єднати Словаччину з Росією. Його амбіції – стати першим форпостом нової Російської імперії”, – говорив Сорос в 1995-му. Тому в 1992 році він відкрив представництво фонду в Братиславі й надавав підтримку неурядовим організаціям.

Мечіару це не подобалося. Саме прем’єр Словаччини одним з перших став говорити про Сороса як про “мерзенного іноземця, який загрожує святості нації”, пише Темкін в книзі “Вплив Сороса”.

Зокрема, Мечіар вручив в 1995 році вищу журналістську премію антисемітському журналу, який регулярно публікував карикатури на Сороса в ярмулці, писала газета The New York Times. А на державному телебаченні організації, яким допомагав Сорос, називали “агентами ЦРУ”.

“Тільки уявіть собі звичайного словацького виборця, для якого ви поєднуєте єврея, угорця і багатого бізнесмена. Це Бугімен, – з книги “Вплив Сороса”

Демонізація Сороса

Поворотною точкою в демонізації Сороса став 2004 рік. В цьому році Буш-молодший боровся за другий президентський термін. І Сорос прямо виступив проти нього: поразка Джорджа Буша стала для мільярдера “центральним фокусом життя”. Це були перші вибори, коли Сорос публічно виділяв великі гроші на підтримку кандидата від демократів. В цілому Сорос витратив близько $27 млн, щоб допомогти кандидату від республіканців Джону Керрі перемогти Буша. Керрі програв.

Сорос настільки хотів поразки Буша, що опублікував книгу “Пузир американської переваги: ​​Ціна війни Буша в Іраку”, де звинуватив оточення Буша у використанні терактів 11 вересня 2001-го як приводу для вторгнення до Іраку.

У відповідь республіканці намагалися всіляко очорнити Сороса. The Wall Street Journal назвала його “новим татом Варбаксом” (персонаж американських коміксів; багатий бізнесмен, який дбав про молоду дівчину). А спікер палати представників Денніс Хастерт в ефірі Fox News припустив, що Сорос отримує гроші з наркобізнесу.

Американська кампанія-2004 стала для Сороса поворотною точкою, говорив екскеруючий директор фонду Сороса Роб Джонсон в інтерв’ю для книги Темкін. І Сорос “почав готуватися до демонізації”.

У 2004 році крім республіканців про Сороса заговорив і президент Росії Володимир Путін. Серед причин, чому Сорос став для Путіна особистим ворогом, була підтримка фондом Міхеїла Саакашвілі в Грузії.

У 2003 році в Грузії пройшли парламентські вибори. Офіційні результати показали перемогу чинної влади, хоча екзитпол, який, зокрема, підтримав фонд Сороса, показав очевидну перевагу опозиційних сил. Люди повірили екзитполу й в Грузії почалася революція. У результаті Саакашвілі дійсно був обраний президентом в ході чесної кампанії. Виконавчий директор грузинського представництва фонду Сороса Олександр Ломая став міністром освіти. Крім того, фонд виділив $5 млн на фінансування держапарату Грузії протягом півроку.

Російські ЗМІ заявили, що Сорос є “касиром” Саакашвілі, а Путін порадив лідерам центральноазіатських республік закрити фонди Відкрите суспільство, писав Сорос у своїй книзі.

Цей болісний урок навчив мене триматися якнайдалі від внутрішньої політики країн, де у мене є представництво, – писав Сорос

Ще однією причиною ненависті Путіна стала стаття Сороса в журналі The New York Review of Books від 2000 року, в якій автор розкрив, як бізнесмен Борис Березовський допомагав Путіну стати президентом.

Примітно, що в 1997 році Сорос зробив хірургічно точний прогноз майбутнього РФ: “Система грабіжницького капіталізму, що встановилася в Росії, настільки жорстока, що люди цілком можуть звернутися до харизматичного лідера, який обіцяє національне відродження ціною громадянських свобод”.

Мабуть, далі й найуспішніше демонізація Сороса пройшла в рідній Угорщині. У 2010-му прем’єр-міністром став Віктор Орбан. Щоб підтримувати популярність і перемогти на наступних виборах, Орбану потрібен був “ворог нації”. Американські політтехнологи Артур Фінкельштейн і Джордж Бірнбаум запропонували на цю роль Сороса.

Фінансист, який роздає мільярди доларів на абстрактні цілі, виявився ідеальним кандидатом. Орбан перевибори виграв, а кампанія проти Сороса запустила нову хвилю антисемітизму в Європі.

Орбан при владі вже десять років і продовжує експлуатувати ідею Сорос – загроза Угорщини. Декілька років тому він звинуватив Сороса в спробах “зруйнувати Угорщину, наповнивши її мусульманськими біженцями”.

Успіх Орбана-сорособорця припав до душі багатьом авторитарним і популістським політикам в Європі. У 2017 році державне румунське телебачення звинуватило Сороса у фінансуванні протестів проти корупції влади, а лідер соціал-демократів Лівіу Драгня припустив, що Сорос замовив його вбивство. У 2018 році президент Туреччини Реджіп Ердоган звинуватив Сороса у фінансуванні протестних акцій в республіці в 2013 році, назвавши його “знаменитим угорським євреєм”.

У 2019 адвокат президента США Дональда Трампа Рудольф Джуліані заявив, що Сорос стояв за призначеннями послів США в Україні, в тому числі Марі Йованович, і користується послугами агентів ФБР. Сам Трамп не відставав і в 2018 році заявив, що не виключає фінансування Соросом “каравану мігрантів” на кордоні США і Мексики. Загалом, якщо вам щось не подобається, завжди є пояснення.

