Соціологи: Під час Майдану насильство протестувальників було відповіддю на репресії влади

Моніторинг протестів, репресій і поступок під час подій Майдану (21 листопада 2013 року - 21 лютого 2014 року)

Під час подій Майдану в листопаді 2013-го – лютому 2014 року насильство з боку протестувальників було відповіддю на репресії влади, а не навпаки. Про це свідчать результати моніторингу протестів, репресій і поступок, який здійснив Центр дослідження суспільства за підтримки програмної ініціативи “Демократична практика” Міжнародного фонду “Відродження” та Національного фонду за демократію

Кількість протестних акцій

Загалом за період із 21 листопада 2013 року до 23 лютого 2014 року було зафіксовано щонайменше 3950 протестних подій (дані ще доповнюються й оновлюються). Серед них 3235 були напряму пов’язані з Майданом і відбувалися на його підтримку, а 365 можна зарахувати до Антимайдану.

Найпомітніші учасники Майдану

Організація, про участь якої у протестах найчастіше повідомляли ЗМІ, – це ВО “Свобода”. Участь цієї партії було зафіксовано щонайменше у 18% протестів, пов’язаних із Майданом. Інші партії взяли участь у меншій кількості протестів. Зокрема, участь “Батьківщини” було зафіксовано у 13% подій, “УДАРу” – у 10%, “Демократичного альянсу” – у 3%, Радикальної партії – в 1%. Ще у 2% протестних подій повідомляли про участь опозиційних партій без конкретизації.

Загалом представники політичних партій, окремі політики, посадовці місцевої влади брали участь у 35% протестних подій Майдану. При цьому участь партій і політиків була вищою на початкових стадіях Майдану (до 19 січня) – понад 40%, одначе різко впала під час протестних подій останньої фази Майдану (з 18 по 23 лютого) – до 20%.

Серед непартійних учасників та ініціатив найбільш помітною була участь “Автомайдану” (6% протестних подій), “Правого сектору” (6%), “Самооборони Майдану” (4%). Загалом участь громадських організацій було зафіксовано у 13% подій Майдану.

При цьому часто про учасників протестів повідомляли узагальнено – наприклад, “активісти Євромайдану”. Таким чином, у 50% протестних подій Майдану не було повідомлено про участь жодної конкретної партії, організації, профспілки, ідеологічної ініціативи. Ініціативи, для яких протестна активність не була першочерговою (наприклад, “Євромайдан SOS” або “Варта в лікарні”) очікувано не були помітні в інформації про протестні події.

Насильство та репресії

За вказаний період було зафіксовано 24% конфронтаційних протестів, а також 12% насильницьких. Одначе майже дві третини протестів (64%) відбувалися у мирний спосіб – у формі мітингів, пікетів, наметових містечок тощо.

Частка конфронтацій і насильства була значно вищою в Києві (49%), Центрі (39%) та на Заході (37%), де Майдан мав масову підтримку, ніж у південних і східних областях, де радикальні акції не становили навіть чверті від усіх протестів Майдану. За кількістю конфронтаційних і насильницьких протестів серед окремих міст лідирував Київ (239 подій), а за ним зі значним відривом йшли західноукраїнські обласні центри.

Якщо лише 12% протестів на майданах країни були насильницькими, то репресій зазнавав кожен третій протест. До негативних реакцій на протести були причетні передусім правоохоронні органи. Окрім міліції, щонайменше чверть репресій здійснили невідомі, найчастіше так звані тітушки (крім того, у значній кількості подій вони діяли спільно з міліцією). Активними були також суди (13% репресій). Загалом кожні 40 протестів зі 100 стикнулися з негативною реакцією влади.

Влада з перемінним успіхом застосовувала різні тактики протистояння активістам – ігнорування, “пацифікацію” та придушення. На початку Майдану переважали спроби зриву акцій і судові заборони, але з часом методи ставали більш радикальними. Влада починала активно використовувати суди вже для репресій безпосередньо проти активістів, наростав тиск правоохоронних органів і кількість арештів. Зрештою влада заблокувала протестувальників на Майдані та перейшла до відкритого насильства.

Існують також регіональні особливості репресій. У всіх регіонах була стабільно висока частка фізичного протистояння міліції з протестувальниками. У Києві було винесено найбільше репресивних судових рішень, а в Центрі – створено найбільше перешкод для активістів, що прагнули потрапити на центральний Майдан. На Сході найактивніше діяли “тітушки”.

Роль крайніх правих

Загалом участь крайніх правих сил (представників ВО “Свобода”, “Правого сектору” й інших українських ультранаціоналістичних партій, організацій та ініціатив) було зафіксовано у 25% протестів Майдану. “Свобода” виявилася найактивнішою політичною силою на Майдані. “Правий сектор” був найбільш активною ініціативою в насильницьких протестах Майдану: про його участь повідомлено щонайменше в 16% насильницьких подій. За ним іде ВО “Свобода”, участь якої в насильстві було зафіксовано у 10% випадків. Участь “Самооборони Майдану” було зафіксовано в 7% насильницьких протестів, решта партій та ініціатив взяли участь у менш ніж 3% насильницьких подій кожна.

Значення регіональних майданів

Незважаючи на те, що про київський Майдан у ЗМІ повідомляли найчастіше, частка його протестів склала лише 13% від усього Майдану (433 протестні події).

Натомість лідером за кількістю протестів Майдану є Західний регіон, де їх було зафіксовано 38% (не менш ніж 1218 протестів). Також високі показники має і Центральний регіон із часткою 29% (щонайменше 918 протестів). На Сході й Півдні (без Донбасу та Криму) відбулося 8% протестних подій, на Донбасі – 3%, у Криму – 1%. При цьому сукупно Майдан у південно-східних регіонах також випереджає київський по кількості протестів.

Водночас, якщо взяти показники окремих міст, то найбільша кількість протестів Майдану відбулася в Києві. Найближче за показниками місто – Львів – відстає від столиці більше ніж удвічі (185 зафіксованих протестів). Загалом, серед топ-10 міст по кількості протестів Майдану очікувано переважають західноукраїнські (Рівне, Луцьк, Івано-Франківськ тощо) і є лише одне місто з південно-східного регіону – Одеса (щонайменше 94 протести).

Масовість майданів на Заході і в Центрі в середньому не поступалася київському. Там не було багатосоттисячних мітингів, як у столиці, одначе кількість протестів Майдану з понад тисячею учасників значно перевищувала київську. Таких протестів було зафіксовано 131 у Західному регіоні, 75 – у Центральному і 58 – у Києві. Найнижчою масовість майданів була в південно-східних областях, а надто на Донбасі та в Криму, де понад 50% протестів Майдану не збирали й 100 учасників.

При цьому майдани у східних і південних областях (за винятком Криму) виявилися більш партійними та з більшою участю крайніх правих. Зокрема, після Києва (32%) участь крайніх правих найвища для Майданів Сходу й Донбасу (29%), а найнижча для Центру (24%) й Заходу (23%). Те саме стосується й участі опозиційних партій у місцевих майданах. На Донбасі (54%), Півдні (51%) та Сході (40%) вона була вищою, ніж у Києві (37%), Центрі (34%) та на Заході (29%), де майдани мали справді масову підтримку з боку місцевих мешканців.

Повністю з результатами дослідження, методикою та класифікацією подій можна ознайомитися у звіті “Статистика протестних подій Майдану: учасники, географія, насильство”

Контакти:
Центр дослідження суспільства
Володимир Іщенко
097 396 44 99
info@cedos.org.ua

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: