“П’ятий Харків” — це проєкт, в межах якого відбувся триденний офлайн-фестиваль у Харкові у вересні 2022 року, який підтримав Фонд “Відродження”.
Фестиваль об’єднав у спільній розмові літераторів, науковців, митців, волонтерів та музикантів. Розмова була про майбутнє Харкова, адже назва “П’ятий Харків” — це пряме посилання на статтю Юрія Шевельова “Повість про Харків”, яку він опублікував у 1948 році, де описав чотири етапи розвитку міста — починаючи з ХVІІ століття і закінчуючи кінцем 40-х років ХХ століття. І де П’ятий Харків — це місто мрії його самого. Тож цей фестиваль став місцем, де формується спільна нова мрія про Харків після війни росії проти України.
Фестиваль викликав велику зацікавленість містян, гостей з різних куточків України та онлайн-учасників (для тих, хто не міг відвідати фестиваль, була організована онлайн-трансляція всіх подій фестивалю), тому вже тоді ширилися думка, що треба продовжувати збиратися. Так постало продовження проєкту — регулярні разові події (наразі їх понад десяток і вони також є в записі на YouTube-каналі Харківського літмузею), що відбувалися в Харкові раз на кілька тижнів протягом жовтня 2022 – січня 2023.
І судячи з усього, організатори наразі не планують зупинятися. Власне основними організаторами вже комплексного проєкту “П’ятий Харків” є Харківський літературний музей, ГО “Літера” та Сергій Жадан, за підтримки Програми “Соціальний капітал” Міжнародного фонду “Відродження”.
“П’ятий Харків — це безумовно проєкт про культурну стійкість і незламність Харкова. Але це ще й проєкт про спільноту і спільноти. Адже такі часом різновимірні спільноти: публічні інтелектуали, письменники, митці, музиканти, журналісти, військові, волонтери, — стали одним цілим, однією спільнотою, яка стоїть за свій залізобетонний Харків всіма можливими й неможливими силами. І водночас ця спільнота вже зараз пророкує і проєктує, яким буде відновлений, новий Харків”, — говорить Радослава Кабачій, менеджерка Програми “Соціальний капітал” Міжнародного фонду “Відродження”.
Радослава також поспілкувалась з Сергієм Жаданом, співорганізатором фестивалю та відомим українським письменником, музикантом і громадським діячем. Розпитала його про Харків, про те, як народжувалася ідея проєкту і яке його майбутнє.
“П’ятий Харків” не так проєкт, як процес осмислення, єднання, відбудови.
Про місце культури у відновленні України
Мені здається, в майбутньому ми б мали надавати культурним процесам стратегічності, а саму культуру позиціонувати як частину державної політики. Щонайменше – державної позиції. Гадаю, ця велика війна дуже зримо й наочно показала, що головною мішенню агресора є наша ідентичність, наші цінності, наша відмінність, яка так чи інакше маркується культурою, культурними маркерами. Вони не просто так знищують наші школи, університети, театри та бібліотеки – для них це локації, пов’язані з нашою ідентичністю, з нашим самовідчуванням себе в цьому просторі й часі. Тому культуру потрібно буде відживлювати й відновлювати так само як і енергетичну систему чи інфраструктурні об’єкти. У нас попереду багато роботи, але це цікава й важлива робота.
Про те, як формувалася ідея проєкту
Ми від початку говорили не так про внутрішньоцехові проблеми, як про проблеми універсальні, порушували ті питання, що об’єднували харків’ян не за їхньою професійною приналежністю, а за приналежністю до громади – себто до середовища небайдужих, соціально та культурно активних містян, які вже сьогодні думають про майбутнє свого міста, про його стратегічний розвиток, про його культурні контури. Насправді таких людей у місті достатньо. Ми чудово розуміємо, що нині місто напівпорожнє, що по війні сюди повернеться велика кількість активних і дієвих громадян, які включаться у відбудову. Тому намагаємося вже тепер готуватися до цієї великої відбудови, до ціннісного переосмислення того, яким повинне бути наше місто, куди воно має рухатися, і “де його обличчя”.
Про нову модель формування спільноти
Формується горизонтальна спільнота небайдужих громадян, готових завжди відгукнутися на заклик про підтримку чи допомогу. Це цікавий феномен формування й функціонування громадянського суспільства. Мені здається це та головна модель, яка змінить місто.
Про майбутнє проєкту
Це проєкт робочий, розтягнутий у часі, себто це не так проєкт, як процес – процес осмислення, процес єднання, процес відбудови. Я не розглядаю його, як щось усталене й конечне, скоріше – як динамічне поєднання різних досвідів, думок та енергій, спрямоване на спільну мету – побудову україноцентричного Харкова: відкритого, глибокого й сповненого творчої енергії.
Також ми зібрали добірку влучних цитат учасників та учасниць фестивалю в межах проєкту “П’ятий Харків”.
Святослав Вакарчук
Українцям зараз треба бити в одну точку – “Перемога!”. І якщо ми йдемо до перемоги, скажемо так, з усвідомленням, що ми це зробили своїми руками (зрозуміло, що з допомогою інших), але своїми руками, і що це наше дітище, тоді ніколи в житті потім ми як нація не випустимо це зі своїх рук. Важливо, щоб ми власноруч себе створили, виростили – це є шлях до залізобетонного патріотизму.
Тарас Лютий
Я не думаю, що нам потрібно українізувати Схід, тому що він уже український. Повірте, він достатнього український. От зараз кажуть про Харків як залізобетон – то це одне із підтверджень цього. Так що я думаю, що якщо Харкову вдається чинити спротив та опиратися і, головне, вистояти (знову з’являється стоїчна характеристика), то це величезний показник того що ми перемагаємо. І ми переможемо
Віталій Портников
Я думаю, що ми зараз проходимо певну дифузію ідентичності. І ми нарешті починаємо усвідомлювати більшістю населення цінність державності – те, чого ми ніколи не могли до кінця зрозуміти: навіщо нам ця держава
Євген Глібовицький
Формування широких коаліцій, в якій є бізнес, в якій є традиціоналісти, в якій є пасіонарії, і так, і такі, і такі – це коаліції, які можуть приносити зміни. І тоді важлива розмова, яка буде передувати цьому – розмова “А що в бюлетені?”. Тобто який наш порядок денний, що саме ми змінюємо. Ось ця міжбульбашкова комунікація усюди, де я працював – у Львові, Франківську і т.д., приводила до результату, і вона була найважливішим компонентом. Вона фактично допомагала випрацювати мову, яку розуміють всі
Тетяна Огаркова
Ми отримали (як би це не парадоксально звучало) якусь нову суб’єктність за ці сім місяців, нову суб’єктність нашої країни. Мої відчуття такі, що за сім місяців на нас почали дивитися (тобто, на Україну – чи це країна, чи це держава, чи це культура, що теж дуже важливо), що ми набули суб’єктності попри величезні страждання, руйнування, колапс економіки, десятків тисяч жертв і все інше
Вахтанг Кебуладзе
Ми (Україна) зараз у ситуації вчителя. Так, ми в ситуації вчителя, бо починаємо повертати Європі ці цінності і казати “Так от же ж про що Європа”: не просто про територію та комфортний клімат, а про такі речі фундаментальні
Володимир Єрмоленко
Коли ми йдемо в Європейський союз, а Європейський союз – це алгоритм правил, норм, регуляції і т.д. – і нам треба почати в суспільстві дискусію, які правила і яким чином ми приймаємо, а які ми, можливо, можемо не приймати. Чи може бути така дискусія?
Фото: Олександр Осіпов, для проєкту “П’ятий Харків”