І Україна не залишилася осторонь.

Як Сорос повірив в Україну

Спочатку Сорос не планував відкривати фонд в Україні і допомагати країні, повідомив LIGA.net ексвиконавчий директор фонду Відродження (1998-2017) Євген Бистрицький. Однак українському меценату Богдану Гаврилишину вдалося умовити бізнесмена.

“Сорос сказав, що створює фонд в Росії. Він запитав мою думку про те, чи не варто в Україні створити його філію. Я запропонував йому створити не філію, а окремий фонд. Сорос сказав, що в Україні, на його думку, не завжди правильно поводилися з євреями. Я відповів, що, мовляв, “не всі євреї святі, а ми не всі чорти”. Відповідь йому сподобалася, і він запропонував мені бути представником його інтересів “, – згадував Гаврилишин в інтерв’ю Дзеркалу тижня в 1997 році.

Фонд Відродження був створений в 1990 році з представниками українських організацій. Серед них були: Юрій Щербак (Зелений світ), Павло Мовчан (Просвіта) і Борис Олійник (Фонд культури). Також до ради директорів фонду приєдналися Іван Дзюба, Дмитро Павличко, Володимир Василенко і Валентин Симоненко.

У той час завідувач ідеологічного відділу ЦК КПУ Леонід Кравчук всіляко сприяв повноцінній роботі фонду, каже Бистрицький. З ініціативи Кравчука фонду виділили будинок на вулиці Артема, 46 (зараз – Січових стрільців), який в 1940-і був побудований за іронією долі угорськими військовополоненими для сім’ї генерала Ватутіна.

У 1994 році, вже будучи президентом, Кравчук указом доручив органам влади сприяти роботі фонду. Зараз цей указ стоїть в рамці в кабінеті виконавчого директора фонду Олександра Сушка.

“Уявіть, якби зараз таке підписали. А тоді це вважалося нормальним. Це були часи, коли з цього кабінету без проблем можна було зателефонувати в кабінет президента”, – розповідає LIGA.net Сушко.Бюджет фонда “Відродження” в УкраинеДанные: Фонд Відродження20002002200420062008201020122014201620180M1M2M3M4M5M6M7M8M9M10M11M12M13M$6.4 млн$5.3 млн$5.2 млн$6.7 млн$6.5 млн$7.8 млн$6.3 млн$9.1 млн$8.9 млн$13 млнЗолотим періодом в історії фонду він називає і першу половину президентства Леоніда Кучми. Тоді була розгорнута максимально можлива діяльність: стипендії науковцям і студентам, допомога звільненим у запас військових, масштабне видавництво україномовних книг.

Сушко показує рукою в бік книжкової шафи і каже, що більшість книг були видані за підтримки фонду в 1990-ті – на початку 2000-х. Бистрицький уточнює, що фонд підтримав переклад українською мовою понад 670 книг з економіки, історії, соціології та філософії.

Джордж Сорос и Леонід Кучма у Києві, 1998 рік (фото – Гліб Гаранич/EPA)

Сорос покладав на Кучму великі надії. Вони познайомилися в 1994 році, коли Кучма був ще кандидатом в президенти.

“Річард Ніксон, колишній американський президент, запросив нас двох на ланч. Доля розпорядилася так, що в цей день Ніксон помер, і нам з Кучмою довелося обідати вдвох. Він справив на мене враження, як більш енергійний і відданий справі, ніж його попередник”, – згадував Сорос в 2001 році.

Філантроп запропонував Кучмі допомогу в реформах і організував групу економічних радників на чолі з шведським економістом Андерсом Ослундом.

Перші хмари прийшли з убивством журналіста Георгія Гонгадзе. Відносини Заходу з українською владою погіршилися. Сорос не залишився в стороні. У березні 2001 року він опублікував статтю в Financial Times під назвою “Відступіться, пане Кучма”.

“Після багатообіцяючого початку, я зі страхом спостерігав спад в ділових якостях Кучми… Якщо пан Кучма турбується за виживання України, як самостійної демократичної країни, він повинен відповідати за свої дії й передати свої обов’язки прем’єр-міністру, конституційно визначеному наступнику, якщо до цього призведуть результати слідства”, – заявив Сорос.

Кучма до поради філантропа не прислухався. Більш того, главою своєї адміністрації зробив Віктора Медведчука, який в 2003-2004 роках сформував основний кістяк меседжів, з якими сьогодні атакують Сороса і його фонд.

Саме в цей період сформувався наратив Медведчука про міжнародні відносини, і в ньому ім’я Сороса займає одну з центральних ролей. В системі координат Медведчука ви не могли описати міжнародну ситуацію, не згадавши ім’я Сороса. І цей наратив зберігається і сьогодні, – каже Сушко

У 2004 році Сорос публічно заявив, що “темники” (так звані інструкції для медіа, як висвітлювати ті чи інші події) – це “робота Медведчука, який хоче порадувати Росію”.

“Я не знаю пана Медведчука. Але я знаю, що він постраждає, якщо український ринок стане відкритим. Тому що його бізнес (як я розумію) полягає в тому, щоб вимагати гроші в інших бізнесменів, пропонуючи натомість допомогу влади”, – сказав Сорос в інтерв’ю Дзеркалу тижня в ході візиту в Україну.

За кілька днів до цього дирекція Лівадійського палацу-музею в Криму відмовила в наданні приміщення для міжнародної конференції за участю Сороса “через роботи, які проводяться там пожежними”.

Текст: Юрій Смірнов

Продовження читайте на LIGA.net.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: