Стан психлікарень та психоневрологічних інтернатів: тортури замість допомоги

Свідками жахливих умов перебування у психоневрологічних закладах Чернігівської області стали моніторингові групи Національного превентивного механізму (НПМ).

Люди, які роками не виходять з приміщень на вулицю. Недоглянуті підопічні з пролежнями. Мокрі пелюшки замість памперсів. Сморід, від якого сльозяться очі. Замість реабілітації – «працетерапія», у тому числі, на присадибних ділянках співробітників інтернату. Свідками таких умов перебування у психоневрологічних закладах Чернігівської області стали моніторингові групи Національного превентивного механізму (НПМ).

Левоньківська психіатрична лікарня

Про те, що умови перебування та лікування у Левоньківській психіатричній лікарні жахливі та не відповідають навіть мінімальним стандартам, стало відомо у липні, після візиту представників Департаменту з реалізації НПМ Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини та громадських моніторів.

«Це не лікування, а трудове рабство. У цій лікарні розклад дня побудований для корів, а не для хворих. О 7-ій ранку пацієнти снідають і йдуть працювати», – зазначила голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик, яка брала участь у моніторинговому візиті.

Деякі з пацієнтів знаходилися у лікарні по 20-30 років, хоча такі пацієнти мають перебувати в інтернаті. Свої пенсії вони передають медперсоналу закладу. Кошти витрачаються не лише хліб та продукти (на харчування пацієнтів виділяється 6,56 грн на день: люди недоїдають і змушені купувати хліб за власний кошт), а й на потреби лікарні: ремонт і будівельні матеріали, придбання постільної білизни тощо. Кімнати затісні: площа на одне ліжко менша, ніж в колонії – 2,2 м², хоча за стандартами в таких закладах має бути принаймні 6 м² на людину. Туалетом у відділеннях може користуватись лише персонал, пацієнти ж навіть узимку користуються вуличним туалетом без дверей.

З відповіді Департаменту охорони здоров’я Чернігівської ОДА стало відомо, що прийняте рішення про переведення частини пацієнтів до інших закладів, також заплановане навчання середнього та молодшого персоналу навичкам поводження та надання допомоги таким пацієнтам.

Городнянський психоневрологічний інтернат

«Під час візиту до Городнянського психоневрологічного інтернату ми були свідками недбалого догляду персоналу установи жінок, прикутих до ліжка: вони лежали без підгузків, мокрі, у сечі, дощата підлога у кімнатах просочена випорожненнями, через що був сильний неприємних сморід. При цьому на складі виявили памперси. Підопічна з раковою пухлиною жодного разу протягом 3 років не була оглянута лікарем-онкологом», – згадує Ірина Сергієнко, представниця Департаменту з питань реалізації Національного превентивного механізму Офісу Уповноваженого ВР з прав людини.

Жодних занять в інтернаті не передбачено, відтак цілими днями люди просто сидять чи ходять коридорами, копають городи чи випасають корів. На запитання моніторів, чому за 38 прикутими до ліжка підопічними доглядає лише 1 санітарка, медична сестра і директор закладу відповіли, що інша санітарка пішла з підопічними копати буряки. При цьому деякі жінки поділилися, що у відповідь на небажання йти працювати персонал погрожує не віддати належну їм частку пенсії. Також скаржилися на погане харчування та недоїдання.

Реабілітація у закладі не відбувається. «В одній з кімнат площею до 10 квадратних метрів мешкають дві жінки віком 47 років, які пересуваються на візках з додатковою допомогою. У цій кімнаті ми виявили лише одне ліжко. З’ясувалося, що одна із жінок спить у візку, на якому можна змінювати положення. Все її життя проходить у цьому візку. Пишучі відповіді на запитання в телефоні (стан її здоров’я не дозволяє повноцінно говорити), жінка пояснила, що звикла і це її влаштовує», – розповідає монітор НПМ Сергій Буров.

Любецький психоневрологічний інтернат

Пацієнтки Любецького психоневрологічного інтернату уже кілька років не виходили на вулицю – у відділенні для важкохворих немає пандуса для візків. Підопічних з відділення для неблагонадійних (жінок, схильних до втечі) не випускають на вулицю уже три роки. Також у цьому відділенні немає душу. За словами жінок, під час миття їх поливають водою зі шлангу. У жодному відділенні немає ємностей з питною водою, не використовують памперси. На лікування одного хворого передбачено 1,45 грн. на добу.

Відгороджені відстанями та парканами

Такі порушення притаманні не лише закладам Чернігівської області, де побували монітори Національного превентивного механізму. За інформацією міністерств охорони здоров’я та соціальної політики, у системі яких знаходяться заклади, станом на 1 січня в Україні працює 144 психоневрологічні інтернати, в яких проживає майже 28,3 тис. осіб з розладами психіки, та функціонує близько 70 психіатричних лікарень, розрахованих на 30,0 тис. ліжок. Переважна більшість з них розташована на значній відстані від обласних центрів, суспільство «відгородилося» від «них» відстанями і парканами, цих людей просто нема на “порядку денному” країни – не зважаючи на те, яка влада приходить. «Те, що ми побачили під час візитів, на жаль, лише підтвердження системних проблем у психлікарнях та інтернатах. Значна частина підопічних цих закладів проживає життя в умовах, які, з точки зору міжнародного досвіду, прирівнюються до жорстокого поводження і тортур», – каже Володимир Шурдук, представник Департаменту з питань реалізації Національного превентивного механізму, фахівець у галузі психіатрії.

Монітор НПМ Тетяна Печончик додає: «Персонал закладів (часто здеморалізований і перевантажений) просто не бачить людей у пацієнтах психлікарень і клієнтах психоневрологічних інтернатів. І причина не в тому, що там працюють жорстокі люди. Вони часто просто не знають, як можна інакше. Більшість персоналу інтернатів не має навіть мінімальної підготовки для роботи в соціальній сфері та сфері надання медичних послуг. До молодшого медичного персоналу вимоги дуже прості: виконувати всю складну, брудну, нервову роботу з обслуговування хворих – за копійки і часто з подвійним чи потрійним навантаженням»

Місця несвободи («custodial settings») – заклади з обмеженим доступом, де може опинитися кожен з нас за рішенням або вказівкою адміністративного, судового чи іншого органу, без права залишити їх з власної волі.

НПМ – це незалежний національний орган, який створений і діє відповідно до Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань і передбачає регулярний моніторинг усіх місць несвободи для попередження у них жорстокого поводження з людьми, які там перебувають. В Україні діє з 2012 р. у форматі “Омбудсмен +”, що передбачає здійснення спільних моніторингових візитів до місць несвободи працівниками офісу Омбудсмена та громадських активістів.

Організатор: Центр інформації про права людини за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»

Контакти: Надя Колесникова, 067 661 80 30, nk@humanrights.org.ua

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: